понеділок, 15 квітня 2024 р.

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького В.М.

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького Віктора Миколайовича.


Розбіцький Віктор Миколайович

(06.10.1974 – 13.04.2019) 

Солдат у відставці, в/ч А 0796, учасник АТО.

Пішов захищати Батьківщину добровольцем, але на жаль помер від серцевого у віці 44 років .

Нагороджений відзнакою Президента України — Медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Слава Герою! Вічна пам'ять!


пʼятницю, 12 квітня 2024 р.

З нагоди 150-ї річниці з часу присвоєння Козятину статусу містечка.

 


Українська Галицька Армія в Козятині у серпні 1919 р.

Події в Козятині 105-літньої давнини.

 

Літо 1919 року було найнапруженішим періодом українських визвольних змагань 1917-1921 рр. У цей час на терені України воювали між собою кілька збройних сил. З одного боку – українські Дієва (Наддніпрянська) та Галицька армії. З іншого – російські денікінська та більшовицька, а також польські війська. Взявши до уваги, що Денікіна підтримувала Англія, а поляків – Франція, можна лише дивуватись самовідданості та героїзмові українських військ, які, об'єднавшись, успішно доступилися до Києва. В серпні 1919 року армія Української Народної Республіки, посилена військовими частинами Української галицької армії, розпочала наступ на Київ із заходу, а білогвардійська армія Денікіна — із сходу. Загальна чисельність об’єднаних українських армій складала біля 85 тис. осіб, а з урахуванням повстанських  загонів, доходила до 100 тисяч: Українська галицька армія    3  корпуси та команда етапу складала 49 795 осіб, з яких 18– 19 тис. багнетів, 158 гармат і 546 скорострілів; Дієва армія УНР  (разом із мобілізованими) — 35 тис. багнетів і шабель, 149 гармат, 28 гаубиць, 533 кулемети. 29 липня об’єднана армія захопила Проскурів, 10 серпня — Жмеринку та Вінницю. Швидкий успіх дозволив галичанам і наддніпрянцям повірити у спільну перемогу, започаткувати військове братерство між представниками одного народу, століттями розділеного між чужими державами

                                                   Похід на Козятин.

                     Мапа походу галицьких корпусів на Київ в серпні 1919 р.

Сто п’ять років тому,  цілий місяць, з 2 лютого по 6 березня 1919 р. Директорія та Уряд Української Народної Республіки перетворили  м. Вінницю у  столицю молодої держави. Керівники країни, що перебувала в стані війни, протягом кількох днів розгорнули державний апарат на новому місці та розпочали активну діяльність.

 Здобуття Вінниці відкрило шлях на Козятин. Похід на Козятин здійснювався силами 1-го Корпусу УГА (в обхід залізниці на Махнівку) та 3-й Корпусу (вздовж залізниці на Козятин). Про перебіг подій дізнаємось із Денника Начальної Команди Української галицької армії (денник, або щоденник подій, вівся як загалом УГА, так і окремими підрозділами).

«17. 8. Похід на Козятин відбувається двома шляхами. Дві бригади  1-го Корпуса (9-та і 10-та) посуваються по дорозі на захід від залізниці на Махнівку, а дві бригади ІІІ-го Корпуса (2-га і 8-ма) поздовж залізниці на Козятин. 2-га Бригада прогнала біля Калинівки панцирний ворожий потяг, в слід за нею минула й 8-ма Бригада на Калинівку. Частини Запоріжської Групи перейшли Овсяники. 7-ма дивізія — Самгородок, 8-ма дивізія — Спічинці. Штаб — Прилуки». (Денник Начальної Команди Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА, ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)

За спогадами козятинського залізничника О. Афанасьєва, 17 серпня 1919 р. в містечку було чути артилерійську канонаду зі сторони станції Голендри. Було прийнято рішення про евакуацію козятинського залізничного вузла. Три бронепотяги «III Інтернаціонал», «Ганзя», «Імені Троцького», паровози, вагони з вантажами, сім’ї радянських працівників були відправлені в Київ:

«У серпні 1919 року становище наших військ ускладнилося: на Лівобережжі наступав Денікін, із заходу - Петлюра; більшовицькі війська розпочали відхід. Нашу Козятинську більшовицьку організацію було вирішено евакуювати на північ: товаришів членів партії, співчутливих та безпартійних більшовиків та деяких із сім'ями. Для цього обладнано склад теплушок з вагоном-кухнею, з деяким запасом продуктів та дров. Вночі з 17 на 18 серпня 1919 року потяг із залізничниками станції Козятин, що евакуюються, був відправлений у напрямку на Київ. Вдень 18 серпня 1919 р. на станції Козятин було три радянські бронепоїзди: «Гандзя»; «Імені Троцького» та наш «III Інтернаціонал».



Більшовицький бронепотяг "ІІІ Інтернаціонал". Малюнок художника- земляка  Олега Скачка.

«О 13 годині через Козятин відступали останні частини наших піхотних військ у напрямку Фастів. До 14 години на 9-му стрілочному посту станції Козятин у бік Києва бронепоїзди «Гандзя» та «Імені Троцького» теж поступово вирушили у бік Києва. Близько 16 години бронепоїзд «Червоний ураган» прорвався через фронт військ Директорії та прибув з Бердичева до Козятина з боку станції Голендри. Війська Директорії зайняли Козятинський пасажирський вокзал та водонапірну вежу, звідки стріляли кулеметами, вели артилерійський обстріл. Козятин обстрілювали із шестидюймових гармат, які були розташовані за вихідними стрілками у бік станції Голендри. Наш бронепоїзд обстрілював артилерію супротивника та його частини до ночі. Вночі наш бронепоїзд останнім із боєм відступив із Козятина у напрямку на Київ. З Києва за розпорядженням НКШС та головного комісара Південно-Західної залізниці тов. Крата всіх залізничників, що відступили з Козятина, відправили на ст. Калуга і далі на станцію Сизрань для обслуговування Сизрань-Вяземської залізниці. Наш бронепоїзд «III Інтернаціонал» було передано військовому командуванню. Згодом, коли армія Денікіна зайняла Бахмач і перерізала сполучення між Києвом та Москвою, на ст. Дарниця було висаджено в повітря 4 бронепоїзди: «Гандзя», «Червоний ураган», «Імені Троцького» та наш «III Інтернаціонал» (зі спогадів комісара потягу  Федора. Васьковського).

Але повністю евакуюватись більшовикам не вдалось. У результаті стрімкого наступу на Козятин січовики  повністю паралізували залізничний рух. Артилерія УГА, яка розташувалась в с.Сокілець, влучним обстрілом змусила червоних покинути станцію. Командир 2-го гарматного полку УГА С. Мацькевич у своїх спогадах писав: «Ворожа артилерія з панцерних поїздів обстрілює Соколики (с. Сокілець — прим. авт.). На північ від села Соколики в сторону Козятина терен піднімається вгору, і на підвищенних пунктах стоять вітряки-млини. Беру двох телефоністів і йду до вітряків. Телефоністи протягають за собою телефонічну лінію. Вкоротці вилажу на вітряк і звідтіля бачу цілий Козятин. Бачу станцію Козятин і 8 ворожих бронепоїздів. Вони обстрілюють Соколики. Бачачи це, даю телефонічно приказ батареям отворити вогонь на станцію і сам керую вогнем. Ще кілька хвилин ворожі бронепоїзди стріляють на Соколики, а пізніше припечені нашими влучними стрілами, залишають станцію та втікають. Наказую дати ще декілька стрілів на ворожу піхоту в Козятині, що втікає з міста. Вертаюсь до Соколик. Смеркається. Подаю вістку про ситуацію бригаді і кажу, що з Козятина ворог вже втік. Саме тоді наші піхотинці входять до Соколик і після короткого відпочинку відмаршировують на Козятин. Раннім ранком 17 серпня вже цілий Козятин був обсажений нашою бригадою без жодних наших втрат у людях. Ворог був так дезорієнтований, що деякі його частини без одного стрілу попадають нам в руки. Молодь козятинської гімназії влаштовує нам прекрасну забаву в парку біля станції». ( «У поході на Київ», газета «Свобода» від 1 вересня 1955 р.).


                                                

                               Приміщення гімназії (1908 ), яке збереглося до цього часу.


                            Гімназистки  Козятинської  приватної  жіночої гімназіії.

18 серпня 2-га та 8-ма бригади УГА зайняли ст. Голендри. Звідси потягом вояків доставили до ст. Козятин. 2-га бригада розпочала бої з більшовицькими частинами уже на підступах до станції і до середини дня захопила вокзал. Бої за товарну станцію і містечко тривали до кінця дня. В Деннику Начальної команди Української галицької армії читаємо:«18. 8. О 12-ій годині осягнули 2-га і 8-ма Бригади стацію Голєндри. Два курені 2-ої Бригади завагоновано на станції Голєндри, їх підвезено під Козятин. В Козятині около 1,000 Мадярів, три панцирні поїзди. О 14-ій годині 15 хвилин заняла 2-га Бригада особовий дверець (пасажирський вокзал — прим. авт.) Козятин; товаровий дверець (товарна станція — прим. авт.) і місто держать ще большевики. 8-ма Бригада посувається з заходу на Козятин. В слід за тим занято сьогодня Козятин вповні. Штаб ІІІ-го Корпуса на станції Голєндри посувається в перід. Запоріжський Корпус: 7-ма дивізія вечером в Бєлільовці, 6-та — Княжики, 8-ма — Круподеринці. Штаб — Самгородок. 10-та Бригада в дорозі з Тучі до Махнівки, 9-та Бригада осягнула район Вуйна – Мшанець». (Денник Начальної Команди Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА, ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)

У своїх спогадах підстаршина 3-го похідного куреня 24-го піхотного полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка Василь Волицький так описував бій за Козятин:


 «Большевики відступали поспішно і, щоб не рвати з ними бойового контакту, — в Голендрах був поставлений для куріня окремий поїзд, яким ми поспішно виїхали в напрямі залізничного вузла в Козятині. На кілька кілометрів перед Козятином поїзд під обстрілом большевицької артилерії зупинився і курінь на передостанній до Козятина станції мусів поспішно перевантажуватися. На віддалі 2–3 км, ліворуч від станції і залізної дороги, ми пішли в обхід міста, прямуючи на ліве крило наступаючої на Козятин нашої армійської групи. В передвечірніх годинах розстрільна залягла на легко похилому узбіччі лагідної холмовини на північному сході від міста. Смерком підійшли до станції на віддаль одного кілометра. Большевицька артилерія привітала нас rранатами; з панцерника, що обережно викотився із залізнодорожної прогалини ліса, затакотіли кулемети. Відізвал сот. Брандтнера. Під їх цільними стрілами скоро замовкла большевицька артилерія і поспішно сховався за заслону ліса панцерник. Вечоріло. Небо затяглося густими хмарами, на землю лягла пітьма. Загриміло і ринув зливний дощ. Ліве крило розстрільної підходило на той час до забудувань залізнодорожної школи, що від станції не дальше, як один кілометр і, займаючи терен школи, там скрилося; праве крило, що займало узбіччя холмовини, дещо вище залізної дороги, знайшло захист за довгими рядами полукіпків недавно зложеного збіжжя. Дощ скоро перестав падати. Під ослоною ночі кухні привезли обід; на рейках залізничної дороги знову з’явився большевицький панцерник-черепаха і на віддалі двох кілометрів від школи зупинився. З боку станції і міста долітав у наш бік дивний гомін. По півночі в обі сторони вислали стежі. За яку годину від панцерника почулися вибухи і майже одночасно панцерник подався назад. Десятник Тафійчук налякав його ручними rранатами; коло третьої години перед світанком провідники другої стежі — булавний старший десятник Василь Ілащук і дес. Крехівський, голосили, що большевики залишили пасажирську станцію і місто, а їхня тилова охорона ще перебуває на товарній станції. Світало, як курінь обсадив Козятинську вузлову залізнодорожню станцію і сильніші стежі вислав у місто. На станції захопили паровози і багато вагонів цукру та солі.


                                        Вокзал  весною 1918 року,  незадовго до описаних подій.

Автор:  історик, пошуковець, краєзнавець, дослідник історії рідного міста Олександр Цілецький.

Продовження буде...

Син Івана Франка -  українського писменника і поета - у строї поручника  УГА.

                                            

                                           




четвер, 11 квітня 2024 р.

 Запрошуємо мешканців та гостей міста Козятин познайомитися з творчістю козятинських професійних художників та автодидактів - земляків.


Серед них подаровані в різні періоди живописне полотно й дві акварелі Миколи Рибака (03.11.1935-08.06.2011), дві роботи пастелллю, 3-я олійними фарбами Світлани Ігнатенко .
Також 15 –а на рахунку передана до фондів музею «Весняна Мавка » на картоні гуашшю та аквареллю подарунок членкині Спілки дизайнерів України, добре знаної й талановитої в Україні мисткині та землячки Тетяни Куліш.




Вражає відвідувачів український пейзаж з давнини бердичівського художника старшого Олександра Войтка, де в місячному сяйві над рікою з квітучим бузком полонить серця селянська хатина під стріхою наших пращурів .
Серед представлених дарів дві роботи на той час викладача художнього класу Козятинської дитячої музичної школи Наталії Степанюк , одна з яких написана художницею під час реалізації міського творчого культурно - мистецького проєкту «Я люблю Козятин», де зображено наш музей в старовинному приміщенні земської пошти , яке має понад 100-літню історію, а музею цьогоріч виповниться 20 років з часу урочистого його відкриття відвідувачам.

Друга робота- це чудовий котик-модник у капелюсі – циліндрі, поля якого прикрашені біленькою мишкою . Милу домашню тваринку не залишила одинаком на виставці, доповнивши компанію двома весняними котиками, Ірина Ларіонова.
Чудові "Іриси" написані гуашшю потрапили до фондів музею від Оксани Довмат ще коли вона була школяркою у 2005 році.
Також серед дарів дві творчі авторські роботи весняної тематики художника- дизайнера, нажаль, якого вже понад рік немає з нами, Валерія Герасимчука (19.04.1947-12.03.2023).
Приходьте, надихайтеся не лише природою навколо , а і мистецтвом, яке теж полонить наші душі красою і неповторністю.
Щиро вдячні дарувальникам за скарби.

понеділок, 8 квітня 2024 р.

8 квітня минає річниця пам'яті захисника Козятинщини - Микульшина Віктора Миколайовича

Сьогодні, 8 квітня минає річниця пам'яті захисника Козятинщини -            Микульшина Віктора Миколайовича



  

Микульшин Віктор Миколайович

(11.12.1969 - 8.04.2023)

Капітан, начальник продовольчої служби в\ч А - 4117.

Нагороджений медаллю "За бездоганну службу" ІІІ ступеня (посмертно).

Наш Герой народився 11 грудня 1969 році  у Миколаєві. Потім переїхав до нашого міста. Навчався в 2–ій школі. Далі студентське життя в нашому училищі. В 1992 році  закінчив вище військове  училище в Санкт–Петербурзі та отримав розподілення для місця несення військової служби у місті Ужгород.

У званні підполковника служби цивільного захисту, заступника начальника відділу реагування на надзвичайні ситуації Управління Державної Служби України з Надзвичайних Ситуацій у Закарпатській області вийшов на пенсію. Був нагороджений медаллю « За бездоганну службу» ІІІ ступеня та відзнаками Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. 

З початку повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року добровольцем пішов на захист нашої Держави.  А 8 квітня 2023 року Капітан, начальник продовольчої служби Військової частини А - 4117 - загинув.

    Слава Герою! Вічна пам'ять!


пʼятницю, 5 квітня 2024 р.

Днями до музею надійшла книга.

 Днями до КЗ "Музей історії міста Козятин" завітала приємної зовнішності відвідувачка, наша колега з культури Таміла Свириденко. Вона познайомилася з виставкою до 210-ї річниці Тараса Шевченка, переглянула інші музейні експозиції і пообіцяла ще раз завітати, тільки вже з подарунком від родини.




Незабаром пані Таміла знову прийшла до музею. Вона вийняла із пакету у яскравій палітурці маститу книгу .Це I-й том "Творів Тараса Шевченка" , де оповідалося про життя видатного українського художника та поета. Опубліковано також в ній "Кобзар" до першого арешту, українською мовою. Видана книга у Києві та Лейпцигу видавництвом "УКРАЇНСЬКА НАКЛАДНА" 1918 року, періоду становлення української влади.
Видання складається із 544 сторінок якісного гатунку паперу, ілюстроване чорно-білими копіями малюнків самого поета - співця української лихої долі.
В біографічній частині тому можна побачити батьківську хату під солом'яною стріхою, вже перебудовану і стару , врослу в землю у с. Моринці , де народився поет . Зростав він з півтора року разом із шістьма своїми братами та сестрами у селі Кирилівка, куди переїхали батьки . Та хата теж є зображена на одній зі сторінок книги.
Описано в ній і населення Звенигородцького повіту того періоду, яке складалося з понад 90 % українства. Розмовляли мешканці країв, де проживала родина Шевченко, чистою мовою, яка дала основу теперешній українській літературній мові, свобідна від російських впливів, замітних на лівобережній Україні і від польських, що стрічаються на західній території.
У будові загород і церков, в одягах, звичаях народних, піснях, переказах, в способі життя зберереглися питьоменності української культури.
Цю чудову з пожовклими від часу сторінками ілюстровану книгу зберіг у своїй домашній бібліотеці дідусь пані Таміли , Антонюк Марк Ілліч . Він працював лікарем -отоларингологом в Козятинській районній лікарні з 1951 року.
Чуйно і уважно відносився до хворих, приймав активну участь у громадцькому житті , був високоосвітченим фахівцем медичних знань . Користувався заслуженим авторитетом серед хворих і у колективі медичних працівників. Мав цікаві захоплення -писав прозу, вірші, казки.
Запам'ятався мешканцям міста та району своєю неординарністю і тим, що після закнічення Вінницького Державного Медичного інституту у 1939 році за спеціальністю лікувальна справа, отримав Диплом за кваліфікацією лікаря під реєстраційним № 1, який був виписаний українською та російською мовами.









Копію диплому онука відомого дідуся Таміла дозволила зісканувати для допоміжного фонду музею.
Надзвичайно цікаві подарунки.
Щиро вдячні родині за щедрість.

Усі реакції:
5

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького В.М.

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького Віктора Миколайовича. Розбіцький Віктор  Миколайович (06.10.1974 – 13.04.2...