СЬОГОДНІ ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  БАРБАДИНУ БОГДАНУ ІВАНОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

БАРБАДИН БОГДАН ІВАНОВИЧ

(31.10.1992-10.03.2025)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ 2 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4638.

 

ГЕРОЙ НАРОДИВСЯ 31 СІЧНЯ 1992 РОКУ В МІСТІ КОВЕЛЬ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЗГОДОМ СІМ’Я ПЕРЕЇХАЛА ДО КОЗЯТИНА. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №2 ТА В МУЗИЧНІЙ ШКОЛІ. ДЯДЬКО БОГДАНА, ЯКИЙ ЗАРАЗ НА ФРОНТІ, ДОКЛАВ СВОЇХ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ВИХОВАТИ ПЛЕМІННИКА СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. ДО ОСТАННЬОГО ТУРБУВАВСЯ І ПЕРЕЖИВАВ ЗА НЬОГО. БОГДАН ЗАКІНЧИВ НАШЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩА. ОСВОЇВ БУДІВЕЛЬНУ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ. ЗАРОБЛЯВ КОШТИ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ СВОЇ ВМІННЯ. А ЩЕ ВИВЧАВ АНГЛІЙСЬКУ МОВУ. БУВ ДУЖЕ ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ. ЗАВЖДИ ВЕСЕЛИЙ, ТОВАРИСЬКИЙ, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ. ДЛЯ ДРУЗІВ І КОЛЕГ – ВЗІРЕЦЬ ЛЮДЯНОСТІ ТА ЧУЙНОСТІ. МУЖНІЙ ТА НЕЗЛАМНИЙ. ВИХОВАНИЙ СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. МАЮЧИ ТАКІ ЧЕСНОТИ ВІН НЕ МІГ НЕ ПІТИ РЯТУВАТИ БАТЬКІВЩИНУ.

19 СІЧНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ. НАВЧАННЯ ПРОХОДИВ В УГОРЩИНІ. А ПОТІМ СЛУЖБА НА МИКОЛАЇВЩИНІ, ХЕРСОНЩИНІ, ХАРКІВЩИНІ, ЛУГАНЩИНІ. ЩОРАЗУ РИЗИКУЮЧИ ЖИТТЯМ ВИХОДИВ НА НОВЕ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ, АБИ ДЛЯ НАС НАСТАВ НАШ ЗВИЧНИЙ ДЕНЬ.

ПІСЛЯ ВІЙНИ МРІЯВ ЖИТИ СПОКІЙНО, ВЕСТИ ГОСПОДАРСТВО. 10 БЕРЕЗНЯ СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ 2 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4638 БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВОВОДЯНЕ, СВАТІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ЗАГИНУВ. ПОХОВАНИЙ БОГДАН НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

                                                                      ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

  СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ЖУКІВСЬКОМУ ВІТАЛІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО 

Жуківський Віталій Олександрович

(17.12.1983 - 10.03.2023)

 Стрілець – санітар 2 - го відділення 3 - го взводу 2 -ої стрілецької роти 1 – го  стрілецького батальйону в/ч А 1619.

Нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Полеглий воїн народився 17 грудня 1983 року в с. Махаринці. Навчався та проживав весь час у своєму рідному селі . З часом   виїхав до нашої столиці, де працював на будівництві, пізніше в охоронній фірмі. Туга за   рідним селом повернула Віталія на Козятинщину. Влаштувався   в селі на роботу трактористом. 

Перед самою війною зустрів дівчину і зрозумів, що  не уявляє свого життя без Галини. 11 травня 2022 року молодята одружилися, а потім  пішов боронити нашу землю.

Воїн, вірний військовій присязі  у бою за територіальну цілісність , виявивши стійкість і мужність, 10 – го березня  2023 року загинув, захищаючи нас з вами біля населеного пункту Невельське Донецької області.

Доброзичливий, життєрадісний, цілеспрямований, щирий та завжди готовий прийти на допомогу тому, хто її потребує – таким був та назавжди залишиться Віталій  в наших серцях.

Сьогодні, на виконання доручення начальника Вінницької ОВА Сергія Борзова, заступником міського голови з питань діяльності органів виконавчої ради Козятинської МР Павлом Холковським разом з головою Хмільницької РВА Богданом Кузнєцом, його заступником Олександром Пузирем та представниками Хмільницького РТЦК та СП вручили державні нагороди родинам загиблих військовослужбовцям Козятинської територіальної громади.

Згідно з Указом Президента України від 17.11.2023 №755 за особисту мужність і самовідданість, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено:

    Жуківського Віталія Олександровича стрілець – санітар, 2 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти, 1 стрілецького батальйону в/ч А 1619. Загинув поблизу н.п. Невельське, Ясинуватського району, Донецької області. 

                                       Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ЧЕРНЮКУ ВІКТОРУ МИКОЛАЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО 

ЧЕРНЮК ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

(10.09. 1986 - 06.03.2022)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ, ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА В/Ч А 1231.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ»  ІІІ СТУПЕНЯ, ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗСУ «КОМБАТАНТСЬКИЙ ХРЕСТ»  ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЧЕСТЬ ТА ПАМ'ЯТЬ», ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2,МЕДАЛЛЮ «ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ» , МЕДАЛЛЮ «ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ», ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО).

 

НАРОДИВСЯ В М. КОЗЯТИНІ У 1986 РОЦІ В СІМ’Ї ЗАЛІЗНИЧНИКІВ. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №5. ПІСЛЯ ШКОЛИ ВСТУПИВ ДО КОЗЯТИНСЬКОГО ЗАЛІЗНИЧНОГО УЧИЛИЩА ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ СЛЮСАР З РЕМОНТУ РУХОМОГО СКЛАДУ. ТЕПЛО ПРО ВІКТОРА ЗГАДУЄ ДИРЕКТОР ЗАЛІЗНИЧНОГО УЧИЛИЩА АНДРІЙ СТЕЦЮК. ВІН ПОМІТИВ У ХЛОПЦЯ ЗДІБНОСТІ ДО НАВЧАННЯ І ПРОПОНУВАВ ЙОМУ ПРОДОВЖИТИ НАВЧАННЯ В ТЕХНІКУМІ. ВІКТОР СКОРИСТАВСЯ ПОРАДОЮ ЗАСЛУЖЕНОГО ПРАЦІВНИКА ОСВІТИ ДЕЩО ПІЗНІШЕ. СПОЧАТКУ ВІН ВИРІШИВ ПРАЦЮВАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ У ЛОКОМОТИВНОМУ ДЕПО, ВІДСЛУЖИТИ В АРМІЇ, А ВЖЕ ПОТІМ ПІШОВ НАВЧАТИСЯ В ТЕХНІКУМІ.

ПІЗНІШЕ ХЛОПЕЦЬ ЗУСТРІВ СВОЮ ТЕТЯНУ. ВІКТОР ДУЖЕ ЛЮБИВ ДІТЕЙ І СИНА КОХАНОЇ ЖІНКИ ПРИЙНЯВ, ЯК РІДНОГО. У 2013 РОЦІ ПАРА ОДРУЖИЛАСЯ, В НАСТУПНОМУ, 2014, У НИХ НАРОДИЛАСЯ ДОНЬКА ВІКТОРІЯ. НА ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ  НАБУВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ГІРСЬКОГО СТРІЛЬЦЯ. ЦЕ РІД ВІЙСЬК, ДО ЯКОГО НАЛЕЖАТЬ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВІ, АРТИЛЕРІЙСЬКІ, ІНЖЕНЕРНІ ТА ІНШІ ЧАСТИНИ І З’ЄДНАННЯ, ЯКІ НАВЧЕНІ ДЛЯ БОЙОВИХ ДІЙ У ГІРСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ. ДВА РАЗИ ПРОХОДИВ ВІЙСЬКОВУ ПІДГОТОВКУ ЩЕ ДО 24 ЛЮТОГО. ЙОМУ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛИ З ВІЙСЬККОМАТУ, І ВІН ПОЇХАВ У ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ, А ВЖЕ ЗВІДТИ ЙОГО НАПРАВИЛИ У АЕРОПОРТ, ДЕ Й СТАВСЯ РАКЕТНИЙ ОБСТРІЛ.   РАШИСТИ РОЗБИЛИ ВІННИЦЬКИЙ АЕРОПОРТ 6 БЕРЕЗНЯ. БУЛО БАГАТО ПОРАНЕНИХ, РОДИНА ЧЕРНЮКІВ СПОДІВАЛАСЯ, ЩО ВІКТОР У ЛІКАРНІ. АЛЕ КОЛИ З-ПІД ЗАВАЛІВ ЛЕТОВИЩА СТАЛИ ДІСТАВАТИ ТІЛА ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ, СЕРЕД ДЕСЯТИ ЗАГИБЛИХ БУВ І НАШ ЗЕМЛЯК ВІКТОР ЧЕРНЮК. У ВІКТОРА Є ЩЕ ОДИН СИН, ВІН ТАКОЖ НА ВІЙНІ. КОЗЯТИН ПОПРОЩАВСЯ З ГЕРОЄМ 9 БЕРЕЗНЯ 2022 Р.. БЕЗ БАТЬКА ЗАЛИШИЛИСЯ ДВОЄ ДІТЕЙ. 

18 СЕРПНЯ  2025 РОКУ УРОЧИСТО  ВІДКРИТО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ПАМ’ЯТІ ВОЇНУ- ЗЕМЛЯКУ  ЧЕРНЮКУ ВІКТОРУ МИКОЛАЙОВИЧУ (10.09. 1986 - 06.03.2022) - СОЛДАТУ, СТРІЛЬЦЮ, ПОМІЧНИКУ ГРАНАТОМЕТНИКА В/Ч А 1231.  ВІДКРИТО ДОШКУ ЗА УЧАСТЮ  СЕКРЕТАРЯ  КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ІРИНИ РЕПАЛО, ДУХОВЕНСТВА ТА ГРОМАДСЬКОСТІ   НА БУДИНКУ, ДЕ ПРОЖИВАВ ПОЛЕГЛИЙ  ВОЇН-ЗЕМЛЯК  ЗА АДРЕСОЮ :  М. КОЗЯТИН, ВУЛИЦЯ ПЕРЕМОГИ , №6 .

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  КУНИЦЬКОМУ ОЛЕКСАНДРУ МИХАЙЛОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО 

КУНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

(22.02.1967 - 04.03.2023)

ПОЛКОВНИК ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, ОФІЦЕР КІНОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ В\Ч А 2330 КОМАНДУВАННЯ СИЛ ПІДТРИМКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. 

НАГОРОДЖЕНИЙ: ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ". НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗНАК ПОШАНИ". МЕДАЛЛЮ "УЧАСНИК АТО". 

        КУНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ НАРОДИВСЯ 22 ЛЮТОГО 1967 РОКУ С. СЕСТРИНІВКА. ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ 8 – ГО КЛАСУ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ №1 ВСТУПИВ ДО БЕРДИЧІВСЬКОГО МАШИННО–БУДІВНОГО ТЕХНІКУМУ, ПІСЛЯ ЧОГО ВИРІШИВ ЗВ’ЯЗАТИ СВОЄ ЖИТТЯ З ВІЙСЬКОВОЮ СПРАВОЮ ТА ВСТУПИВ В  ЛЕНІНГРАДСЬКЕ ВИЩЕ УЧИЛИЩЕ ЗАЛІЗНИЧНИХ ВІЙСЬК ТА ВІЙСЬКОВИХ СПОЛУЧЕНЬ.        

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ НА СХОДІ УКРАЇНИ  З 14 ЛЮТОГО 2015 РОКУ ПО 6 КВІТНЯ 2016 РОКУ СТАРШИЙ ІНЖЕНЕР ТЕХНІЧНОЇ ЧАСТИНИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А - 3631 БРАВ УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ, ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ І ЗАХИСТІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, СУВЕРЕНІТЕТУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ В РАЙОНАХ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ В ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ. З 2017 ГО ПО 2021 РОКИ ПРОДОВЖУВАВ СЛУЖБУ ЗАСТУПНИКОМ КОМАНДИРА ЧАСТИНИ З ОЗБРОЄННЯ – НАЧАЛЬНИКОМ ТЕХНІЧНОЇ ЧАСТИНИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А - 3631. З 2021 РОКУ ПО ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС ОФІЦЕР КІНОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2330.

БАГАТО ПЕРЕПОН ПОДОЛАВ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ НА СВОЄМУ ШЛЯХУ, АЛЕ  ХВОРОБА  ПЕРЕМОГЛА.

ПОМЕР ВІД СТРАШНОЇ ХВОРОБИ НАШ ЗЕМЛЯК, ЗАХИСНИК УКРАЇНИ ПІДПОЛКОВНИК КУНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ.

У НЬОГО БУЛО БАГАТО ПЛАНІВ НА МАЙБУТНЄ, МРІЯВ ДОЧЕКАТИСЯ ОНУКІВ ТА  ПОЇХАТИ З НИМИ  ПОРИБАЛИТИ.

ВІН БУВ ПОБРАТИМОМ, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ ХОВАВСЯ І БРАВСЯ ЗА БУДЬ-ЯКЕ ЗАВДАННЯ. ЗАВЖДИ НАМАГАВСЯ БУТИ КОРИСНИМ.МИ ВСІ ЗАПАМ’ЯТАЄМО ЙОГО, ЯК ПРОСТОГО ТА ВІДВЕРТОГО ДРУГА. У ОЛЕКСАНДРА ЗАЛИШИЛАСЬ ДРУЖИНА ТА ДВОЄ ДОРОСЛИХ ДІТЕЙ.

      СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ОЛЕКСАНДРУ МИКОЛАЙОВИЧУ  ДРОБІНЧУКУ

ПАМ'ЯТАЄМО

Дробінчук Олександр Миколайович

(22.01.1986 –02.03.2022)

 Старший солдат військової служби.  Нагороджено: орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

 Загинув від ворожої кулі під Запоріжжям. Народився у 1986 році в родині залізничника Миколи і соціальної працівниці Світлани Дробінчуків. Закінчивши школу, як і тато та старший брат Віталій, обрав фах залізничника. А коли почалися події на сході нашої держави, як і брат, добровільно пішов у лави АТО. 

Прощалися із Героєм 5 березня у Калинівці, де останнім часом він проживав. Поховали Олександра на центральному кладовищі у Калинівці. Без батька залишилося троє дітей.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

  СЬОГОДНІ 2 БЕРЕЗНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ПАВЛОВСЬКИМ ВАЛЕРІЄМ ВАСИЛЬОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО..

Павловський Володимир Васильович

(18.06.1979  - 02.03.2022)

Солдат, снайпер-стрілець 1-го взводу 1-ї мотопіхотної роти в/ч А 1619. Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно).

Нагороджений: орденом "За мужність ІІІ ступеня"  (посмертно).

Народився і виріс у селищі Залізничному. Тут він ходив у дитячий садочок і навчався в місцевій школі. В сім’ї Павловських Володимир був найстарший серед трьох братів. Після школи обрав професію електрозварювальника, а після закінчення навчання повернувся в рідне містечко. От тільки було йому на ту пору лише 17. Ще цілий рік не вистачало для зрілості хлопця, щоб працювати на залізниці. Але його взяли з умовою, що він буде працювати на годину менше, ніж дорослі. 

Коли йому виповнилося 18 років, вже був кваліфікованим працівником колійного господарства. Через деякий час Володимир Павловський стає солдатом строкової служби військової частини, яка базувалася у місті Донецьку.

Армійська служба дала йому професію водія БТРа. Після демобілізації форму кольору хакі він знов змінив на помаранчевий жилет.   

В 2000-му в козятинського залізничника з’явилася супутниця по життю і надійна його опора дружина Ірина, батько двох дітей.

        Володимир Васильович Павловський — солдат Національної гвардії України. Учасник АТО у 2016 в Луганській області. 

        Загинув 2 березня у Запоріжжі, захищаючи Україну.

У с. Залізничне 9 вересня 2025 р.відкрили меморіальну дошкуна боковому фасаді місцевої гімназії  в пам'ять  про тих, хто віддав найцінніше – своє життя заради свободи та незалежності України  і вшанували вісім її учнів: Лукашука Миколу, Дмитра Бондарчука, Володимира Павловського, Андрія Пилявця, Віктора Розбіцького, Олега Слободяника, Віктора Тимощука, Юрія Щербака. Ініціаторами встановлення пам'ятних знаків стали учні навчального закладу.  

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

СЬОГОДНІ 27 ЛЮТОГО ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЖУКІВСЬКИМ ЯРОСЛАВОМ ПЕТРОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Жуківський Ярослав Петрович

( 22.09.1983 -27.02.2022)

Сержант 16 батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ.

Нагороджений: Нагрудним знаком Генштабу Командувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ст. Почесною відзнакою ЗСУ «Учасник бойових дій «Ветеран війни»». Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Відзнакою «За оборону рідної держави».

Уродженець Козятина пройшов з осені 2014 р. горнило АТО на Сході України. Боровся з російськими окупантами у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону на Донеччині та Луганщині.

З перших днів ООС земляк пішов боронити рідну землю у складі територіальної оборони. У нього залишилося троє дітей і дружина.

Помер під час несення військової служби на блок-посту внаслідок серцевого нападу. Прощалися з воїном 1 березня 2022 р. Похований в рідному Козятині.

Слава Герою! Вічна пам'ять!