Наші Герої

Пам'яті полеглих земляків - Героїв під час АТО на Сході України

Загиблі земляки в АТО.

                                                     

Ковальчук Віктор Євгенович

(08.12.1992 р.,  м. Самарканд, Узбекистан – 31.08.2014 р., с. Козятин, Україна)

Лейтенант, командир взводу 80-ої окремої аеромобільної бригади. Загинув від смертельного поранення під час виконання бойової операції. Нагороджений посмертно  орденом Богдана Хмельницького III ст. , нагрудним знакоми "За оборону Луганського аеропорту" (посмертно),  Почесною відзнакою Козятинської міської ради - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" (посмертно).

2 червня 2017 р. присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятина. 

 Уродженець  Узбекістану,  після переїзду з батьками на Козятинщину, навчався в СЗШ № 4. Після 9-го класу вступив до Миколаївського  військово-морського авіаційного училища ім. С.О. Леваневського. Згодом, вступив до Львівської академії сухопутних військ на факультет аеромобільних військ і розвідки, який пізніше перевели до Одеської академії. Віктор був дуже цілеспрямований, військовий, відчайдуха, жив постійно з жагою до навчання, спорту, перемог.

 Перебував  добровольцем у зоні АТО з 28 травня 2014 року. З 1-го по 23-є серпня приймав участь в обороні Луганського аеропорту. А загинув 31 серпня в населеному пункті смт. Георгіївка Лутушинського району Луганської області. Причина смерті – несумісна з життям тупа травма тіла. Похований в селі Козятині. 

Як стало відомо, матеріальну допомогу, яку надала держава по смерті сина, мати Ірина та батько Євген передали пораненим військовим у зоні АТО.



31 серпня  2014 року на фасаді   Козятинської  школи-ліцею, в минулому СШ № 4, де навчався  загиблий Віктор Ковальчук, було  урочисто  відкрито в пам'ять про  героя  меморіальну дошку.

Указом Президента України №270, 2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту  мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знакоми "За оборону Луганського аеропорту" (посмертно),  Почесною відзнакою Козятинської міської ради - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).
2 червня 2017 р. присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятина. 

                                                                               

31 серпня  2014 року на фасаді   Козятинської  школи- ліцею, в минулому СШ № 4, де навчався  загиблий Віктор Ковальчук, було  урочисто  відкрито в пам'ять про  героя  меморіальну дошку. 

Чорноус Володимир Михайлович
(21.07.1988 р., с. Панасівка – 19.07.2014 р., с. Козятин)

Капітан, командир зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 1778..  Ужгородського 128 -го гірсько- піхотного батальйону.
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького 

III ступеня (посмертно), нагороджений медаллю "За оборону Луганського аеропорту", медаллю Святого Рівноапостольного Великого князя  Київського Володимира. Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм"(посмертно)."Почесний громадянин міста Ужгорода".

Володимир – фаховий офіцер Збройних Сил України. 
Народився в 1988 році в селі Панасівка Козятинського району. А вже через рік родина переїхала жити до с. Перемога. Володимира виховували бабуся та дідусь по батьковій лінії. Нині ні бабусі, ні дідуся вже немає в живих.

Хлопець з 1995 по 2005 роки  гарно вчився в школі. Був активним і цілеспрямованим. І вже у перший рік по закінченні навчання вступив до військового вузу у Харківський  університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. З 2009 року  пішов на контрактну службу у військову частину А 1778  128-го гірсько-піхотного батальйону в місті Ужгород. Все, чого добився у житті – це ціною власних зусиль і старання. Отримав кімнату в гуртожитку, одружився з коханою Катериною. Народився у 2013 році син Владислав. 
10 березня 2014 року добровольцем пішов у зону АТО в якості командира зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки.
 Під час виходу штурмової групи з району аеропорту у місті Луганську 19 липня 2014 року молодий офіцер загинув від вогнепального поранення  голови. Похований у рідному  селі дружини Катерини Козятині .

Указом Президента України від 21 жовтня 2014 року "За особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького 
III ступеня (посмертно), нагороджений медаллю "За оборону Луганського аеропорту", медаллю Святого Рівноапостольного Великого князя  Київського Володимира. Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).
Командуванням військової частини загиблому офіцеру присвоєно звання "капітан" (посмертно).

 В селі Перемога, де пройши дитячі та шкільні роки  загиблого героя 18 липня  2015 року на фасаді рідного будинку,  та  30 вересня 2014 року  на  приміщенні школи, де навчався патріот,  відкрито меморіальні дошки. Його ім'ям названа одна із вулиць села.
Ужгородська міська рада посмертно нагородила Володимира Чорноуса орденом "Почесний громадянин міста Ужгорода".
Вдова загиблого Катерина теж стала військовослужбовцем  . Після прийняття присяги, у званні молодшого лейтенанта, служить у Київському військовому обласному комісаріаті на посаді офіцера відділення та комплектування призову. 

                                                                                      

30 вересня 2014 року  на  приміщенні школи, де навчався патріот, відкрито меморіальну дошку.

18 липня  2015 року на фасаді рідного будинку в с. Перемога відкрито меморіалу дошку.

Шайдулла Хайруллович Камзінов

(2.08.1975 р., м. Павлодар, Казахстан - 2.10.2014 р.,с. Зозулинці, Україна)

Молодший сержант, командир бойової машини у військовій частині В 2830. Нагороджений посмертно орденом "За мужність" III ст.,Почесню відзнакою- нагрудним знаком "За   героїзм та патріотизм".

У чотири роки з батьками переїхав жити в село Зозулинці в родове обійстя діда та бабусі.

Володіючи казахською та російською мовами, він швидко освоївся в громаді, вивчив українську  мову. Проходив військову службу в Чернівцях. Повернувшись додому, отримав спеціальність елетрозварювальника. Незабаром одружився.   Виховував двох дітей - сина Едуарда, донечку  Ілону. Батьки - вчителі.  Був працьовитий, наполегливий. Переймався разом з дружиною Тетяною, як зорати, що посіяти, що продати.  Подружжя  турбувалося  про  дітей та батьків. Його долоні - це звичайні сільські мозолі від повсякденної праці. Працював на Юзефо-Миколаївському цукровому заводі. Часом змінював місця роботи,  шукаючи кращих заробітків. Захоплювався туризмом, підкорював вершину гори  Говерли. 

Напевно, він досяг би похилого віку, втішався б онуками, переймався б, як продати картоплю, що дати дітям. Та, на жаль, цього не сталось. Такий миролюбивий характер його родини враз обірвався війною.

13 серпня 2014 року був мобілізований  до війська.  Вся громада переймалася його долею. Купили все, що необхідно. У подальшому - полігон, навчання, стрільби. 

 10 вересня потрапив у пекло, облаштоване на землі із назвою ,,Донецький аеропорт", був командиром бойової машини військової частини В 2830.

2 жовтня 2014 року під мінометним обстрілом, ризикуючи власним життям з побратимами по зброї, намагаючись врятувати мирне населення  з-під вогню в районі Донецького аеропорту біля селища Піски (Ясинуватського району), Шайдулла загинув від поранень не сумісних  з життям.

Указом Президента України №282 / 2015 від 23 травня 2015 року "За особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність"  III ступеня (посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

9 травня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку  на приміщенні Зозулинецької сільської школи, яку закінчив в свій час загиблий Герой.

                                                                   

                                

Москалюк

Олександр Васильович

( 25 .02.1963 р., с. Заболотне, Крижолільський р-н. - 14.10.2014 р.,                            с. Вернигородок, Козятинський р-н).

 Старший лейтенант, заступник командира роти з виховної роботи Вінницького полку Західного ОТО  Національної гвардії України. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" IIIcт.

                                                                    

Наш земляк  народився в селі Заболотне на Крижопільщині.  Там зростав,  навчався в школі. У 1982 році закінчив із відзнакою Одеський технікум харчової промисловості. Потім проходив строкову службу  на Чорноморському пароплавстві. Брав участь  у  збройному конфлікті на території Анголи (Африка) у складі підрозділу морської піхоти військово-морського флоту, де отримав два поранення та три контузії.  Після звільнення в запас закінив Вінницький педагогічний інститут. Здобув звання майстра спорту з лижних гонок і кандидата в майстри споту з боротьби.
 У 1988 році одружився та  переїхав жити з родиною в село Вернигородок.  Працював учителем допризивної підготовки та фізичного виховання у Зозулинецькій середній школі, але зголом обрав  кар'єру  правоохоронця.  
З 1993 року проходив службу в органах міліції, спочатку оперуповноваженим в одному з райвідділів міста Вінниці, згодом - міста Козятина.  З 1997 року працював два  роки начальником карного розшуку.  Одночас отримав юридичну освіту, закічивши  заочно у 1997 році Одеський інститут внутрішніх справ за спеціальністю "Правоохоронна діяльність" та у 2002 році Київську Націонльну академію, здобувши повну вищу освіту за спеціальністю  "Правознавство" та кваліфікацію юриста. Після виходу на пенсію певний час займався адвокатською діяльністю, а в  останній час працював охоронцем.
 Дружина Ірина – педагог. Працював адвокатом, захищав права і гідність  громадян України, земляків. Виростив сина Богдана, доньку Софійку.

7 серпня 2014 р.  був призваний до лав Національної гвардії України.  Служив у військовій частині 3008 заступником командира роти оперативного призначення  (на бронетраспортерах) по роботі з особовим складом батальйону оперативного призначення вінницького полку НГУ.  Направлений у зону АТО на неоголошену війну.  Олександр добровольцем пішов захищати свою батьківщину. Дружина просила залишитися. Він вирішив, що як досвідчений військовий, там більш  потрібний . Адже, у зоні АТО гинуть молоді  і юні хлопці. Земляка збирали у дорогу всім селом,  необхідно було придбати надійні, дорогі засоби індивідуального захисту, військову екіпіровку.  Дружина захисника Вітчизни Ірина щиро дякувала  односельцям  і усім добрим людям, котрі долучилися до збору коштів. Сектор служби бійця було місто Сміла. Олександр  йшов на поміч  32-му блокпосту у допоміжній колоні.
13 жовтня  2014 року підрозділи Збройних сил України та НГУ, що охороняли та обороняли блокпост, опинилися під потужними обстрілами з мінометів, гармат, танків та реактивних систем залпового вогню. Під час спроби  прориву до блокпосту колони підкріплення, ворожий снаряд пропалив броню бронетраспортера вибуховою хвилею та в машині вирвало десантні люки, двох військовослужбовців, в тому числі і Олександра, викинуло з БТРа.

14 жовтня, на Покрову, зв’язок з Олександром перервався,  і чоловіка оголосили, як зниклого безвісти. 
Про смерть вінниччанина стало відомо лише після того, як наші бійці відійшли до 31-го блокпосту під супроводом сепаратистів. Бійців  обстріляли із засідки  та знищили усі БТРи та вантажівки. В тому самому бою він і загинув, ставши 50-им вінниччанином, який поліг на Донбасі.

Згадує про той жахливий день заступник командира частини підполковник Віталій Шум: "Під обстріл потрапили Збройні сили України, Національна Гвардія, десантники. Вижили лише двоє чоловік. Ще двоє безвісти зникли і двоє потрапили в полон. Обстрілювали важкою артилерією, ГРАДами, з танків, також були мінометні обстріли. Коли все закінчилося, ми намагалися вийти на перемовини з терористами, щоб забрати тіла загиблих побратимів. Але вони не йшли на контакт".

Син Олександра  Богдан Москалюк розповів, що існує друга версія того, як загинув його батько. Ніби батька викинуло із машини, і він ще був живий. Здійснив  комусь телефонний дзвінок і сповістив, що закінчилися набої і залишилось лише дві гранати. "Батько вбив ще двох терористів. Відважно та безстрашно вів бій з ними. Не здаючись! До останнього подиху", - каже син.

Капітан Національної Гвардії Олександр Москалюк загинув 14 жовтня в бою під  м. Сміла на 32 блокпосту. 
До 27 числа його вважали зниклим. Військові побратими забрали Олександра, після того як домовилися із терористами, щоб ті дали можливість вивезти тіла загиблих героїв з поля бою.

Хоронили його всім селом, в останній день жовтня у Вернигородку. Під державний гімн, під потрійним військовим салютом. В скорботі  по загиблому воїну родина, громада села, всі, хто його знав…

Наказом командувача Національної гвардії України № 428 від 10 листопада    2014 року Олександра Васильовича навічно занесено до списку особового складу роти оперативного призначення (на БТР) батальйону оперативного призначення Вінницького полку Західного ОТО НГУ.

Указом Президента України №109/ 2015 від 26 лютого 2015 року "за особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі"  нагороджений орденом "За мужність"      III ступеня (помертно).
8 травня 2015 року нагороджений медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України" (посмертно).

Наказом Міністра внутрішнії справ України № 444 від 16 квітні 2015 року прізвище старшого лейтенанта Москалюка занесено до Книги пам'яті загиблих працівників органів внутрішніх  справ України.

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

 4 березня 2016 року на фасаді Вернигородоцької школи відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки загибому жителю села.

 Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 04.04.2018 р. №  1026-VІІ         присвоєно  звання “Почесний громадянин міста Козятин” (посмертно) Москалюку Олександру Васильовичу, старшому лейтенанту,  заступнику  командира роти з виховної роботи Вінницького полку Західного ОТО Національної  гвардії України,

                                                                             

                           Вадим Олександрович Наумов

(18.08.1992 р.,  м. Козятин- 01.09.2014 р.,  с. Козятин)

Солдат, снайпер  3-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" IIIcт.

Народився майбутній захисник цілісності України 18 липня 1992 року  в місті залізничників Козятині. Коли Вадиму  виповнилося три роки батьки переїхали на Батьківщину батька у місто  Воскресеньськ Московської  області.  До 12 років виховувався в російській родині, але змалку любив повторювати: "Я козак". Повернувшись в рідне мамине подільське місто залізничників, легко опанував українську мову. Закінчив  СШ №2, вступив до Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, де  освоїв спеціальність  економіста. Вищу освіту одержав на  заочному відділенні Вінницького торговельно–економічного інституту.  Захоплювався музикою, грав на гітарі в козятинській рок-групі "Aros". Мама,    Інна Сергіївна - педагог, виховала  сина справжнім чоловіком: відповідальним, відвертим, сміливим відчайдухою,  фізично загартованим, чесною людиною, патріотом своєї рідної держави.  З дитинства захоплювався військовою справою, вивчав стрілецьку зброю, військову техніку. 
За власним бажанням у квітні  2013 року  пішов юнак на строкову службу до внутрішніх військ МВС. Проходив її у спецпідрозділі «Барс» військової частини 3027, що дислокувалася   в с. Нові Петрівці на Київщині.
 Взимку 2013-2014 років брав участь в охороні громадського порядку в Києві під час Революції Гідності. Під час  подій на Майдані у Києві був травмований мітингувальниками.  У березні, вже як військовослужбовець Національної гвардії України, ніс службу з охорони резиденції екс- президента Януковича "Межигір'я".  Його спецпідрозділ було трансформовано у  1-у оперативну бригаду Нацгвардії. Коли  розпочалися військові дії на Сході України, Вадим написав рапорт про бажання продовжити службу у зоні АТО,  де брав участь з червня по липень 2014 року у  якості снайпера 3-го батальйону оперативного призначення Нацгвардії на одному з блокпостів під Слов'янском.
 Після повернення до частини та проходження навчальних зборів, Вадим вдруге  подав рапорт із проханням направити його в район бойових дій.        26 серпня 2014 року прибув на місце призначення, а 28 серпня відбулися запеклі бої під Іловайском.
 Загинув 1 вересня під селом Василівка Старобешівського району Донецької області. Тоді на позицію нацгвардійців підступно, під білими прапорами на вантажівках з написом  «Діти» напали бойовики. Розпочався запеклий бій. В наслідок цієї кривавої бойні  серед нацгвардійців  виявилося 9 поранених бійців, серед котрих і був наш земляк з Козятина. Він повідомив своєму командиру по рації, що тяжко поранений і чекає медиків. Коли прийшло підкріплення, то Вадима не знайшли. Його пошуки тривали ще три доби, але в районі бойового зіткнення слідів знаходження пораненого військовослужбовця так і не було виявлено. 
Рідні шукали зниклого без вісти у тому бою сина ще тривалий час. Лише через 3 місяці  тіло було знайдено в одному із моргів Донецька зусиллями пошукової групи Національного військово-історичного музею України- ВГО «Союз- Народна Пам’ять». Останки нашого земляка сепаратисти погодились віддати рідним лише  в обмін на свого. Смерть наступила в наслідок кровотечі від наскрізного поранення в стегно. 
Ховали патріота рідної землі 23 грудня на цвинтарі села Козятина. В останню путь героя в цей день прийшло провести з почестями, крім рідних,  багато  земляків, друзів, побратимів, керівництва обласної, районної та міської влади .
Указом Президента України  №176/ 2015 від 23 березня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм,  виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" загиблого  Вадима Наумова нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
29 січня 2015 року, у День пам'яті Героїв Крут, у філіалі Національного військово-історичного музею Збройних Сил України на Чернігівщині відкрито виставку - реквієм на основі фотоархіву воїна - строковика НГУ Вадима Наумова.

 Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року Вадима Наумова нагороджено Почесною відзнакою "За героїзм та партіотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).        

 1 вересня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку в пам'ять про загиблого Вадима Наумова на приміщенні школи № 2, де навчався загиблий Герой .
А 9 липня 2016 року за підтримки і присутності народного депутата України Петра  Васильовича Юрчишина  відкрито пам'ятний знак Вадиму Наумову на перехресті  вулиць (Червоноармійської) Незалежності та провулку (Колгоспоного) Вадима Наумова. 
2 червня 2017 року загиблому присвоєно звання "Почесний громаяднин міста Козятина". 

1 вересня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку в пам'ять про загиблого Вадима Наумова на приміщенні школи № 2 , де навчався загиблий Герой .

Під час відкриття пам'ятного знаку.

Вічна пам`ять  захистнику Вітчизни …

 

Юрій  Леонідович Осаулко

(17.02.1981р., с. Самгородок - 20.01.2015 р.,  с. Самгородок)

Старшина роти 81-ої окремої аеромобільної бригади, 90-го окремого аеромобільного батальйону. Посмертно нагороджений орденом          "За мужність" IIIcт.

21 травня у с. Самгородок  провели у потайбічний світ загиблого воїна - земляка,  котрого батьківщина призвала  в серпні місяці                           2014 року  виконати  патріотичний  військовий  обов’язок на Сході нашої країни.  Початкову освіту отримав в Самгородецькій загальноосвітній школі. У 1999 році закінцив в Гущинському СПТУ шоферські курси.  З 1999 року по 2001 служив в місті Мукачево. У 2005 році одружився. Деякий час працював  в одній із Вінницьких мебльових фірм.  Пізніше створив і очолив  будівельну бригаду і заробляв гроші будівельними роботами у різних   куточках України. 23 серпня 2014 року отримав повістку з військомату.  Юрій  проходив передвійськову підготовку з побратимами в місті  Житомирі. З 14 листопада направлений в зону АТО. Ніс службу, захищаючи кордони України, в селах Костянтинівка, Водяне, Піски. Напередодні Нового 2015 року приходив у короткочасову відпустку додому. А вже 5 січня відбув до місця дислокації його батальйону. Загинув, захищаючи за наказом, до останнього подиху від ворога Донецький аеропорт. Вважався зниклим безвісти після  важкого бою в аеропорту з 20 січня 2015 року. Старшина з позивним "Єсаул" саме того дня  в останнє виходив на зв’язок із родиною. Прийшли попрощатися з воїном сотні односельців, з’їхалися висловити співчуття  та  розділити горе втрати  з рідними та близькими з різних куточків країни бійці -побратими. Згадує про героїзм загиблого товариша  командир взводу Сергій Гуссіді з м. Миколаєва: «…Вже дуже мало було бійців і утримувати аеропорт ставало все важче. Ворог так все влаштував, що  підійти чи під’їхати,  забрати чи допомогти хлопцям не було можливості. Вони намагалися до останнього утримувати аеропорт і вижити, та  стався вибух і  усе завалилося..».
 Юрій Осавулко загинув під завалами аеропорту 20 січня 2015 року.          25 січня  співробітниками МНС  самопроголошеної «ДНР» та полоненими на   жахливому місці   під руїнами було виявлено   тіла чотирьох  наших військовослужбовців. Полонені української армії, що використовувалися  ворогом, як  дармова робоча  сила, упізнали в одному з загиблих  Юрія Осаулка з позивним «Єсаул».  Трагічна звістка була підтверджена для рідних експертизою ДНК та особливою прикметою – зламаним мізинцем. В мирному житті наш земляк працював електриком. Був одружений. Без тата залишилися дві донечки - Інеса та Віка, втратили сина батьки. Йому виповнилося б 17 лютого лише 34 роки.

Указом Президента України "за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагорожений орденом "За мужність" III ступеня.  Також нагороджений нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту", медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України", нагрудним знаком "Гідність та честь", почесною відзнакою Козятинської міської ради "За героїзм та патріотизм"  та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

На честь загиблого земляка на будівлі Самгородоцької школи встановлено меморіальну дошку. Церемонія відкриття пам'ятного знаку відбулася        17 січня 2016 року за участі батьків героя.

                                                        

Микола  Миколайович  Лукашук

(08.12.1989 р. – 11.06.2015 р., с-ще Залізничне)

Артилерист ВС України, навідник гармат.

14 червня 2015 року громада міста та віряни селища Залізничного попрощались із сьомим  з нашого краю  полеглим воїном-земляком, загиблим на Сході України під час проведення  антитерористичної операції. Родом був  воїн  із-під Києва Святошинського району, проживав, провів  дитячі  та шкільні  роки в селищі Залізничне. Закінчив дев’ятирічку у 2005 році.  Миколу призвали до війська 30 січня 2015р., у військову частину В 1060. Полігони, навчання військовій професії, добросовісне та відповідальне ставлення до служби та передова рубежів на сході України, де виконував  свій військовий обов’язок, як патріот - громадянин своєї  країни. Служив  у підрозділі 27-го реактивного артилерійського полку, навідником гармат. Боєць загинув від кулі снайпера в голову під Артемівськом Донецької області. Був не одружений, але мав наречену, з якою планував після демобілізації створити родину. Вдома залишився лише батько.  Його очі на віки закрилися для земного життя. Тепер у Бога його душа, а тіло оселилось на сільському цвинтарі.

Прощальна панахида пройшла згідно канонів православноі церкви, до якої долучились усі віряни селища Залізничного та ті, хто приїхав попрощатися з полеглим воїном, розділити скорботу  з побратимами по зброї, рідними, близькими…

Знак пошани воїну салютом виявили і військові місцевого гарнізону.Нагороджений Почесною відзнакою та нагрудним знаком Козятинської міської ради "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

2 червня 2017 року  Рішенням Козятинської міської ради загиблому земляку присвоєно звання "Почесний громаяднин міста Козятина". 

Світла пам’ять захиснику вітчизни та вічна скорбота.

Валерій Леонідович Вітковський
(20.04.1974 р., с. Махнівка - 15.08.2015 р., с. Бродецьке)
Мінометник танкового підрозділу  93-ої окремої гвардійської Харківської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.


18 серпня в місті Бердичеві  відбулося прощання з 11-им на бердичівщині загиблим в зоні АТО воїном, котрий віддав своє життя за державий суверенітет і цілістність України. Уродженець села Махнівки,  Валерій навчався в  Бердичівський  десятирічці №17, де про нього згадують, як  про   комунікабельного, компанійського друга  та  хорошого,  слухняного  учня, котрий вмів знайти загальну мову з однокласниками і вчителями. Поважно ставився до батьків. Після дев'яти років навчання, вступив до місцевого професійно-технічного училища № 33, а після його закінчення працював на одному з піприємств міста, де користувався повагою, як гарний та старанний спеціаліст. Деякий час  заробляв на життя, працюючи трактористом у с. Бродецькому.  

З 1993 по 1995 роки служив в армії в  Дніпропетровській військовій частині 3021.  Останні     10 років працював на шкіряному заводі "ПП Кущака Г. Г.". Одружився, мав разом з дружиною  і виховував трьохлітню донечку Валерію.  8 лютого  2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив мінометником  в 93-й окремій гвардійській Харківській механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1302; селище міського типу Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області).
З  22 квітня 2015 року приймав участь в антитерористичній операції на сході України.
12 серпня 2015 року під час обстрілу бойовиками з РСЗВ "Град" позицій українських військових в районі селища Опитне Ясинуватського району Донецької області, загинув Валерій Вітковський. Втратила сина назавжди  єдина  матуся.  Запам'ятається  Валерій усім своєю життєдайністю, чесністю, відповідальністю, любов'ю до родини, рідної землі, за котру  віддав найдорожче - життя.  
Прощання відбулося 17 серпня  в Бердичівському гарнізонному будинку офіцерів  на Червоній Горі, куди прийшло  віддати  останню шану бійцю  безліч народу: співслужбовці, колеги, викладачі, вчителі, однокласники, товариші по зброї , рідні, друзі, представники влади, депутатський корпус. Він загинув під час домовленностей про  перемир'я з ворогом . Поховали  Героя в смт. Бродецькому, що  знаходиться  недалеко від Бердичева на  сусідній козятинській землі. Хоча Валерій навчався та проживав у Бердичеві, але рідні виявили бажання захоронити Валерія у селі Бродецькому, що на Козятинщині, на батьківщині матері, Людмили Олександрівни Рабодзей, поряд із могилою батька Валерія – Леоніда. Тож спочатку з військовослужбовцем прощалися земляки у Бердичеві, а далі автобусами рушили до Бродецького, де вже бродеччани зустрічали загиблого Героя. При в’їзді в село та впродовж центральної вулиці  односельчани встеляли дорогу перед земляком живими квітами. Основна ж маса людей живим коридором чекала на траурну процесію біля Свято-Покровського храму, а коли колона рушила на територію храму – всі стали на коліна. Весь цей час жалобну процесію супроводжували удари церковного дзвону. Були присутніми на похоронах та очолювали жалобну колону двоє бійців із військової частини, де служив Валерій. 
Герої не вмирають. Вони перестають бути з нами, але будуть жити до того часу, доки ми бережемо про них память. Одній із вулиць міста Бердичева, Іллічівській, на котрій проживав  загиблий Герой,  присвоєно його ім'я. А на школі, де навчався Валерій, 13 жовтня  встановлено меморіальну дошку. 


Указом Президента України №722/2015 від 25 грудня 2015 року "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною(посмертно).

Віктор Леонідович Крючков

( 18.04.1992 р., с. Верболози – 21.11.2015р., с. Верболози)

Боєць 46-ого окремого розвідвзводу батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна».

Війна на сході України продовжує забирати молоді життя на Козятинщині.

21 листопада у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України загинув земляк Віктор Крючков. Виходець із багатодітної сім’ї , мав три сестри і брата, уродженець Верболіз. Останні 8 років винаймав житло, проживав із родиною у Козятині. Після школи оволодів спеціальністю електрика, але мріяв стати військовим. До АТО Віктор мріяв працювати у колишньому спецпідрозділі «Ягуар» та не пройшов спецперевірки.

На війну юнак пішов добровольцем, у зоні АТО пробув більше року. Спершу служив у батальйоні «Айдар» , в ході бойових дій під Іловайськом отримав поранення, тоді з 15 осіб вижити вдалося тільки йому. Та не зміг дома всидіти, коли побратими гинуть на Сході країни. Підлікувавшись і отримавши курс реабілітації, повернувся в зону АТО військовослужбовцем - контрактником у званні молодшого сержанта 
в/ч В-2612 батальйону «Донбас».

Наприкінці жовтня 2015 року приїздив у відпустку, втішав маму, що незабаром 21 грудня демобілізується і повернеться назавжди додому. Планував влаштуватися на роботу, придбати власне житло, одружитися з коханою Тетяною.

Рівно за місяць до демобілізації Віктор Крючков , під час виконання службового обов’язку в зоні АТО, підірвавшись на міні неподалік станиці Луганської біля Бахмуцької траси, отримав важке поранення не сумісне з життям. Помер від ран в лікарні Сєвєродонецька 21 листопада 2015 року.

Заупокійна служба відбулася  у Вернигородоцькому храмі Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП і була проведена трьома священнослужителями. Попрощатися з Героєм, який віддав своє життя, відстоюючи незалежність України, прийшли жителі Козятина, супроводжували в останню путь на цвинтар мешканці села Вернигородок та Верболіз, а також місцеве керівництво , очільники району та міста . Поховали молодого бійця 24 листопада на цвинтарі біля каплиці в рідному селі Верболози.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Почесною відзнакою та нагрудним знаком  Козятинської міської ради  "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

4 березня у Вернигородоцькій школі відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого земляка.

 Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 2 червня 2017 р.   земляку- патріоту присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятин. 

Вічна пам'ять!

                

На Козятинщині відкрито мемореальні дошки загиблим в зоні АТО  Олександру Москалюку та Віктору Крючкову.

4 березня у с. Вернигородок відбулося урочисте відкриття меморіальних дошок загиблим під час проведення антитерористичної операції старшому лейтенанту батальйону оперативного призначення НГУ Олександру Москалюку та молодшому сержанту, добровольцю, бійцю батальйону «Донбас» Віктору Крючкову.

Меморіальні дошки встановлено на будівлі Вернигородоцької СЗШ І-ІІІ ст., де Олександр Москалюк деякий час працював, а Віктор Крючков вчився до 9 класу.

На церемонії відкриття були присутні родичі та друзі загиблих героїв, односельчани, представники районної влади, вчителі та учні школи, а також товариші по службі.

Сергій Борисович Кацабін

( 22 .04. 1983р,. Липовецький р-он – 09.02.2015р., с. Козятин)

Солдат резерву, фельдшер- фармацевт відділення медичного постачання 1-ї окремої медичної роти імені  Миколи Пирогова Північного територіального управління, доброволець медичної роти Національної Гвардії України.  Загиблий в зоні АТО на Сході України.

Народився  на Вінниччині у Липовецькому районі. На початку війни Сергій Кацабін був волонтером, коли затоваришував з медиками 2-го Батальйону Оперативного Призначення Резервістів НГУ. Деякий час, в кінці червня 2014, Сергій чергував з ними на блокпосту №3 у Слов’янську. Пізніше, знову в якості волонтера, допомагав медикам у вже об’єднаному 1-у та 2-у батальйонах резервістів (Батальйон Оперативного Призначення НГУ ім. Генерала Кульчицького) в один з найгарячіших періодів, у серпні-вересні 2014р., на Дебальцевському «Хресті», де  надав допомогу  десяткам поранених. Нагороджений Почесною грамотою Вінницької облдержадміністрації та обласної ради як лікар- волонтер. Кілька місяців потому, відразу після заснування Медичної роти НГУ, Сергій записався добровольцем. Він мав фельдшерську освіту, крім того, продовжував навчання в Національному Медичному Університеті ім. О.О. Богомольця на фармацевтичному факультеті. Загинув, потрапивши у засідку ДРГ, підірвався на фугасі 9 лютого 2015 року біля с. Логвінове, Артемівський район, Донецька область,   при евакуації тяжко поранених. Загинув разом з екіпажем санітарної машини Анатолієм Сулімою та Михайлом Балюком й пораненим молодшим сержантом  О. Кравченко. Тіла останніх були передані стороною супротивника. Сергій Кацабін понад рік  рахувався безвісти зниклим. 21 грудня 2015 р. рішенням Козятинського міськрайонного суду оголошений загиблим  9 лютого 2015р.  Залишились батьки . 

 На початку квітня 2016 року за експертизою ДНК було ідентифіковане тіло загиблого земляка серед похованих на Краснопільському кладовищі під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 22 квітня 2016 року в місті Козятин пройшло прощання з Сергієм Кацабіним, перепоховали його на приміському кладовищі у селі Козятин. Указом Президента України №103/ 2016 від 21 березн 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня ( посмертно). Нагороджений пам'ятним  нагрудним знаком "Медична рота"( посмертно)  та орденом "Народний Герой України" ( посмертно).Рішенням 5 сесії 7 скликання Козятинської міської ради № 149-VII від 25.03.2016 нагороджено нагрудним знаком «За героїзм і патріотизм» (посмертно).

Рішенням 16 сесії 7 скликання Козятинської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин»та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно). 11 листопада 2016 року було відкрито пам'ятну меморільну дошку на приміщенні школи №2 , де навчався загиблий Герой.

Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 2 червня 2017 р.   земляку- патріоту присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятин. 

Олександр Володимирович Лобжин

( 28.05.1990р., м. Вінниця - 25.08.2014р., с. Перемога)

 Лейтенант, командир взводу,  Волинської  51-ї окремої механізованої бригади .

 2 квітня   Козятинщина  прощалася  з загибим  земляком під час АТО  на Сході України. Йому було лише 24 роки. Він служив молодшим лейтенантом 51-ї окремої механізованої бригади та брав участь у боях за Іловайськ. 9 квітня  став добровольцем 51-ї Волинської окремої механізованої бригади, яка зазнала жахливих втрат  вже з пеших місяців АТО. Пройшов трьохтижневу підготовку на Рівненському полігоні. 7 травня відбув у службове відрядження в складі 3-ї зведеної БТГ для виконання бойових завдань в зону АТО. Служив зв'язківцем у званні молодшого лейтенанта. З 9 травня по 25 серпня 2014 року побував у самих гарячих точках Донецької ( с. Комуарівка, с. Кутейникове, смт. Старобешеве, с. Дзеркальне) та Луганської ( с. Варварівка, м. Сєвєродонецьк) областей. В серпні отримав звання лейтенанта. Зв'язок із бійцем було втрачено ще 25 серпня 2014 року, а у жовтні цього ж року його поховали у братській могилі, як тимчасово невстановленого захисника України на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровщини.  Пізніше було  з'ясовано, що загинув боєць 25 серпня 2014 р. під час виходу , так званим "зеленим коридором", з  Іловайського котла в с. Новокатеринівка Старобешівського району  Донецької області. Особу загиблого вдалось встановити лише  за допомогою експертизи ДНК, результати якої стали відомі лише  29 березня 2016 року. Перепохований захисник  вітчизни з особливими почестями  на батьківщині у селі Перемога Козятинського району . Народився загиблий патріот у Вінниці, згодом родина переїхала до с. Перемога. Виховувався в родині педагогів.  Був ввічливим, чемним, стриманим. Любив спорт, подорожі та слухати музику. У 2007 р. закінчив  з золотою медаллю Переможнянську школу. А у 2012 році  отримав  диплом   Житомирського державного технологічного університету за фахом економіка та менеджмент. Водночас,  з 2009  по 2011 роки,  навчався в Житомирському  військовому інституті радіоелектроніки ім. С. П. Корольова на кафедрі офіцерів запасу, де здобув звання молодший лейтенант та спеціальність інженер зв'язку. З липня по жовтень 2012 року працював менеджером по роботі з клієнтами у одному із  відділень  Приватбанку, з серпня 2013 по квітень 2014 року - продавець- консультант в торговій мережі "O'STIN"( м. Житомир).

28 травня 2016 року на фасаді місцевої школи урочисто було  відкрито меморіальну дошку  та перейменовно на честь героя- земляка  одну із вулиць села  (  Шкільна).

,Рішенням 5 сесії 7 скликання Козятинської міської ради № 149-VII від 25.03.2016 нагороджено почесною відзнакою -нагрудним знаком «За героїзм і патріотизм»та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"

(посмертно).

Рішенням 16 сесії 7 скликання Козятинської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин» (посмертно).( посмертно).

Вічна пам’ять  загиблому землякові!

 Василь Петрович Осіпчук

(    15.03. 1963р., с. Іванківці-  24.03.2016р , с. Іванківці).

 старший лейтенант,командир інженерно-саперного взводу 1-го механізованого батальйону 28-ї  окремої механізованої бригади.

29 березня  в рідному селі Іванківці на території Козятинської сільської ради поховали   загиблого під час проведення  антитерористичної операції на Сході України нашого земляка Василя Петровича Осіпчука.  53-річний    земляк був мобілізований до українського війська у липні 2015  року. Під час виконання службових обов’язків чоловіка було поранено в груди  поблизу села Верхній  Мінченок Станично- Луганського району Луганської області. Він загинув 24 березня, не дочекавшись  лише 4 дні до демобілізації. Удома залишилася дружина, дочка, внуки, а   син загиблого бійця АТО 34-річний Микола, служить в Національній гвардії  України у Києві. Проводжали в останню путь загибого Героя представники  обласної  державної адміністрації,  обласний депутатський корпус , керівництво  міста  та району, інші представники  влади , побратими, односельчани та земляки. 
Уроджнець села Іванківці народився в звичайній селянській  родині. Навчався в середній школі №9 села Козятин. Вступив до місцевого Козятинського технічного училища №5. Закінчив учбовий заклад з відзнакою, здобув  залізничну професію "черговий по станції". Пройшов армійську службу, офіцерські курси, отримав звання молодшого лейтенанта. Працював у Козятинській дистанції колії. З 25 серпня по 7 листопада 2014 року брав участь в АТО на Сході України в якості водія БТР бази виробничо-технологічної комплектації внутрішніх військ МВС України. 28 липня 2015 року став добровольцем Збройних Сил України. Пройшов підготовчі курси при Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Служив командиром інженерно - саперного взводу 1-го механізованого батальйону 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Пройшов гарячі точки на Сході України. Присвоєно почесне звання та вручено   нагрудний знак Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

Вічна пам'ять!

Микола Захарович Шевчук

(18.12.1960р., с.Комсомольське - 10.08.2015р., с.Комсомольське)

Капітан медичної частини, ст. ординатор медичної роти бойової  95-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

Наш земляк народився в мальовничому , стародавньому селі  Комсомольському ( тепер Махнівка). Закінчив середню сільську школу та Вінницький медичний інститут. До початку воєнного конфлікту працював травматологом у Козятинській центральній районній лікарні, де його знали , як гарного медичного фахівця, сумлінну , добру , працьовиту людину. Одружився у 1985 році. Виховав двох доньок. До участі в АТО був призваний Козятинським районним комісаріатом 31 січня 2015 року і направлений до військової медичної академії міста Києва, звідки перенапралений у військову частину 1740. Брав участь у  бойових діях на Донбасі з 18 квітня 2015 р.. Служив у 95–ій окремій аеромобільній частині старшим ординатором медроти бойової бригади. Три тижні перебував у самому пеклі  подій  поблизу Донецька. З 31 липня 2015 року  перебував у двотижневій відпустці  .Помер 10 серпня 2015 року поблизу м. Лубнів , що на Полтавщині від серцевого нападу під час виконання військових обов'язків та  слідування в складі колони до базового табору військової частини.

12 серпня попрощалася Козятинщина, рідні та близькі з учасником воєнних подій на Сході України в  зоні  антитерористичної операції,   медиком за професією Миколою Захаровичем Шевчуком. Залишилася в скорботі  вдовою кохана дружина Лариса, а без батьківської поради та підтримки 29-и річна донька Оксана. Сумують ті, кому він врятував життя та не зберіг своє.
Присвоєно почесне звання та вручено нагрудний знак Козятинською районною радою "За заслуги перед Козятинщиною"

Леонід Вікторович  Леонтюк

(  11. 08. 1971р., с. Комсомольске( сучасна Махнівка) – 14.07. 2016р., с. Махнівка)

Молодший сержант 93-ї окремої  аеромобільної механізованої бригади ЗСУ.

Народився в  с. Махнівка  ( раніше Комсомольське)  в багатодітній сім'ї на Козятинщині. У  сім років залишився без батька, котрий рано помер. У 1988 році закінчив середню школу і вступив до  Вінницького радіотехнічного училища. Служив в армії у Литві в м. Каунас. Демобілізувався молодшим сержантом. Працював у місцевому  СТОВ "Мрія" , в опалювальний сезон оператором котельні місцевої лікарні. 13 серпня 2014 року пішов добровольцем у військо  для участі в антитерористичній операції на Сході України. Учасник бойових дій під м. Донецьком ( с. Піски,  Водяне, Опитне - район аеропорту).  Під час  проведення антитерористичної операції отримав важке поранення у ногу і був контужений.  Після лікування і реабілітації повернувся у лави побратимів. Через рік служби у вересні 2015 року був демобілізований. З 15 березня 2016 р.  повернувся на службу за контрактом  на Схід України в частину В 2830 смт. Черкаське , що дислокувалася у м. Сєвєродонецьку , відстоювати цілісність  та незалежність кордонів України. 13 липня, під час виконання бойового завдання, підірвався на «розтяжці»  поблизу села Кримське  Новоайдарівського району в Луганській області. Помер від отриманих і несумісних з життям поранень  у військовому шпиталі м. Харків.

Поховали  героя 17 липня у рідному селі.

У скорботі залишилися  в с. Махнівка дружина Лариса Іванівна, син Роман  та донька Альона.
Рішенням Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" 

та нагороджено  нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"

( посмертно).

Земля тобі пухом, Воїне і вічний покій!

Урочисте відкриття меморіальної дошки  на  фасаді Махновецької школи батькові, загиблому в АТО на Сході України  доручено було  сину Роману і доньці  Олені .

14 липня 2017 року  в річницю   пам'яті по загиблому земляку в рідному селі Махнівці   за присутності рідних , близьких, односельчан  та керівництва району, дружини народного депутату Любові  Юрчишиної, гостей з міста Козятина  було урочисто  відкрито меморіальну дошку на школі, де навчався загиблий  герой - патріот та відкрито пам'ятник на кладовищі.

                                     

Вічна пам’ять про загиблих земляків, які поклали своє життя за Батьківщину назавжди буде у наших серцях.

Олександр  Аркадійович Оцабера

( 23 .07. 1989 с. Красівка Бердичівського р-ну - 11 .11. 2016 с. Панасівка )

 Сержант, інструктор з вогневої тактичної підготовки 199-го навчального центру ВДВ при Житомирській  95-й десантно- штурмовій аеромобільній бригаді.

   На  Сході України  в зоні антитерористочної операції загинув наш земляк, уродженець села Гурівці Олександр Оцабера .13 листопада 2016 року в його рідному селі   близькі, знайомі та побратими попрощалися та  провели  в останню дорогу 27-річного воїна.  Трагедія  сталася поблизу  Торецька  на Донбассі в ніч  з 10 на 11 листопада під час атаки диверсійно-розвідувальної групи терористів. Воїн отримав смертельне не сумісне з життям  мінно- осколкове поранення .  Вдома залишилася в журбі та жалобі дружина Анна та двоє малолітніх синів Євген та Вадим,  в невтішному горі  мама та старенька бабуся.

  Народився Олександр  в селы Красівка  Бердичівського району, що на Житомирщині. Був найменшим сином в багатодітній родині. З 1990 року разом з родиною проживав у с. Панасівка на козятинщині. Там пройшли дитячі та юнацькі роки. Під час строкової служби був десантником.  Після одруження та народження дітей залишив контрактну службу та влаштувався на роботу в Києві. В  липні 2014 р. Олександр отримав повістку з війскомату, потім нетривале навчання на полігоні .  Перепідготовку проходив в розвідувальному взводі 128-ї гірсько-піхотної бригади і   був напрвлдений в АТО, в найгарячіші на той час місця .  Командував розвідувальною машиною з позивним "Десант".Перше бойове хрещення отримав у Попасній. Потім жорстокі бої в Нікішино. Пройшов пекло Дебальцевського котла.  Під Дебальцево 23 грудня 2014 року був важко поранений у плече. Один осколок лікарі видалили, а другий так і залишився назавжди в його тілі. Трохи підлікувавшись і пройшовши курс реабілітації, 27 січня 2015 р. Олександр знову повернувся на передову. Але незабаром, в березні, його було демобілізовано і вже на "гражданці" за заслуги перед Батькіщиною нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни».
Перебуваючи вдома, Олександр брав активну участь в житті місцевої громади. Під час місцевих виборів у жовтні 2015 року балотувався до Козятинської районної ради від Європейської партії України. Але всидіти в тилу так і не зміг. Після лікування 11 грудня 2015 року знову пішов служити  і відстоювати кордони рідної держави, але уже за контрактом в Житомирську 95-ту аеромобільну  бригаду.  В зоні АТО Олександр був інструктором з вогнево-тaктичної підготовки. 20 жовтня, нагороджений Почесною грамотою Вінницької ОДА.
Олександр Оцабера був природженим військовим,  знавцем своєї справи. Відповідальний, хоробрий, справжній патріот. А ще дуже порядна, доброзичлива тa спокійна людина. Таким він запам'ятався своїм друзям, та всім, хто його знав. 
  Поховали захисника 13 листопада 2016 року  на кладовищі у рідному селі Панасівка.

 Указом президента України № 567/ 2016 від 21 грудня 206 року "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня 

( посмертно). 

На честь військовослужбовця у Житомирі на території 19-го навчального центру ВДВ, біля меморіального пам'ятника загиблим в миротворчих місцях, встановлено пам'ятну дошку.

В рідному селі Панасівка сесією Пузирківської сільської ради прийнято рішення про перейменування вулиці на честь героя- земляка.

Вдова загиблого Ганна Оцабера продовжила улюблену військову справу чоловіка - десантника і підписала  трирічний контрак  з Житомирською аеромобільною  бригадою, де служив  Олександр Оцабера.

У Житомирі  на території 199-го навчального центру ВДВ біля меморіального пам'ятника загиблим учасникам АТО на Сході України,  урочисто  відкрито меморіальну дошку    гурівчанину Олексадру Оцабері.

Рішенням 6 сесії районної ради 7 скликання від 24.06.2016 №17-06-07 нагороджено  нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

ЦУМАН Сергій Володимирович

25.12.1967 р. – 17.12.2016р.

Капітан Збройних Сил України, помічник начальника зв’язку 32-го реактивного артилерійського полку. Помер від серцевого нападу під час виконання військового обов'язку.

Олексюк Максим Вікторович

( 23.11.1995- 07.06.2019)

     

 Військовослужбовець, сержант,   окремого загону спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної гвардії України.

     Олексюк Максим  Вікторович народився 23 листопада 1995 року в місті Козятині. Навчався в загальноосвітній школі №1. Після закінчення 9 – го класу продовжив навчання  у   Вінницькому училищі, де отримав професію водій – кранівник. В червні 2016 року був призваний до Лав Збройних Сил України  на строкову службу. По її закінченні підписав контракт і проходив службу  в званні сержанта,  військовослужбовця окремого загону спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної Гвардії України. 23-річний Максим Олексюк “Максон” долучився до полку 2017-го року .  За півтора роки служби проявив себе відданим військовій справі, відповідальним та щирим побратимом.

Він  загинув зоні проведення Операції об'єднаних сил  7 червня вночі у результаті нічного прицільного артилерійського і мінометного обстрілу позицій підрозділу на околиці селища Новолуганське на Світлодарській  дузі,  в  наслідку попадання 122-мм снаряду в бліндаж , отримав  несумісні с життям  поранення і помер в одному  із медичних закладів. .Прощання з бійцем відбулося в неділю 9 червня 2019 р. о 12.00 на Центральній площі Козятина. В останню дорогу героя – захисника кордонів України проводжали  близькі, рідні, побратими бійця, керівництво  і духовенство міста.

Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Максим Олексюк був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), почесним знаком громади Маріуполя "Маріуполь. Відстояли - перемогли", нагрудним знаком "За доблесну службу" .

7 червня 2021 р. урочисто  відкрито меморіальну дошку на школі ЗОШ №1 I-III cтупенів імені Т. Г. Шевченка , де навчався земляк- Герой з 2003 по 2011 рр.

.

Віддаючи шану героїзму, патріотизму, мужності, відвазі, самовідданому служінню народу України та справі захисту суверенітету, територіальної цілісності та незалежності держави, депутати міської ради на сесії міської ради 8 скликання, що відбулась 28 травня, одноголосно ухвалили рішення про нагородження Почесною відзнакою Козятинської міської ради – нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм» (посмертно) оператора-навідника, сержанта окремого загону спеціального призначення «Азов» Східного ОТО Національної гвардії України Максима Олексюка.

Нагороду від імені усієї Козятинської територіальної громади вручила матері загиблого Героя Інні Леонідівні міський голова Тетяна Єрмолаєва під час відкриття меморіальної дошки на честь Максима на приміщенні спеціалізованої школи №1 ім.Т.Г.Шевченка.

МАКСИМУ ОЛЕКСЮКУ (МАКСОНУ) 24 червня 2021 р. ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМОДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" ПОСМЕРТНО .

Джерело: https://censor.net.ua/ua/n3131274

Євген Борисович Гижа

(08.06.1972 – 23.03.2022)

                   Командир 1-го взводу 4-ї  стрілецької роти тероборони

                    ТРО в/ч 7339 м. Козятин. Позивний  Док «Вовчара» 

8 червня 2023 р. встановлено меморіальну дошку на приміщенні Козятинського відділення екстренної медичної допомоги , по вул. Незалежності , де понад 30 років працював полеглий фельдшер

Меморіальна дошка 

полеглому воїну герою Пирогову Василю Петровичу старшому сержанту, головному

сержанту, командиру міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї в/ч- А7339

Пирогов Василь Петрович

(06.09.1988-13.06.2022)

головний сержант-командир міномета 2 мінометного взводу мінометної батареї.

13 червня 2022 року, вірний військовій присязі, поблизу селища Мазанівка Слов'янського району Донецької області, Василь потрапив під артилерійський обстріл та отримав множинні осколково-вогневі поранення.

НА честь "Амура" 13.06.2023 р.було встановлено меморіальну дошку на будинку в м. Козятині , в якому проживав Василь. На честь воїна й названа й рідна вулиця.

Низький уклін родині та щирі співчуття. Вічна слава Воїну

Героям  захисникам України вічна пам'ять!

29 Березе

Загиблий  земляк- пожежник під час виконання свого службового обов'язку .

Шевчук Євген Леонідович

(27.11.1994 с. Блажіївка- 09.06.2015 с. Козятин)

Пожежний Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони Південно- Західної залізниці. Посмертно нагороджено орденом "За мужність III cт."

Дитинство і шкільні роки провів у місті залізничників Козятині. Закінчив в  2009 році  9 класів і вступив на навчання  до Козятинського вищого технічного училища ім. І. Н. Бойка. В  місцевому учбовому закладі оволодів спеціальністю електромонтер пристроїв сигналізації та централізації блокування, отримавши диплом про освіту 22 травня 2012 року.  Свою трудову діяльність  юнак розпочав 23 вересня 2013 року пожежним в пожежному потязі №7 ст. Козятин, Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони Південно - Західної залізниці.

Героїчно загинув 9 червня 2015 року під час виконання службових обов’язків  при гасінні пожежі на нафтобазі с. Крячки Васильківського району, Київської області в наслідок вибуху резервуару з нафтопродуктами. Гасив вогнище разом зі своїм батьком , теж пожежним Леонідом Івановичем, котрий отримав опіки і  тривалий час від них лікувався . Посмертно нагороджений орденом «За мужність » III ступеня. Колеги пожежного Євгенія Шевчука встановили на будівлі Козятинського загону воєнізованої охорони меморіальну дошку на честь героя- товариша. Він загинув у боротьбі з вогняною стихією. Ще довго згадуватимуть люди з  жахом і сумом про страшну трагедію під м. Васильковом. Під час цього лиха сталося найтрагічніше- загинув молодий чоловік, виконуючи свій  службовий обов’язок, котрого так і не дочекалися з роботи батьки і  наречена.

  Відповідно до рішення Козятинської міської ради нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм"  (посмертно).

Відповідно до рішення 27 сесії Козятинської міської ради 7 скликання, за проявлену мужність, героїзм під час ліквідації пожежі, виконуючи службові обов’язки на території нафтобазиТОВ «Побутрембудматеріали» с. Крячки у Васильківському районі Київської області, присвоєно звання “Почесний громадянин міста Козятин” (посмертно)

  

В грудні місяці 2015р. було відкрито меморіальну дошку   загиблому під час гасіння пожежі  випускнику Євгену Шевчуку на приміщенні  Козятинського вищого  міжрегіонального професійного училища залізничного транспорту.

Слава Герою- земляку!!!!