З нагоди Міжнародного дня пам’яток і визначних місць.

 

В КЗ «Музей історії міста Козятин» відкрито  тимчасову виставку  «Визначні місця Козятинщини». На ній представлено  світлини, живопис і  літературу, буклети із фондів музею. В нашій територіальній громаді числяться  лише по м. Козятину 13 пам’яток занесених до державного реєстру місцевого значення. На відкриття  завітали учні 8 –Б класу  Комунального закладу «Ліцей №1 ім. Т. Г. Шевченка Козятинської міської ради Вінницької області» на чолі  з заступником директора з  виховної роботи  Галиною  Вікторівною Нагорною та вчителькою Наталією  Петрівною Бойко.

 Це свято було започатковано  за ініціативи вчених,  архітекторів, реставраторів,
працівників державних органів охорони пам'яток історії та культури задля збереження культурної спадщини України.

Президент України Леонід Кучма   підписав Указ  про встановлення 23 серпня  1999 року в Україні Дня пам'яток історії та культури,  який відзначаємо  щорічно  18  квітня  -  у Міжнародний день пам'яток і визначних місць.

 Для гостей було представлено  15 світлин, на яких зображено 13 найпопулярніших пам’ятки Козятинської ТГ, які  занесено до Державного реєстру пам’яток- Талимонівський яр- Братська могила жертв фашизму періоду другої світової війни 1950-2012рр.,  братська могила на ПРБ визволителів міста Козятина в період другої світової війни- 1967 р., пам’ятна стела , страченим залізничникам Івану Сєрбіну та Григорію Кондрацькому-1998р.,  погруддя Івану Бойко біля МВПУЗТ- 1976 р., вокзал – пам’ятка архітектури 19 ст., водонапірна вежа - 1904 р., ліцей № 2 -1896 р.,   Махаринецька православна церква  Успіння Пресвятої Богородиці  -1875 р., де священником був родич Михайла Грушевського Іван Волошкевич,  Уманський вокзал -1883 року забудови. Познайомим в музеї учнів  і  зі зниклими, не збереженими нашими пращурами церкви –Сестринівська православна Свято- Покровська церква- 1747 р. , в якій були священниками родичі Михайла Грушевського- прадід Василь Зарчинський і дід Захарій Опоков, Свято-Вознесенська церква в м. Козятині -1895 р., католицький  Костьол Матері божої Доброї Ради 1911-1918 рр.  Їх доповнило  живописне полотно з архітектурною пам’яткою  -Іванковецька  церква Іоанна Богослова 1882 року забудови, написана відомою  черкаською художницею- землячкою Тетяною Куліш і подарована до музейних фондів родичем, уродженцем с. Іванковець Петро Бокалом.

Доповнили експозицію книги Леоніда Кривова «Та не забутня війна», «Війна. Погляд зблизька», « В пам’яті народній », «Кривавий слід війни» та буклети випущені музеями Вінниччини і Козятинщини.

Восьмикласники почули розповіді про деякі з представлених пам’яток історії, природи, монументального мистецтва та архітектури ,  занесені до  державного реєстру. Учні доповнювали розповідь ведучої своїми знаннями про пам’ятки , за що отримали на згадку тематичні сувеніри  з друковано продукції. 

Внесли патріотичні нотки  в захід   своїм чарівним співом  наприкінці зустрічі  учениці Козятинської дитячої музичної школи (керівник Оксана Юріївна Тіхомірова) ,  Аня Гунчак, Лілія  Гайдучок  класу викладача вокалу  Тетяни Миколаївни Костюк.

Вдячні  Ларисі Дашкевич з сином, які теж були присутні на заході. Ви багато чого дізнаєтесь нового. Завітайте до музею.

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

День пам'яток історії та культури в Україні

 18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць.

Міжнародний день пам'яток і визначних місць — відзначається щороку 18 квітня. Спрямований на підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини, її вразливістю та необхідністю ефективних зусиль заради збереження її для подальших поколінь.

Міжнародний день пам'яток і визначних місць відзначається з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам'ятників і визначних місць (ІКОМОС), внесеної 18 квітня 1982 року. Рішення про відзначення дати було прийнято Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1983 році.

В Україні цей день має назву «День пам'яток історії та культури» і встановлений відповідно до Указу Президента України від 23 серпня № 1062/99^[3], його відзначають щорічно 18 квітня.

Тому у цей день в КЗ «Музей історії міста Козятин» відкрито виставку під назвою «Визначні місця Козятинщини».

Ласкаво просимо!

Вітаємо Ювіляршу

 

 З 95-ти річним Ювілеєм!!!

17 квітня  відзначає свій 95-літній Ювілей знана в Козятині мешканка  Катерина Кіндратівна Лисюк. Всім відома, як жінка з підвищеним відчуттям справедливості, через руки якої  пройшло  чимало маленьких козятинських  вихованців  дитячого  садочку №1 , де пропрацювала на різних посадах понад 40 років.

                                                 З вихованцями із садочка №1. (ліворуч)_

Уродженка Полісся  села Сушки, що знаходиться на   Коростеньщині, зростала у  багатодітній родині  Сорок Кіндрата Яковича та  Уляни Юхимівни.  Подружжя підняло на ноги  8 дітей і двоє повоєнних сиріт, тому  мамі  присвоєно звання Мати – Героїня.

 Катерина пережила разом з братами і сестрами   за цей довгий життєвий шлях найтрагічніші його  періоди, як і більшість населення України.   На її долю випало всього – важка праця у лісі разом з батьками, які заробляли на життя,  вирізаючи  й тягаючи дерева , били прачами льон, щоб потім здати його  до колгоспу. Негараздів вистачало , зокрема - голод 1932-1933 і 1947  років  і вижила завдяки  лише  Богу і родині .  Літня жінка згадує, що   навіть довелось  скуштувати людського м’яса, але  про це не можна було розповідати, бо могли рідню  засудити  за людоїдство і навіть слідів ніхто  не знайшов би  потім.

     Через деякий час нова біда прийшла  на її покоління - німецько- фашистські  війська окупували Україну і Житомирщину . Старші чоловіки із  сім’ї на чолі з батьком  пішли  боронити рідну  землю від окупантів, брат Володимир перебував в партизанах. Вороги насильницькі вивезли  до  Німеччини  сестру Єву, брата Адама з вагітною дружиною, яка народила йому на чужині дитинку, а сама померла . Коли донечка виросла , то майже щороку їздила до Німеччини, щоб відвідати господаря- німця, де померла мама і  покласти на її могилу квіти

 Катерина разом із   сестрою Ніною  допомагали , чим могли, щоб приблизити перемогу над лютим ворогом. В родині  дивом вцілів  маленький радіоприймач (окупанти відбирали усі такі пристрої у населення), тому  до  родини постійно заходили односельці  , щоб дізнатися про фронтові новини.  Дівчаткам довелось стати  зв’язковими  з братом у партизанах, листівки носили , міни проносили маскуючи, щоб ті, хто  чинять спротив , пускали під укіс потяги.  Одним із тих, хто пустив під укіс потяг був козятинець Василь Яворський . Сестри проводили до партизан, тільки їм відомими стежками,  діячів підпілля.

Катерина була свідком вивезення до Німеччини  поліських чорноземів і найжахливішого - страчену тортурами молоду дівчину . Їй  окупанти розрізали груди і  вирвали серце.   

 Хтось доніс на маму  Уляну . Поліцаї арештували її  і геть всю  побили шомполами, але жінка вижила. І знову трагедія вдерлася в домівку. Дівчаткам було по 12 і 13 років.  Вони пам’ятають , як поштарка  вручила матусі трикутника з війни. Взявши його до рук , вона  впала, ніби підкошена.  Листом повідомили, що  її чоловік Кіндрат Сорока помер від ран 5 травня 1945 р.  Діти дуже полякалися.  Отямившись , мама  потім  довго горювала. Після війни один із братів -  Василь  отримав звання  Героя й проживав з родиною в Одесі.

                                           Катерина Кіндратівна  ліворуч третя , а поруч сестра Ніна. 1951 рік.

У 1951 році   Катерину Сороку доля привела в наше місто залізничників, де вона одружилася зі своїм коханим Лисюком Миколою .  Через рік  ощасливив Бог подружжя єдиним коханим сином  Василем.  Робота, дім, який родина отримала тимчасово у 1957р. і проживає й досі вже 74 роки, в переобладнаному  під квартири    з  німецьких гаражів,   приміщенні.  Син   виріс і  довелось йому стати у 1986 р. борцем з радіаційним забрудненням на Чорнобильській АЕС, звідти і купа хвороб.  Втіха на старості, що  поруч у сусідній квартирі син з дружиною тезкою  Катериною, онук Микола з дружиною   і чарівна улюблениця родини онучка Ангеліна-Олександра.

У старшої сестри  в Києві, яка все життя пропрацювала на Метрополітені, трапився інсульт і    Катерина взяла на себе обов’язок її доглянути.  Її племінниця   Лариса Купрієнко регулярно провідує  в Козятині  любу тітоньку.  Вона активна учасниця Майдану 2014 р.  і волонтерка. У фондах КЗ «Музей історії міста Козятин» зберігається копія конверта з  Головпоштамту Майдану, який  адресувала племінниця до тітоньки в Козятин, щоб  заспокоїти і підтримати в такий тривожний період.

Також Катерина Кіндратівна брала активну участь у музейних заходах, подарувала  чимало цікавих предметів та речей , зокрема, гончарні вироби, солдатський шкіряний  пасок, хромові чоботи, штани «галіфе». Любить гостей,  радо їх приймає у себе вдома.

Вітаємо з Ювілеєм! Зичимо втіхи,  сердечного тепла, дужого здоров’я, миру   й  усіх гараздів, які їй необхідні.

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин»                        Лілія Макаревич.

 

Друга річниця пам'яті захисника Козятинщини - Шевчука О. М.

 

Сьогодні, 16 квітня 2024 року минає друга річниця пам'яті захисника Козятинщини- Шевчука Олександра Миколайовича

Шевчук Олександр Миколайович

(14.06.1979-16.04.2022)

Старший сержант, 95-ї бригади 13-го батальйону РПВ, навідник.

Загинув в результаті бойового зіткнення з ворожими силами противника в районі н.п. Курульки, Барвінського району Харківської області.

 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького В.М.

13 квітня 2024 року минула 5-та річниця пам'яті - Розбіцького Віктора Миколайовича.

Розбіцький Віктор Миколайович

(06.10.1974 – 13.04.2019) 

Солдат у відставці, в/ч А 0796, учасник АТО.

Пішов захищати Батьківщину добровольцем, але на жаль помер від серцевого у віці 44 років .

Нагороджений відзнакою Президента України — Медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Слава Герою! Вічна пам'ять!

З нагоди 150-ї річниці з часу присвоєння Козятину статусу містечка.

 

Українська Галицька Армія в Козятині у серпні 1919 р.

Події в Козятині 105-літньої давнини.

 

Літо 1919 року було найнапруженішим періодом українських визвольних змагань 1917-1921 рр. У цей час на терені України воювали між собою кілька збройних сил. З одного боку – українські Дієва (Наддніпрянська) та Галицька армії. З іншого – російські денікінська та більшовицька, а також польські війська. Взявши до уваги, що Денікіна підтримувала Англія, а поляків – Франція, можна лише дивуватись самовідданості та героїзмові українських військ, які, об'єднавшись, успішно доступилися до Києва. В серпні 1919 року армія Української Народної Республіки, посилена військовими частинами Української галицької армії, розпочала наступ на Київ із заходу, а білогвардійська армія Денікіна — із сходу. Загальна чисельність об’єднаних українських армій складала біля 85 тис. осіб, а з урахуванням повстанських  загонів, доходила до 100 тисяч: Українська галицька армія  —  3  корпуси та команда етапу складала 49 795 осіб, з яких 18– 19 тис. багнетів, 158 гармат і 546 скорострілів; Дієва армія УНР  (разом із мобілізованими) — 35 тис. багнетів і шабель, 149 гармат, 28 гаубиць, 533 кулемети. 29 липня об’єднана армія захопила Проскурів, 10 серпня — Жмеринку та Вінницю. Швидкий успіх дозволив галичанам і наддніпрянцям повірити у спільну перемогу, започаткувати військове братерство між представниками одного народу, століттями розділеного між чужими державами

                                                   Похід на Козятин.

                     Мапа походу галицьких корпусів на Київ в серпні 1919 р.

Сто п’ять років тому,  цілий місяць, з 2 лютого по 6 березня 1919 р. Директорія та Уряд Української Народної Республіки перетворили  м. Вінницю у  столицю молодої держави. Керівники країни, що перебувала в стані війни, протягом кількох днів розгорнули державний апарат на новому місці та розпочали активну діяльність.

 Здобуття Вінниці відкрило шлях на Козятин. Похід на Козятин здійснювався силами 1-го Корпусу УГА (в обхід залізниці на Махнівку) та 3-й Корпусу (вздовж залізниці на Козятин). Про перебіг подій дізнаємось із Денника Начальної Команди Української галицької армії (денник, або щоденник подій, вівся як загалом УГА, так і окремими підрозділами).

«17. 8. Похід на Козятин відбувається двома шляхами. Дві бригади  1-го Корпуса (9-та і 10-та) посуваються по дорозі на захід від залізниці на Махнівку, а дві бригади ІІІ-го Корпуса (2-га і 8-ма) поздовж залізниці на Козятин. 2-га Бригада прогнала біля Калинівки панцирний ворожий потяг, в слід за нею минула й 8-ма Бригада на Калинівку. Частини Запоріжської Групи перейшли Овсяники. 7-ма дивізія — Самгородок, 8-ма дивізія — Спічинці. Штаб — Прилуки». (Денник Начальної Команди Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА, ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)

За спогадами козятинського залізничника О. Афанасьєва, 17 серпня 1919 р. в містечку було чути артилерійську канонаду зі сторони станції Голендри. Було прийнято рішення про евакуацію козятинського залізничного вузла. Три бронепотяги «III Інтернаціонал», «Ганзя», «Імені Троцького», паровози, вагони з вантажами, сім’ї радянських працівників були відправлені в Київ:

«У серпні 1919 року становище наших військ ускладнилося: на Лівобережжі наступав Денікін, із заходу - Петлюра; більшовицькі війська розпочали відхід. Нашу Козятинську більшовицьку організацію було вирішено евакуювати на північ: товаришів членів партії, співчутливих та безпартійних більшовиків та деяких із сім'ями. Для цього обладнано склад теплушок з вагоном-кухнею, з деяким запасом продуктів та дров. Вночі з 17 на 18 серпня 1919 року потяг із залізничниками станції Козятин, що евакуюються, був відправлений у напрямку на Київ. Вдень 18 серпня 1919 р. на станції Козятин було три радянські бронепоїзди: «Гандзя»; «Імені Троцького» та наш «III Інтернаціонал».

Більшовицький бронепотяг "ІІІ Інтернаціонал". Малюнок художника- земляка  Олега Скачка.

«О 13 годині через Козятин відступали останні частини наших піхотних військ у напрямку Фастів. До 14 години на 9-му стрілочному посту станції Козятин у бік Києва бронепоїзди «Гандзя» та «Імені Троцького» теж поступово вирушили у бік Києва. Близько 16 години бронепоїзд «Червоний ураган» прорвався через фронт військ Директорії та прибув з Бердичева до Козятина з боку станції Голендри. Війська Директорії зайняли Козятинський пасажирський вокзал та водонапірну вежу, звідки стріляли кулеметами, вели артилерійський обстріл. Козятин обстрілювали із шестидюймових гармат, які були розташовані за вихідними стрілками у бік станції Голендри. Наш бронепоїзд обстрілював артилерію супротивника та його частини до ночі. Вночі наш бронепоїзд останнім із боєм відступив із Козятина у напрямку на Київ. З Києва за розпорядженням НКШС та головного комісара Південно-Західної залізниці тов. Крата всіх залізничників, що відступили з Козятина, відправили на ст. Калуга і далі на станцію Сизрань для обслуговування Сизрань-В’яземської залізниці. Наш бронепоїзд «III Інтернаціонал» було передано військовому командуванню. Згодом, коли армія Денікіна зайняла Бахмач і перерізала сполучення між Києвом та Москвою, на ст. Дарниця було висаджено в повітря 4 бронепоїзди: «Гандзя», «Червоний ураган», «Імені Троцького» та наш «III Інтернаціонал» (зі спогадів комісара потягу  Федора. Васьковського).

Але повністю евакуюватись більшовикам не вдалось. У результаті стрімкого наступу на Козятин січовики  повністю паралізували залізничний рух. Артилерія УГА, яка розташувалась в с.Сокілець, влучним обстрілом змусила червоних покинути станцію. Командир 2-го гарматного полку УГА С. Мацькевич у своїх спогадах писав: «Ворожа артилерія з панцерних поїздів обстрілює Соколики (с. Сокілець — прим. авт.). На північ від села Соколики в сторону Козятина терен піднімається вгору, і на підвищенних пунктах стоять вітряки-млини. Беру двох телефоністів і йду до вітряків. Телефоністи протягають за собою телефонічну лінію. Вкоротці вилажу на вітряк і звідтіля бачу цілий Козятин. Бачу станцію Козятин і 8 ворожих бронепоїздів. Вони обстрілюють Соколики. Бачачи це, даю телефонічно приказ батареям отворити вогонь на станцію і сам керую вогнем. Ще кілька хвилин ворожі бронепоїзди стріляють на Соколики, а пізніше припечені нашими влучними стрілами, залишають станцію та втікають. Наказую дати ще декілька стрілів на ворожу піхоту в Козятині, що втікає з міста. Вертаюсь до Соколик. Смеркається. Подаю вістку про ситуацію бригаді і кажу, що з Козятина ворог вже втік. Саме тоді наші піхотинці входять до Соколик і після короткого відпочинку відмаршировують на Козятин. Раннім ранком 17 серпня вже цілий Козятин був обсажений нашою бригадою без жодних наших втрат у людях. Ворог був так дезорієнтований, що деякі його частини без одного стрілу попадають нам в руки. Молодь козятинської гімназії влаштовує нам прекрасну забаву в парку біля станції». ( «У поході на Київ», газета «Свобода» від 1 вересня 1955 р.).

                                                

                               Приміщення гімназії (1908 ), яке збереглося до цього часу.

                            Гімназистки  Козятинської  приватної  жіночої гімназіії.

18 серпня 2-га та 8-ма бригади УГА зайняли ст. Голендри. Звідси потягом вояків доставили до ст. Козятин. 2-га бригада розпочала бої з більшовицькими частинами уже на підступах до станції і до середини дня захопила вокзал. Бої за товарну станцію і містечко тривали до кінця дня. В Деннику Начальної команди Української галицької армії читаємо:«18. 8. О 12-ій годині осягнули 2-га і 8-ма Бригади стацію Голєндри. Два курені 2-ої Бригади завагоновано на станції Голєндри, їх підвезено під Козятин. В Козятині около 1,000 Мадярів, три панцирні поїзди. О 14-ій годині 15 хвилин заняла 2-га Бригада особовий дверець (пасажирський вокзал — прим. авт.) Козятин; товаровий дверець (товарна станція — прим. авт.) і місто держать ще большевики. 8-ма Бригада посувається з заходу на Козятин. В слід за тим занято сьогодня Козятин вповні. Штаб ІІІ-го Корпуса на станції Голєндри посувається в перід. Запоріжський Корпус: 7-ма дивізія вечером в Бєлільовці, 6-та — Княжики, 8-ма — Круподеринці. Штаб — Самгородок. 10-та Бригада в дорозі з Тучі до Махнівки, 9-та Бригада осягнула район Вуйна – Мшанець». (Денник Начальної Команди Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА, ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)

У своїх спогадах підстаршина 3-го похідного куреня 24-го піхотного полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка Василь Волицький так описував бій за Козятин:

 «Большевики відступали поспішно і, щоб не рвати з ними бойового контакту, — в Голендрах був поставлений для куріня окремий поїзд, яким ми поспішно виїхали в напрямі залізничного вузла в Козятині. На кілька кілометрів перед Козятином поїзд під обстрілом большевицької артилерії зупинився і курінь на передостанній до Козятина станції мусів поспішно перевантажуватися. На віддалі 2–3 км, ліворуч від станції і залізної дороги, ми пішли в обхід міста, прямуючи на ліве крило наступаючої на Козятин нашої армійської групи. В передвечірніх годинах розстрільна залягла на легко похилому узбіччі лагідної холмовини на північному сході від міста. Смерком підійшли до станції на віддаль одного кілометра. Большевицька артилерія привітала нас rранатами; з панцерника, що обережно викотився із залізнодорожної прогалини ліса, затакотіли кулемети. Відізвал сот. Брандтнера. Під їх цільними стрілами скоро замовкла большевицька артилерія і поспішно сховався за заслону ліса панцерник. Вечоріло. Небо затяглося густими хмарами, на землю лягла пітьма. Загриміло і ринув зливний дощ. Ліве крило розстрільної підходило на той час до забудувань залізнодорожної школи, що від станції не дальше, як один кілометр і, займаючи терен школи, там скрилося; праве крило, що займало узбіччя холмовини, дещо вище залізної дороги, знайшло захист за довгими рядами полукіпків недавно зложеного збіжжя. Дощ скоро перестав падати. Під ослоною ночі кухні привезли обід; на рейках залізничної дороги знову з’явився большевицький панцерник-черепаха і на віддалі двох кілометрів від школи зупинився. З боку станції і міста долітав у наш бік дивний гомін. По півночі в обі сторони вислали стежі. За яку годину від панцерника почулися вибухи і майже одночасно панцерник подався назад. Десятник Тафійчук налякав його ручними rранатами; коло третьої години перед світанком провідники другої стежі — булавний старший десятник Василь Ілащук і дес. Крехівський, голосили, що большевики залишили пасажирську станцію і місто, а їхня тилова охорона ще перебуває на товарній станції. Світало, як курінь обсадив Козятинську вузлову залізнодорожню станцію і сильніші стежі вислав у місто. На станції захопили паровози і багато вагонів цукру та солі.

                                        Вокзал  весною 1918 року,  незадовго до описаних подій.

Автор:  історик, пошуковець, краєзнавець, дослідник історії рідного міста Олександр Цілецький.

Продовження буде...

Син Івана Франка -  українського писменника і поета - у строї поручника  УГА.

                                            

                                           

 Запрошуємо мешканців та гостей міста Козятин познайомитися з творчістю козятинських професійних художників та автодидактів - земляків.

Серед них подаровані в різні періоди живописне полотно й дві акварелі Миколи Рибака (03.11.1935-08.06.2011), дві роботи пастелллю, 3-я олійними фарбами Світлани Ігнатенко .

Також 15 –а на рахунку передана до фондів музею «Весняна Мавка » на картоні гуашшю та аквареллю подарунок членкині Спілки дизайнерів України, добре знаної й талановитої в Україні мисткині та землячки Тетяни Куліш.

Вражає відвідувачів український пейзаж з давнини бердичівського художника старшого Олександра Войтка, де в місячному сяйві над рікою з квітучим бузком полонить серця селянська хатина під стріхою наших пращурів .

Серед представлених дарів дві роботи на той час викладача художнього класу Козятинської дитячої музичної школи Наталії Степанюк , одна з яких написана художницею під час реалізації міського творчого культурно - мистецького проєкту «Я люблю Козятин», де зображено наш музей в старовинному приміщенні земської пошти , яке має понад 100-літню історію, а музею цьогоріч виповниться 20 років з часу урочистого його відкриття відвідувачам.

Друга робота- це чудовий котик-модник у капелюсі – циліндрі, поля якого прикрашені біленькою мишкою . Милу домашню тваринку не залишила одинаком на виставці, доповнивши компанію двома весняними котиками, Ірина Ларіонова.

Чудові "Іриси" написані гуашшю потрапили до фондів музею від Оксани Довмат ще коли вона була школяркою у 2005 році.

Також серед дарів дві творчі авторські роботи весняної тематики художника- дизайнера, нажаль, якого вже понад рік немає з нами, Валерія Герасимчука (19.04.1947-12.03.2023).

Приходьте, надихайтеся не лише природою навколо , а і мистецтвом, яке теж полонить наші душі красою і неповторністю.

Щиро вдячні дарувальникам за скарби.

+11