Смілянець Сергій Олександрович

                                                   (02.10. 1970 – 07.12.2024)

Сержант, сапер 2-го саперного відділення інженерно- саперного взводу 

в/ч А— 7221, позивний «Сталкер».

 Народився  воїн герой в нашому місті 2 жовтня . Він був єдиним сином у батьків і зростав доброю, щирою та чуйною дитиною. Навчався у школі № 2. Закінчив наше училище, де здобув професію електромонтера контактної мережі. Вступив до Харківського університету та отримав спеціальність фінансист. У 2003 році зустрів кохану дівчину Ірину та відразу зрозумів, що це його доля.  Згодом народилася дочка Вікторія.

Працював у Козятинській мережі електропостачання. У вільний від роботи час разом із сім’єю та друзями виїжджали на природу, де він з захопленням готував шашлик та грав на гітарі.

Коли почалася війна, з 2014 по 2015 рік був учасником АТО. Військова частина, в якій він ніс службу, знаходилась в Маріуполі. Був нагороджений відзнакою Президента України «За участь у антитерористичній операції» та медаллю «Учасник АТО».

У 2015 році народилася ще одне його сонечко донечка — Вероніка. Сергій Олександрович страшенно любив своїх дівчат, тому коли розпочалася широкомасштабна війна , не роздумуючи, 26 лютого 2022 року пішов їх захищати та вступив до 120-ї бригади ТРО. Ми всі знаємо, що ця бригада була на захисті Бахмуту, де хлопці вгризалися в землю і стримували ворога до наказу «про відступ». Після Бахмута Сергія і інших воїнів було переведено до Дніпропетровської тероборони, яка і до сьогодні стоїть на Запорізькому напрямку. Отримав медаль «Незламним героям у українсько-російській війни». Щоразу, повертаючись з позицій, телефонував дружині та батькам. Після Нового року мав прийти додому. Казав: коли це все закінчиться — буду сіяти городи. А 7-го грудня 2024 року біля населенного пункту Лугівське Пологівського району Запорізької області сержант, сапер 2-го саперного відділення інженерно- саперного взводу в/ч А— 7221 Смілянець Сергій Олександрович позивний «Сталкер» загинув.

Він мав стати опорою батькам на старість. Був люблячим чоловіком для дружини Ірини та донечкам. Мріяв одружити своїх доньок, але  вибрав почесну місію захищати родину й Україну від ворога і героїчно загинув. Обіцяємо його пам’ятати,   Козятинська громада схиляється в пошані перед воїном- Героєм. 13 грудня воїна земляка з почестями поховано на  Алеї Героїв  на центральному міському  кладовищі.

Вічна пам’ять земляку Герою!