СЬОГОДНІ 27 ЛЮТОГО ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЖУКІВСЬКИМ ЯРОСЛАВОМ ПЕТРОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Жуківський Ярослав Петрович

( 22.09.1983 -27.02.2022)

Сержант 16 батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ.

Нагороджений: Нагрудним знаком Генштабу Командувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ст. Почесною відзнакою ЗСУ «Учасник бойових дій «Ветеран війни»». Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Відзнакою «За оборону рідної держави».

Уродженець Козятина пройшов з осені 2014 р. горнило АТО на Сході України. Боровся з російськими окупантами у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону на Донеччині та Луганщині.

З перших днів ООС земляк пішов боронити рідну землю у складі територіальної оборони. У нього залишилося троє дітей і дружина.

Помер під час несення військової служби на блок-посту внаслідок серцевого нападу. Прощалися з воїном 1 березня 2022 р. Похований в рідному Козятині.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

28 ЛЮТОГО ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ МАР'ЯНОМ СЕРГІЙОВИЧЕМ ШЕРЕМЕТОМ

ПАМ'ЯТАЄМО..

ШЕРЕМЕТ МАР'ЯН СЕРГІЙОВИЧ

(27.09.1998 - 28.02.2023)

СТАРШИЙ СОЛДАТ МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ В/Ч А 4123.

Отримав почесну відзнаку «За героїзм та патріотизм» та

нагороджений орденом « За мужність» III ступеня . Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024) (посмертно).

НАРОДИВСЯ МАР’ЯН 27 ВЕРЕСНЯ 1998 РОКУ. ЦЬОГО РОКУ ЙОМУ МАЛО Б ВИПОВНИТИСЬ 25 РОКІВ. ТА ВІН НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИВСЯ 24 – РІЧНИМ ЮНАКОМ. НАВЧАВСЯ В ПЕРШІЙ ШКОЛІ , ЗАКІНЧИВ ЇЇ У 2015 РОЦІ. ПАРАЛЕЛЬНО В МУЗИЧНІЙ ШКОЛІ ДОСКОНАЛО ОВОЛОДІВ ГРОЮ НА САКСОФОНІ. ВИВЧАВ ВЕТЕРИНАРНУ МЕДИЦИНУ В «ПОДІЛЬСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ АГРАРНО – ТЕХНІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ» У М. КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ. ЗГОДОМ ПРОЙШОВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ.. 7 ЛИПНЯ 2020 РОКУ ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ В ТОВ «КОЗЯТИНСЬКИЙ М’ЯСОКОМБІНАТ». 17 ГРУДНЯ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗСУ .

МАВ БАГАТО ДРУЗІВ . ЇМ ПОЩАСТИЛО МАТИ ТАКОГО ДРУГА , ЯК МАР’ЯН. ВІН БУВ НАЙКРАЩИМ БРАТОМ, ЛЮБИВ СВОЇХ МОЛОДШИХ БРАТИКІВ, ПІКЛУВАВСЯ ПРО НИХ. ЗАВЖДИ БУВ ДУШЕЮ КОМПАНІЇ ТА ЗНАХОДИВ ПРАВИЛЬНІ СЛОВА У БУДЬ-ЯКИХ СИТУАЦІЯХ. ТАКИМ ЙОГО БУДУТЬ ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАТИ ДРУЗІ ТА ЗНАЙОМІ. МУЖНІЙ ГЕРОЙ, ЯКИЙ СТІЛЬКИ НЕ ВСТИГ , НЕ ВСТИГ СТВОРИТИ СІМ’Ю, ПОДАРУВАТИ СВОЇМ БАТЬКАМ ОНУКА.

28 ЛЮТОГО 2023 РОКУ СТАРШИЙ СОЛДАТ ШЕРЕМЕТ МАР'ЯН СЕРГІЙОВИЧ, ВІДДАНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ, МУЖНЬО ВИКОНАВШИ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК, В БОЮ ЗА УКРАЇНУ, ЇЇ СВОБОДУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ТРАГІЧНО ЗАГИНУВ, ВНАСЛІДОК АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОБСТРІЛУ, ОТРИМАВШИ СМЕРТЕЛЬНЕ ОСКОЛКОВЕ ПОРАНЕННЯ ГОЛОВИ, ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ДУБОВО-ВАСИЛІВКА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

26 КВІТНЯ 2024 РОКУ ВІДКРИТО УРОЧИСТО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ НА БУДИНКУ, ДЕ ПРОЖИВАВ ПОЛЕГЛИЙ ВОЇН ЗА АДРЕСОЮ : М, КОЗЯТИН , ВУЛ. НЕЗАЛЕЖНОСТІ, №29

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 СЬОГОДНІ 25 ЛЮТОГО ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ КУЙДАНОМ БОГДАНОМ ОЛЕГОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

КУЙДАН БОГДАН ОЛЕГОВИЧ

(17.12.1998 - 25.02.2024)

СЕРЖАНТ, КОМАНДИР 1-ГО ВІДДІЛЕННЯ, 2-ГО ВЗВОДУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, 3-Ї РОТИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) 3-ГО БАТАЛЬЙОНУ, СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В/Ч 3057.    НАГОРОДЖЕНИЙ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ "(ПОСМЕРТНО).

БОГДАН НАРОДИВСЯ 17 ГРУДНЯ 1998 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН. У 2014 РОЦІ ЗАКІНЧИВ НАВЧАННЯ У КОЗЯТИНСЬКОМУ ЛІЦЕЇ №4. ДАЛІ ВСТУПИВ У КИЇВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ КОЛЕДЖ З ПІДВИЩЕНИМ ФІЗИЧНИМ ТА ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКОЛОМ, ДЕ ЗДОБУВ ФАХОВУ ОСВІТУ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ЕЛЕКТРИК.

ПО ЗАКІНЧЕННЮ КОЛЕДЖУ ПРАЦЮВАВ У ЦЕНТРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, ДЕ ПРОЯВИВ ВИСОКІ ДІЛОВІ ЯКОСТІ ТА КОРИСТУВАВСЯ ЗАСЛУЖЕНИМ АВТОРИТЕТОМ У КОЛЕКТИВІ.

У 2016 РОЦІ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ГВАРДІЄЮ УКРАЇНИ. З ПЕРШИХ ДНІВ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ БРАВ УЧАСТЬ У ЗАПЕКЛИХ БОЯХ В ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ. ДВІЧІ ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ, АЛЕ ЩОРАЗУ ПІСЛЯ ШПИТАЛЮ ПОВЕРТАВСЯ НА БОЙОВІ ПОЗИЦІЇ ДО СВОЇХ. НАДЗВИЧАЙНО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ, ЗАВЖДИ ПОПЕРЕДУ З ВЕЛИЧЕЗНОЮ НЕНАВИСТЮ ДО ВОРОГІВ УКРАЇНИ.

25 ЛЮТОГО 2024 РОКУ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ, ВНАСЛІДОК ШТУРМОВИХ ДІЙ ПОЗИЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ СЕРЕБРЯНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА У РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ДІБРОВА, СЄВЄРОДОНЕЦЬКОГО РАЙОНУ, ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ, НЕСУМІСНЕ З ЖИТТЯМ. КУЙДАН БОГДАН ПОХОВАНИЙ НА ЦЕНТРАЛЬНОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

З нагоди Національного дня молитви в Україні, пропонуємо вам онлайн виставку "Молитва за Україну"

 СЬОГОДНІ 24 ЛЮТОГО ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ПРИЛУЦЬКИМ ДЕНИСОМ ГЕНАДІЙОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Прилуцький Денис Геннадійович

(02.10.2000 – 24.02.2022)

Матрос, старший стрілець 3 відділення 2 роти морської піхоти в/ч А 3821.

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня», Почесний громадянин міста Козятин (2024) (посмертно).

Денис Прилуцький народився і виріс у Козятині. Все своє життя хлопець прожив тут. До 9 класу навчався у школі № 5. Потім вступив до нашого училища, де здобув спеціальність «оператор комп’ютерного набору, агент з постачання». Обрав саме цю професію, бо захоплювався інформаційними технологіям.

Але сфера ІТ — не єдине захоплення Героя. Як і більшість хлопців, він займався спортом, регулярно тренувався. Був товариським, добрим, завжди був готовий прийти друзям на допомогу, а їх у Дениса було чимало.

Після випуску з Козятинського училища юнак вирішив продовжити навчання і поїхав до столиці. Там він вступив на менеджмент і логістику до Державного університету інфраструктури та технологій. Але пандемія коронавірусу внесла свої корективи і кардинально змінила плани хлопця. Перший курс він вивчився очно, а на другому курсі  пішов на заочне і  в армію.   Була в нього відстрочка,але відмовився. 

У 2020 році був на строковій військовій службі. Брав участь у параді з нагоди відзначення 30-річчя Незалежності України на Хрещатику. Йому залишалося 100 днів до завершення служби, коли почалась повномасштабна війна. Тоді він знаходився за 3 кілометри від Криму.

24 лютого 2022 року  морський піхотинець, старший стрілець Прилуцький Денис Геннадійович, загинув в перший день повномасштабного вторгнення, потрапивши під ворожий обстріл в районі м. Генічеськ Херсонської області.  

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНі 19 ЛЮТОГО ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ІГОРЕМ ПРОКОПІЙОВИЧЕМ МАЛЬЧЕВСЬКИМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Мальчевський Ігор Прокопійович

(13.03.1971-19.02.24)

Солдат, навідник 2 – го гірсько – штурмового відділення 3 – го гірсько – штурмового взводу, 6 – го гірсько-штурмового батальйону, в/ч А1556. Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився 13 березня 1971 року в місті Нововолинськ, Волинської області. Там навчався в школі, по закінченню вступив до Нововолинського електромеханічного технікуму, далі в Тернопільську академію народного господарства де він здобув спеціальність облік і аудит. Працював за фахом. Одружився. Виховував обох своїх синів – Романа та Віталія порядними, чесними та відповідальними людьми.

Згодом переїхав в Козятин та почав працювати в Комунальному підприємстві «Центр первинної медико – санітарної допомоги Самгородоцької сільської ради». Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Ігор Прокопійович та його обидва сини, з величезною любов’ю до своєї землі, почали проситися на фронт.

В березні 2023 року Ігор Прокопійович був призваний до Лав Збройних Сил України. А з 18 – го на 19 – те лютого 2024 року, виконуючи бойовий наказ командира в/ч А1556 щодо переходу до оборони в смузі з розмежувальними лініями в районі околиць та самому населеному пункті Роботине, Пологівського району, Запорізької області, Ігор Прокопійович визнаний безвісти зниклим.

Мальчевський Ігор Прокопійович похований на міському цвинтарі на Алеї Слави.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Репресований Семен Кирилюк і його неймовірна історія кохання

КИРИЛЮК СЕМЕН ГОРДІЙОВИЧ

( 16.04.1887 - 05.12.1937 )

дезінфектор санітарної дільниці.

Справа №СВ 1175

1887 р. н., с. Рубанка Козятинського р-ну, українець, із селян, освіта початкова, дезінфектор санітарної дільниці, одружений., 3 дітей. Арешт. 02.10.1937 р. Звинувач. за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 05.11.1937 р. розстріляний 05.12.1937 р. Реабіл. 11.12.1959 р. .

Цю історію повідав нащадкам його онук Володимир Іванович Сінчук , 1950 р. народження, житель м. Любар , що на Житомирщині. Він присвятив дідусеві вірш у збірці поезії "Фіолетові коні" під назвою Дідусь Семен Гаврилович Кирилюк народився в родині заможного багатодітного селянина Гордія Кирилюка в с. Рубанка, що на Козятинщині. Проживав разом з батьком. Заможний прадід Гордій усіх дітей одарив землею. У 1914 р. його син , наш дід Семен, був демобілізований в армію. Служив пластуном - розвідником, у кінноті. До 1917 р. мав звання унтер - офіцер, а за звитягу та мужність нагороджений 4 медалями і став повним кавалером Георгієвського Хреста.

Під час відпустки перебував у Петрограді й там познайомився з премилою красунею, яка брала участь у благодійних акціях і допомагала пораненим у шпиталях. За бойовий хист й заслуги перед державою, звитягу, красиву поставу, призначили красеня у Петрограді охороняти царську родину. Саме там на службі він вдруге побачив знайому дівчину на ім’я Марія. Вона виявилась при дворі фрейліною цариці Олександри. Була полькою українського походження , з дворян, закінчила Варшавську гімназію та Петербурзький інститут Благородних дівиць, володіла 6 мовами. Мала шлюб, але чоловіка підняли на багнети революціонери за , те що закликав воювати до переможного кінця. Донька від першого шлюбу трагічно загинула. В той трагічний період людей дворянського походження всіх переслідували.

Закоханий красень Семен Гордійович родом із с. Рубанки запропонував коханій опіку, захист і шлюб. Навіть прізвище нареченій дав нове перед вінчанням, своєї матері дівоче - Олексюк. Пізніше закохані повінчалися.

Як розвивалися їхні стосунки, нащадки не знають, але із переказів старших чули, що дід з’явився у селі в 1920-ті роки, як червоний командир із двома ординарцями. До того тричі під ним вбивали коня, служив в лавах «білих» і «червоних». Під час боїв дідова сотня форсувала річку і він дивом залишився живим разом ще з 15-ма щасливими вояками.

Повернувся до рідного порогу й почав разом з коханою дружиною господарювати . Звів нову хату, у людей був в авторитеті. Знаючи його вдачу, наснагу, господаровитість, довірили йому очолити сільську раду. Мав трійко дітей. У 1927-і році держава створювала колгоспи. Дідусь Семен і його рідня - чотири брати відмовилися писати заяву на вступ в колективне господарство. Їх засудили , розкуркулили й насильно вислали в північні та східні регіони СРСР, а Семена у 1928 р. вперше арештували за брехливим доносом - крадіжку колгоспних буряків. Засудили до 4 років відбування покарання у Біробіджані.

1936 р. повернувся до сім’ї. Віддав землю у колгосп, пішов працювати на залізницю диспетчером, а пізніше старшим дезінфектором станції Козятин Південно- Західної залізниці. Поруч працювала санітаркою кохана дружина Марія. Як розповідала вже в наш час донька, мама внука Володимира , що в той час саме стали більш-менш краще жити , але знову арешт у 1937 р. і звинувачення, як ворогу народу та вирок Трійки- розстріл . За доносом , бо ніби –то казав , що після Іспанії німець піде війною на СРСР.

Кохана про це не знала до самої смерті. Вона писала в різні інстанції. На запити прийшла відповідь, що засуджений до 10 років без права листування. 5 грудня 1937 р. діда Семена розстріляли у П’ятничанському лісі неподалік Вінниці . Зі слів внука Павла Безпалька із с. Безіменної, цю правду близькі дізналися значно пізніше. У 1959 р. в сільському клубі вручили листа про посмертну реабілітацію Семена Гавриловича Кирилюка, який ніби-то загинув у 1943 р. смертю хоробрих, захищаючи від фашистів м. Вороніж. Нащадкам навіть вдалося добитися, завдяки родичці Фросині, що працювала у Кремлі, компенсацію за безвинно убитого діда. Але бабуся Марія так і не дочекалася брехливої реабілітації , померла у 1958 р. Кошти прийшли і рідним вдалося на них побудувати наймолодшому брату Аркадію хату.

В родинному архіві нащадки зберігають ту довідку про реабілітацію діда Семена Гавриловича Кирилюка безвинно репресованого 5 грудня 1937 р., реабілітованого 11 грудня 1959 р. і де рекомендовано поновити довідку з правдивою датою смерті діда, звернувшись до районного РАГСу.

+2