СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ХУТОРНОМУ ДМИТРУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Хуторний Дмитро Олександрович

  (14.11.1995-20.03.2023)         

       Солдат, стрілець, помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення, 3–го стрілецького взводу, 3–ї стрілецької роти в/ч А 4038.Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився 14 листопада 1995 року. Навчався в  3 —ій школі. Після закінчення вступив в наше училище де здобув спеціальність оглядач – ремонтник вагонів, складач поїздів, регулювальник швидкості руху. Працював фрезувальником в ДЕПО і одночасно навчався  в Дніпропетровському фаховому технікумі залізничного транспорту та транспортної  інфраструктури.

Далі строкова служба в Бєлгород – Дністровську в інженерних військах понтонно–мостової частини, у інженерних військах понтонно–мостової частини.

 Призваний до лав Збройних Сил України 20 січня 2023 року, де проходив службу на посаді  стрілець – помічник гранатометника - 2 - го стрілецького відділення 3 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти в/ч А 4038.  

При виконанні бойового завдання, внаслідок снайперського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва, Лиманського району Донецької області  20 березня 2023 року – загинув. У нього залишився синочок Данилко, дуже схожий на свого тата - Героя.

Відповідальний, цілеспрямований, працелюбний, чесний, добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу.

21 травня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки Хуторному Дмитру Олександровичу, герою, який загинув у боях за нашу Батьківщину на будівлі школи, де він навчався. На заході були присутні члени родини загиблого, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та громадськості.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

   СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ПЕЧЕНЮКУ ВІТАЛІЮ СЕРГІЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

ПЕЧЕНЮК ВІТАЛІЙ  СЕРГІЙОВИЧ

(01.06.2000-20.03.2022)

СОЛДАТ, ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА 1-ГО ВІДДІЛЕННЯ 2-ГО ВЗВОДУ РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ 1-ГО БАТАЛЬЙОНУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ, В/Ч 3028 М. КАЛИНІВКА. ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

   НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТУПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО).

ВІТАЛІЙ ПЕЧЕНЮК НАРОДИВСЯ 1 ЧЕРВНЯ 2000 РОКУ. ДО ДЕВ’ЯТОГО КЛАСУ НАВЧАВСЯ У ШКОЛІ № 2. ПОТІМ ВСТУПИВ ДО КОЗЯТИНСЬКОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО ВИЩОГО ПРОФЕСІЙНОГО УЧИЛИЩА ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ, ДЕ  ОСВОЇВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ЕЛЕКТРОМОНТЕРА КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ. ПІСЛЯ ВИПУСКУ У 2018 Р. ОТРИМАНІ ЗНАННЯ РЕАЛІЗОВУВАВ НА ПРАКТИЦІ У ВИРОБНИЧОМУ ПІДРОЗДІЛІ КОЗЯТИНСЬКОЇ ДИСТАНЦІЇ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ . У ЛИПНІ 2020 Р. БУВ ПРИЗВАНИЙ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ В НАЦІОНАЛЬНУ ГВАРДІЮ УКРАЇНИ, З ЯКОЮ ЗГОДОМ З СІЧНЯ 2021 Р. УКЛАВ КОНТРАКТ . СЛУЖИВ У РОТІ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

В ЖИТТІ БУВ ЖВАВИМ, ЖИТТЄРАДІСНИМ ЮНАКОМ, СПРИТНИМ У ВСІХ СПРАВАХ. ГОТОВИЙ ПРИЙТИ ЗАВЖДИ НА ДОПОМОГУ. ЯК  СТАРШИЙ  СИН У СІМ’Ї,  ОПІКУВАВСЯ    МОЛОДШИМ БРАТИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ ТА  СЕСТРОЮ ЛІЛІЄЮ , ЯКИХ ДУЖЕ ЛЮБИВ, ЯК І ДОМІВКУ. БУВ  ЧУЙНИМ ЮНАКОМ  , УВАЖНИМ ,  СПОКІЙНИМ. У НЬОГО НЕ БУЛО НІЯКИХ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК.

В МИРНИЙ ЧАС ЗАХОПЛЮВАВСЯ  ТЕХНІКОЮ. РОЗБИРАВ І СКЛАДАВ МОТОЦИКЛИ, МОПЕДИ, МАШИНИ.  ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ПРИЙТИ НА  ДОПОМОГУ ДРУЗЯМ, РЕМОНТУВАВ ТЕХНІКУ, РОЗБИРАВСЯ В КОМП’ЮТЕРАХ, ЦІКАВИВСЯ ВСІМ. А ЩЕ  ЛЮБИВ ТВАРИН, МАВ КОТИКА  НА ВІЙНІ, ОБІЦЯВ ПРИВЕЗТИ ЙОГО ДОДОМУ.

ЗАВЖДИ САМ ВИХОДИВ НА ЗВ’ЯЗОК. ВІН ЧАС ВІД ЧАСУ НАДСИЛАВ СМС ПОВІДОМЛЕННЯ, ЩО ВСЕ ГАРАЗД , ВСІХ ЛЮБИТЬ,  ЖИВИЙ І ЩОБ БЕРЕГЛИ СЕБЕ.

В ОСТАННЬОМУ ПОВІДОМЛЕННІ СПОВІСТИВ, ЩО БУВ НА БЛОК ПОСТУ РАЗОМ З ПОБРАТИМАМИ В ОТОЧЕННІ ВОРОГОМ, АЛЕ  ВДАЛОСЯ КОМАНДИРОВІ ПІД ОБСТРІЛАМИ  ВСІХ ВИВЕСТИ ЖИВИМИ. ВПРОДОВЖ  5 ГОДИН ПОВЗЛИ 3 КМ  ПОСАДКОЮ. ПІЗНІШЕ ЗВ’ЯЗОК НА ТИЖДЕНЬ ПЕРЕРВАВСЯ.

23 БЕРЕЗНЯ РІДНІ ОТРИМАЛИ ТРАГІЧНУ НОВИНУ, ЩО ВІТАЛІЙ ЗАГИНУВ  20 БЕРЕЗНЯ НА ДОНЕЧЧИНІ ПІД ВОЛНОВАХОЮ,  МУЖНЬО ТРИМАЮЧИ ОБОРОНУ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ ПОРАНЕНОГО ОСОБОВОГО СКЛАДУ.

ПРОЩАННЯ  З  ГЕРОЄМ ВІДБУЛОСЯ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ МІСТА , ВОДНОЧАС ЩЕ З ОДНИМ ЗЕМЛЯКОМ ГЕРОЄМ - АРТУРОМ ВЕНЖИКОМ. ПОХОВАНИЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ  НА ЦВИНТАРІ  С. КОЗЯТИНА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

  СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ВЕНЖИКУ АРТУРУ ГЕННАДІЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Венжик Артур Геннадійович 

(17.04.2000- 20.03.2022) 

          Солдат, водій –санітар зенітного ракетно - артилерійського дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України м. Гостомель.

 Почесний громадянин міста Козятин (2024) .Указом Президента України від 25.04.2022 № 276/2022 нагороджений орденом "За мужність ІІІ ступеня" (посмертно).

         Народився наш Герой 17 квітня 2000 року. Все життя прожив м. Козятин. Вчився у загально освітній школі І-ІІІ ст. № 1 м.Козятина.

          Закінчив Державний професійно-технічний навчальний заклад «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» і здобув професію «оглядач-ремонтник вагонів» та підвищив  кваліфікацію за професією «Провідник пасажирських вагонів».

          З 2020 року працював у ВЧ-1 ст. Київ-пасажирський провідником пасажирських вагонів. Також був донором крові та (або) її компонентів.

          Артур був надійним товаришем для своїх друзів. Цілеспрямованим, стриманим та турботливим, добрим, люблячим сином і братом для молодшої сестрички, з якою були дуже тісно пов'язані.

          У квітні 2021 року отримав повістку до армії, де його ціллю було потрапити до Національної Гвардії України. Так і сталося, Артур був призваний до лав Національної гвардії України та зарекомендував себе добре підготовленим, висококваліфікованим та принциповим військовослужбовцем. При виконанні службових обов’язків за посадою (водій-санітар зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 4 бригади оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України м. Гостомель, ("позивний" ЧЕРНИШ) виявляв витримку, кмітливість та рішучість.

           З перших днів повномасштабного вторгнення російських загарбників на територію України, яке відбулося 24 лютого 2022 року, Артур виконував завдання з захисту та відновлення кордонів України, де показав себе справжнім воїном, захисником рідної Держави.

          16.03.2022 р. під час виконання бойових завдань (ведення оборонного бою за утримання позицій) у населеному пункті Рубіжне, Сєверодонецького району, Луганської області потрапив під ворожі обстріли з артилерійської та стрілецької зброї, в результаті яких, отримав смертельну травму (дифузна травма головного мозку) та був евакуйований з поля бою, госпіталізовано до КП Дніпровська обласна клінічна лікарня ім. І.І.Мечникова, м. Дніпрі.  20.03.2022 р. після проведення реанімаційних заходів помер у лікарні.

          За сумлінне виконання службових обов'язків, відданість Військовій присязі та Українському народові, зразкове виконання службово-бойових завдань, особисту мужність і героїзм у складних умовах загрози життю та здоров’ю солдат Венжик Артур Геннадійович Указом Президента України від 25.04.2022 № 276/2022 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).

           Був похований у Вінницькій області м. Козятині, де народився і проживав, на Алеї Слави місцевого кладовища.

           Встановлено меморіальну дошку 20 березня 2023 р. на будинку, де проживав полеглий  Герой під №53.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Відвідайте виставку  картин  майстринь з Козятина Людмили Машевської та Наталії Дзіодзін із села Пиківець.

Нарешті  після холодної, затяжної зими, мешканці міста залізничників, щоденно насолоджуються сонячним теплом  . 16 березня  шанувальники  історії   завітали   до КЗ «Музей історії міста Козятин»   почерпнути позитивної енергетики від «Вишиваної краси» мисткинь громади. 

.Обидві  панянки  знані в Козятинській територіальній громаді  персоналії.

 Чарівна педагогиня Наталія Дзіодзін -  вже 14  років  викладає трудове навчання та образотворче  мистецтво в Пиковецькій гімназії Козятинської міської ради.  Улюблені заняття - різьблення по дереву, вишивання хрестиком картин та малювання.   З дитячих років захоплювалася таким  видом декоративно – ужиткового мистецтва , як вишивка  й вміла тримати голку з ниткою ще з малку.  Наталя Григорівна уродженка Житомира, але з родиною переїхали на Козятинщину  в мальовниче село Пиковець. Там навчалася й зустріла своє кохання. Закохався в полісяночку наш легінь Богдан  із родини талановитого різьбяра,  митця , учителя Володимира Дзіодзіна.  Син теж професійно оволодів улюбленою  мистецькою технікою   батька. Можливо,  важливу роль в знайомсті   й   взаємній симпатії обдарованих молодих людей, мало захоплення творчістю . З часом створили родину. Виховують та ростять  трьох синів – продовжувачів роду. Глава родини , коли це необхідно було, пішов добровольцем на війну. Про це розповіла  під час вітання вишивальниці психологіня, голова  правління громадської організації батьків дітей з інвалідністю "ДОМ" Тетяна Яковлєва.

Подружжя підтримують одне одного. Разом, всією родиною  біля свого будинку   відремонтували та розписали фарбами неприглядну автобусну   зупинку. Пані Наталія   з вчителями доклала  чимало зусиль, щоб комфортніше , яскраво й естетично  виглядало гімназійне   укриття для учнів    під час повітряної тривоги. На виставці в музеї вона представила 5 вишитих картин .Обрамлені вони в чудові , естетичні дерев’яні рами, виготовлені чоловіком. Це лише частина  робіт створених рукодільницею.  Разом з матусею скласти їй компанію приїхали до музею  троє  синів вишивальниці - Назар, Тарас, Роман, яким вона теж привила любов до вишивки . Підтримав колегу і привітав з відкриттям виставки  від імені колективу  директор Пиковецької  гімназії  Юрій Михайлович  Безпалько. Приєдналася з  щирими вітаннями рідна сестра чоловіка, вчителька трудового навчання  й  прикладного мистецтва  з Козятинського   ліцею№3,  завуч по виховній роботі Ольга Володимирівна Клірішенко .

 Також14 вишитих картин надала для виставки екс керівник зразкового аматорського колективу «Зорянка- Арт»   Людмила  Дмитрівна Машевська -  Ім’я  і прізвище мисткині відоме більшості  мешканцям територіальної громади та  області . Понад 50 років в культурі , як   методист, фахівець хореографічного жанру  , керманич  народного ансамблю танцю «Зорянка» при районному будинку культури, а пізніше засновниця популярного в місті   зразкового аматорського колективу «Зорянка- Арт».

Людмила, як і  Наталія –полісянка, народилася в  селі Чорнорудка на Житомирщині. Зростала разом з братом Петром в місті залізничників Козятині .Навчалася в  школі №2. Паралельно  бігала з подругами на танцювальний гурток в  районний будинок культури,  виступала  з танцювальним колективом «Юність» на сцені.

Зрозуміло, що  після закінчення школи, обрала майбутню спеціальність працівника культури і керівника хореографічного колективу. Вступила до Житомирського культосвітнього училища.

Отримавши диплом, повернулася в рідне місто . Як молодому фахівцю запропонували вакантну посаду директора Вернигородоцького сільського будинку культури. Організовувала вечорами по вихідним дискотеки, концерти й інші заходи.  Навчала мистецтву танцю сільських школярів.

Керівництво культурою району  , спостерігаючи за успіхами і  завзятістю до роботи  молодого керівника, запропонували  посаду методиста й  керівника танцювального колективу «Зорянка» в РБК.

І цей етап  творчого життя Людмила Машевська подолала успішно. Одразу взялась  за поповнення  колективу дітьми. В короткий термін танцюристи Козятина займали вже  призові місця на конкурсах, фестивалях. Колектив брав активну участь у всіх районних, міських та обласних заходах. Сама танцювала на сцені й організовувала навколо себе залюблену  у народний танець молодь.

Поруч  з нею  в «Зорянці » танцювали й виховувалися її сини - Дмитро та Антон.   З часом  сімейна пара забажала стати продовжувачами  династії хореографів Машевських й  отримали  професійну хореографічну освіту у Польщі. Людмила Машевська  дітям не перечила.  Молодечий запал  сімейної пари , креативність, успіхи  підштовхнули її передати кермо колективом  в надійні руки. Подальшій діяльності    завадила війна.

Сьогодні Людмила Машевська на пенсії не відпочиває,  Вона зайнялася  новим хобі – вишиванням ікон та картин.   З  дитинства спостерігала, як  мама  й бабуся тримали а руках голку,  й вчилася вишивати по полотну   вишиті  хрестиком  шедеври.   Завітала до церкви , отримала благословення на вишивку  ікон . Першою  на полотні з’явилася  ікона  Святого Миколи Чудотворця.  Вона   зберігається як оберіг у старшого сина Дмитра.  Сьогодні пані Людмила представила на виставку  14 різної тематики барвистих робіт. Свій   вільний час  присвячує разом з чоловіком улюбленій дачі в сільській місцевості, природі і  вирощуванню квітів.

На відкриття виставки картин завітало чимало шанувальниць  вишивки. Серед них   колега по роботі  Людмили,  в минулому з великим досвідом  інспектор районного відділу культури, подруга  Тетяна Ліпчинська. Вона розповіла  присутнім  й про інші   таланти  козятинської вишивальниці й подарувала чимало  їй приємних  слів та компліментів.  З  масою  вітань долучилися вчителі Свінціцька Ганна Родіонівна та Кобилянська Ольга Борисівна «Ліцею 2 Козятинської міської ради», де навчалася Людмила Машевська .

Зачарувала всіх присутніх віртуозною грою на скрипці викладач класу скрипки  Козятинської музичної школи Людмила  Баюк.

Ми щиро вдячні рукодільницям Людмилі Машевській та Наталі Дзіодзін , які прикрасили зустріч весни    в музейному  закладі  тематичною  експозицією із  20 захоплюючих  картин.  

Приємного перегляду відвідувачам музею, а нашим шановним вишивальницям натхнення, весняного тепла, миру!

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин » Лілія Макаревич

 

 

  СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ГРУБІКУ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

ГРУБІК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ 

(23.07.1980 - 18.03.2023)

СОЛДАТ, СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ БОЙОВОЇ МАШИНИ 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1-ОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ В\Ч А 4395.  ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ВОЛОДИМИР 23 ЛИПНЯ 1980 РОКУ У М. КОЗЯТИНІ. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ – ЛІЦЕЇ №4. ЗАКІНЧИВ НАШЕ УЧИЛИЩЕ. З 1998 ПО 2000 РІК ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ. ДАЛІ РОБОТА НА ПТАХОКОМБІНАТІ.

13 СІЧНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. А 18 БЕРЕЗНЯ СОЛДАТ ГРУБІК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ БОЙОВОЇ МАШИНИ 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1-ОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4395, В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ БОГДАНІВКА, БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ , ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ЗАГИНУВ.

ГЕРОЙ ПОХОВАНИЙ НА МІСЬКОМУ ЦВИНТАРІ НА « АЛЕЇ СЛАВИ».

      СЛВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

15 БЕРЕЗНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  КРАВЧУКУ ВІКТОРУ ІВАНОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

КРАВЧУК ВІКТОР ІВАНОВИЧ

( 10.09. 1969 - 15.03.2023)

СОЛДАТ, ВОДІЙ 2-ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ, 2-ОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ В/Ч А 7350.

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ГЕРОЙ 10 ВЕРЕСНЯ 1969 РОКУ В С. СОСНІВКА ПОГРЕБИЩАНСЬКОГО РАЙОНУ. ТАМ ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ. ВИВЧИВСЯ НА ВОДІЯ. З 1987-1989 РОКИ ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ. 

ПІСЛЯ АРМІЇ ОДРУЖИВСЯ. В 1992 РОЦІ ПЕРЕЇХАЛИ В КОЗЯТИН. ЧЕРЕЗ РІК  НАРОДИЛАСЬ ДОНЕЧКА, А В 1999 РОЦІ – СИН. ДОВГИЙ ЧАС ПРАЦЮВАВ ЗА СВОЄЮ СПЕЦІАЛЬНІСТЮ В ПМК 9. ПІСЛЯ ЧОГО ПЕРЕЙШОВ В КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО « ЧИСТЕ МІСТО» . 28 ГРУДНЯ 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. 

15 БЕРЕЗНЯ 2023 РОКУ ВОДІЙ 2-ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ, 2-ОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 7350, СОЛДАТ КРАВЧУК ВІКТОР ІВАНОВИЧ, БУВШИ ВІРНИМ ПРИСЯЗІ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ, МУЖНЬО ВИКОНУЮЧИ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК, В БОЮ ЗА УКРАЇНУ, ЇЇ СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЗАГИНУВ  У М. БАХМУТ.

ДОБРИЙ, СПРАВЕДЛИВИЙ, ПОЗИТИВНИЙ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ ТА РІШУЧИЙ - ТАКИМ ВІН ЗАЛИШИТЬСЯ НАЗАВЖДИ В СЕРЦЯХ КОЖНОГО З НАС. 

ЗГІДНО З УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІД 01.12.2023 №797 ЗА ОСОБИСТУ МУЖНІСТЬ І САМОВІДДАНІСТЬ, ВИЯВЛЕНІ В ЗАХИСТІ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ, ВІРНІСТЬ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, СОЛДАТ КРАВЧУК ВІКТОР ІВАНОВИЧ НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).

 СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

  СЬОГОДНІ ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  БАРБАДИНУ БОГДАНУ ІВАНОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

БАРБАДИН БОГДАН ІВАНОВИЧ

(31.10.1992-10.03.2025)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ 2 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4638.

 

ГЕРОЙ НАРОДИВСЯ 31 СІЧНЯ 1992 РОКУ В МІСТІ КОВЕЛЬ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЗГОДОМ СІМ’Я ПЕРЕЇХАЛА ДО КОЗЯТИНА. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №2 ТА В МУЗИЧНІЙ ШКОЛІ. ДЯДЬКО БОГДАНА, ЯКИЙ ЗАРАЗ НА ФРОНТІ, ДОКЛАВ СВОЇХ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ВИХОВАТИ ПЛЕМІННИКА СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. ДО ОСТАННЬОГО ТУРБУВАВСЯ І ПЕРЕЖИВАВ ЗА НЬОГО. БОГДАН ЗАКІНЧИВ НАШЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩА. ОСВОЇВ БУДІВЕЛЬНУ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ. ЗАРОБЛЯВ КОШТИ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ СВОЇ ВМІННЯ. А ЩЕ ВИВЧАВ АНГЛІЙСЬКУ МОВУ. БУВ ДУЖЕ ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ. ЗАВЖДИ ВЕСЕЛИЙ, ТОВАРИСЬКИЙ, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ. ДЛЯ ДРУЗІВ І КОЛЕГ – ВЗІРЕЦЬ ЛЮДЯНОСТІ ТА ЧУЙНОСТІ. МУЖНІЙ ТА НЕЗЛАМНИЙ. ВИХОВАНИЙ СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. МАЮЧИ ТАКІ ЧЕСНОТИ ВІН НЕ МІГ НЕ ПІТИ РЯТУВАТИ БАТЬКІВЩИНУ.

19 СІЧНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ. НАВЧАННЯ ПРОХОДИВ В УГОРЩИНІ. А ПОТІМ СЛУЖБА НА МИКОЛАЇВЩИНІ, ХЕРСОНЩИНІ, ХАРКІВЩИНІ, ЛУГАНЩИНІ. ЩОРАЗУ РИЗИКУЮЧИ ЖИТТЯМ ВИХОДИВ НА НОВЕ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ, АБИ ДЛЯ НАС НАСТАВ НАШ ЗВИЧНИЙ ДЕНЬ.

ПІСЛЯ ВІЙНИ МРІЯВ ЖИТИ СПОКІЙНО, ВЕСТИ ГОСПОДАРСТВО. 10 БЕРЕЗНЯ СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ 2 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4638 БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВОВОДЯНЕ, СВАТІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ЗАГИНУВ. ПОХОВАНИЙ БОГДАН НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

                                                                      ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!