Вокзал

Перлиною архітектури Південно-Західної залізниці милувалися відомі та видатні постаті - російський цар Микола ІІ, політичний діяч Михайло Грушевський, головний отаман військ УНР Симон Петлюра, червоні командири Микола Щорс, Григорій Котовський, Василь Боженко, письменник і сценарист Василь Земляк, кінорежисер Віктор Іванов, високі посадові особи, урядовці соціалістичного періоду та багато інших відомих постатей

Майже кожен громадянин України хоча б раз за життя обов'язково, подорожуючи Південно-Західною залізницею, проїжджав повз перон станції Козятин. Особливе враження справляла на пасажирів залізничних потягів наприкінці XIX та на початку XX ст. надзвичайно красива колоритна архітектурна споруда вокзалу одного з найбільших залізничних центрів Одесько-Балтської залізниці.

Ефектна станція

Пропоную переміститися, завдяки "Иллюстрованному путеводителю по Юго-Западным казённым железным дорогам" за 1899 рік випуску у ту епоху: "Казатинский вокзал - один из лучших вокзалов русской рельсовой сети. Здание вокзала расположено островом, т.е. с обеих сторон его проложены рельсовые пути, это значительно усиливает пропускную способность станции и даёт возможность одновременно принимать и отпускать несколько поездов, устраняя в то же время хождение пассажиров по путям. Внутри здания останавливает на себе внимание роскошная овальная зала I и II класса, масса света и воздуха, изящная орнаментовка, стильная мебель - всё это делает эту залу одну из лучших во всех отношениях среди буфетных зал на русских железных дорогах. Казатин - буфетная станция по существу, при существующем расписании поездов остановки в Казатине приходятся во время завтрака, обеда и ужина.

Вечером Казатинский вокзал особенно еффектен: волны света электрических фонарей далеко освещают все станционные пути, сооружения и окрестности, поезд плавно несётся навстречу этому свету, оставляя за собой всё погруженным в глубокий мрак и останавливается у перрона, залитого мягким молочным светом, когда же за сим вступаешь в ярко освещенный зал, наполненный суетящейся толпой пассажиров, среди которых мелькают татарские лица буфетной прислуги, то невольно замедляешь шаги, присматриваясь к характерной картине, бьющей здесь ключом жизни, картины, рамами которой служит роскошное здание вокзала".

До речі, на той період лише Козятинська, Жмеринська та Київська станції мали своє індивідуальне електричне освітлення, тобто невеличкі електростанції.

Вишукана люстра.

Але головною окрасою цієї неповторної споруди була надзвичайно вишукана бронзова люстра, що прикрашала по центру буфетну овальну залу вокзалу (сучасний ресторан "Імператор"). Існують цікаві версії з приводу долі цього справжнього витвору мистецтва, пов'язані з окупаційним періодом. Подейкують, що сучасна люстра - копія того зразка. Виготовили її німці, намагаючись вивезти шедевр кінця XIX століття за кордон. Люстру виявили під час визволення Одеси в одному з портів. Тепер вона прикрашає своєю неповторністю ніби-то Одеський оперний театр.

А от мешканець Кордишівки Яків Дрижук запевняв свою онуку Лесю Врублевську в тому, що на вокзалі сьогодні висить люстра, знята німцями у війну зі старої дерев'яної церкви з їхнього села. На мою думку люстри,  як давня, так і сучасна ідентичні, лише плафони замінені, а ви, переглядаючи світлини, робіть свої висновки. Планую побувати в Одеському оперному театрі і розшукати легендарну вокзальну люстру.

Високі гості

Існує в переказі версія від онуки головного касира Семена Новікова Ірини Шафер, яка розповідає, що в родинному архіві на початку XX сторіччя зберігалося фото, де на пероні дідусь стояв неподалік від російського імператора Миколи ІІ. Ця подія є свідченням перебування російського царя на нашому вокзалі. Старовинне фото було знищене в родині разом з іншими цікавими свідченнями дореволюційних подій в житті залізничника в роки репресій 1937-1938 pp.

За іншим переказом, під час подорожі останнього царя Росії на південь Малоросії він був тут разом з родиною, і спадкоємець трону, котрий в зв'язку з невиліковною хворобою не сприймав прямокутної форми приміщень, залишився дуже вдоволеним і харчуванням у буфетній, і незвичайним архітектурним проектом.

Цю ж версію доносить у своєму викладі нам відомий письменник і кіносценарист Василь Земляк у своїй героїчній повісті, майже автобіографічній, "Підполковник Шиманський" про період окупації в місті Козятині. Є у книзі і сторінки з описом життя вокзалу в період окупації, де автор зазначив, що тут збирався весь окупаційний цвіт міста.

Описує автор, як спостерігав проїзд по залізниці самого Гітлера у спецпотязі з двох паровозів, двох чи трьох пасажирських вагонів та платформ-фортець з гарматами, чотириствольними зенітними кулеметами, біля яких напоготові стояли охоронці-німці в касках. У своєму творі Василь Земляк завіряє, що навіть бачив з-за відгорнутої жовтої фіраночки одного з вагонів самого Фюрера. Відвідав в один із морозних зимових вечорів під час гастрольних подорожей Козятинський вокзал і російський революційний поет Володимир Маяковський, очікуючи на машину з Бердичева. Тут він без поспіху смакував якусь страву і запивав вже котрим стаканом теплого чаю. Його увагу привернув бідно вдягнений хлопчина - розповсюджувач преси, котрого швейцар не хотів впускати до овальної буфетної зали. Маяковський домовився із швейцаром і хлопчину напоїв запашним настоєм, придбав у нього з десяток газет ще й дав з лишком декілька рублів.

Пам'ятка архітектури

Відреставрований вокзал у 2011-2012 рр.

У 1987 вокзалу станції Козятин надано статус пам'ятки архітектури XIX століття. Автором цієї величавої споруди у вигляді білого пароплаву серед рейкової мережі є добре відомий в Україні, Росії і в далекому зарубіжжі митець, архітектор Валеріан Куліковський (1835-1910), представник раціоналістичного напрямку архітектури історизму. Керував будівництвом 28-річний, на той період молодий інженер, а в майбутньому відомий український архітектор Олександрч Кобєлєв (1860-1942). Будівництво приміщення було розпочато у 1888, а незабаром, в листопаді 1889 року було завершено.

Опубліковано: Лілія Макаревич