Судна “Козятин” у 20-у столітті борознили  світові моря , океани та ріки

 Дізнатися про це нам вдалося завдяки ЗМІ.

1 травня 1969 р. було опубліковано лист на шпальтах місцевої козятинської  газети “Жовтневі зорі”.  В ній майбутній капітан теплоходу “Козятин” Володимир Богданов сповіщає місцевих мешканців, що в наступному місяці спускається на воду теплохід “Козятин”, названий з ініціативи міністерства флоту на честь нашого міста. На даний час, пише призначений  капітан  судна, він знаходиться  в стадії завершення на Галацькому кораблебудівному заводі братньої соціалістичної країни   Румунії, і що йому доручено прийняти судно від заводу будівника. Майбутній екіпаж складатиметься із 35 моряків молодіжного колективу. 

            

Наступний лист надійшов від команди грузового теплоходу за підписом капітана  А. Волкова, голови суднівського комітету В. Гошманова та  секретаря комсомольської організації В. Тиханова. 22 серпня 1969 р. делегацію у даному складі приймало керівництво нашого міста, про що свідчить на той період, І-ий секретар комсомолу Ніна Швед. Делегація відвідала  наше училище, школи і підприємства міста, в тому числі і колектив локомотивного депо , подарувавши на згадку сувенір- корабель та популярний, дефіцитний в той час  кавовий сервіз європейського  походження «Мадонна» на 6 персон. Теплохід списали  у 1996 р. і продали вже сумісною з Азовським пароплавством українсько-ліванською компанією  “Аssa”у Бейрут. А ті в свою чергу здавали його в аренду вже під новими назвами, спочатку"Doctor Saadallah", з 1999 р. "Nano",з 2000 під назвою "Lady Nivine" .  Завершив своє існування теплохід і був розібраний 15 травня 2001 р. в Mumbai. Про це  ми дізналися від   журналіста  газети “Дзеркало тижня” Олександра Примаченка з інтерв’ю капітана  Азовського пароплавства Віктора Дуки  у статті “Понад третина прибутків не повертаються в Україну..” за 16 січня 1999 р. 

                                              Той самий сервіз з 1969 року.

 Видається, що морями і океанами та ріками ходили не 3 ,як вважали раніше, а  4 судна “Козятин”. В  обласній газеті “Вінницька правда” за 13 липня 1969 р. опубліковано статтю  автора Г. Фурмана- заввідділом промисловості газети  “Маяк” м. Калінінграда, який розповів , що станцію Козятин добре знають тисячі і мільйони пасажирів, подорожуючі потягами у різні куточки  Європи.  І  незабаром про одну із найбільших   на Південно-Західній  залізниці  станцію Козятин дізнається увесь світ. На Миколаївькому суднобудівному заводі ім.. Носенка  спущено із стапелів 1 квітня 1969 року на воду великий морозильний траулер “Козятин”. Судно було прийнято моряками Калінінградського управління “Мортрансфлоту” і переведено з 9 червня у Одесу для обладнання  та оснащення необхідною технікою. А далі вирушатиме до порту Петропавловська на Камчатці. Команда траулера складалася із близько 100 чоловік. Капітаном судна призначено Гаррі Андрійовича Субботіна. Риболовецький траулер борознив Атлантику, обійшовши Африканський континент. Команда далекосхідного судна ловила рибу у Тихому океані, в тому числі і улюблений в радянську добу у 1977р.  оселедець – івасі..

У 1994 р.  риболовецький траулер був списаний, про що сповіщає  газета  “Рибак Камчатки”. Згодом його  продали Океанрибфлоту  Можна припустити , що  дані кораблі були так названі, завдячуючи нашому землякові конт-адміралу флоту Леоніду Колишеву, котрий не забував місто свого дитинства й юності та часто відвідував його.

І  зовсім нещодавно вдалося дізнатися, що  на початку ХХ століття у  1 Світову війну на річковому флоті ходила грунтозабірна канонерська шаланда “Козятин”( в 1917-1920рр. "Кавказ"). Вона була мобілізована  у лютому 1917 р., озброєна і з 6 червня ввійшла у склад флоту.  В січні 1918 р. перейшла на сторону радянської влади. 28 березня 1918 р. захоплена австро-німецькими військами в Одесі, з листопада 1918 р. служила білогвардійцям, а з грудня 1918 р. англо-французським інтервентам. З квітня 1919 р. знову входила до складу білогвардійського флоту. 14 листопада 1920 року викрадена врангелівцями до Константинополя, а 29 грудня 1920 року інтернована Францією в Бізерті.  Служила  в свій час у теплоходному альянсі "Єлізавєта".

            Родина залізничників Валдаєвих праворуч хлопчик- майбутній академік Георгій Сухомел(1888-1966)  родом чех  із с. Миколаївки - учень міністерського двокласного залізничного училища, проживав в родині.

В  с. Миколаївка на Козятинщині   народився вчений в галузі гідравліки та гідромеханіки Георгій Сухомел (11.09.1888-1966) - доктор технічних наук, академік АН  УРСР (1951), який теж переймався тим, щоб увіковічнити назву міста, де   він закінчив  двокласне міністерське залізничне училище, проживаючи  в родині  залізничників Валдаєвих Вони   були страчені царськими  жандармами 12 грудня 1905 р. на території паровозного депо під час страйку.

Пам'ятник  ,барельєф  братам залізничникам  Валдаєвим, страченим жандармами 12 грудня 1905 р. на території паровозного депо Був відкритий  на місці сучасного  пам'ятника Михайлу Грушевському.

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

 

  21 КВІТНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ГЕРОЄМ ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ МАРТЮШЕВИМ 

                                         ПАМ'ЯТАЄМО...

                                  

МАРТЮШЕВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(12.11.1994 – 21.04.2022)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО ВЗВОДУ 9-Ї ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОЇ РОТИ 3-ГО ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ В/Ч А 0224.

НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТУПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО). 

ОЛЕКСАНДР РІС У БАГАТОДІТНІЙ СІМ’Ї. КРІМ НЬОГО В РОДИНІ ЩЕ БУЛИ НА ДВА РОКИ СТАРША ВІД НЬОГО СЕСТРА НАСТЯ І ДВОЄ МОЛОДШИХ БРАТИКІВ. БАТЬКИ ГЕРОЯ ПРАЦЮВАЛИ НА ВИРОБНИЦТВІ, А ВИХОВАННЯМ МОЛОДШИХ ОПІКУВАЛАСЯ  СЕСТРА НАСТЯ. КОЛИ ДІТИ ПОДОРОСЛІШАЛИ, ТО РОДИННІ ЗВ'ЯЗКИ НЕ ВТРАЧАЛИ.  СЕСТРИЧКА  НАСТЯ ЗУСТРІЛА СВОЮ ДОЛЮ І ПЕРЕЇХАЛА З ХАРКІВЩИНИ ЖИТИ ДО КОЗЯТИНА.  БРАТ ЧАСТО НАВІДУВАВ СЕСТРУ.  КОЛИ ЧОЛОВІК СЕСТРИ ПІШОВ В АТО, ДОПОМАГАТИ РОСТИТИ ДВОХ ДОНЕЧОК СЕСТРІ ВЗЯВСЯ ОЛЕКСАНДР. ВЛАШТУВАЛИСЯ ОБОЄ ПРАЦЮВАТИ У СТОЛИЧНОМУ СУПЕРМАРКЕТІ.  КОЛИ РОЗПОЧАЛОСЯ РОСІЙСЬКЕ ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ ПОВЕРНУЛИСЯ У КОЗЯТИН.

ОЛЕКСАНДР САМ ПІШОВ ОДРАЗУ ДО ВІЙСЬККОМАТУ, ЩОБ ЗАХИЩАТИ СЕСТРУ І ПЛЕМІННИЦЬ.   26 ЛЮТОГО 2022 Р. ЙОГО ПРИЗВАЛИ СПОЧАТКУ НА МИКОЛАЇВЩИНУ, А ПОТІМ СТАВ ВИКОНУВАТИ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ В НАСЕЛЕНОМУ ПУНКТІ ЗАРІЧНЕ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

 ЗАГИНУВ СТРІЛЕЦЬ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ 21 КВІТНЯ ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                                            

19 КВІТНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ГРИГОРІЄМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ ГУРАКОМ

                                                     ПАМ'ЯТАЄМО...

                                                  

                                   Гурак ГригорійОлександрович

(11.11.1981-19.04.2023)

Військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048

Григорій народився в селі Шарапанівка Крижопільського району. У 4 – ри річному віці Григорій разом з мамою переїхав до Козятина. Навчався 9 – й школі, захоплювався футболом, грав за команду СВАТ «Обрій». Допомагав мамі. З дитинства розумів, що він єдиний чоловік в сім’ї та всю відповідальність взяв на себе. Мама не могла ним натішитися. По закінченні школи Григорій отримав водійське посвідчення та пішов працювати. Далі строкова служба.

Працював на залізниці, але більше любив майструвати, щось робити своїми руками й зрозумів, що його покликання це будівельна справа. Досягнув у будівництві досконалості та щоразу насолоджувався ідеальним закінченням кожної своєї роботи. Одружився з дівчиною Оксаною, яку знав з дитинства. Вони навчалися в одній школі, гралися на одній вулиці. Сім’я для Григорія стала головним сенсом життя. І для сім’ї він готовий був гори звернути. Все, що є в будинку, все зроблено його руками. У його сім’ї мало бути все і все лише найкраще. І Григорій знав, як цього досягнути. Маючи багато друзів, знайомих, які поважали Григорія, він нікому і ніколи не відмовив. Для всіх у нього вистачало часу.

Побратим розповідав, що ще не бачив, щоб з таким захопленням розповідали про дітей. Нове фото з дому і знову Григорій біг і показував своїх діток. Читати вчилися разом: Софійка, мама і тато з окопу, коли міг вийти на зв’язок. Приїхавши у відпустку не випускав донечку з рук та старався весь час бути поруч біля сина. Коли забирав донечку з садочка то ніс її на руках, а не вів за ручку. Дихав своїми дітьми, мріяв про їх щасливе майбутнє. Бувши на нульових позиціях за себе не хвилювався, він хвилювався чи у сім’ї все є, чи все у них добре.

Таким же відданим, рішучим Григорій був воїном. 26 лютого 2022 року був призваний до Збройних сил України. З 25 травня по 15 грудня 2022 року брав участь у боях з російським агресором у зведеному батальйоні 120 – ї бригади територіальної оборони на території Донецької та Харківської областей. Відстоював Бахмут. Війна змінила погляди чоловіка. Почав говорити, що ми не так живемо, весь час працюємо. А після війни будемо більше відпочивати, разом кудись їздити. Був дуже чуттєвою людиною. Всім дякував за підтримку.

 1 березня 2023 року дружина зробила сюрприз та приїхала в місце наближене до фронту. Незабутнє відчуття щастя переповнювало обох. 10 квітня знову приїхала до чоловіка перед від’їздом до Бахмуту. В ту останню зустріч Оксана побачила перші і єдині сльози в очах чоловіка. 11 квітня був останнім днем коли вони були разом, остання зустріч, останній погляд. І знову Бахмут.

З 19 квітня 2023 року перестав телефонувати і саме з того дня вважався безвісти зниклим .Донечка запитувала чому тато не дзвонить. Їй пояснювали, що тато втратив телефон на полі бою.

Сім’я жила з надією і трималась. Оксана брала участь в акціях. Зверталась в усі можливі організації і установи. Та 16 жовтня 2025 року отримала сповіщення , що Гурак Григорій Олександрович –військовослужбовець, в наслідок передачі та репатріації тіл, згідно проведеної експертизи, ідентифікований, як військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048, Гурак Григорій, який під час виконання бойового завдання в місті Бахмут, Донецької області 19.04.2023 року загинув. У рідних не має більше надії, залишилась випалена пустеля. Сім’я втратила любов, захист та опору . А Україна втратила рішучого воїна, бійця без страху, чоловіка з міцним характером і щирою доброю душею. Похований Григорій на кладовищі в с.Козятин на Алеї Слави.

Вічна пам'ять та слава Герою!

 СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ШЕВЧУКОМ ОЛЕКСАНДРОМ МИКОЛАЙОВИЧЕМ 

                                      ПАМ'ЯТАЄМО...

Шевчук Олександр Миколайович

(14.06.1979-16.04.2022)

Старший сержант, 95-ї бригади 13-го батальйону РПВ, навідник. Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно).

  Шевчук Олександр Миколайович народився 14 червня 1979 року в сім’ї Миколи Васильовича та Ольги Олександрівни Шевчуків у селі Дубові Махаринці. Дитинство та юнацькі роки пройшли у рідному селі. 

  По закінченню навчання у місцевій школі, вступив до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобув професійну освіту за спеціальністю “помічник машиніста”. З 1998 по 2000 рік проходив строкову службу у місті Житомир. Згодом, одружився, виховував трьох дітей. Останнім часом проживав у м.Києві, займаючись ремонтними роботами. Був мобілізований у перші дні повномасштабного вторгнення.

Олександр Шевчук - старший сержант 95 бригади ракетно-розвідувального підрозділу, навідник гранатометного відділення військової частини А1910 Збройних Сил України.

«Вірний військовій присязі… Мужній… Сміливий… Витривалий… І турботливий…» — так характеризували друзі та командування Олександра.

Загинув у ході російсько-української війни 16 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Курульки Харківської області. Вважався безвісти зниклим. Через рік у квітні 2023 повернувся додому “на щиті”...

Відкрито 28 серпня 2024 року у с. Дубові Махариинці  меморіальну  дошку на фасаді школи, де навчався воїн-земляк

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  КОЛЕНКОМ ВЯЧЕСЛАВОМ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ 

                                      ПАМ'ЯТАЄМО...

КОЛЕНКО ВЯЧЕСЛАВ ВАЛЕРІЙОВИЧ.

(15.02.1987 – 14.04.2023)

СОЛДАТ. НАВІДНИК 25 ПАРАШУТНО-ДЕСАНТНОГО ВЗВОДУ, ПАРАШУТНО-ДЕСАНТНОЇ РОТИ, ПАРАШУТНО-ДЕСАНТНОГО БАТАЛЬЙОНУ В/Ч 1126. ПОЗИВНИЙ – «СКІФ»

НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО). У 2025 році присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятина"(посмертно)

ЗАГИНУВ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ В РАЙОНІ Н.П. ЧЕРВОНОПОПІВКА СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ПОХОВАНИЙ 30.04.23Р. НА КЛАДОВИЩІ С. НОВА ДАЧА ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!     

 7  КВІТНЯ ДРУГА РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ОЛЕКСАНДРОМ ВІКТОРОВИЧЕМ ЧОРНИМ 

                                      ПАМ'ЯТАЄМО...

                            

ЧОРНИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

(27.11.1973-07.04.2024)

КУЛЕМЕТНИК 1–ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ 3–ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ   2–Ї СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ В/Ч А 7337. ПОЗИВНИЙ «ЧОРНИЙ». 

НАГОРОДЖЕНИЙ: НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ " ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗНАК ПОШАНИ».(ПОСМЕРТНО).

ОЛЕКСАНДР НАРОДИВСЯ 27 ЛИСТОПАДА 1973 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН. НАВЧАВСЯ В КОЗЯТИНСЬКІЙ 3–Й ШКОЛІ, ПОТІМ В КОЗЯТИНСЬКОМУ ЗАЛІЗНИЧНОМУ УЧИЛИЩІ, ДЕ ОТРИМАВ ПРОФЕСІЮ КУХАР – КОНДИТЕР. ПРАЦЮВАВ НА ЗАЛІЗНИЦІ, КУХАРЕМ У ВАГОНІ РЕСТОРАНІ. ОДРУЖИВСЯ. ПІСЛЯ СКОРОЧЕННЯ ПРОДОВЖУВАВ ЇЗДИТИ ПРОВІДНИКОМ.

НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ ВІЙНИ - 26 ЛЮТОГО 2022 РОКУ БУВ ЗАРАХОВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

ПЕРШЕ ПОРАНЕННЯ ОТРИМАВ БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПАВЛІВКА – УЛАМОК ВОРОЖОГО СНАРЯДУ ЗУПИНИВСЯ У 2 – ОХ МІЛІМЕТРАХ ВІД СОННОЇ АРТЕРІЇ. ТАМ І ЗАЛИШИВСЯ. ДАЛІ ЗНОВУ ПЕРЕДОВА І ЗНОВУ ПОРАНЕННЯ - ГОСПІТАЛЬ. І ЗНОВУ НА ФРОНТ.

ВОЇН З ПОЗИВНИМ «ЧОРНИЙ» НАДЗВИЧАЙНО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ, ЗАВЖДИ ПОПЕРЕДУ З ВЕЛИЧЕЗНОЮ НЕНАВИСТЮ ДО ВОРОГА ІШОВ ДО ПЕРЕМОГИ.

07 КВІТНЯ 2024 РОКУ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ - ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПЕРВОМАЙСЬКЕ, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЗАГИНУВ.

МИ ВТРАТИЛИ СПРАВЖНЬОГО ПАТРІОТА, ГЕРОЯ УКРАЇНИ. НА ТАКИХ ЛЮДЯХ І ТРИМАЄТЬСЯ НАША ЗЕМЛЯ.ЧОРНИЙ ОЛЕКСАНДР ПОХОВАНИЙ НА КЛАДОВИЩІ В С.КОЗЯТИНІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                                              

СЬОГОДНІ 6 КВІТНЯ  РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ВАЛЕНТИНОМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ ХОЧЕНКОВИМ

                                                            ПАМ'ЯТАЄМО....

                                                   

Хоченков Валентин Володимирович

(28.05.1988-06.04.2025)

Стрілець – снайпер десантно – штурмового відділення, десантно – штурмового взволу, 10 – ї десантно – штурмової роти, 3 – го десантно – штурмового батальйону військової частини А 2582.

Нагороджений: орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився Валентин 28 травня 1988 року в с. Пиковець.  Там закінчив школу. По закінченні зустрів красиву, впевнену в собі, мудру не по роках дівчину Світлану. З першого погляду зрозумів, що це його доля. Навчався в нашому училищі та здобув професію – складач поїздів. У 2008 році одружився. Свій трудовий шлях розпочав в КМС, далі вагонне депо. Купили з дружиною земельну ділянку та побудували самі будинок. Валентин Володимирович мав золоті руки, до всього, що знаходиться в їхній оселі він доклав свою любов і вміння. В 2011 році народилась донечка – Ліда, а у 2020 син Владислав. Тато обожнював своїх дітей. Він жив своєю сім’єю і весь час повторював «Моя мрія – дати нашим дітям те, чого нам не змогли дати наші батьки». Дружина стверджує: «Він був моїми руками та силою». Він вірив, що в цьому жорстокому світі честь, порядність та совість стоять поруч на найвищому щаблі й добро завжди перемагає зло. Завдячуючи своїй легкій вдачі, чуйності та доброті, мав дуже багато друзів та однодумців.

      17 лютого 2025 року був мобілізований. Військовий вишкіл проходив у Житомирі. Ще тиждень залишався до закінчення навчання, а їх уже відправили в Курську область. 6 – го квітня 2025 року Хоченков Валентин Володимирович, стрілець – снайпер десантно – штурмового відділення, десантно – штурмового взволу, 10 – ї десантно – штурмової роти, 3 – го десантно – штурмового батальйону військової частини А 2582  загинув в районі населеного пункту Гуєво, Суджанського району, Курської області .  Похований Герой на центральному міському цвинтарі в Козятині  на Алеї Слави.

Вічна пам’ять Герою..