СЬОГОДНІ ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ КОРОЛЬЧУКОМ ОЛЕКСАНДРОМ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ 

                              ПАМ'ЯТАЄМО... 

КОРОЛЬЧУК ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ

(12.05.1992-08.05.2025)

МЕХАНІК-ВОДІЙ 2 РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1 РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А4935

ОЛЕКСАНДР НАРОДИВСЯ В МІСТІ ВІННИЦЯ. ТАМ ПІШОВ ДО ШКОЛИ. А 9-Й КЛАС ЗАКІНЧИВ В МІСЦЕВІЙ ШКОЛІ. ВСТУПИВ ДО ВІННИЦЬКОГО ВИЩОГО ХУДОЖНЬОГО ПРОФЕСІЙНО–ТЕХНІЧНОГО УЧИЛИЩА ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ГАЗОЗВАРЮВАЛЬНИК, ХУДОЖНИК ПО МЕТАЛУ, БУДІВЕЛЬНИК. ПОТІМ СТРОКОВА СЛУЖБА У ВАСИЛЬКОВІ. ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЛІТАКІВ. ДЕМОБІЛІЗУВАВСЯ І ПОЧАВ ЗАРОБЛЯТИ РАЗОМ ІЗ ВІТЧИМОМ СВОЇМИ ВМІННЯМИ. ЗАЙМАЛИСЯ ТАКОЖ МИРНОЮ РОБОТОЮ: БУДУВАЛИ БУДИНКИ. ЧОЛОВІК БУВ ДУЖЕ ВПРАВНИМ З САМОГО ДИТИНСТВА, ЖВАВИМ І АКТИВНИМ, ЛЮБИВ ТЕХНІКУ, ЗНАВСЯ НА НІЙ.

ПЕРЕД САМОЮ ВІЙНОЮ ПРАЦЮВАВ ВОДІЄМ. А ЯКОЇСЬ МИТІ ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ ЙТИ ДО ВІЙСЬКА. САМ ПІШОВ ДО ВІЙСЬККОМАТУ І 31 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ ВЖЕ БУВ МОБІЛІЗОВАНИЙ. БУДУЧИ ТЕХНІЧНО ГРАМОТНИМ ЗАЙМАВСЯ ВІЙСЬКОВОЮ ТЕХНІКОЮ, ВТОМУ ЧИСЛІ І ЗАКОРДОННОЮ, ПОПЕРЕДНЬО ПРОЙШОВШИ НАВЧАННЯ.

ПЕКЛО БОЇВ НА МИКОЛАЇВЩИНІ ТА ХЕРСОНЩИНІ СТАЛО ЙОГО БУДНЯМИ. КОЖНОГО ДНЯ ТЕЛЕФОНУВАВ МАМІ. ПОПЕРЕДЖАВ, ЩО НЕ БУДЕ ЗВ’ЯЗКУ, КОЛИ ЙШОВ НА ЗАВДАННЯ. В ЛЮТОМУ МІСЯЦІ 2025 РОКУ – ВПЕРШЕ БУВ У КОРОТКІЙ ВІДПУСТЦІ. КОРОТКИЙ ВІДПОЧИНОК ЗНОВУ ПЕРЕРВАВСЯ, 1-ГО КВІТНЯ БУВ ОСТАННІЙ ДЗВІНОК, ОСТАННЯ РОЗМОВА. 2-ГО КВІТНЯ ВИХІД НА ПОЗИЦІЮ.

ЗГОДОМ ПРИЙШЛО ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ, ЩО ОЛЕКСАНДР КОРОЛЬЧУК ПРОПАВ БЕЗВІСТИ. ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ ТІЛО ТА ІДЕНТИФІКУВАТИ. МЕХАНІК-ВОДІЙ 2 РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1 РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А4935, ВОЇН ВВАЖАВСЯ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛИМ ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ ІЗ ВІДБИТТЯ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ В РАЙОНІ ОСТРОВА КОЗУЛЬНИЦЬКИЙ ХЕРСОНСЬКОГО РАЙОНУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗАГИНУВ. ПОХОВАНИЙ ВОЇН НА КЛАДОВИЩІ В С. КОРДИШІВКА.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТА СЛАВА  ЗАХИСНИКУ СВОГО НАРОДУ!

10 ТРАВНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ТІТОВИМ ВАДИМОМ ВІКТОРОВИЧЕМ

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

 

 Тітов Вадим Вікторович

(10.06.1986-10.05.2022)

Старший водій 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 2 десантно -штурмового батальйону в/ч А0224.

НАГОРОДЖЕНИЙ: орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вадим народився 10 червня 1986 року у місті Козятині. Навчався в Козятинській  школі № 1. Роботу, яка була до душі, знайшов у Козятинському вагонному депо.

З січня 2015 року по квітень 2016 року був в зоні ATO на Донеччині. За кілька годин, після вторгнення рашистів Вадим вже встиг пройти медичну комісію, а на наступний день, 25 лютого 2022 року був у військкоматі. Дуже хотів потрапити до своїх побратимів у 57-му бригаду та, на той час, - це було не можливо, їх місце дислокації було в окупованому Херсоні. Тому, в оборону Держави, став у складі 79-ї бригади. Ніс службу у Сіверодонецьку, Ямполі, а згодом і в Лимані.

Тітов Вадим Вікторович, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши мужність та стійкість під час виконання бойового завдання в районі міста Лиман, Краматорського району, Донецької області 10 травня 2022 року – загинув.

Понад 2 роки виснажливих пошуків, надії, сподівань і сьогодні Воїн вдома та зібрав усіх тих, кого любив, а вони понад усе любили його.

Вадим дуже любив домашнє господарство, тварин. Він мав велике серце та золоті руки. Розумівся на техніці, ремонтував машини. Був добрим другом і люблячим батьком трьох прекрасних синів: Назарія, Дмитра та Олексія. Діти пишатимуться своїм мужнім батьком та його подвигом.

Похований Вадим на Алеї Слави кладовища в с.Козятин.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СТЕПАНЮК ДМИТРОМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ 

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

СТЕПАНЮК ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

(11.05.1987 - 06.05.2023)

МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ  КОМАНДИР 3 – ГО ВЗВОДУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 1 – Ї РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) 1-ГО БАТАЛЬЙОНУ ОП    В\Ч 3028 ЗАХІДНОГО ОТО НГУ. 

НАГОРОДЖЕНО ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).  

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ДМИТРО 11 ТРАВНЯ 1987 РОКУ В НАШОМУ МІСТІ. ЗАКІНЧИВ 5 – ТУ ШКОЛУ. НАВЧАВСЯ В КИЇВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ.

З 2006 ПО 2015 РІК СЛУЖИВ В ПОЛКУ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ. З 2016 ПО 2017 РОКИ - В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ В НАШОМУ МІСТІ. 

З ЛЮТОГО 2022 РОКУ АКТИВНО ДОПОМАГАВ ВІЙСЬКОВИМ, А З СІЧНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ В ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ 3028 – ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ СТЕПАНЮК ДМИТРО КОМАНДИР 3 – ГО ВЗВОДУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 1 – Ї РОТИ, 14 – ТОЇ БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ІВАНА БОГУНА , 6 – ГО ТРАВНЯ 2023 РОКУ В РЕЗУЛЬТАТІ ШТУРМОВИХ ДІЙ ПРОТИВНИКА В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ СПІРНЕ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, СТАЛЕВИЙ ВОЇН З ПОЗИВНИМ «БЕРКУТ» – ЗАГИНУВ.

ДНЯМИ (28 КВІТНЯ 2024 РОКУ) НАЧАЛЬНИК ОВА СЕРГІЙ БОРЗОВ ВРУЧИВ РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ ПОЧЕСНІ НАГОРОДИ, ПРИСВОЄНІ ЇМ ПОСМЕРТНО. СЕРЕД НИХ — НАШ ЗЕМЛЯК, МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ ДМИТРО СТЕПАНЮК.

ЗА ОСОБИСТУ МУЖНІСТЬ І САМОВІДДАНІСТЬ, ПРОЯВЛЕНІ ПІД ЧАС ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ, ВІРНІСТЬ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ ДМИТРО СТЕПАНЮК ПОСМЕРТНО НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" ІІІ СТУПЕНЯ.

В ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ 8 ТРАВНЯ 2024 Р. ВІДБУЛОСЯ УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ ТА ПАМ'ЯТНОГО ЗНАКУ НА ЧЕСТЬ СТЕПАНЮКА ДМИТРА ВОЛОДИМИРОВИЧА, МУЖНЬОГО ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У БОЮ ЗА ВОЛЮ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАШОЇ ДЕРЖАВИ.

 ПОЧЕСНЕ ПРАВО ВІДКРИТИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ, ПАМ'ЯТНИЙ ЗНАК ТА ПОСАДИТИ КАЛИНУ В ПАМ'ЯТЬ ПРО СТЕПАНЮКА ДМИТРА БУЛО НАДАНО ДРУЖИНІ ДМИТРА МІЛАНІ І СИНУ МАТВІЮ.

 СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

  СЬОГОДНІ 5 ТРАВНЯ  2026 РОКУ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СЕРГІЄМ ЮРІЙОВИЧЕМ КУЦЕНКО

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

   

          КУЦЕНКО   СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ

           (29.08.1978-05.05.2024)

СЕРЖАНТ, КОМАНДИР 1-ГО ПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 2-ГО ПІХОТНОГО ВЗВОДУ, 1-ОЇ ПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4984. ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН» (ПОСМЕРТНО).

 НАРОДИВСЯ 29 СЕРПНЯ 1978 РОКУ.  ЗРОСТАВ АКТИВНОЮ  І ДОПИТЛИВОЮ ДИТИНОЮ. ЗАХОПЛЮВАВСЯ ТЕХНІКОЮ Й ФУТБОЛОМ, ЗАЙМАВСЯ  РЕМОНТОМ ПРИЛАДІВ. ФОРМУВАВСЯ , ЯК ОСОБИСТІСТЬ В ГАРНІЙ , ДРУЖНІЙ РОДИНІ.  

      ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ №5, НАШЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ. ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ, В ПОНТОННИХ ВІЙСЬКАХ. ПРАЦЮВАВ НА ЗАЛІЗНИЦІ В КОЗЯТИНІ ТА КИЄВІ.

      ВІН ВІДМОВИВСЯ ВІД БРОНІ ТА 23 ЛЮТОГО 2023 РОКУ БУВ МОБІЛІЗОВАНИЙ. ОСТАННІЙ ДЗВІНОК БУВ 3-ГО ТРАВНЯ 2024 РОКУ.

     ВОЇНА ЦІНУВАЛИ ДРУЗІ,  СПІВРОБІТНИКИ, КОЛЕГИ  ЗА ЧУЙНІСТЬ І ЛЮДЯНІСТЬ. СВОЇМ  ДВОМ СИНАМ ПЕРЕДАВ У СПАДОК ЦІ  ВИСОКІ ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ.

    СЕРЖАНТ КУЦЕНКО СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ-КОМАНДИР 1-ГО ПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 2-ГО ПІХОТНОГО ВЗВОДУ, 1-ОЇ ПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4984, ВІДДАНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ, МУЖНЬО ВИКОНАВШИ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК В БОЮ ЗА УКРАЇНУ, ЇЇ СВОБОДУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ПОБЛИЗУ СЕЛА НОВОМИХАЙЛІВКА, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД 5 ТРАВНЯ 2024 РОКУ ВВАЖАВСЯ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ. ТО БУВ ОСТАННІЙ ЙОГО БІЙ.

     ПОХОВАНИЙ ПОЛЕГЛИЙ НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

 ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!

  3 ТРАВНЯ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ПЛАХОТНІКОВИМ КОСТЯНТИНОМ АНАТОЛІЙОВИЧЕМ 

ПАМ'ЯТАЄМО...

ПЛАХОТНІКОВ    КОСТЯНТИН АНАТОЛІЙОВИЧ 

(02.12.1996-03.05.2025)

СОЛДАТ 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ 

ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2960

 КОСТЯНТИН НАРОДИВСЯ 2 ГРУДНЯ 1996 РОКУ В МІСТІ МАКІЇВКА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЗРОСТАВ ВЕСЕЛИМ ТА ДОПИТЛИВИМ ХЛОПЧИКОМ. У 5 РОКІВ БАТЬКИ ЗАПИСАЛИ ЙОГО НА СЕКЦІЮ КАРАТЕ. А ЗГОДОМ РОЗПОЧАЛОСЬ І ШКІЛЬНЕ ЖИТТЯ. У 2007 РОЦІ РОДИНА КУПИЛА В СОКІЛЬЦІ БУДИНОК, ОБЛАШТУВАЛА ЙОГО ТА У 2011 РОЦІ ПЕРЕЇХАЛА СЮДИ НА ПОСТІЙНЕ МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ. У 8 – Й КЛАС КОСТЯ ПІШОВ НА НАВЧАННЯ В ШКОЛУ – ІНТЕРНАТ – ГІМНАЗІЮ, ДЕ ОДРАЗУ СМІЛИВИЙ, НАПОЛЕГЛИВИЙ, ВПЕВНЕНИЙ В СОБІ ХЛОПЧИНА ПІДКОРИВ НЕ ЛИШЕ ОДНОЛІТОК. ТУТ І ЗНАЙШОВ СВОЄ КОХАННЯ. ВСІ ЙОГО ЗНАЛИ, ЯК БОРЦЯ ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

ПРОДОВЖИВ ЗАЙМАТИСЯ КАРАТЕ ТА МАВ ЧОРНИЙ ПОЯС. ВИБОРОВ 47 МЕДАЛЕЙ НА ОБЛАСНИХ ТА ВСЕУКРАЇНСЬКИХ ЗМАГАННЯХ. ЗА КОЖНУ МЕДАЛЬ БАТЬКО КОСТІ ВИСАДЖУВАВ У ДВОРІ ЯЛИНКИ. ПО ЗАКІНЧЕННЮ ШКОЛИ У 18 РОКІВ ПРОЙШОВ ВІДБІР ТА ВСТУПИВ ДО СКЛАДУ БАТАЛЬЙОНУ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ «ВІННИЦЯ». БАТАЛЬЙОН БРАВ УЧАСТЬ У ЗАПЕКЛИХ БОЯХ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОПАСНА.

ЧЕРЕЗ РІК УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ, УЧАСНИК АТО ВСТУПИВ В НАЦІОНАЛЬНУ АКАДЕМІЮ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. ОДРУЖИВСЯ. ПІСЛЯ НАВЧАННЯ ПРАЦЮВАВ В КОЗЯТИНСЬКОМУ ВІДДІЛЕННІ ПОЛІЦІЇ ДІЛЬНИЧИМ ІНСПЕКТОРОМ. КОЛИ ДРУЖИНА ЗАВАГІТНІЛА, ЗДАВАЛОСЯ ЩАСЛИВІШОГО ЧОЛОВІКА У СВІТІ НЕ ЗНАЙТИ. А КОЛИ НАРОДИВСЯ СИНОЧОК – МИКИТКА, КОСТЯ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯВ, ЩО МОЖНА ВІДЧУВАТИ ТАКУ ВСЕОСЯЖНУ ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ. ВЕСЬ СВІЙ ВІЛЬНИЙ ЧАС БУВ БІЛЯ НЬОГО. КОЛИ МИКИТКА ПІДРІС РАЗОМ ХОДИЛИ НА СТАВОК ГОДУВАЛИ ЛЕБЕДІВ, ЛОВИЛИ РИБКУ ДЛЯ КОТИКІВ, ГРАЛИ В ФУТБОЛ.

У МОЛОДОЇ СІМ’Ї БУЛИ ДУЖЕ ВЕЛИКІ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ. АЛЕ ВІЙНА. 10 ТРАВНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ЗА КОНТРАКТОМ. І ОДРАЗУ– АВДІЇВКА, ПОКРОВСЬК. ЗАВЖДИ НА ПОЗИТИВІ, ВПЕВНЕНИЙ В СОБІ ЧОЛОВІК ЗНАХОДИВ СЛОВА ПІДТРИМКИ ДЛЯ ВСІХ.

А 3 ТРАВНЯ 2025 РОКУ ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВООЛЕКСАНДРІВКА, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СОЛДАТ 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2960 ЗАГИНУВ. ЄДИНИЙ СИН, ПРЕКРАСНИЙ ЧОЛОВІК ТА НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ БАТЬКО. СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ ІЗ ЗАГОСТРЕНИМ ВІДЧУТТЯМ СПРАВЕДЛИВОСТІ, ЩИРИЙ, НЕБАЙДУЖИЙ ТА ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ.

ВІН ХОТІВ ЗМІНЮВАТИ ЦЮ КРАЇНУ НА КРАЩЕ І РОБИВ ЦЕ. ТАКИМ ЗНАЛА І ЛЮБИЛА ЙОГО СІМ’Я, РІДНІ, ДРУЗІ ТА ПОБРАТИМИ. ПОХОВАНИЙ ГЕРОЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА.

ВІЧНА ПАМʼЯТЬ  ВОЇНУ ГЕРОЮ!

 3 ТРАВНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЛАВРОВСЬКИМ АРТЕМОМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

Лавровський  Артем Олександрович

(10.03.2001-  03.05.2022)

Старший солдат, старший слюсар-монтажник відділення розбирально-складних робіт взводу ремонту автомобільної техніки ремонтної роти 12-ї бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького - військового формування Східного оперативного-територіального об’єднання Національної гвардії України, в/ч 3057.   Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно).Нагороджений :орденом "За мужність ІІІ степеня (посмертно). 

Артем народився 10 беорезня 2001 року в місті Козятин на Вінничині. Закінчив школу №2. Продовжив навчання в місцевому міжрегіональному ВПУ залізничного транспорту по спеціальності «Оператор комп’ютерного набору та постачання». Після його закінчення був призваний на військову службу до 12-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. З початку повномасштабного вторгнення став на захист Маріуполя.

Із початком відкритої російської агресії і  до середини квітня син телефонував додому  разів п’ять. Востаннє – 18 квітня і сповістив , що скоріше всього  не повернеться.  Просив , щоб матуся берегла  себе,  молодших братів і не  не плакала.

 А 9 травня повідомили, що син загинув 3 травня.  Він був позитивним і веселим. Із 9 класу захопився автомобілями і мотоциклами. Мріяв подорожувати Україною, мати сім’ю і щасливо жити. Планував після армії одружитися з коханою дівчиною. Клята війна забрала його назавжди, як зазначає  мама Героя  Лілія Гончарова.

15 травня 2022 року на центральній площі Козятина відбулася спільна молебень у пам'ять про загиблого Артема Лавровського.

 За особисту мужність і самовіддані дії виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі - нагороджено Лавровського Артема Олександровича, старшого солдата, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).  

 

 Слава Герою! Вічна пам’ять!

 2 ТРАВНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ МИХАЙЛОВСЬКИМ ВІТАЛІЄМ ВАЛЕНТИНОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

 Михайловський Віталій Валентинович

(31.10.1988 - 02.05.2022)

Солдат, обслуги гармати протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону в/ч А 1619. 

Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно). Нагороджений Орденом "За мужність ІІІ ступеня" (посмертно).   

              З грудня 2019 року працював слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду дільниці з ремонту вагонів ремонтного вагонного депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

У вересні 2021 року мобілізований до лав ЗСУ. Виявивши стійкість і мужність під час бою за свободу України, трагічно загинув від осколкових поранень 2 травня 2022 року на околиці села Шевченко Волноваського району Донецької області.

Без батька залишилась донька 2015 року народження.

9 квітня 2023 року Указом Президента України від 24 серпня 2022 р. N°614 за особисту мужність та героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі було нагороджено нашого земляка  солдата Віталія Михайловського  орденом «За мужність ІІІ ст.» посмертно.

5 вересня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки  Михайловському Віталію Валентиновичу на фасаді Козятинського ліцею №9, де він навчався. 

На заході були присутні члени родин загиблих, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та духовенство.

Почесне право відкрити меморіальної дошки пам’яті Героя було надано донечці Валерії та мамі Валерії - Ірині.

Слава Герою! Вічна пам'ять!