Події історії міста.



   Життя відомого кінорежисера лауреата державної премії ім. О. Довженка, постановника комедії «За двома зайцями»  Віктора  Іванова у спогадах сина оператора Михайла Іванова..

18 червня минає 35 років з того часу , як полишив цей світ наш відомий земляк , уродженець міста залізничників, котрий зростав в родині домогосподарки та фельдшера  залізничної лікарні, український кінорежисер, майстер української комедіографії, лауреат державної премії імені Олександра Довженка, учасник другої світової війни Віктор Іванов.  В Козятині у 2007 р. на день міста увіковічили ім’я видатної постаті, урочисто відкривши на приміщенні, де народився майбутній кінорежисер, бувшої залізничної аптеки меморіальну дошку. В музеї історії міста , за сприянням сина   режисера, мешканця Києва, оператора і викладача Київського інституту кінематографії імені Карпенка- Карого Михайла Іванова відтворено куточок  про  життя та діяльність  даної творчої особистості. Завдячуючи киянину в Козятині відбулася в свій  час  зустріч з талановитим нащадком, було знято документальне кіно, котре демонструвалося на каналі «Культура» та фонди музею поповнюються безліччю матеріалів. Нещодавно нам  пощастило познайомитися зі    спогадами сина  Михайла Іванова, опублікованими у 2009 році з нагоди 100 –ї річниці від дня народження кінорежисера в газеті «Факти» під авторством Володимира Шуневича. 
Син кінорежисера Віктора Іванова - оператор Михайло Іванов.
  Нащадок кінорежисера  в них   згадував про комедію
 поставлену за пєсою Михайла Старицького «За двома зайцями» ,  зазначивши, що батько сам придумував жартівливі  вислови, які після виходу на екрани  комедії стали крилатими,  і брав участь  у безлічі гумористичних сцен  до фільму, котрих не було у  автора - класика,  дуже радів з того приводу , що кінокритики не звернули на це особливої уваги.
Доля до батька була  досить жорстока з самого дитинства, зазначає  оператор і син видатного кінорежисера Михайло Іванов. .. Мій дід, а його батько - Михайло Спиридонович працював фельдшером в містечку Козятин. У 1919 році під час громадянської війни у місті залізничників розповсюдився   тиф. Дід , спасаючи хворих, занедужав і помер. Бабуля залишилася з трьома дітьми.  Батько не любив згадувати про той важкий період в його житті. Коли доводилось з 13 років заробляти  на життя. Люди того часу більше жили надією, вірили в краще.. У них була молодість і віра. Під час навчання в Бердичівській професійно - технічній школі,   юнак  досить серйозно захоплювався футболом.  Отримав пізніше свідоцтво на водіння паровозів і працював у місті Вязьма. За наполегливість  і професійність  юнака направляють на навчання в столицю  Радянського Союзу Москву  у хіміко - технологічний інститут та хлопець вступив до  всесоюзного державного інституту кінематографії і став режисером , навчаючись у самого відомого на той час кінорежисера Сергія Ейзенштейна. Серед усієї групи бажаючих навчатися на його курсі, він залишив лише двох, в тому числі і Віктора Іванова, з умовою, що ті здадуть екстерном програму другого курсу навчання. Це майбутньому режисеру вдалося.
 Батька свого вперше побачив, згадує син,  в лютому  1943 року, коли йому було лише 4 рочки. Вони з матір’ю жили в евакуації і  до них зайшов величезний  дядько - військовий,  хлопчику одразу стало зрозумілим, що це і є його  батько.  Виявляється, що навіть  під час війни, а це було після розгрому  окупантів  під  Сталінградом,  за    особливі заслуги солдати та офіцери  отримували додатково до  вручених нагород 10-денну відпустку.  Саме тоді дитина вперше покуштувала з гарячою картоплею  неймовірно апетитну  і смачну татову фронтову м’ясну тушонку і кисло - солодкі  таблетки, трофейні вітаміни ( про цукерки тобі  діти і не мріяли). На фронт Віктор  Іванов потрапив не одразу, тому що мав , як кінематографіст броню. Знімав короткометражні художні і документальні фільми про військовий героїзм  на фронтах . В перші роки війни ним був знятий фільм «Три танкісти», котрий неймовірною користувався популярністю серед бійців. В ньому співав відомий актор і співак Марк Бернес. На фронт батько потрапив добровольцем  , після того, як  пішов воювати його друг і колега письменник, кінорежисер і  кінодраматург   Олександр Довженко .Саме він подарував при зустрічі  Віктору Іванову товсту записну книжку, котру потрапивши на фронт під час бою на Букринському плацдармі під селом Балико- Щучинка,  втратив  на полі бою  біля Переяслава. Сам ледь залишився живий, пощастило, що люди помітили чоботи з-під присипаної землею воронки і витягли  контуженого  і пораненого офіцера. А фронтова спеціальність у  батька була - командир роти вогнеметників. Їх ще називали смертниками. На цей раз пощастило. Восени 1943, підлікувавшись, офіцер вже звільняв рідну домівку, кіностудію  і столицю України від окупантів. Знову важке  поранення ,  комісували, дали інвалідність… Повернувся на кіностудію та інваліди тут не були потрібні. 
              Писав дитячі книжечки.. Перший вагомий фільм зняв лише у 46 років.     Після захоплюючого перегляду кінофільму Віктора Іванова «Олекса Довбуш» подружився з ним   майбутній режисер фільму «Тіні забутих предків», поставлений по роману Михайла Коцюбинського Сергій Параджанов. В майбутньому опального вірменського режисера захопили в фільмі карпатські гори, романтичний колорит,  свобода і дух . Саме вони  надихнули друга на постановку  вище згаданого легендарного українського фільму міжнародного визнання у 1964 році.  Віктор Іванов, згадує син режисера Михайло,розповідав , що  Сергій Параджанов був  милою, доброю і щедрою людиною, без хитринки, наївний, як дитя.  Ніякої антирадянщини в його душі не було. Просто він говорив, що думав.    Віктор Іванов, маючи більш реальний  життєвий досвід,  бачив, що відвертість Параджанова  добром не завершиться і часто купував торт та йшов вмовляти друга менше говорити лишнього. Той обіцяв : «Вай,  харашьо, дарагой! Буду нем, как фарел в Тисе», а наступного дня повертався знову  до свого. Суд над Параджановим був закритий. Батько  обурювався, хвилювався, але йому натякали, що теж може  статися і  з ним.    Жахливо, що   талановитому режисерові, котрий не вмів прогинатися перед керівництвом, як творча людина , не  бажав знімати на замовлення  конюктурні  фільми, не давали працювати. Запамятався в нашій родині і на кіностудії ще один випадок, який  трапився з батьком і котрий  свідчить про його людяність, порядність. Якось, прогулюючись кіностудією, він знайшов товсту шкіряну  теку, вщент наповнену пачками грошей ,  квитанціями і документами. Не вагаючись, одразу звернувся до диспетчера, а потім уявив,що може статися з   людиною  у такому випадку?  Людині стане зле. Саме у медпункті і виявив господаря  грошей.  На «Москвичі» батька їздила половина кіностудії, усім довіряв ключі або запаску, а сам їздив без неї. Коли його не стало, серед паперів виявився довжелезний список тих, хто позичав у нього гроші. Лише напроти двох прізвищ була відмітка, що борг був повернутий.
Помер  Віктор Іванов  зарано, у 73 роки, виглядав значно молодше. Серце не витримало. Лікувався від інфаркту в стаціонарі, вимкнули світло і медики не змогли простерилізувати шприц, щоб зробити  вчасно ін’єкцію…
Меморіальна дошка Віктору Іванову на території кіностудії ім. О. Довженка.
Меморіальна дошка землякові Віктору Іванову в Козятині на приміщенні будинку, де народився кінорежисер.

Підготувала директор музею Лілія Макаревич














Щодо назви міста Козятин.

1.Назва населеного пункту Козятин, за версією краєзнавця П.Ф. Мельника,походить від словосполучень коз- козак (вільна людина), яти-н (володіння) , тобто козацьке володіння. В Словнику Королівства Польського ..” за 1883 рік вказано, що до визвольних війн Козятин носив назву Гуйва або Гульва, як і річка, на якій воно розмістилося. За версією  історика і архівіста З. В. Вільчинської   зі спогадів старожилів, назва Козачий тин старослов’янською досить часто зустрічалась  в церковних джерелах села Глухівці. Надзвичайно поширену серед місцевого населення версію з приводу кози і тина  відхиляємо, переклавши назву міста на російську мову - «Казатин».


2.  У  ХХ cт.  під назвою «Козятин» морями і океанами  ходили п’ять кораблів різноманітного призначення.


3. 7 липня ( за старим стилем )1874 р. волосне селище клопотаннями місцевого поміщика Мар’яна Васютинського було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. Ця дата і стала офіційним днем народження міста.



4. З 1888 по 1889 роки зводиться на станції Козятин один із кращих вокзалів усієї на той  час царської  колійної мережі за проектом Валерія Олександровича Куликовського ( 1835-1910) під керуванням інженера, в майбутньому українського  архітектора Олександра Васильовича Кобєлєва (1860-1942).. Пасажирський вокзал  було віднесено у 1987 р. до пам’яток архітектури місцевого значення.



5.В  селі Козятині, на помісті місцевого поміщика Мар’яна Васютинського , доживав  останні свої роки польсько-український поет, композитор та торбаніст, співець козаччини,  котрий популяризував український фольклор та музику Тимко Падура (21.12.1801.м-чко Іллінці – 8 (20).09.1871с. Козятин) –  автор відомої української пісні « Гей, соколи». 



6. В місті в родині фельдшера залізничної лікарні народився  український кінорежисер, лауреат Державної премії ім. О. Довженка постановник комедії «За двома зайцями» та  багатьох інших фільмів Віктор Михайлович Іванов( 13.02.1909- 18.06.1981).. У 2007 р. на  будинку , де народився режисер  під час відзначення дня міста  було відкрито меморіальну дошку. 



7. Пам'ятник Михайлу Грушевському (  автор -заслужений митець України, народний художник України, академік академії мистецтв України ,лауреат Державної Шевченківської премії, Почесний громадянин міста Києва  Валентин  Іванович Зноба (10.01.1929 -07.08.2006). Виготовлений із Жежелівського граніту .. Відкрито в місті  01 .10.2004р. 




8. Центр дитячої  та  юнацької  творчості. Побудований методом народної будови усіма організаціями та закладами міста з Цесіської ( місто у Латвії) червоної цегли  і  урочисто відкритий 29.10.1988 р. Під своїм дахом зібрав, крім творчо обдарованих дітей та підлітків,  дорослу  і дитячу районні бібліотеки, районний  відділ освіти, музей освіти. 



9. В місті  перебував  голова Центральної ради України, президент УНР Михайло Сергійович Грушевський, добираючись разом з батьками в дитинстві і в студентські роки, до  дідового попівства у сусіднє с. Сестринівку, звідки родом були мати Глафіра Захарівна Оппокова і сестра Ганна, про що Грушевський  згадує в своїх «Споминах»:..Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом,, і тільки з страхом зоставалося рахувати тижні і дні, які зоставалися до кінця цього свята.. і треба було їхати на козятинський двірець ( на той час козятинського вокзалу- красеня ще не існувало) і піймати всю муку тодішнього подорожування третім класом. Востаннє був  тут Грушевський в 29-річному віці  у 1895 р. доки ще був живий його дід Захарій Іванович Оппоков.

Бувша станція Козятин ( сьогодні архівний відділ, пенсійний фонд, управління соцзахисту населення міста).


10. На вокзалі містечка  Козятина  в грудні 1918 року після відлучення від влади перебував гетьман України Павло Петрович  Скоропадський ( 1873-1945).  Він зазначив  у своїх спогадах, що тут йому почистили кишені, витягнули паспорт, годинник ,  револьвер і 3000 крб. платні   під час  намагань дістатися у переповнений вагон на Київ. 



11. Головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Васильович  Петлюра ( 1889-1926 )  , 11 грудня 1918 р.перебував на переговорах у Козятині з делегацією вищого німецького командування  і підписав домовленість про негайну евакуацію кайзерівських військ з території УНР, а  18 грудня 1918 року відвідав  ще раз місто залізничників, про що свідчить  світлина .  В  містечку  після мітингу на території продпункту біля вокзалу, громада Козятина  вручила йому  білого коня .  




12. У 1895 році 25 серпня була відкрита і урочисто освячена , побудована на кошти залізничників? дерев’яна церква Вознєсіння Господнього (на місці хірургічного відділення відділкової лікарні) за проектом  автора проекту вокзалу архітектора Валерія Івановича Куликовського. 
Фото 1906  із сімейного архіву Олександра Трифоновича Бойко.


13.  На Козятинському вокзалі до ремонтних робіт знімали у травні 2008 р. кінофільм
 « Смерш- 2».





14. Відбулося урочисте відкриття   кінотеатру «Мир» 8 березня 1962 року.(Сьогодні міський  будинок культури).



15.  Станцію Козятин відвідав 16 жовтня 1909 р. , подорожуючи з родиною на відпочинок у Ливадію,  імператор Микола II.



16. У 1911-1918 рр. побудовано в неоготичному стилі із червоної цегли на кошти місцевого поміщика Маряна Васютинського костел, котрий був зруйнований місцевою владою у 1936-1937 рр.  Неподалік від того місця  у 1990  р. закладено фундамент під новий костел Матері Божої Доброї Ради УРКЦ., відкритий у 1999 р. 




17.  Памятний Хрест, приблизно,  на місці масового поховання померлих від голоду в Козятині в 1932-1933 рр. на території   храму УПЦ МП Почаївської Ікони Божої Матері.( Фото І. Тіщенко.)


18.. Братська могила жертв фашизму 1942 р., район Талимонівки. Пам`ятник встановлено у 2012 році.


.

19.  Один із найдавніших учбових закладів  міста Козятина – однокласне міністерське залізничне училище було відкрите у 1878 р.. Сьогодні функціонує , як Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, з 1977 р.  ім.. визволителя  Козятина від фашистської окупації І. Н. Бойка, двічі Героя Радянського Союзу.




20. Гранітна стела  встановлена в  1986 р. в пам’ять про   страчених фашистами  учасників підпільної організації «Залізничник» 30 січня 1942 р. на центральній площі міста Івана Івановича Сєрбіна та Григорія Михайловича Кондрацького.



21. Братська могила 510 воїнів радянської армії, загиблих при звільненні міста від фашистської окупації.





 22. Одне з найдавніших залізничних підприємств Козятина – локомотивне депо ст.. Козятин. Відкрите  у 1871 р. 
Перша водогонна башта на території депо, що качала воду з  Гуйви, тому сьогодні в народі річка в місті носить назву Водокачка.

23.  Державний Музей історії міста Козятин відкрито  10 липня 2004 р.  під час святкування Дня міста. Розмістився в  приміщенні бувшої земської пошти.





24.  У 1957 р.   розпочала функціонувати Козятинська дитяча музична школа. 




25.  Пам’ятник ліквідаторам аварії на Чорнобильський АЕС встановлено у 2009 р.




26. Пам’ятник трудової слави залізничників (паровоз серії "Л-2309") встановлено у 1987 р.. Зійшов з конвеєра 08.03.1954 р. Коломинський завод ім.. Куйбишева.



27. Памтник «Вічна пам`ять героям АТО» встановлено в 2015 р.





28. Найдавніша школа міста ЗОШ №2  розміщена  в одному із найстаріших приміщень   1896 р. забудови.  З Ювілеєм тебе, школо! 










29.Улюблене місце відпочинку козятинчан  стадіон « Локомотив» , в народі «Водокачка».  В  1960-х роках було проведено  основні роботи по  його впорядкуванню

.



30.  Освячено  1 серпня 2002 р.   і передано будівлю бувшого дитячого садка №14  під Храм Святого Пророка Іллі УПЦ КП   по вулиці Васьковського.


Макет майбутньої нової споруди Храму.

31. 13.08.1907 р.   повітовим комітетом у справах земського господарства затверджено рішення «Про будівництво дільничої лікарні в містечку Козятині» на  відчуженій біля половини десятини землі поблизу волосного правління у місцевого землевласника Васютинського.


Козятинська районна лікарня.

Козятинська залізнична лікарня.










32. У 1927 р. вступив до ладу Козятинський кооптах, сьогодні ПАТ «Козятинський м’ясокомбінат» одне з  найпотужніших  підприємств на теренах Європи.


Бригада не питущих теслів на будівницві холодильника. 1927 р.


















33. У 1947 р. розпочала функціонувати Козятинська швейна фабрика, що розмістилася в бувшому приміщенні пивного заводу, що був відкритий у 1884 р. належав місцевому поміщику Поляку В’ячеславу Івановичу і на початку ХХ ст. носив назву «Козятин».



34. В місті залізничників народився один із створювачів реактивної установки " Катюша" генерал-майор, член - кореспондент Академії наук СРСР Андрій Григорович Костиков ( 30.10. 1899-5.12.1950), Герой Соціалістичної Праці.





 Підготувала директор Музею історії міста Козятин Л. П.  Макаревич



.

Немає коментарів: