130 років - одній із найдавніших шкіл й   споруд  -  КЗ «Ліцей № 2 Козятинської міської ради Вінницької області».

В травні 1870 р. через Козятинську станцію  вперше було пущено потяг із Києва до Балти.

Він зупинявся на станції Козятин Київського напрямку. Це найдавніше   станційне приміщення збереглося до цього часу. Тут розміщуються сьогодні  міські архіви. Саме на цей двірець , як згадує в «Споминах» відомий політик і науковець Михайло Грушевський  , приїздив  він разом з батьками, подорожуючи  з Владікавказу на дідове попівство в село Сестринівку.

 Завдяки розвитку залізниці 7 липня  1874 р. Козятину стараннями місцевого землевласника Мар’яна Васютинського (1820- 1894) присвоєно статус  містечка. З утворенням  Південно- Західної залізниці  Козятин  перетворився на при кінці 19 ст. у велику залізничну колонію , що передувало створенню та відкриттю в місті  шкіл та училищ.

Розпочалася розбудова станції, досить швидко  облаштовано паровозне депо й інші майстерні. З’явилася потреба   в розгалуженій залізничній станції та в  будівництві  вокзалу, зокрема, спочатку їх було  два - Київського й Уманського напрямків.

 У 1878 р. вперше було відкрито однокласне приходське училище. Розміщувалося воно в пристосованій житловій, станційній, двоповерховій, спеціально виділеній для цього споруді.

Такі  училища були змішаного типу , прошу звернути  на це увагу.  При училищах розміщувалися також  і  школи для отримання початкової освіти   дітей із родин  малозабезпечених залізничних службовців. Освіта в них була безкоштовна. Лише раз у місяць знімалася з кожного учня плата 25 коп. на придбання  дитячої читацької літератури для бібліотеки. Підручники закуповував безкоштовно відділок шляхів сполучення Києво- Брестської дороги. В училищі  згідно програми  були  обов’язковими  такі  предмети, як   Закон Божий , російська  мова, арифметика, коротка російська історія, географія. Також викладали при можливості мистецькі предмети, креслення, чистописання, церковні та світські співи. Навчання в класах проводилось до 11 років   у кількості 60 осіб жіночої та чоловічої статі . Якщо були старші   діти, то дівчаток і хлопців   відокремлювали і навчали в різних класах і  приміщеннях.  Під училища віддавали окремі споруди або будували спеціальні. Там обов’язково передбачалися квартири для учителів з опаленням, світлом й служницею за рахунок спільноти Києво- Брестської дороги. Зі зростанням кількості учнів  виникла потреба у створенні в Козятині двокласного училища з   вище перерахованими  умовами для проживання  учителів.

 З введенням в експлуатацію  у 1887 р. нової Уманської гілки до Козятина,  значно пожвавішав набір дітей до учбових закладів. Збільшилась кількість службовців  і з 1888 р. вже було у трьох групах 98 учнів.  Задовільняти  потреби у навчанні всіх  бажаючих стало проблематично, тому що просто  не вистачало приміщень.  Директор училища Петро Степанковський, вимушений просити керівництво залізниці розширити  діюче приміщення, або побудувати нове , більш просторіше.

Це стало не можливим у той час, бо у 1888 році розпочалося велике будівництво  нового, електрифікованого  залізничного  вокзалу станції Козятин (проєкт арх. Валеріана Куликовського(1835-1910), інженер Олексакдр Кобєлєв(1860-1942), тому з будівництвом нового учбового закладу довелося зачекати. Зате звільнилося станційне приміщення і  тимчасово туди запропонували  перебратися училищу. Воно стало значно комфортніше для учбового закладу. З’явилась можливість виділити кімнату для учительської й  мати  рекреаційну зону.  Збільшився штат  на двох вчителів, в тому числі  запрошено на роботу  вчителя   гімнастики капітана  Василя Подчекаєва. Законовчителем з 1889 р. був місцевий священник Лукінської церкви в с. Козятині Павло Гаврилович Завадінський. Саме йому довіряли сповіді Михайло Грушевський, його дід Захарій та бабуся Ганна.

Повністю завершилось будівництво  нашої сучасної  пам’ятки архітектури 19 ст.- вокзалу станції Козятин лише у 1891 р.

Розпочалася реорганізація училища, щоб перевести його у двокласне сільське, тому що діти залізничників не могли вступити після однокласного училища у технічне, щоб заволодіти якоюсь залізничною спеціальністю. Для цього необхідно було мати  свідоцтво про закінчення двокласного училища. Тому у 1885 р. наше училище реорганізували у двокласне, перетворивши площу рекреаційної зони у 2 кабінети і запросили на роботу ще 1 учительку.  В училищі діти залізничників  охоче   грали на музичних інструментах, створивши цілий духовий оркестр, вчилися співу, який викладав новий завідувач з 1895 р.  Григорій Василевський , для навчання музиці запросили спеціально кваліфікованого педагога.   Сучасну споруду КЗ «Ліцей №2 » було закладено у 1896, про що свідчить цегляна кладка на фасаді учбового закладу й кований тих часів ажурний декор над вхідними дверима.

В нашому училищі викладав з 1893 по 1908 роки організатор Ощадного кредитного  товариства в Україні  і в Козятині Черненко Олександр  (1864-1921) .В нашому місті  народилися троє із шести  його діточок. В цьому закладі  навчався академік Георгій Сухомел (1888-1966)- вчений в галузі гідравліки та гідромеханіки , чех за походженням, проживаючи  в родині соціалістів Валдаєвих. В нашому учбовому закладі навчався Віктор Іванов (1909-1981)-кінорежисер, постановник комедії «За двома зайцями», лауреат Державної премії України, заслужений  архітектор України Генріх Кульчицький (1922-2009) і чимало інших знаменитостей. В нашій школі викладав співи Мефодій Салєнко,  що побрався зі своєю дружиною Оленою у місцевій  дерев’яній Свято- Вознесенській церкві(знаходилась на території школи) у 1907 р. На початку 20 ст. популярним  в місті захопленням було аматорське  театральне мистецтво. В училищі вчителі з учнями ставили   театралізовані виставки. З 1917 по 1918 рр.  під час  правління  УЦР та УНР в учбовому закладі викладали  додатково у третьому класі  предмети - українську мову  , фізику, алгебру, арифметику, геометрію, історію, зоологію, географію, креслення, малювання, бухгалтерію,  латинь, французьку , німецьку мови..

Понад дванадцять років, з 1905 по 1918 рік Козятинським залізничним училищем керував Микола Олексійович Хитько (Хитьков) (1870–?)   - видатний педагог, новатор, ерудит він зробив неоціненний внесок у педагогічну науку. Відкрив перший  шкільний  музей при учбовому  закладі в приміщенні сучасного ліцею №2  Козятинської міської ради, побудованому у 1896 р.. Серед експонатів: природничі, геологічні, біологічні, історичні та нумізматичні  із власної колекції. Він є автором  ряду наукових праць, зокрема «Шкільний музей, його значення та організація», створював перші читальні, очолював першу місцеву «Просвіту». Був палким прихильником українізації шкіл.  В лютому  1933 р.  арештований , як член «Української військової організації». Засуджений в жовтні  до 5 років  виправних робіт, відбував покарання на  будівництві Біломор- Каналу. Подальша доля не відома. З його життям нас познайомив випускник нашої школи історик, пошуковець, дослідник  Олександр Цілецький.

В фондах Музею історії міста Козятин зберігається щоденник учня училища початку 20 ст. є атестати, зошити, підручник історії  ще за царя, який належав Ласкіній Наталії й  блокнот, де записи Віри  Чекорської- директорки СШ№2 1970-их років. Сучасна споруда ліцею №2 Козятинської міської ради святково  оновлена,  яскрава. Після другої світової війни добудована і має просторі кабінети.

 За рік до забудови двокласного училища, тут було зведено чарівний дерев’яний  храм Вознесіння Господнього(1895-1964) священником Нестором Шараєвським(1866-1929), який викладав закон Божий в училищі.  У 1920-х роках він  став  другим архієпископом Української Автокефальної Православної церкви, помер в злиднях.

 

В 1917 році училище було реорганізоване в школу-семирічку. Школа стала 4-ою залізничною .

У 1923 році було розгорнуто в місті  широку роботу серед учнівської молоді. При навчальному закладі було створено перший піонерський загін. У 1924 році піонери  стали молодими працівниками паровозного депо.

У 1927 році школу перейменовано в залізничну № 27, з 1934 року вона середня, а з 1944 по 1953 рік – середня №8; з 1953 по 1961 рік – політехнічна трудова школа №44; з 1962 року стала називатися середньою № 2. З березня 2021 року  учні стали ліцеїстами.

В роки німецької окупації в приміщенні закладу розміщалося німецьке відділення залізничної дороги.

     З 2021р. школа  має офіційну назву   Комунальний  заклад «Ліцей № 2 Козятинської міської ради Вінницької області».Заклад очолює  енергійна, привітна, креативна педагог, випускниця школи Міськова Наталія Володимирівна.

​  Учні та вчителі шанують  свою історію  і  вписують в неї , нажаль, трагічні  сторінки сучасної російсько - українській війни, в якій   загинули, віддавши своє життя заради кращого майбутнього 12   випускників закладу: Вадим Наумов, Богдан Іщук, Сергій Кацабін, Артем Лавровський ,  Віталій Печенюк, Дмитро Іванов , Андрій Ван-Фун-Фу,  Євген Шевчук, Віктор Джаман,  Денис Завальнюк, Віктор Микульшин, Сергій Опанович.

Їм встановлено меморіальну дошку на фасаді училища.

 

Світла пам’ять Героям землякам.

 

Директор Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич