Учні Пиковецької гімназії в гостях в Музеї історії міста Козятин.

 Сьогодні у сонячний, весняний день було гамірно в Комунальному закладі "Музей історії міста Козятин"Козятинської міської ради. Учні КЗ "Пиковецької гімназії Козятинської міської ради" на чолі з викладачами двома гуртами завітали на екскурсії, щоб дізнатися про історію міста Козятин та їх село Пиковець.

Знайомство з минувшиною всіх гостей тривало понад 2 години.
Вони дізналися що їх село Пиковець належало князю Янушу Острозькому й мало до початку 17 ст. оборонну дерев'яну фортецю Новий Пиків. В сій час отримало слободу, звільнення від податків. Під час чергової сварки за межі оборонну фортецю знищило військо татар у 1611 р.,найняте власником Махнівки і наших земель та Бердичева Фердинандом Тишкевичем.
Учні побачили селянський побут, речі мешканців Козятинщини, в минулому Гуйви, про які згадується в писемних джерелах ще у 1603 р..

Переглянули фото та документи на інформаційному терміналі про період великого терору і репресій в наших краях. Вклонилися Героям захисникам України, які повернулися, на жаль, до рідної землі на щитах за період бойових дій від 2014 по 2026 роки.

Сьогодні в музеї триває виставка вишивальниць Людмили Машевської та Наталії Дзіодзін "Вишивана краса". Групи із 6-го, 7-го, 8-го, та 9-го класів супроводжували учителі гімназії Любов Володимирівна Панчоха, Адамова Тетяна Олександрівна й наша мисткиня Наталія Григорівна Дзіодзін. Вона ознайомили дітей зі своїм хобі, розповіла про помічників трьох синів, їхні захоплення і про золоті руки учителя, свого свекра, різьбяра по дереву Володимира Дзіодзіна. Свою майстерність він передав сину Богдану. Тому всі вишиті картини вишивальниці обрамлені в красиві , майстерно виконані чоловіком авторські дерев'яні рами.

Щиро вдячні директору гімназії Безпалько Юрію Михайловичу за організацію екскурсії до нашого музею

Директор КЗ "Музей історії міста Козятин" Лілія Макаревич

СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ ІЩУКУ БОГДАНУ ОЛЕГОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Іщук Богдан Олегович

(03.06.2001 - 31.03.2022) 

Солдат Національної гвардії України стрілецького батальйону            в/ч 3035 м. Рубіжне.

Нагороджений: Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції", орденом "За мужність ІІІ ступеня", медаллю "Захисник Рубіжного" (посмертно). Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився Богдан 3 червня 2001 року. Першим його колективом був садочок № 4. Освіту здобув в школі № 2 нашого міста. Був  чемпіоном Вінницької області з кіокушинкай карате. Займався в клубі «Панда»..   Після школи вступив до залізничного училища, де успішно освоїв фах помічника машиніста тепловоза та електровоза. Паралельно набув кваліфікацію слюсаря рухомого складу. По завершенні навчання в липні 2020 року працював в локомотивному депо нашого міста та вступив на заочну форму навчання до Київського університету залізничного транспорту. В грудні цього ж року був призваний до лав Національної гвардії України

 Служив у місті Слов’янську, там і прийняв присягу на вірність народу України. Пізніше був переведений в місто Рубіжне, де став старшим стрільцем першого патрульного взводу стрілецького батальйону Національної гвардії України.

За час служби стояв на захисті райадміністрацій міст Сєвєродонецька та Рубіжного. Війна застала героя України Богдана Іщука у містечку Рубіжне. Від її початку наш земляк весь час знаходився в зоні бойових дій. На зв’язок з батьками Богдан виходив дуже рідко, адже ворог не давав можливостей на перепочинок. Іноді  в Рубіжному не було зв’язку через пошкоджені авіацією противника вишки. Коли вдавалося зателефонувати до батьків, то  вони чули від сина лише  заспокійливі, бадьорі та втішні  слова, що  у нього все добре. В кінці березня Богдан дізнався трагічну новину , що  загинув його друг  з Козятина - Артур Венжик. 

31 березня під час чергового артобстрілу противника Богдан загинув.

3 червня 2024 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Іщука Богдана Олеговича, який загинув у бою за волю та незалежність України.

Відкриття пам'ятної дошки відбулося біля будинку, де проживав та виріс Богдан в м. Козятин по вул. Героїв Майдану , 42. 

Відкрив дошку батько загиблого героя Іщук Олег Миколайович та його молодший брат Захар.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

                               Великий терор. Реабілітовані історією.

Трагічна доля роду власника Глуховецького та Турбівського каолінових заводів

     Павло Бернардович Адельгейм- власник Глуховецького  та Турбівського каолінового  заводу. 

Стара будова Глуховецького каолінового заводу

Павло Бернардович Адельгейм з дітьми та родиною після 1917 -го року.

Дружина Павла Адельгейма з дітьми.

Адельгейм Павло Бернардович (1878-29.04.1938). глава родини був освіченою людиною.Народився на Київщині в с. Степанці , проживав у Києві .Навчався в Бельгії. Отримав освіту інженера- геолога. Заснував в Глухівцях (до 2020 р. Козятинського району ,сучасний Махнівський) у 1901 р. каоліновий завод. Ще володів кінними та цукровим заводами. Після Жовтневої революції більшовики все націоналізували, примусили побудувати каоліновий завод під Вінницею у Турбові і призначили його директором. 1938 р. арештували, засудили за націоналістичну фашистську діяльність, звинуватили як німецького шпіона і розстріляли у Києві 29 квітня 1938 р.. Реабілітований 16 травня 1989 року.

Його син Анатолій Павлович Адельгейм (1911 - 26.09.1942) – поет, артист. Розстріляний 26 вересня 1942 року, як зрадник. Реабілітований 17 жовтня 1962 року.

Дружина розстріляного Анатолія - Пилаєва Тетяна Никанорівна (1912-1946). Арештована і засуджена . Пізніше направлена на примусове поселення у селище Ак-Тау до Казахстану. Реабілітована у 1962 р.

Дід по материнскій лінії — Ніканор Григорович Пилаєв — полковник царскої армії зник після революції безвісти і доля його не відома.

Син Павла Бернардовича Адельгейма - поет і актор Анатолій з сином Павлом, названим на честь діда.

Павло Анатолійович Адельгейм (01.08.1938 – 05.08.2013) - син Анатолія і внук Павла Адельгеймів, зростав у дитячому притулку й на поселенні разом з матір’ю.

Внук Павла Бернардовича Павло Анатолійовчи Адельгейм, син поета і актора Анатолія Павловича Адельгейма, став священником.

Пізніше став послушником Києво - Печерської Лаври. У 1956 р. вступив до Київської духовної семінарії, але незабаром виключений з неї із політичних міркувань. Був рукоприкладений архієпископом Армогеном на диякона Ташкентського кафедрального собору. Закінчив Духовну академію, призначений священником у м. Каган Узбекської РСР. 1969 року звів новий храм. Був арештований і засуджений по ст. 190-й до 3-х років позбавлення волі за наклеп на радянську владу. Звільнився у 1972 р. з інвалідністю, в наслідок нещасного випадку втратив ногу.

Служив священником у Фергані та інших єпархіях. Одружений, мав дітей і внуків. Відкрив при храмі приходську загальноосвітню православну школу регентів та при храмі Святого Апостола Матвія створив притулок для дітей з інвалідністю. Мав з дружиною теж доньку з інвалідністю.. Вбитий душевно хворим парафіянином 5 серпня 2013 р.

Підготувала директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

 24 БЕРЕЗНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ВАН-ФУН-ФУ АНДРІЮ АНДРІЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

                                                           

АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ ВАН – ФУН - ФУ

(04.01.1974  -  24.03.2022 )

        РАДІОТЕЛЕФОНІСТ-ЛІНІЙНИЙ НАГЛЯДАЧ ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВЗВОДУ УПРАВЛІННЯ КОМАНДИРА БАТАРЕЇ 4 САМОХІДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ 2 САМОХІДНОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ДИВІЗІОНУ БРИГАДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ ГРУПИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 0998. ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТЕПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО).

СОЛДАТ ВАН-ФУН-ФУ НАРОДИВСЯ 04 СІЧНЯ 1974 РОКУ В М. КОЗЯТИН. НАВЧАВСЯ В  МІСЬКІЙ ШКОЛІ №2  І ОСОБЛИВО  ВІДРІЗНЯВСЯ З-ПОМІЖ ОДНОКЛАСНИКІВ БЕЗМЕЖНИМ  ЖИТТЄЛЮБСТВОМ. БУВ ТОВАРИСЬКИМ, ВІДКРИТИМ ТА ДОВІРЛИВИМ, МАВ БАГАТО ДРУЗІВ І ОДНОДУМЦІВ.  У КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ЗДОБУВ  ІНЖЕНЕРНО- БУДІВЕЛЬНИЙ ФАХ.ЗНАВ ЧУДОВО МАТЕМАТИКУ . З ЧАСОМ ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ ЕЛЕКТРОГАЗОЗВАРЮВАЛЬНИКОМ КОЛІСНО-РОЛИКОВОЇ ДІЛЬНИЦІ МІСЦЕВОГО РЕМОНТНОГО ВАГОННОГО ДЕПО. СТАВ ГАРНИМ ЗНАВЦЕМ СВОЄЇ СПРАВИ, СУМЛІННО ТА ЯКІСНО ВИКОНУВАВ ДОРУЧЕНУ РОБОТУ, ДОПОМАГАВ ДРУЗЯМ, ЯКІ У ВІДПОВІДЬ ШАНУВАЛИ В КОЛЕКТИВІ, ПОВАЖАЛИ , ЯК  ЛЮДИНУ І  ФАХІВЦЯ. ВИХОВУВАВ СИНІВ  – ДМИТРА ТА ІВАНА.  МАТЕРІАЛЬНА СКРУТА СПОНУКАЛА ШУКАТИ СУТТЄВІШИХ ЗАРОБІТКІВ ЗА КОРДОНОМ. ЗІ СВОЇМИ ОДНОДУМЦЯМИ ПОЇХАВ ПРАЦЮВАТИ ДО СУСІДНЬОЇ ПОЛЬЩІ.

КОЛИ НА СХОДІ ДЕРЖАВИ РОЗГОРІВСЯ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ, НА ПІДСТАВІ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 21 КВІТНЯ 2015 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ПО ЧАСТКОВІЙ МОБІЛІЗАЦІЇ, ДЕ ПРИЙМАВ  УЧАСТЬ У АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ ТА ОТРИМАВ ПОСВІДЧЕННЯ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ.ПОВЕРНУВШИСЬ ЧЕРЕЗ РІК І ДВА МІСЯЦІ ДОДОМУ, ЗНОВУ ПОРИНУВ У РОБОТУ. КОЛИ РОСІЯ РОЗПОЧАЛА ШИРОКОМАСШТАБНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ, АНДРІЙ, ЯК СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ СВОЄЇ ДЕРЖАВИ, З ДРУЗЯМИ ПОВЕРНУВСЯ В УКРАЇНУ.5 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ, ЩОБ НЕ ВТРАЧАЮЧИ ЧАСУ ПОЇХАВ ДО МІСТА ЛЬВІВ ТА ПРИЗВАВСЯ ЧЕРЕЗ ГАЛИЦЬКО - ФРАНКІВСЬКИЙ ОБ’ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ.ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ПРОХОДИВ НА ПОСАДІ РАДІОТЕЛЕФОНІСТ-ЛІНІЙНИЙ НАГЛЯДАЧ ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВЗВОДУ УПРАВЛІННЯ КОМАНДИРА БАТАРЕЇ 4 САМОХІДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ 2 САМОХІДНОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ДИВІЗІОНУ БРИГАДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ ГРУПИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 0998.

24 БЕРЕЗНЯ 2022  РОКУ ВНАСЛІДОК ЗІТКНЕННЯ ТА МАСОВОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОБСТРІЛУ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОПАСНА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ АНДРІЙ ЗАГИНУВ НА ПОЛІ БОЮ. НЕОЧІКУВАНА ТРАГІЧНА ЗВІСТКА  ЧОРНИМ КРУКОМ ВЛЕТІЛА В  ДОМІВКУ ДРУЖИНІ НАДІЇ , РІДНИМ, ЯКІ  НАВІТЬ НЕ ЗДОГАДУВАЛИСЬ ПРО ТЕ,  ЩО ГЛАВА РОДИНИ ЗАХИЩАЄ УКРАЇНУ ВІД ОКУПАНТІВ. КОЗЯТИНЦІ УСІЄЮ     ГРОМАДОЮ ПРОВОДЖАЛИ В ОСТАННЮ ДОРОГУ  ГЕРОЯ- ЗЕМЛЯКА І ПОХОВАЛИ, ЯК ГОДИТЬСЯ ВОЇНУ  НА АЛЕЇ СЛАВИ  МІСЬКОГО  КЛАДОВИЩА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

24 БЕРЕЗНЯ, ДЕСЯТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ОСІПЧУКУ ВАСИЛЮ ПЕТРОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

ОСІПЧУК ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ 
(15.03. 1963 -  24.03.2016)

 СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ,КОМАНДИР ІНЖЕНЕРНО-САПЕРНОГО ВЗВОДУ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ 28-Ї  ОКРЕМОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ БРИГАДИ.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ «ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ» (ПОСМЕРТНО). ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО).ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

           29 БЕРЕЗНЯ  В РІДНОМУ СЕЛІ ІВАНКІВЦІ НА ТЕРИТОРІЇ КОЗЯТИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ПОХОВАЛИ   ЗАГИБЛОГО ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ  АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ НАШОГО ЗЕМЛЯКА ВАСИЛЯ ПЕТРОВИЧА ОСІПЧУКА.  53-РІЧНИЙ    ЗЕМЛЯК БУВ МОБІЛІЗОВАНИЙ ДО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА У ЛИПНІ 2015  РОКУ. ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЧОЛОВІКА БУЛО ПОРАНЕНО В ГРУДИ  ПОБЛИЗУ СЕЛА ВЕРХНІЙ  МІНЧЕНОК СТАНИЧНО- ЛУГАНСЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ВІН ЗАГИНУВ 24 БЕРЕЗНЯ, НЕ ДОЧЕКАВШИСЬ  ЛИШЕ 4 ДНІ ДО ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ. УДОМА ЗАЛИШИЛАСЯ ДРУЖИНА, ДОЧКА, ВНУКИ, А   СИН ЗАГИБЛОГО БІЙЦЯ АТО 34-РІЧНИЙ МИКОЛА, СЛУЖИТЬ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ  УКРАЇНИ У КИЄВІ. ПРОВОДЖАЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ЗАГИБОЛО ГЕРОЯ ПРЕДСТАВНИКИ  ОБЛАСНОЇ  ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ,  ОБЛАСНИЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ КОРПУС , КЕРІВНИЦТВО  МІСТА  ТА РАЙОНУ, ІНШІ ПРЕДСТАВНИКИ  ВЛАДИ , ПОБРАТИМИ, ОДНОСЕЛЬЧАНИ ТА ЗЕМЛЯКИ. 

           УРОДЖНЕЦЬ СЕЛА ІВАНКІВЦІ НАРОДИВСЯ В ЗВИЧАЙНІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ  РОДИНІ. НАВЧАВСЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ №9 СЕЛА КОЗЯТИН. ВСТУПИВ ДО МІСЦЕВОГО КОЗЯТИНСЬКОГО ТЕХНІЧНОГО УЧИЛИЩА №5. ЗАКІНЧИВ УЧБОВИЙ ЗАКЛАД З ВІДЗНАКОЮ, ЗДОБУВ  ЗАЛІЗНИЧНУ ПРОФЕСІЮ "ЧЕРГОВИЙ ПО СТАНЦІЇ". ПРОЙШОВ АРМІЙСЬКУ СЛУЖБУ, ОФІЦЕРСЬКІ КУРСИ, ОТРИМАВ ЗВАННЯ МОЛОДШОГО ЛЕЙТЕНАНТА. ПРАЦЮВАВ У КОЗЯТИНСЬКІЙ ДИСТАНЦІЇ КОЛІЇ. З 25 СЕРПНЯ ПО 7 ЛИСТОПАДА 2014 РОКУ БРАВ УЧАСТЬ В АТО НА СХОДІ УКРАЇНИ В ЯКОСТІ ВОДІЯ БТР БАЗИ ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЛЕКТАЦІЇ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ. 28 ЛИПНЯ 2015 РОКУ СТАВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ПРОЙШОВ ПІДГОТОВЧІ КУРСИ ПРИ АКАДЕМІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО У ЛЬВОВІ. СЛУЖИВ КОМАНДИРОМ ІНЖЕНЕРНО - САПЕРНОГО ВЗВОДУ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ 28-Ї ОКРЕМОЇ ГВАРДІЙСЬКОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ БРИГАДИ. ПРОЙШОВ ГАРЯЧІ ТОЧКИ НА СХОДІ УКРАЇНИ. 

ПРИСВОЄНО ПОЧЕСНЕ ЗВАННЯ ТА ВРУЧЕНО   НАГРУДНИЙ ЗНАК КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ "ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ" . ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)

(ПОСМЕРТНО).

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ГИЖІ ЄВГЕНУ БОРИСОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Гижа Євген Борисович 

(08.06.1969 – 23.03.2022)

Старшина. Інструктор з-ї стрілецької роти кадру 173-го окремого батальйону територіальної оборони кадру управління 120-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони "ПІВДЕНЬ".  Позивний "Док"

Нагороджений Козятинською міською радою нагрудним знаком  «За героїзм  та патріотизм»(Посмертно) .

Козятинщина провела в останню дорогу відомого медика, патріота, захисника України, командира взводу 4-ї роти тероборони Євгена Гижу. Його  серце  зупинилося під час виконання службового обов’язку на блокпосту. Усе своє життя він пропрацював на швидкій допомозі. У серпні 2020 року підписав контракт про проходження служби у військовому резерві ЗСУ.

Євгена, як людину стержня, глибу знали всі і як одного із   десятьох кращих учасників АТО Козятинщини, які у складі вінницького територіального округу стали переможцями в змаганнях на кращий стрілецький взвод Сухопутних військ ЗСУ.

У складі козятинців був і Євген Гижа, якому не було рівних у змаганнях з «Тактичної медицини». На його рахунку чимало нагород.

А в 2015 році про нього говорила вся країна. Тоді він став героєм дня, коли під час командно-штабних навчань врятував 60-річного чоловіка, у якого зупинилося серце та дихання більше як на 20 хвилин. Євген, не довго думаючи, кинувся рятувати чоловіка, примушуючи серце запрацювати. Врятованим виявився Анатолій Баранчук, відомий на Вінниччині композитор, пісні якого виконував незабутній Назарій Яремчук.

У Козятині  день жалоби. Віддати шану та провести в останню путь військового медика на центральній площі міста, де проходив мітинг-реквієм, зібралися близько тисячі осіб, серед яких були рідні, друзі, однокласники, колеги, бойові побратими, пересічні громадяни, чиє життя він врятував, багато років працюючи фельдшером швидкої допомоги.

Це була людина, яка уміла все. Це найкращий тато, який пишався своїм сином-воїном, найкращий фахівець, який врятував тисячі людей. Останній час він жив Збройними Силами України, у нього були великі плани, великі мрії, особлива місія, яку він мав виконати у житті, але Богу потрібні потужні ангели...

За яку б справу він не брався, завжди був у центрі і віддавав себе усього.

Він пройшов через війну ще в далекі 80-ті роки в Нагорному Карабасі. Стояв біля витоків козятинської тероборони і докладав максимум зусиль, щоб гідно протистояли ворогу .

Він був  справжній патріот нашої країни. Він ніби поспішав жити, ніби поспішав все встигнути і йому це вдавалося.

Поховали медика-воїна на Алеї слави центрального кладовища.

8 червня 2023 р. встановлено меморіальну дошку на приміщенні Козятинського відділення екстреної медичної допомоги , по вул. Незалежності № 75 , де понад 30 років працював полеглий фельдшер.

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

   СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ХУТОРНОМУ ДМИТРУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Хуторний Дмитро Олександрович

  (14.11.1995-20.03.2023)         

       Солдат, стрілець, помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення, 3–го стрілецького взводу, 3–ї стрілецької роти в/ч А 4038.Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився 14 листопада 1995 року. Навчався в  3 —ій школі. Після закінчення вступив в наше училище де здобув спеціальність оглядач – ремонтник вагонів, складач поїздів, регулювальник швидкості руху. Працював фрезувальником в ДЕПО і одночасно навчався  в Дніпропетровському фаховому технікумі залізничного транспорту та транспортної  інфраструктури.

Далі строкова служба в Бєлгород – Дністровську в інженерних військах понтонно–мостової частини, у інженерних військах понтонно–мостової частини.

 Призваний до лав Збройних Сил України 20 січня 2023 року, де проходив службу на посаді  стрілець – помічник гранатометника - 2 - го стрілецького відділення 3 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти в/ч А 4038.  

При виконанні бойового завдання, внаслідок снайперського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва, Лиманського району Донецької області  20 березня 2023 року – загинув. У нього залишився синочок Данилко, дуже схожий на свого тата - Героя.

Відповідальний, цілеспрямований, працелюбний, чесний, добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу.

21 травня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки Хуторному Дмитру Олександровичу, герою, який загинув у боях за нашу Батьківщину на будівлі школи, де він навчався. На заході були присутні члени родини загиблого, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та громадськості.

Слава Герою! Вічна пам'ять!