З нагоди Національного дня молитви в Україні, пропонуємо вам онлайн виставку "Молитва за Україну"

 СЬОГОДНІ 24 ЛЮТОГО ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ПРИЛУЦЬКИМ ДЕНИСОМ ГЕНАДІЙОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Прилуцький Денис Геннадійович

(02.10.2000 – 24.02.2022)

Матрос, старший стрілець 3 відділення 2 роти морської піхоти в/ч А 3821.

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня», Почесний громадянин міста Козятин (2024) (посмертно).

Денис Прилуцький народився і виріс у Козятині. Все своє життя хлопець прожив тут. До 9 класу навчався у школі № 5. Потім вступив до нашого училища, де здобув спеціальність «оператор комп’ютерного набору, агент з постачання». Обрав саме цю професію, бо захоплювався інформаційними технологіям.

Але сфера ІТ — не єдине захоплення Героя. Як і більшість хлопців, він займався спортом, регулярно тренувався. Був товариським, добрим, завжди був готовий прийти друзям на допомогу, а їх у Дениса було чимало.

Після випуску з Козятинського училища юнак вирішив продовжити навчання і поїхав до столиці. Там він вступив на менеджмент і логістику до Державного університету інфраструктури та технологій. Але пандемія коронавірусу внесла свої корективи і кардинально змінила плани хлопця. Перший курс він вивчився очно, а на другому курсі  пішов на заочне і  в армію.   Була в нього відстрочка,але відмовився. 

У 2020 році був на строковій військовій службі. Брав участь у параді з нагоди відзначення 30-річчя Незалежності України на Хрещатику. Йому залишалося 100 днів до завершення служби, коли почалась повномасштабна війна. Тоді він знаходився за 3 кілометри від Криму.

24 лютого 2022 року  морський піхотинець, старший стрілець Прилуцький Денис Геннадійович, загинув в перший день повномасштабного вторгнення, потрапивши під ворожий обстріл в районі м. Генічеськ Херсонської області.  

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНі 19 ЛЮТОГО ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ІГОРЕМ ПРОКОПІЙОВИЧЕМ МАЛЬЧЕВСЬКИМ

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Мальчевський Ігор Прокопійович

(13.03.1971-19.02.24)

Солдат, навідник 2 – го гірсько – штурмового відділення 3 – го гірсько – штурмового взводу, 6 – го гірсько-штурмового батальйону, в/ч А1556. Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився 13 березня 1971 року в місті Нововолинськ, Волинської області. Там навчався в школі, по закінченню вступив до Нововолинського електромеханічного технікуму, далі в Тернопільську академію народного господарства де він здобув спеціальність облік і аудит. Працював за фахом. Одружився. Виховував обох своїх синів – Романа та Віталія порядними, чесними та відповідальними людьми.

Згодом переїхав в Козятин та почав працювати в Комунальному підприємстві «Центр первинної медико – санітарної допомоги Самгородоцької сільської ради». Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Ігор Прокопійович та його обидва сини, з величезною любов’ю до своєї землі, почали проситися на фронт.

В березні 2023 року Ігор Прокопійович був призваний до Лав Збройних Сил України. А з 18 – го на 19 – те лютого 2024 року, виконуючи бойовий наказ командира в/ч А1556 щодо переходу до оборони в смузі з розмежувальними лініями в районі околиць та самому населеному пункті Роботине, Пологівського району, Запорізької області, Ігор Прокопійович визнаний безвісти зниклим.

Мальчевський Ігор Прокопійович похований на міському цвинтарі на Алеї Слави.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Репресований Семен Кирилюк і його неймовірна історія кохання

КИРИЛЮК СЕМЕН ГОРДІЙОВИЧ

( 16.04.1887 - 05.12.1937 )

дезінфектор санітарної дільниці.

Справа №СВ 1175

1887 р. н., с. Рубанка Козятинського р-ну, українець, із селян, освіта початкова, дезінфектор санітарної дільниці, одружений., 3 дітей. Арешт. 02.10.1937 р. Звинувач. за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької обл. від 05.11.1937 р. розстріляний 05.12.1937 р. Реабіл. 11.12.1959 р. .

Цю історію повідав нащадкам його онук Володимир Іванович Сінчук , 1950 р. народження, житель м. Любар , що на Житомирщині. Він присвятив дідусеві вірш у збірці поезії "Фіолетові коні" під назвою Дідусь Семен Гаврилович Кирилюк народився в родині заможного багатодітного селянина Гордія Кирилюка в с. Рубанка, що на Козятинщині. Проживав разом з батьком. Заможний прадід Гордій усіх дітей одарив землею. У 1914 р. його син , наш дід Семен, був демобілізований в армію. Служив пластуном - розвідником, у кінноті. До 1917 р. мав звання унтер - офіцер, а за звитягу та мужність нагороджений 4 медалями і став повним кавалером Георгієвського Хреста.

Під час відпустки перебував у Петрограді й там познайомився з премилою красунею, яка брала участь у благодійних акціях і допомагала пораненим у шпиталях. За бойовий хист й заслуги перед державою, звитягу, красиву поставу, призначили красеня у Петрограді охороняти царську родину. Саме там на службі він вдруге побачив знайому дівчину на ім’я Марія. Вона виявилась при дворі фрейліною цариці Олександри. Була полькою українського походження , з дворян, закінчила Варшавську гімназію та Петербурзький інститут Благородних дівиць, володіла 6 мовами. Мала шлюб, але чоловіка підняли на багнети революціонери за , те що закликав воювати до переможного кінця. Донька від першого шлюбу трагічно загинула. В той трагічний період людей дворянського походження всіх переслідували.

Закоханий красень Семен Гордійович родом із с. Рубанки запропонував коханій опіку, захист і шлюб. Навіть прізвище нареченій дав нове перед вінчанням, своєї матері дівоче - Олексюк. Пізніше закохані повінчалися.

Як розвивалися їхні стосунки, нащадки не знають, але із переказів старших чули, що дід з’явився у селі в 1920-ті роки, як червоний командир із двома ординарцями. До того тричі під ним вбивали коня, служив в лавах «білих» і «червоних». Під час боїв дідова сотня форсувала річку і він дивом залишився живим разом ще з 15-ма щасливими вояками.

Повернувся до рідного порогу й почав разом з коханою дружиною господарювати . Звів нову хату, у людей був в авторитеті. Знаючи його вдачу, наснагу, господаровитість, довірили йому очолити сільську раду. Мав трійко дітей. У 1927-і році держава створювала колгоспи. Дідусь Семен і його рідня - чотири брати відмовилися писати заяву на вступ в колективне господарство. Їх засудили , розкуркулили й насильно вислали в північні та східні регіони СРСР, а Семена у 1928 р. вперше арештували за брехливим доносом - крадіжку колгоспних буряків. Засудили до 4 років відбування покарання у Біробіджані.

1936 р. повернувся до сім’ї. Віддав землю у колгосп, пішов працювати на залізницю диспетчером, а пізніше старшим дезінфектором станції Козятин Південно- Західної залізниці. Поруч працювала санітаркою кохана дружина Марія. Як розповідала вже в наш час донька, мама внука Володимира , що в той час саме стали більш-менш краще жити , але знову арешт у 1937 р. і звинувачення, як ворогу народу та вирок Трійки- розстріл . За доносом , бо ніби –то казав , що після Іспанії німець піде війною на СРСР.

Кохана про це не знала до самої смерті. Вона писала в різні інстанції. На запити прийшла відповідь, що засуджений до 10 років без права листування. 5 грудня 1937 р. діда Семена розстріляли у П’ятничанському лісі неподалік Вінниці . Зі слів внука Павла Безпалька із с. Безіменної, цю правду близькі дізналися значно пізніше. У 1959 р. в сільському клубі вручили листа про посмертну реабілітацію Семена Гавриловича Кирилюка, який ніби-то загинув у 1943 р. смертю хоробрих, захищаючи від фашистів м. Вороніж. Нащадкам навіть вдалося добитися, завдяки родичці Фросині, що працювала у Кремлі, компенсацію за безвинно убитого діда. Але бабуся Марія так і не дочекалася брехливої реабілітації , померла у 1958 р. Кошти прийшли і рідним вдалося на них побудувати наймолодшому брату Аркадію хату.

В родинному архіві нащадки зберігають ту довідку про реабілітацію діда Семена Гавриловича Кирилюка безвинно репресованого 5 грудня 1937 р., реабілітованого 11 грудня 1959 р. і де рекомендовано поновити довідку з правдивою датою смерті діда, звернувшись до районного РАГСу.

+2

 СЬОГОДНІ 16 ЛЮТОГО РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ МИКОЛОЮ ПЕТРОВИЧЕМ ФРАНЧУКОМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

ФРАНЧУК МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

(01.03.1967-16.02.2025)

СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ.

НАГОРОДЖЕНИЙ ВІДЗНАКОЮ — МЕДАЛЬ «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ» ТА МЕДАЛЛЮ «ВЕТЕРАН ВІЙНИ».

МИКОЛА ПЕТРОВИЧ НАРОДИВСЯ 1 БЕРЕЗНЯ 1967 РОКУ В СЕЛІ ВІЛЬНОПІЛЛЯ РУЖИНСЬКОГО РАЙОНУ. ТАМ ЗАКІНЧИВ 10 КЛАСІВ. ВСТУПИВ У ВІННИЦЬКЕ ПРОФЕСІЙНО – ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ ЕЛЕКТРИКА. ЗГОДОМ СІМ’Я ПЕРЕЇХАЛА ДО СЕСТРИНІВКИ. ТУТ ЗУСТРІВ СВОЮ ДОЛЮ ТА ОДРУЖИВСЯ. У 1988 РОЦІ НАРОДИЛАСЬ ДОНЕЧКА – МАРИНА. ДАЛІ СТРОКОВА СЛУЖБА В АРМІЇ. ЗРОЗУМІВШИ, ЩО ЙОМУ ПОДОБАЄТЬСЯ ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА, ПРОДОВЖИВ НАВЧАННЯ І В 1990 РОЦІ ОТРИМАВ ЗВАННЯ МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. ПІСЛЯ СЛУЖБИ ПРАЦЮВАВ НА РІЗНИХ ПОСАДАХ ТА В РІЗНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ.

ШИРОКОМАСШТАБНА ВІЙНА ЗАСТАЛА МИКОЛУ ПЕТРОВИЧА ВДОМА. 4 ЖОВТНЯ 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВІЙСЬКОВУ ПЕРЕПІДГОТОВКУ ПРОХОДИВ У НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМ. ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО. А ДАЛІ НАЙВАЖЧІ НАПРЯМКИ. ДОНЬКА ЗГАДУЄ РОЗМОВИ З БАТЬКОМ З-ПІД БАХМУТУ :« КОЛИ СТАВАЛО ТИХО ТО ВІДЧУВАВСЯ СТРАШЕННИЙ ХОЛОД, ЩОБ ХОЧ ТРОХИ СТАЛО ТЕПЛІШЕ МИ З ХЛОПЦЯМИ ОБІЙМАЛИСЯ, А ЯК СКИДАЛИ ФОСФОРНІ БОМБИ ТО ТАКОГО ПЕКЛА, ЯКЕ БУЛО ТАМ, СВІТ ЩЕ НЕ БАЧИВ». ТАМ ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ. ГОСПІТАЛЬ – ЛІКУВАННЯ. І ЗНОВУ ПЕРЕДОВА. І ЗНОВУ ДОНЕЦЬКИЙ НАПРЯМОК. ДРУГИЙ РАЗ НАПРАВИЛИ НА НАВЧАННЯ, ЯКЕ ПРОХОДИВ ПІД ЛЬВОВОМ ТА ПРИСВОЇЛИ ЗВАННЯ - ЛЕЙТЕНАНТ.

ОСТАННІМ ЧАСОМ НІС СЛУЖБУ ПІД ЧОРНОБИЛЕМ. ПРИ КОЖНІЙ НАГОДІ ТЕЛЕФОНУВАВ ДОНЬЦІ ТА ВСЕ РОЗПИТУВАВ, ЯК ЙОГО ОНУЧКИ ЕМІЛІЯ ТА ЕВЕЛІНА. ПІСЛЯ ЧИСЛЕННИХ КОНТУЗІЙ ПОЧАЛИСЬ ПРОБЛЕМИ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ. ОДНОГО РАЗУ ВТРАТИВ СВІДОМІСТЬ НА ЧЕРГУВАННІ ТА БУВ ДОСТАВЛЕНИЙ В ШПИТАЛЬ - РЕЗУЛЬТАТ ГОСТРА СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ, ХРОНІЧНА ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ. ТРОХИ ПІДЛІКУВАЛИ ТА НАПРАВИЛИ ДОДОМУ. 16 ЛЮТОГО 2025 РОКУ О 8:30 СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ ФРАНЧУК МИКОЛА ПЕТРОВИЧ ПОМЕР В НАШІЙ ЛІКАРНІ. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ, ЩЕДРИЙ ТА ЗАВЖДИ ВРІВНОВАЖЕНИЙ – ТАКИМ ЗАПАМ’ЯТАЮТЬ ЧОЛОВІКА ОДНОСЕЛЬЦІ, ТАКИМ ВОЇН І ЗАЛИШАВСЯ ПІД ЧАС ОБОРОНИ УКРАЇНИ ВІД ВОРОГА. ПОХОВАНИЙ ВОЇН НА КЛАДОВИЩІ В С.СЕСТРИНІВКА.

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ !

 СЬОГОДНІ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ  ЗА НАШИМ ГЕРОЄМ ЗЕМЛЯКОМ МИКИТОЮ ЄВГЕНІЙОВИЧЕМ МЄДВЄДЄВИМ

                               ПАМ'ЯТАЄМО...

МЕДВЕДЄВ МИКИТА ЄВГЕНІЙОВИЧ

(30.09.1987-10.02.2025)

СОЛДАТ , ГРАНАТОМЕТНИК ДРУГОГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ ПЕРШОГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ.

МИКИТА НАРОДИВСЯ 30 ВЕРЕСНЯ 1987 РОКУ В М. ВІННИЦІ. ЗАКІНЧИВ ФІЗИКО – МАТЕМАТИЧНУ ГІМНАЗІЮ. У 2010 РОЦІ БАТЬКИ КУПИЛИ В КОЗЯТИНІ КВАРТИРУ ТА ПЕРЕЇХАЛИ СЮДИ НА ПОСТІЙНЕ МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ. ХЛОПЕЦЬ ВСТУПИВ В НАШЕ УЧИЛИЩЕ. ПО ЗАКІНЧЕННЮ ПРАЦЮВАВ РІЗНОРОБОЧИМ НА РІЗНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МІСТА, ДЕ ШВИДКО З УСІМА ЗНАХОДИВ СПІЛЬНУ МОВУ. ВЕСЕЛИЙ, ДОБРИЙ МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК МАВ БАГАТО ДРУЗІВ, ЯКІ ЦІНУВАЛИ ЙОГО ЗА ЩИРІСТЬ. ЛЮБИВ РИБАЛИТИ ТА ЗАХОПЛЮВАВСЯ ТВАРИНАМИ. НІКОЛИ І НІКОМУ НЕ ВІДМОВЛЯВ У ДОПОМОЗІ.  КУДИ Б ВІН НЕ ПОТРАПЛЯВ, ЗАВЖДИ БУВ ДУШЕЮ КОМПАНІЇ.

У 2017 РОЦІ ПОЗНАЙОМИВСЯ З ГАРНОЮ ДІВЧИНОЮ АНАСТАСІЄЮ І ЗРОЗУМІВ, ЩО ЦЕ І Є ЙОГО ПОЛОВИНКА. НАЙБІЛЬШИМ ЖЕ ЙОГО СКАРБОМ БУВ СИН МИКИТКА, ЯКИЙ НАРОДИВСЯ У 2019 РОЦІ.

18 СЕРПНЯ 2024 РОКУ  ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКІЛ ПРОХОДИВ У ГАЙСИНІ. ВСІ СВОЇ НАВЧАЛЬНІ ВМІННЯ ЗАПИСУВАВ НА ВІДЕО ТА ВІДПРАВЛЯВ СИНОВІ. ПОСТІЙНО З НИМ ПІДТРИМУВАВ ЗВ’ЯЗОК ТА РОЗПОВІДАВ, ЩО ЙДЕ НИЩИТИ ВОРОГА. ПІСЛЯ НАВЧАННЯ ОДРАЗУ ДОНЕЦЬКИЙ НАПРЯМОК.

18 ЛИСТОПАДА 2024 РОКУ О 20 ГОДИНІ 42 ХВИЛИНИ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ КАЛИНОВЕ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІД ЧАС ЧЕРГОВОЇ ПЕРЕСТРІЛКИ ПРОТИВНИКОМ, СОЛДАТ, ГРАНАТОМЕТНИК ДРУГОГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ ПЕРШОГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, ОТРИМАВ ДУЖЕ ВАЖКЕ ПОРАНЕННЯ ТА БУВ ДОПРАВЛЕНИЙ ДО «ОБЛАСНОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ ІВАНО – ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ». 42 – І ДОБИ ЗНАХОДИВСЯ В КОМІ. 8 ЛЮТОГО ВІН ПРИЙШОВ ДО ТЯМИ, ЗДАВАЛОСЯ ВСЕ, САМЕ СТРАШНЕ УЖЕ ПОЗАДУ. А 10 ЛЮТОГО 2025 РОКУ СЕРЦЕ ВОЇНА ЗУПИНИЛОСЯ.

ПОХОВАНИЙ ГЕРОЙ НА ЦЕНТРАЛЬНОМУ КЛАДОВИЩІ  В М. КОЗЯТИН  НА АЛЕЇ СЛАВИ.

 

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ !

 

Сьогодні  10 оютого третя річниця пам'яті за полеглим воїном земляком  Протосвіцьким Володимиром Миколайовичем

ПАМ'ЯТАЄМО..

                             

ПРОТОСВІЦЬКИЙ      ВОЛОДИМИР  МИКОЛАЙОВИЧ

( 26.09.2002 - 10.02.2023)

СТАРШИЙ СОЛДАТ , СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ 2-ГО МОТОПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1-ГО МОТОПІХОТНОГО ВЗВОДУ 2-Ї МОТОПІХОТНОЇ РОТИ.

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО). ВІДЗНАКОЮ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО).

 НАРОДИВСЯ ВОЇН- ГЕРОЙ 26 СІЧНЯ 2002 РОКУ В СЕЛІ ТИТУСІВКА. У 2009 РОЦІ ПІШОВ У ПЕРШИЙ КЛАС В КОЗЯТИНСЬКИЙ ЗНВК ІМ. В.М. ПІДГОРБУНСЬКОГО «ШКОЛА-ІНТЕРНАТ-ГІМНАЗІЯ». ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ   9-И КЛАСІВ ПІШОВ НАВЧАТИСЯ У БЕРДИЧІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ НА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: «ТРАКТОРИСТ-МАШИНІСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА; ВОДІЙ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ; СЛЮСАР З РЕМОНТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ МАШИН ТА УСТАТКУВАННЯ». ТАК ЯК І  ЙОГО БАТЬКО, ВОЛОДИМИР ВИРІШИВ ПОВ’ЯЗАТИ СВОЄ ЖИТТЯ З ВІЙСЬКОВОЮ СПРАВОЮ. У ВЕРЕСНІ 2021 РОЦІ ПІШОВ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ЗА КОНТРАКТОМ В 59-У ОКРЕМУ МОТОПІХОТНУ БРИГАДУ, 9-Й БАТАЛЬЙОН «ВІННИЦЬКІ СКІФИ».

10 ЛЮТОГО 2023 РОКУ ПІД ЧАС ОБСТРІЛУ САМОХІДНИХ АРТИЛЕРІЙСЬКИХ УСТАНОВОК СТАРШИЙ СОЛДАТ, СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ МОТОПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ ПРОТОСВІЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ НА ДОНЕЦЬКОМУ НАПРЯМКУ, ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НЕВЕЛЬСЬКЕ, ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ НЕ СУМІСНЕ З ЖИТТЯМ. ВІН ЗАГИНУВ ПРИ ВИКОНАННІ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ З ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ВОРОГА, БУВ ВІРНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І СВОБОДУ УКРАЇНИ І КОЖНОГО З НАС.

    ТАКИЙ ЖИТТЄРАДІСНИЙ ТА ТОВАРИСЬКИЙ. ЗАВЖДИ ВИРІЗНЯВСЯ ЛІДЕРСЬКИМИ ЯКОСТЯМИ, КОРИСТУВАВСЯ  БЕЗЗАПЕРЕЧНИМ АВТОРИТЕТОМ У ДРУЗІВ.

          ВОЛОДИМИРУ БУЛИ ПРИТАМАННІ ЯКОСТІ СПРАВЖНЬОГО ЧОЛОВІКА. ВСІ ЙОГО ЗНАЛИ ЯК ВІДПОВІДАЛЬНОГО ТА РІШУЧОГО. ТАКИМ ВІН ЗАЛИШИТЬСЯ НАЗАВЖДИ В  ПАМ’ЯТІ ТА В СЕРЦЯХ КОЗЯТИНЦІВ.

  ПОХОВАНО ГЕРОЯ У С. ТИТУСІВКА.

          

      СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!