Книга пам'яті: "Герої-захисники з Козятинщини"

 

Полеглі воїни - Герої під час АТО на Сході України

Загиблі земляки в АТО.

Чорноус Володимир Михайлович

(21.07.1988 – 19.07.2014)

Капітан, командир зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 1778.  Ужгородського 128 -го гірсько-піхотного батальйону.

Нагороджений: Орденом Богдана Хмельницького III ступеня , нагрудним знаком «За заслуги перед Козятинщиною», відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм», присвоєно звання «Почесний громадянин м. Ужгорода», присвоєно звання «Почесного громадянина міста Козятина» ( посмертно).

Народився в 1988 році в селі Панасівка Козятинського району. А вже через рік родина переїхала жити до с. Перемога. Володимира виховували бабуся та дідусь по батьковій лінії. Нині ні бабусі, ні дідуся вже немає в живих.

Хлопець з 1995 по 2005 роки гарно вчився в школі. Був активним і цілеспрямованим. І вже у перший рік по закінченні навчання вступив до військового вузу у Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. З 2009 року пішов на контрактну службу у в/ч А 1778, 128-го гірсько-піхотного батальйону в місті Ужгород. Все, чого добився у житті – це ціною власних зусиль і старання. Отримав кімнату в гуртожитку, одружився з коханою Катериною. Народився у 2013 році син Владислав.

10 березня 2014 року добровольцем пішов у зону АТО в якості командира зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки. Під час виходу штурмової групи з району аеропорту у місті Луганську 19 липня 2014 року молодий офіцер загинув від вогнепального поранення голови. Похований у рідному селі дружини Катерини Козятині.

В селі Перемога, де пройшли дитячі та шкільні роки загиблого героя 18 липня 2015 року на фасаді рідного будинку, та 30 вересня 2014 року на приміщенні школи, де навчався патріот, відкрито меморіальні дошки. Його ім'ям названа одна із вулиць села. Вдова загиблого Катерина теж стала військовослужбовцем. Після прийняття присяги, у званні молодшого лейтенанта, служить у Київському військовому обласному комісаріаті на посаді офіцера відділення та комплектування призову.

Указом Президента України від 21 жовтня 2014 року "За особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), нагороджений медаллю "За оборону Луганського аеропорту", медаллю Святого Рівноапостольного Великого князя  Київського Володимира.

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

Командуванням військової частини загиблому офіцеру присвоєно звання "капітан" (посмертно).

Ужгородська міська рада посмертно нагородила Володимира Чорноуса орденом "Почесний громадянин міста Ужгорода".

30 вересня 2014 року  на  приміщенні школи, де навчався патріот, відкрито меморіальну дошку.

                                                                                      

18 липня  2015 року на фасаді рідного будинку в с. Перемога відкрито меморіальну дошку.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Лобжин Олександр Володимирович

( 28.05.1990 - 25.08.2014)

Лейтенант, командир взводу, Волинської 51-ї окремої механізованої бригади.

Нагороджений: Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагрудним знаком «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). Відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно).

2 квітня Козятинщина прощалася з загиблим земляком під час АТО на Сході України. Йому було лише 24 роки. Він служив молодшим лейтенантом 51-ї окремої механізованої бригади та брав участь у боях за Іловайськ. 9 квітня став добровольцем 51-ї Волинської окремої механізованої бригади, яка зазнала жахливих втрат вже з перших місяців АТО. Пройшов трьохтижневу підготовку на Рівненському полігоні.

7 травня відбув у службове відрядження в складі 3-ї зведеної БТГ для виконання бойових завдань в зону АТО. Служив зв'язківцем у званні молодшого лейтенанта. З 9 травня по 25 серпня 2014 року побував у самих гарячих точках Донецької с. Комарівка, с. Кутейникове, смт. Старобешеве, с. Дзеркальне) та Луганської ( с. Варварівка, м. Сєвєродонецьк) областей. В серпні отримав звання лейтенанта. Зв'язок із бійцем було втрачено ще 25 серпня 2014 року, а у жовтні цього ж року його поховали у братській могилі, як тимчасово невстановленого захисника України на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровщини. Пізніше було з'ясовано, що загинув боєць 25 серпня 2014 р. під час виходу , так званим "зеленим коридором", з Іловайського котла в с. Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області. Особу загиблого вдалось встановити лише за допомогою експертизи ДНК, результати якої стали відомі лише 29 березня 2016 року. Перепохований захисник вітчизни з особливими почестями на батьківщині у селі Перемога Козятинського району.

Народився загиблий патріот у Вінниці, згодом родина переїхала до с. Перемога. Виховувався в родині педагогів. Був ввічливим, чемним, стриманим. Любив спорт, подорожі та слухати музику. У 2007 р. закінчив з золотою медаллю Переможнянську школу. А у 2012 році отримав диплом Житомирського державного технологічного університету за фахом економіка та менеджмент. Водночас, з 2009 по 2011 роки, навчався в Житомирському військовому інституті радіоелектроніки          імені С.П. Корольова на кафедрі офіцерів запасу, де здобув звання молодший лейтенант та спеціальність інженер зв'язку. З липня по жовтень 2012 року працював менеджером по роботі з клієнтами у одному із відділень ПриватБанку, з серпня 2013 по квітень 2014 року - продавець- консультант в торговій мережі "O'STIN"( м. Житомир).

28 травня 2016 року на фасаді місцевої школи урочисто було відкрито меморіальну дошку та перейменовано на честь героя- земляка одну із вулиць села (Шкільна), Рішенням 5 сесії 7 скликання Козятинської міської ради № 149-VII від 25.03.2016 нагороджено почесною відзнакою - нагрудним знаком «За героїзм і патріотизм»та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно). Рішенням 16 сесії 7 скликання Козятинської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин» (посмертно).

Слава Герою! Вічна пам'ять!

                                                     

Ковальчук Віктор Євгенович

(08.12.1992– 31.08.2014 )

Лейтенант, командир взводу 80-ої окремої аеромобільної бригади. Загинув від смертельного поранення під час виконання бойової операції. 

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком "За оборону Луганського аеропорту" (посмертно). Відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Нагрудним знаком Козятинської районної ради «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). У 2017 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятина» (посмертно).

Уродженець Узбекистану, після переїзду з батьками на Козятинщину, навчався в СЗШ № 4. Після 9-го класу вступив до Миколаївського військово-морського авіаційного училища ім. С.О. Леваневського. Згодом, вступив до Львівської академії сухопутних військ на факультет аеромобільних військ і розвідки, який пізніше перевели до Одеської академії. Віктор був дуже цілеспрямований, військовий, відчайдуха, жив постійно з жагою до навчання, спорту, перемог.
Перебував добровольцем у зоні АТО з 28 травня 2014 року. З 1-го по 23-є серпня приймав участь в обороні Луганського аеропорту. А загинув 31 серпня в населеному пункті смт. Георгіївка Лутугинського району Луганської області. Причина смерті – несумісна з життям тупа травма тіла. Похований в селі Козятині.
Як стало відомо, матеріальну допомогу, яку надала держава по смерті сина, мати Ірина та батько Євген передали пораненим військовим у зоні АТО.

Указом Президента України №270, 2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком "За оборону Луганського аеропорту" (посмертно), Почесною відзнакою Козятинської міської ради - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).
2 червня 2017 р. присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятина.

31 серпня 2014 року на фасаді Козятинської школи-ліцею, в минулому СШ № 4, де навчався загиблий Віктор Ковальчук, було урочисто відкрито в пам'ять про героя меморіальну дошку.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

      

   Наумов Вадим Олександрович
    (18.08.1992 - 01.09.2014)

Старший солдат, снайпер 1 бригади 3-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України.

Нагороджений: Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно). Нагрудним знаком «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).  Відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно). Нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу» (посмертно). У 2017 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятин» (посмертно). 

      Народився майбутній захисник України 18 липня 1992 року в місті  Козятині. Коли Вадиму виповнилося три роки батьки переїхали на Батьківщину батька у місто Воскресенськ Московської області. До 12 років виховувався російській родині, але змалку любив повторювати: "Я козак". Повернувшись в рідне мамине подільське місто залізничників, легко опанував українську мову. Закінчив СШ №2, вступив до Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, де освоїв спеціальність економіста. Вищу освіту одержав на заочному відділенні Вінницького торговельно–економічного інституту. Захоплювався музикою, грав на гітарі в козятинській рок-групі "Aros". Мама, Інна Сергіївна - педагог, виховала сина справжнім чоловіком: відповідальним, відвертим, сміливим відчайдухою, фізично загартованим, чесною людиною, патріотом своєї рідної держави. З дитинства захоплювався військовою справою, вивчав стрілецьку зброю, військову техніку.

За власним бажанням у квітні 2013 року пішов юнак на строкову службу до внутрішніх військ МВС. Проходив її у спецпідрозділі «Барс» військової частини 3027, що дислокувалася в с. Нові Петрівці на Київщині.

Взимку 2013-2014 років брав участь в охороні громадського порядку в Києві під час Революції Гідності. Під час подій на Майдані у Києві був травмований мітингувальниками. У березні, вже як військовослужбовець Національної гвардії України, ніс службу з охорони резиденції експрезидента Януковича "Межигір'я". Його спецпідрозділ було трансформовано у 1-у оперативну бригаду Нацгвардії. Коли розпочалися військові дії на Сході України, Вадим написав рапорт про бажання продовжити службу у зоні АТО, де брав участь з червня по липень 2014 року у якості снайпера 3-го батальйону оперативного призначення Нацгвардії на одному з блокпостів під Слов'янськом.Після повернення до частини та проходження навчальних зборів, Вадим вдруге подав рапорт із проханням направити його в район бойових дій. 26 серпня 2014 року прибув на місце призначення, а 28 серпня відбулися запеклі бої під Іловайськом.

Загинув 1 вересня під селом Василівка Старобешівського району Донецької області. Тоді на позицію нацгвардійців підступно, під білими прапорами на вантажівках з написом «Діти» напали бойовики. Розпочався запеклий бій. В наслідок цієї кривавої бойні серед нацгвардійців виявилося 9 поранених бійців, серед котрих і був наш земляк з Козятина. Він повідомив своєму командиру по рації, що тяжко поранений і чекає медиків. Коли прийшло підкріплення, то Вадима не знайшли. Його пошуки тривали ще три доби, але в районі бойового зіткнення слідів знаходження пораненого військовослужбовця так і не було виявлено. Лише через 3 місяці тіло було знайдено в одному із моргів Донецька зусиллями пошукової групи Національного військово-історичного музею України- ВГО «Союз- Народна Пам’ять». Останки нашого земляка сепаратисти погодились віддати рідним лише в обмін на свого. Смерть наступила в наслідок кровотечі від наскрізного поранення в стегно.

Ховали патріота рідної землі 23 грудня на цвинтарі села Козятина. В останню путь героя в цей день прийшло провести з почестями, крім рідних, багато земляків, друзів, побратимів, керівництва обласної, районної та міської влади.

Указом Президента України №176/ 2015 від 23 березня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" загиблого Вадима Наумова нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

29 січня 2015 року, у День пам'яті Героїв Крут, у філіалі Національного військово-історичного музею Збройних Сил України на Чернігівщині відкрито виставку - реквієм на основі фотоархіву воїна - строковика НГУ Вадима Наумова.

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року Вадима Наумова нагороджено Почесною відзнакою "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

1 вересня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку в пам'ять про загиблого Вадима Наумова на приміщенні школи № 2, де навчався загиблий Герой.

А 9 липня 2016 року за підтримки і присутності народного депутата України Петра Васильовича Юрчишина відкрито пам'ятний знак Вадиму Наумову на перехресті вулиць (Червоноармійської) Незалежності та провулку (Колгоспного) Вадима Наумова. 2 червня 2017 року загиблому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятина".

1 вересня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку в пам'ять про загиблого Вадима Наумова на приміщенні школи № 2 , де навчався загиблий Герой.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Камзінов Шайдулла Хайруллович

(02.08.1975 - 02.10.2014)

Молодший сержант, командир бойової машини у військовій частині В 2830.

        Нагороджений: орденом "За мужність"  III ступеня(посмертно). Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

У чотири роки з батьками переїхав жити в село Зозулинці в родове обійстя діда та бабусі. Володіючи казахською та російською мовами, він швидко освоївся в громаді, вивчив українську мову. Проходив військову службу в Чернівцях. Повернувшись додому, отримав спеціальність елетрозварювальника. Незабаром одружився. Виховував двох дітей - сина Едуарда, донечку Ілону. Батьки – вчителі. Був працьовитий, наполегливий.  Подружжя турбувалося про дітей та батьків. Його долоні - це звичайні сільські мозолі від повсякденної праці. Працював на Юзефо-Миколаївському цукровому заводі. Часом змінював місця роботи, шукаючи кращих заробітків. Захоплювався туризмом, підкорював вершину гори Говерли.

Напевно, він досяг би похилого віку, втішався б онуками, переймався б, як продати картоплю, що дати дітям. Та, на жаль, цього не сталось. Такий миролюбний характер його родини враз обірвався війною.13 серпня 2014 року був мобілізований до війська. Вся громада переймалася його долею. Купили все, що необхідно. У подальшому - полігон, навчання, стрільби.

10 вересня потрапив у пекло, облаштоване на землі із назвою "Донецький аеропорт", був командиром бойової машини військової частини В 2830.22 жовтня 2014 року під мінометним обстрілом, ризикуючи власним життям з побратимами по зброї, намагаючись врятувати мирне населення з-під вогню в районі Донецького аеропорту біля селища Піски (Ясинуватського району), Шайдула загинув від поранень не сумісних з життям.

Указом Президента України №282 / 2015 від 23 травня 2015 року "За особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня(посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

9 травня 2015 року було урочисто відкрито меморіальну дошку на приміщенні Зозулинецької сільської школи, яку закінчив в свій час загиблий Герой.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

                       

                                       

Москалюк Олександр Васильович

(25 .02.1963- 14.10.2014)

Старший лейтенант, заступник командира роти з виховної роботи Вінницького полку Західного ОТО Національної гвардії України.

        Нагороджений: Орденом "За мужність"  III ступеня (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). Медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно). Нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу» (посмертно). У 2017 році присвоєно звання «Почесного громадянина м. Козятина» (посмертно).

Наш земляк народився в селі Заболотне на Крижопільщині. Там зростав, навчався закінчив із відзнакою Одеський технікум харчової промисловості. Потім проходив строкову службу на Чорноморському пароплавстві. Брав участь у збройному конфлікті на території Анголи (Африка) у складі підрозділу морської піхоти військово-морського флоту, де отримав два поранення та три контузії. Після звільнення в запас закінчив Вінницький педагогічний інститут. Здобув звання майстра спорту з лижних гонок і кандидата в майстри споту з боротьби.

У 1988 році одружився та переїхав жити з родиною в село Вернигородок. Працював учителем до призовної підготовки та фізичного виховання у Зозулинецькій середній школі, але згодом обрав кар'єру правоохоронця. З 1993 року проходив службу в органах міліції, спочатку оперуповноваженим в одному з райвідділів міста Вінниці, згодом - міста Козятина. З 1997 року працював два роки начальником карного розшуку. Водночас отримав юридичну освіту, закінчивши заочно у 1997 році Одеський інститут внутрішніх справ за спеціальністю "Правоохоронна діяльність" та у 2002 році Київську Національну академію, здобувши повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та кваліфікацію юриста. Після виходу на пенсію певний час займався адвокатською діяльністю, а в останній час працював охоронцем. Дружина Ірина – педагог. Працював адвокатом, захищав права і гідність громадян України, земляків. Виростив сина Богдана, доньку Софійку.

7 серпня 2014 р. був призваний до лав Національної гвардії України. Служив у військовій частині 3008 заступником командира роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом батальйону оперативного призначення вінницького полку НГУ. Направлений у зону АТО на неоголошену війну. Олександр добровольцем пішов захищати свою батьківщину. Дружина просила залишитися. Він вирішив, що як досвідчений військовий,там більш потрібний. Адже, у зоні АТО гинуть молоді і юні хлопці. Земляка збирали у дорогу всім селом, необхідно було придбати надійні, дорогі засоби індивідуального захисту, військову екіпіровку. Дружина захисника Вітчизни Ірина щиро дякувала односельцям і усім добрим людям, котрі долучилися до збору коштів. Сектор служби бійця було місто Сміла. Олександр йшов на поміч 32-му блокпосту у допоміжній колоні.13 жовтня 2014 року підрозділи Збройних сил України та НГУ, що охороняли та обороняли блокпост, опинилися під потужними обстрілами з мінометів, гармат, танків та реактивних систем залпового вогню. Під час спроби прориву до блокпосту колони підкріплення, ворожий снаряд пропалив броню бронетранспортера вибуховою хвилею та в машині вирвало десантні люки, двох військовослужбовців, в тому числі і Олександра, викинуло з БТРа.

14 жовтня, на Покрову, зв’язок з Олександром перервався, і чоловіка оголосили, як зниклого безвісти. Про смерть вінничанина стало відомо лише після того, як наші бійці відійшли до 31-го блокпосту під супроводом сепаратистів. Бійців обстріляли із засідки та знищили усі БТРи та вантажівки. В тому самому бою він і загинув, ставши 50-им вінничанином, який поліг на Донбасі. Згадує про той жахливий день заступник командира частини підполковник Віталій Шум: "Під обстріл потрапили Збройні сили України, Національна Гвардія, десантники. Вижили лише двоє чоловік. Ще двоє безвісти зникли і двоє потрапили в полон. Обстрілювали важкою артилерією, градами, з танків, також були мінометні обстріли. Коли все закінчилося, ми намагалися вийти на перемовини з терористами, щоб забрати тіла загиблих побратимів. Але вони не йшли на контакт".

Син Олександра Богдан Москалюк розповів, що існує друга версія того, як загинув його батько. Ніби батька викинуло із машини, і він ще був живий. Здійснив комусь телефонний дзвінок і сповістив, що закінчилися набої і залишилось лише дві гранати. "Батько вбив ще двох терористів. Відважно та безстрашно вів бій з ними. Не здаючись! До останнього подиху", - каже син. Капітан Національної Гвардії Олександр Москалюк загинув 14 жовтня в бою під м. Сміла на 32 блокпосту.До 27 числа його вважали зниклим. Військові побратими забрали Олександра, після того як домовилися із терористами, щоб ті дали можливість вивезти тіла загиблих героїв з поля бою. Хоронили його всім селом, в останній день жовтня у Вернигородку. Під державний гімн, під потрійним військовим салютом. В скорботі по загиблому воїну родина, громада села, всі, хто його знав…

Справу БАТЬКА-ГЕРОЯ сьогодні продовжує його донька Софія, яка з перших днів повномасштабного вторгнення у лавах ЗСУ. Зараз вона уже отримала офіцерське звання і мужньо боронить свою Батьківщину.

Наказом командувача Національної гвардії України № 428 від 10 листопада 2014 року Олександра Васильовича навічно занесено до списку особового складу роти оперативного призначення (на БТР) батальйону оперативного призначення Вінницького полку Західного ОТО НГУ.

Указом Президента України №109/ 2015 від 26 лютого 2015 року "за особисту мужність і героїзм виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

8 травня 2015 року нагороджений медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України"(посмертно).

Наказом Міністра внутрішніх справ України № 444 від 16 квітні 2015 року прізвище старшого лейтенанта Москалюка занесено до Книги пам'яті загиблих працівників органів внутрішніх справ України.

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 04.04.2018 р.№1026-VІІ присвоєно звання “Почесний громадянин міста Козятин” (посмертно) Москалюку Олександру Васильовичу, старшому лейтенанту, заступнику командира роти з виховної роботи Вінницького полку Західного ОТО Національної гвардії України.

4 березня 2016 року на фасаді Вернигородоцької школи відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки загиблому жителю села.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Осаулко Юрій Леонідович

(17.02.1981 - 20.01.2015)

Старшина роти 81-ої окремої аеромобільної бригади, 90-го окремого аеромобільного батальйону.

        Нагороджений: орденом "За мужність" III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України», почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм», почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

Народився наш Герой у с. Самгородок. Початкову освіту, Леонід Юрійович, отримав в Самгородецькій загальноосвітній школі. У 1999 році закінчив в Гущинському СПТУ шоферські курси. З 1999 року по 2001 служив в місті Мукачево. У 2005 році одружився. Деякий час працював в одній із Вінницьких мебльових фірм. Пізніше створив і очолив будівельну бригаду і заробляв гроші будівельними роботами у різних куточках України. 23 серпня 2014 року отримав повістку з військкомату.

Юрій проходив перед військову підготовку з побратимами в місті Житомирі. З 14 листопада направлений в зону АТО. Ніс службу, захищаючи кордони України, в селах Костянтинівка, Водяне, Піски. Напередодні Нового 2015 року приходив у короткочасову відпустку додому. А вже 5 січня відбув до місця дислокації його батальйону. Загинув, захищаючи за наказом, до останнього подиху від ворога Донецький аеропорт. Вважався зниклим безвісти після важкого бою в аеропорту з 20 січня 2015 року. Старшина з позивним "Єсаул" саме того дня в останнє виходив на зв’язок із родиною. Прийшли попрощатися з воїном сотні односельців, з’їхалися висловити співчуття та розділити горе втрати з рідними та близькими з різних куточків країни бійці -побратими. Згадує про героїзм загиблого товариша командир взводу Сергій Гуссіді з м. Миколаєва: «…Вже дуже мало було бійців і утримувати аеропорт ставало все важче. Ворог так все влаштував, що підійти чи під’їхати, забрати чи допомогти хлопцям не було можливості. Вони намагалися до останнього утримувати аеропорт і вижити, та стався вибух і усе завалилося..». Юрій Осаулко загинув під завалами аеропорту 20 січня 2015 року.

25 січня співробітниками МНС самопроголошеної «ДНР» та полоненими на жахливому місці під руїнами було виявлено тіла чотирьох наших військовослужбовців. Полонені української армії, що використовувалися ворогом, як дармова робоча сила, упізнали в одному з загиблих Юрія Осаулка з позивним «Єсаул». Трагічна звістка була підтверджена для рідних експертизою ДНК та особливою прикметою – зламаним мізинцем. В мирному житті наш земляк працював електриком. Був одружений. Без тата залишилися дві донечки - Інеса та Віка, втратили сина батьки. Йому виповнилося б 17 лютого лише 34 роки.

Указом Президента України "за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Також нагороджений нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту", медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України", нагрудним знаком "Гідність та честь", почесною відзнакою Козятинської міської ради "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

На честь загиблого земляка на будівлі Самгородоцької школи встановлено меморіальну дошку. Церемонія відкриття пам'ятного знаку відбулася 17 січня 2016 року за участі батьків героя.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Кацабін Сергій Борисович 
( 22 .04. 1983 – 09.02.2015)

          Солдат резерву, фельдшер- фармацевт відділення медичного постачання 1-ї окремої медичної роти імені  Миколи Пирогова Північного територіального управління, доброволець медичної роти Національної Гвардії України.  Загиблий в зоні АТО на Сході України.

Нагороджений: Орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). Пам’ятним нагрудним знаком «Медична рота» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). Нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу» (посмертно). У 2017 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

          Народився  на Вінниччині у Липовецькому районі. На початку війни Сергій Кацабін був волонтером, коли затоваришував з медиками 2-го Батальйону Оперативного Призначення Резервістів НГУ. Деякий час, в кінці червня 2014, Сергій чергував з ними на блокпосту №3 у Слов’янську. Пізніше, знову в якості волонтера, допомагав медикам у вже об’єднаному 1-у та 2-у батальйонах резервістів (Батальйон Оперативного Призначення НГУ ім. Генерала Кульчицького) в один з найгарячіших періодів, у серпні-вересні 2014 р., на Дебальцевському «Хресті», де  надав допомогу  десяткам поранених. 

            Нагороджений Почесною грамотою Вінницької облдержадміністрації та обласної ради як лікар- волонтер. Кілька місяців потому, відразу після заснування Медичної роти НГУ, Сергій записався добровольцем. Він мав фельдшерську освіту, крім того, продовжував навчання в Національному Медичному Університеті ім. О.О. Богомольця на фармацевтичному факультеті. Загинув, потрапивши у засідку ДРГ, підірвався на фугасі 9 лютого 2015 року біля с. Логвінове, Артемівський район, Донецька область,   при евакуації тяжко поранених. Загинув разом з екіпажем санітарної машини Анатолієм Сулімою та Михайлом Балюком й пораненим молодшим сержантом  О. Кравченко. Тіла останніх були передані стороною супротивника. Сергій Кацабін понад рік  рахувався безвісти зниклим. 21 грудня 2015 р. рішенням Козятинського міськрайонного суду оголошений загиблим  9 лютого 2015 р.  Залишились батьки . 

           На початку квітня 2016 року за експертизою ДНК було ідентифіковане тіло загиблого земляка серед похованих на Краснопільському кладовищі під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 22 квітня 2016 року в місті Козятин пройшло прощання з Сергієм Кацабіним, перепоховали його на приміському кладовищі у селі Козятин. 

        Указом Президента України №103/ 2016 від 21 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Нагороджений пам'ятним  нагрудним знаком "Медична рота" (посмертно)  та орденом "Народний Герой України" (посмертно). Рішенням 5 сесії 7 скликання Козятинської міської ради № 149-VII від 25.03.2016 нагороджено нагрудним знаком «За героїзм і патріотизм» (посмертно).

          Рішенням 16 сесії 7 скликання Козятинської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин»та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно). 

Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 2 червня 2017 р.   земляку- патріоту присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятин. 

11 листопада 2016 року було відкрито пам'ятну меморільну дошку на приміщенні школи №2 , де навчався загиблий Герой.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

                                                        

Лукашук Микола Миколайович 
 
(08.12.1989  – 11.06.2015)

Артилерист ВС України, навідник гармат.

        Нагороджений: Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).  У 2017 році присвоєно звання «Почесного громадянина м. Козятина» (посмертно).

          14 червня 2015 року громада міста та віряни селища Залізничного попрощались із сьомим  з нашого краю  полеглим воїном-земляком, загиблим на Сході України під час проведення  антитерористичної операції. Родом був  воїн  із-під Києва Святошинського району, проживав, провів  дитячі  та шкільні  роки в селищі Залізничне. Закінчив дев’ятирічку у 2005 році.  Миколу призвали до війська 30 січня 2015 р., у військову частину В 1060.           

Полігони, навчання військовій професії, добросовісне та відповідальне ставлення до служби та передова рубежів на сході України, де виконував  свій військовий обов’язок, як патріот - громадянин своєї  країни. Служив  у підрозділі 27-го реактивного артилерійського полку, навідником гармат. Боєць загинув від кулі снайпера в голову під Артемівськом Донецької області. Був не одружений, але мав наречену, з якою планував після демобілізації створити родину. Вдома залишився лише батько.  

Знак пошани воїну салютом виявили і військові місцевого гарнізону. Нагороджений Почесною відзнакою та нагрудним знаком Козятинської міської ради "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

2 червня 2017 року  Рішенням Козятинської міської ради загиблому земляку присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятина". 

У с. Залізничному 9 вересня 2025 р. в пам'ять  про тих, хто віддав найцінніше – своє життя заради свободи та незалежності України, на боковому фасаді місцевої гімназії відкрили меморіальні дошки  і вшанували вісім її учнів: Лукашука Миколу, Дмитра Бондарчука, Володимира Павловського, Андрія Пилявця, Віктора Розбіцького, Олега Слободяника, Віктора Тимощука, Юрія Щербака. Ініціаторами встановлення пам'ятних знаків стали учні навчального закладу.  

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Шевчук Микола Захарович 

(18.12.1960- 10.08.2015)

         Капітан медичної частини, ст. ординатор медичної роти бойової  95-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ. 

НАГОРОДЖЕНИЙ: Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

        

     Наш земляк народився в мальовничому , стародавньому селі  Комсомольському (тепер Махнівка). Закінчив середню сільську школу та Вінницький медичний інститут. До початку воєнного конфлікту працював травматологом у Козятинській центральній районній лікарні, де його знали , як гарного медичного фахівця, сумлінну , добру , працьовиту людину. Одружився у 1985 році. Виховав двох доньок. До участі в АТО був призваний Козятинським районним комісаріатом 31 січня 2015 року і направлений до військової медичної академії міста Києва, звідки перенапралений у військову частину 1740. 

          Брав участь у  бойових діях на Донбасі з 18 квітня 2015 р.. Служив у 95–ій окремій аеромобільній частині старшим ординатором медроти бойової бригади. Три тижні перебував у самому пеклі  подій  поблизу Донецька. З 31 липня 2015 року  перебував у двотижневій відпустці  .Помер 10 серпня 2015 року поблизу м. Лубнів , що на Полтавщині від серцевого нападу під час виконання військових обов'язків та  слідування в складі колони до базового табору військової частини.

          12 серпня попрощалася Козятинщина, рідні та близькі з учасником воєнних подій на Сході України в  зоні  антитерористичної операції,   медиком за професією Миколою Захаровичем Шевчуком. Залишилася в скорботі  вдовою кохана дружина Лариса, а без батьківської поради та підтримки 29-и річна донька Оксана. Сумують ті, кому він врятував життя та не зберіг своє.

        Присвоєно почесне звання та вручено нагрудний знак Козятинською районною радою "За заслуги перед Козятинщиною".

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Вітковський Валерій Леонідович

 (20.04.1975  - 12.08.2015)

          Солдат. Стрілець 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Загинув під Донецьком поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) внаслідок обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град».

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

          Уродженець села Махнівки,  Валерій навчався в  Бердичівський  десятирічці №17, де про нього згадують, як  про   комунікабельного, компанійського друга  та  хорошого,  слухняного  учня, котрий вмів знайти загальну мову з однокласниками і вчителями. Поважно ставився до батьків. Після дев'яти років навчання, вступив до місцевого професійно-технічного училища № 33, а після його закінчення працював на одному з піприємств міста, де користувався повагою, як гарний та старанний спеціаліст. Деякий час  заробляв на життя, працюючи трактористом у с. Бродецькому.  

З 1993 по 1995 роки служив в армії в  Дніпропетровській військовій частині 3021.  Останні     10 років працював на шкіряному заводі "ПП Кущака Г. Г.". Одружився, мав разом з дружиною  і виховував трьохлітню донечку Валерію.  8 лютого  2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив мінометником  в 93-й окремій гвардійській Харківській механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А 1302; селище міського типу Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області).

З  22 квітня 2015 року приймав участь в антитерористичній операції на сході України. 12 серпня 2015 року під час обстрілу бойовиками з РСЗВ "Град" позицій українських військових в районі селища Опитне Ясинуватського району Донецької області, загинув Валерій Вітковський. Втратила сина назавжди  єдина  матуся.  Запам'ятається  Валерій усім своєю життєдайністю, чесністю, відповідальністю, любов'ю до родини, рідної землі, за котру  віддав найдорожче - життя.  

Прощання відбулося 17 серпня  в Бердичівському гарнізонному будинку офіцерів  на Червоній Горі, куди прийшло  віддати  останню шану бійцю  безліч народу: співслужбовці, колеги, викладачі, вчителі, однокласники, товариші по зброї , рідні, друзі, представники влади, депутатський корпус. Він загинув під час домовленостей про  перемир'я з ворогом . Поховали  Героя в смт. Бродецькому, що  знаходиться  недалеко від Бердичева на  сусідній козятинській землі. 

Герої не вмирають. Вони перестають бути з нами, але будуть жити до того часу, доки ми бережемо про них пам'ять. Одній із вулиць міста Бердичева, Іллічівській, на котрій проживав  загиблий Герой,  присвоєно його ім'я. А на школі, де навчався Валерій, 13 жовтня  встановлено меморіальну дошку. 

Указом Президента України №722/2015 від 25 грудня 2015 року "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною (посмертно).

Слава Герою! Вічна пам'ять!

  Крючков Віктор Леонідович 

(18.04.1992 – 21.11.2015)

Молодший сержант, командир відділення 46 окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна».

НАГОРОДЖЕНИЙ: Нагрудним знаком Міністерства оборони України «За військову доблесть» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). У 2017 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

21 листопада у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України загинув земляк Віктор Крючков. Виходець із багатодітної сім’ї , мав три сестри і брата, уродженець Верболіз. Останні 8 років винаймав житло, проживав із родиною у Козятині. Після школи оволодів спеціальністю електрика, але мріяв стати військовим. До АТО Віктор мріяв працювати у колишньому спецпідрозділі «Ягуар» та не пройшов спецперевірки.

На війну юнак пішов добровольцем, у зоні АТО пробув більше року. Спершу служив у батальйоні «Айдар» , в ході бойових дій під Іловайськом отримав поранення, тоді з 15 осіб вижити вдалося тільки йому. Та не зміг дома всидіти, коли побратими гинуть на Сході країни. Підлікувавшись і отримавши курс реабілітації, повернувся в зону АТО військовослужбовцем - контрактником у званні молодшого сержанта в/ч В-2612 батальйону «Донбас».

Наприкінці жовтня 2015 року приїздив у відпустку, втішав маму, що незабаром 21 грудня демобілізується і повернеться назавжди додому. Планував влаштуватися на роботу, придбати власне житло, одружитися з коханою Тетяною.

Рівно за місяць до демобілізації Віктор Крючков, під час виконання службового обов’язку в зоні АТО, підірвавшись на міні неподалік станиці Луганської біля Бахмутської траси, отримав важке поранення не сумісне з життям. Помер від ран в лікарні Сєвєродонецька 21 листопада 2015 року. Поховали молодого бійця 24 листопада на цвинтарі біля каплиці в рідному селі Верболози.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Почесною відзнакою та нагрудним знаком  Козятинської міської ради  "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 2 червня 2017 р. земляку- патріоту присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятин. 

4 березня у с. Вернигородок відбулося урочисте відкриття меморіальних дошок загиблим під час проведення антитерористичної операції старшому лейтенанту батальйону оперативного призначення НГУ Олександру Москалюку та молодшому сержанту, добровольцю, бійцю батальйону «Донбас» Віктору Крючкову.

Меморіальні дошки встановлено на будівлі Вернигородоцької СЗШ І-ІІІ ст., де Олександр Москалюк деякий час працював, а Віктор Крючков вчився до 9 класу. На церемонії відкриття були присутні родичі та друзі загиблих героїв, односельчани, представники районної влади, вчителі та учні школи, а також товариші по службі.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Осіпчук Василь Петрович 
(15.03. 1963 -  24.03.2016)

 Старший лейтенант,командир інженерно-саперного взводу 1-го механізованого батальйону 28-ї  окремої механізованої бригади.

Нагороджений: Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). Відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно).Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно).

           29 березня  в рідному селі Іванківці на території Козятинської сільської ради поховали   загиблого під час проведення  антитерористичної операції на Сході України нашого земляка Василя Петровича Осіпчука.  53-річний    земляк був мобілізований до українського війська у липні 2015  року. Під час виконання службових обов’язків чоловіка було поранено в груди  поблизу села Верхній  Мінченок Станично- Луганського району Луганської області. Він загинув 24 березня, не дочекавшись  лише 4 дні до демобілізації. Удома залишилася дружина, дочка, внуки, а   син загиблого бійця АТО 34-річний Микола, служить в Національній гвардії  України у Києві. Проводжали в останню путь загиболо Героя представники  обласної  державної адміністрації,  обласний депутатський корпус , керівництво  міста  та району, інші представники  влади , побратими, односельчани та земляки. 

           Уроджнець села Іванківці народився в звичайній селянській  родині. Навчався в середній школі №9 села Козятин. Вступив до місцевого Козятинського технічного училища №5. Закінчив учбовий заклад з відзнакою, здобув  залізничну професію "черговий по станції". Пройшов армійську службу, офіцерські курси, отримав звання молодшого лейтенанта. Працював у Козятинській дистанції колії. З 25 серпня по 7 листопада 2014 року брав участь в АТО на Сході України в якості водія БТР бази виробничо-технологічної комплектації внутрішніх військ МВС України. 28 липня 2015 року став добровольцем Збройних Сил України. Пройшов підготовчі курси при Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Служив командиром інженерно - саперного взводу 1-го механізованого батальйону 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Пройшов гарячі точки на Сході України. 

Присвоєно почесне звання та вручено   нагрудний знак Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" . Почесний громадянин міста Козятин (2024)

(посмертно).

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Леонтюк Леонід Вікторович  
(11.08.1971 – 14.07. 2016)

    Молодший сержант. Навідник-оператор 93-ої окремої механізованої бригади.

Підірвався 13 липня 2016 року на розтяжці поблизу с. Кримське Новоайдарського району Луганської області. У важкому стані був доставлений до Харківського госпіталю.

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

    Народився в  с. Махнівка  (раніше Комсомольське)  в багатодітній сім'ї на Козятинщині. У  сім років залишився без батька, котрий рано помер. У 1988 році закінчив середню школу і вступив до  Вінницького радіотехнічного училища. Служив в армії у Литві в м. Каунас. Демобілізувався молодшим сержантом. Працював у місцевому  СТОВ "Мрія" , в опалювальний сезон оператором котельні місцевої лікарні. 13 серпня 2014 року пішов добровольцем у військо  для участі в антитерористичній операції на Сході України. 

          Учасник бойових дій під м. Донецьком (с. Піски,  Водяне, Опитне - район аеропорту). Під час  проведення антитерористичної операції отримав важке поранення у ногу і був контужений.  Після лікування і реабілітації повернувся у лави побратимів. Через рік служби у вересні 2015 року був демобілізований. З 15 березня 2016 р.  повернувся на службу за контрактом  на Схід України в частину В 2830 смт. Черкаське , що дислокувалася у м. Сєвєродонецьку , відстоювати цілісність  та незалежність кордонів України. 13 липня, під час виконання бойового завдання, підірвався на «розтяжці»  поблизу села Кримське  Новоайдарівського району в Луганській області. Помер від отриманих і несумісних з життям поранень  у військовому шпиталі м. Харків.

          Поховали  героя 17 липня у рідному селі. У скорботі залишилися  в с. Махнівка дружина Лариса Іванівна, син Роман  та донька Альона.

Рішенням Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм"  та нагороджено  нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

Урочисте відкриття меморіальної дошки  на  фасаді Махнівецької школи батькові, загиблому в АТО на Сході України  доручено було  сину Роману і доньці  Олені.

          

14 липня 2017 року  в річницю   пам'яті по загиблому земляку в рідному селі Махнівці   за присутності рідних , близьких, односельчан  та керівництва району, дружини народного депутату Любові  Юрчишиної, гостей з міста Козятина  було урочисто  відкрито меморіальну дошку на школі, де навчався загиблий  герой - патріот та відкрито пам'ятник на кладовищі.

                                     Слава Герою! Вічна пам'ять!

Оцабера Олександр  Аркадійович 
( 23 .07. 1989 - 11 .11. 2016)

 Сержант, інструктор з вогневої тактичної підготовки 199-го навчального центру ВДВ при Житомирській  95-й десантно- штурмовій аеромобільній бригаді.

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). Медаллю «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

 Народився Олександр  в селі Красівка  Бердичівського району, що на Житомирщині. Був найменшим сином в багатодітній родині. З 1990 року разом з родиною проживав у с. Панасівка на Козятинщині. Там пройшли дитячі та юнацькі роки. Під час строкової служби був десантником.  Після одруження та народження дітей залишив контрактну службу та влаштувався на роботу в Києві. В  липні 2014 р. Олександр отримав повістку з війсккомату, потім нетривале навчання на полігоні .  Перепідготовку проходив в розвідувальному взводі 128-ї гірсько-піхотної бригади і   був направлений в АТО, в найгарячіші на той час місця .  Командував розвідувальною машиною з позивним "Десант".Перше бойове хрещення отримав у Попасній. Потім жорстокі бої в Нікішине. Пройшов пекло Дебальцевського котла.  Під Дебальцево 23 грудня 2014 року був важко поранений у плече. Один осколок лікарі видалили, а другий так і залишився назавжди в його тілі. Трохи підлікувавшись і пройшовши курс реабілітації, 27 січня 2015 р. Олександр знову повернувся на передову. Але незабаром, в березні, його було демобілізовано і вже на "гражданці" за заслуги перед Батькіщиною нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни».

Перебуваючи вдома, Олександр брав активну участь в житті місцевої громади. Під час місцевих виборів у жовтні 2015 року балотувався до Козятинської районної ради від Європейської партії України. Але всидіти в тилу так і не зміг. Після лікування 11 грудня 2015 року знову пішов служити  і відстоювати кордони рідної держави, але уже за контрактом в Житомирську 95-ту аеромобільну  бригаду.  В зоні АТО Олександр був інструктором з вогневої, тaктичної підготовки. 20 жовтня, нагороджений Почесною грамотою Вінницької ОДА.

13 листопада 2016 року в його рідному селі   близькі, знайомі та побратими попрощалися та  провели  в останню дорогу 27-річного воїна.  Трагедія  сталася поблизу  Торецька  на Донбасі в ніч  з 10 на 11 листопада під час атаки диверсійно-розвідувальної групи терористів. Воїн отримав смертельне не сумісне з життям  мінно- осколкове поранення .  Вдома залишилася в журбі та жалобі дружина Анна та двоє малолітніх синів Євген та Вадим,  в невтішному горі  мама та старенька бабуся.

Олександр був природженим військовим,  знавцем своєї справи. Відповідальний, хоробрий, справжній патріот. А ще дуже порядна, доброзичлива тa спокійна людина. Таким він запам'ятався своїм друзям, та всім, хто його знав. 

Поховали захисника 13 листопада 2016 року  на кладовищі у рідному селі Панасівка. На честь військовослужбовця у Житомирі на території 19-го навчального центру ВДВ, біля меморіального пам'ятника загиблим в миротворчих місцях, встановлено пам'ятну дошку. В рідному селі Панасівка сесією Пузирківської сільської ради прийнято рішення про перейменування вулиці на честь героя- земляка.

Вдова загиблого Ганна Оцабера продовжила улюблену військову справу чоловіка - десантника і підписала  трирічний контрак  з Житомирською аеромобільною  бригадою, де служив  Олександр Оцабера. У Житомирі  на території 199-го навчального центру ВДВ біля меморіального пам'ятника загиблим учасникам АТО на Сході України,  урочисто  відкрито меморіальну дошку    гурівчанину Олексадру Оцабері.

Указом президента України № 567/ 2016 від 21 грудня 206 року "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня( посмертно). 

Рішенням 6 сесії районної ради 7 скликання від 24.06.2016 №17-06-07 нагороджено  нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною" (посмертно).

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Цуман Сергій Володимирович
(25.12.1967 – 17.12.2016)

          Капітан Збройних Сил України, помічник начальника зв’язку 32-го реактивного артилерійського полку. 

        Помер від серцевого нападу під час виконання військового обов'язку.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Квашук Володимир Васильович 
(17.09.1980 - 13.10.2017)

Старший сержант у відставці, заступник командира взводу в/ч В 6250, 

учасник АТО.

          Володимир пішов до війська 15 липня 2015 року, в зону АТО потрапив з вересня. Служив у селі Жовте під Щастям у складі 92-ї механізованої бригади. Був старший навідник-кулеметник, заступник командира взводу. Пробув на передовій 9 місяців поспіль. Прийшов додому лише через місяць після поранення, у березні 2016 року.

 Так і не вистоявши в боротьбі з хворобами, що виникли в результаті важкого поранення. 14 жовтня, на свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника України, Володимира Квашука похоронили – з усіма військовими почестями. Провели в останню дорогу представники влади, учасники АТО, рідні, друзі, близькі.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

 

Некритий Володимир Володимирович
(27.10.1965 – 14.09.2018)

Полковник запасу в/ч В 1428, учасник АТО.

Нагороджений відзнакою Президента України « За участь в антитерористичній операції». 

 Народився  наш Герой  27 жовтня  1965  року в м. Козятин . Батьки привели хлопчину навчатися у 1972 р. в середню українську  школу №1 імені Тараса Шевченка. Там формувався патріотичний дух юнака. Через 10 років по її закінченні вступив у 1983 р. у військове училище . У 1987 р. , як молодий фаховий офіцер, був направлений  на проходження війькової служби. Останні  мирні призначення  в/ч  міста залізничників Козятин  начальником  штабу , потім на  станції Козятин- 2.

Загальний стаж  служби   в Збройних Силах України з  05.08.1986 по 29.12  2008 роки в складі діючої армії в період боових ді, в тому числі  під час виконання інтернаціонального обов’язку.

З 8 липня 2015 р.  по 4 листопада 2016 р. безпосередньо брав участь в  антитерористичній операції. Захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

Розбіцький Віктор Миколайович
(06.10.1974 – 13.04.2019) 

Солдат у відставці, в/ч А 0796, учасник АТО. Нагороджений відзнакою Президента України « За участь в антитерористичній операції» 

Віктор Розбіцький на війну пішов добровольцем. Те, що мав травму хребта і третю групу, приховав, коли проходив медкомісію. Про війну розповідати не любив, як і про контузію. Але коли співрозмовник налаштовував його на розмову, цікавого дізнавався багато: як змогли вийти із вогняного полону, влаштованого сепаратистами; вижити 25 днів у лісі із 5-денним сухпайком; обдурити кадирівців, набрівши на їхнє лігво; а в мирному житті - оговтуватися від стресу та по-новому облаштовувати власний будинок, вщент обчищений злодіями за час служби у війську.

Родом боєць з Глуховець. Там закінчив школу, звідти пішов на строкову службу у прикордонні війська, де служив радистом. А після служби у 1994 році влаштувався на каолінкомбінат зварювальником. Саме там й отримав травму, коли під час зварювальних робіт взимку впав із третього поверху. З того часу був інвалідом третьої групи.

Пішов до війська 9 лютого 2015 року. Місяць відбув навчання в Житомирі, на базі 95-ї аеромобільної бригади, де освоював нову військову спеціальність - оператора безпілотних літальних апаратів. По закінченні навчання потрапив у Рівне, в оперативне командування "Захід", в 130-й окремий розвідувальний батальйон ЗСУ. А звідти, лише встигли відсвяткувати Пасху, одразу відправилися на схід - у Луганську область. Перше бойове хрещення отримав під Золотим Попаснянського району.

– Фільм про в’єтнамців допоміг вийти з вогню, - згадував боєць, - нас сепаратисти засікли і хотіли розстріляти. Але ми вчасно побачили ворога. Їх було десь чоловік 20, запалили з однієї сторони сосновий ліс, і чекали з іншого боку, що ми будемо вибігати. А я у фільмі бачив, як викурювали в’єтнамців, ідучи через вигорену площу. І ми таким чином через вогонь змогли повернутися назад і залишитися живими.

Вже з перших днів на фронті з безпілотника перекваліфікувався у розвідника. І всю службу ходив на завдання.        Одного разу галетне печиво та тюбітєйка врятували від смерті. І не лише його, а більше двох десятків членів розвідгрупи. Направили у розвідку на 5 днів, відповідно видали і сухпайок лише на ці дні, а довелося перебувати ізольованими у лісі 25 днів, зайшовши за неправильною вказівкою у тил ворога, й самі не знаючи, що так близько. Віктор любив ходити у тюбітєйці. Одного разу йшов у ній та шортах, не бритий зо два тижні, а назустріч кадирівці. Ховатися було нікуди, змушений був так і прямувати на них. А вони поздоровалися і пішли далі, прийнявши його за свого. Отож всією розвідгрупою після того й пішли далі у глиб лісу.

Як змогли вижити із сухпайком на 5 днів, теж не менш цікава ситуація. Віктор був за характером "плюшкін", не любив викидати те, що інші вважали за непотріб. Бійці тушонку з’їдали, а каші, галетне печиво, мед, джем ніхто не хотів їсти. Він все це підбирав і складав у мішок - на "чорний день". Цей мішок, який взяв з собою у розвідку, і врятував усіх, коли настали "чорні" голодні дні.

Пережив Віктор і контузію. Після одного із взривів його оглушило. З лівого вуха пішла кров. А згодом став помічати, що зовсім не чує на ліве вухо. Після повернення з гарячих точок проживав у селі Козятині. Після демобілізації довго не міг виспатися. Не мав сну. І не любив, коли хтось розпитував: як там, на сході? Допомагала відволікатися від переживань улюблена справа - рубати дрова. Завжди у нього їх було багато - порубаних і складених. А ще - шиття. Перейняв це від бабусі-майстрині. Чи то треба поміняти блискавку на куртці, чи підкласти штани, пошити наволочку а то й шорти - із задоволенням сідав за швейну машинку. Таким він був - один із козятинських героїв-захисників. Таким і залишиться у пам’яті всіх, хто його знав..

 Біографія полеглого Героя Розбіцького Віктора Миколайовича. Ніна Чернега. Газета "Вісник Козятинщини" від 03.10.2019 року

У с. Залізничному 9 вересня 2025 р. в пам'ять  про тих, хто віддав найцінніше – своє життя заради свободи та незалежності України, на боковому фасаді місцевої гімназії відкрили меморіальні дошки  і вшанували вісім її учнів: Лукашука Миколу, Дмитра Бондарчука, Володимира Павловського, Андрія Пилявця, Віктора Розбіцького, Олега Слободяника, Віктора Тимощука, Юрія Щербака. Ініціаторами встановлення пам'ятних знаків стали учні навчального закладу.  

Слава Герою! Вічна пам'ять!

  

Олексюк Максим Вікторович
( 23.11.1995- 07.06.2019)

Позивний "Максон"

          Сержант, стрілець 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.

НАГОРОДЖЕНИЙ: орденом «За мужність» ІІІ ступеня, почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – Перемогли», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм»,присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

Максим  народився 23 листопада 1995 року в місті Козятині. Навчався в загальноосвітній школі №1. Після закінчення 9 – го класу продовжив навчання  у   Вінницькому училищі, де отримав професію водій – кранівник. В червні 2016 року був призваний до лав Збройних сил України  на строкову службу. По її закінченні підписав контракт і проходив службу  в званні сержанта,  військовослужбовця окремого загону спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної Гвардії України. 23-річний Максим Олексюк “Максон” долучився до полку 2017-го року .  За півтора роки служби проявив себе відданим військовій справі, відповідальним та щирим побратимом.

Він  загинув зоні проведення Операції об'єднаних сил  7 червня вночі у результаті нічного прицільного артилерійського і мінометного обстрілу позицій підрозділу на околиці селища Новолуганське на Світлодарській  дузі,  в  наслідку попадання 122-мм снаряду в бліндаж , отримав  несумісні с життям  поранення і помер в одному  із медичних закладів. .Прощання з бійцем відбулося в неділю 9 червня 2019 р. о 12.00 на центральній площі Козятина. В останню дорогу героя – захисника кордонів України проводжали  близькі, рідні, побратими бійця, керівництво  і духовенство міста.7 червня 2021 р. урочисто  відкрито меморіальну дошку на школі ЗОШ №1 I-III cтупенів імені Т. Г. Шевченка , де навчався земляк- Герой з 2003 по 2011 рр.

 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Нюхалов Геннадій Юрійович
(11.02.1979 - 23.08.2020)

Сержант. Командир 3 розвідувального відділення спостереження – командир машини розвідувального взводу спостереження 54 окремого розвідувального батальйону в/ч А4583 ООС

Геннадій Нюхалов, відданий боєць, розпочав свою службу у 2014 році, захищаючи Україну на Майдані та на Сході країни. Він пройшов 8 ротацій, отримав три контузії та поранення ноги. Після повернення додому його здоров'я погіршилося, що призвело до смерті. Геннадію було 41 рік.

                         Слава Герою! Вічна пам'ять!

Юр’єв  Геннадій Анатолійович

(09.01.1962 – 31.08.2020)

Старший прапорщик  оперативно-танкового угрупування «Схід»         в/ч А 4210, учасник АТО.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Комар Володимир Станіславович

(27.08.1964 – 17.05.2021)

Старший лейтенант у відставці, заступник командира реактивної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення реактивного артилерійського дивізіону, бригадної артилерійської групи, 24 ОМБр оперативного командування «Захід».

Нагороджений: Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Лукомський Віталій Володимирович

(04.07.1974 – 14.10.2021)

Старший сержант запасу в/ч пп В 2970, учасник АТО.

Нагороджений: Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

Загиблий  земляк- пожежник під час виконання свого службового обов'язку .

Шевчук Євген Леонідович

(27.11.1994 - 09.06.2015)

Пожежний Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони Південно- Західної залізниці. 

        Посмертно нагороджено орденом "За мужність III cт."

          

        Дитинство і шкільні роки провів у місті залізничників Козятині. Закінчив в  2009 році  9 класів і вступив на навчання  до Козятинського вищого технічного училища ім. І. Н. Бойка. В  місцевому учбовому закладі оволодів спеціальністю електромонтер пристроїв сигналізації та централізації блокування, отримавши диплом про освіту 22 травня 2012 року.  Свою трудову діяльність  юнак розпочав 23 вересня 2013 року пожежним в пожежному потязі №7 ст. Козятин, Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони Південно - Західної залізниці.

          Героїчно загинув 9 червня 2015 року під час виконання службових обов’язків  при гасінні пожежі на нафтобазі с. Крячки Васильківського району, Київської області в наслідок вибуху резервуару з нафтопродуктами. Гасив вогнище разом зі своїм батьком , теж пожежним Леонідом Івановичем, котрий отримав опіки і  тривалий час від них лікувався . Посмертно нагороджений орденом «За мужність » III ступеня. Колеги пожежного Євгенія Шевчука встановили на будівлі Козятинського загону воєнізованої охорони меморіальну дошку на честь героя- товариша. Він загинув у боротьбі з вогняною стихією. Ще довго згадуватимуть люди з  жахом і сумом про страшну трагедію під м. Васильковом. Під час цього лиха сталося найтрагічніше- загинув молодий чоловік, виконуючи свій  службовий обов’язок, котрого так і не дочекалися з роботи батьки і  наречена.

          Відповідно до рішення Козятинської міської ради нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм"  (посмертно).

Відповідно до рішення 27 сесії Козятинської міської ради 7 скликання, за проявлену мужність, героїзм під час ліквідації пожежі, виконуючи службові обов’язки на території нафтобази ТОВ «Побутрембудматеріали» с. Крячки у Васильківському районі Київської області, присвоєно звання “Почесний громадянин міста Козятин” (посмертно).

 

  

В грудні місяці 2015 р. було відкрито меморіальну дошку   загиблому під час гасіння пожежі  випускнику Євгену Шевчуку на приміщенні  Козятинського вищого  міжрегіонального професійного училища залізничного транспорту.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

ПОЛЕГЛІ ВОЇНИ ГЕРОЇ ПІД ЧАС 

РОСІЙСЬКОГО ВТОРГНЕННЯ

(з 24.02.2022 р. )

2022 рік

2023 рік 

2024 рік