Події в Козятині
Минуло105 років з часу закінчення І-ї Світової війни.
Вона тривала 4 роки. Розпочалася 28 липня 1914, а
завершилась 11 листопада 1918 р. підписанням угоди
про припинення військових дій між
Антантою і Німеччиною. ЇЇ наслідки: понад 10 млн. життів, в тому числі від 500
тис. до 1.5 млн. етнічних українців та інших мешканців України, які полягли , воюючи з обох ворожих сторін –
Російської і Австро-Угорщини..
КЗ «Музей історії
міста Козятина» нараховує в музейних фондах в даний період понад 5 000
предметів, документів, світлин .
Найціннішими серед них вважається колекція листів та світлин козятинської родини Смірнових. Передав нам їх спадкоємець
і нащадок роду Салєнко Павло
Олексійович. Він зберіг колекцію листівок полеглого в I-й Світовій війні пращура, уродженця Козятина , юнкера, а пізніше прапорщика Миколи Івановича Смірнова
(7.05.1897-8.09.1916).
Батько автора рукописних листів міщанин
Смірнов Іван Захарович (26.03.1853-24.11.1919 р.) приїхав в Козятин з
дружиною Марією Олексіївною на початку ХХ ст.. із Холма. Служив прикажчиком у
лавці, про що свідчать записи в блокноті, який передано до музею.
В ньому глава родини робив з 1888
р. різні нотатки , в тому числі і записи про народження дітей, імена їх
хрещених батьків , зокрема, і полеглого у I-й Світовій війні сина Миколая. Він
зростав разом з чотирма братами і сестрами Федором,
Василем, Клавдією, Оленою, п’ята
сестра Марійка померла через 2
місяці після народження. Микола закінчив
Козятинське вище залізничне чоловіче
училище. Щоб вступити в
Козятинський учбовий заклад у 1907 р. за
учня поручився рідний брат одинак,
залізничник Федір ,1887 року народження. Він служив з 1905 р. телеграфістом, а пізніше начальником
телеграфу і мав гарну зарплатню. Саме
тому Федір Смірнов гарантував оплату навчання в закладі і відповідав за
поведінку учня в учбовому закладі. До заяви, яка теж представлена у вітрині в музеї, додається довідка про
зарплатню поручителя. Проживала родина на вулиці Новоселецькій №65. Ще й досі цей
житловий будинок зберігся.
Після училища
Микола обрав військову кар’єру і вступив до ІІ-го Київського військового училища. Саме
листування з батьком і сестрами
допомогло нам відтворити життя та побут майбутнього військового офіцера учбового закладу, взнати розпорядок дня, про
дисципліну і відпочинок майбутнього
офіцера - воїна. Харчування в закладі було чотирьох разовим , видавали 2
костюми- військовий вихідний і стройовий. Шинель коштувала дуже дорого - 38
руб. Юнак замовив рідним вовняні панчохи , портянки і пальчатки теплі, тому що це були дефіцитні речі . 9 вересня 1915 р.
нашого 18-річного земляка було посвячено в
юнкера в чин штик – юнкера артилерії,
призначено до 4-ої роти 4-ого взводу
та видано йому рушницю.
З листа ми взнали, що училище знаходиться в районі трамвайного маршруту
Царська площа (сучасна Європейська), Печерськ, вулиця Трипільська. Листи
писалися на спеціальному аркуші зі значком учбового закладу, в котрих він сповіщав своїх рідних про військову муштру,
про тренування на стрільбищі і його результати стрільб.
З одного із листів Миколи ми дізналися , що училище планували перевести до Росії, наприклад, в Москву , але батальйонний командир, відвідавши місце , визнав його не придатним для розміщення юнкерів. В листах юнкер пише, що в період війни були в дефіциті чорнило, ручки, добротні речі. Тому , штани та чоботи перед призначенням у діючу армію, він вислав посилкою додому в Козятин зазначивши, щоб рідні зберегли одяг , бо купити його у 1915 році було не можливо. Пізніше листи йшли вже з вокзалу Миколаєва, звідки юнкера разом з курсантами доставили пароходом у Сімферополь. 1 січня 1916 року юнкеру присвоєно офіцерське звання прапорщик. Наступні листи були адресовані на батьківщину зі станиці Камєнскої Донської волості 276 піхотного запасного полку 11 роти. Впродовж усього часу Микола слав перекази батькам у сумі 50 руб, отримуючи зарплатню, вже , як прапорщик і хвилювався з причини хвороби матусі. Останній переказ і короткий лист батьки отримали вже з діючої армії 409 Новохоперського полку, польова пошта №53. А сестрі Олені у листі від 22. 08.1916 р. він написав, що їх починають брати на фронт.
Через 2 тижні ,
10 вересня батько в містечку Козятині
отримав сповіщення від полкового священика –капелана Аркадія, що його
син загинув від важкого поранення розривною
австрійською кулею . В листі запропонували
забрати тіло померлого
офіцера. Батько відписав капелану , що не має можливості й коштів привезти тіло сина додому і попросив поховати його там, де він помер. Миколу Смірнова було захоронено з почестями біля православної церкви на цвинтарі.
Останній запис у пам’ятній книжечці глави родини Івана Захаровича –«.. сынъ Николай смертельно раненъ въ бою в
Карпатахъ , на Буковине , в деревне Мойдовке, около деревни Селятин». Родина
Смірнових втратила у 1-ій Світовій ще одного сина Василя Івановича Смірнова,
який зник безвісти.
Крім трагічної
долі військових цієї родини, яких фото
знаходяться у залі «Звитяги та мужності наших земляків», у фондах зберігається велика колекція фотографій родини Смірнових. Усі діти на
фото, як в маленькому віці, так і пізніше, вже у дорослому житті, студентські та шкільні роки. Всі вони виготовлені у фото ательє Д.
Шварцмана. Є у нас оригінал документу купчої землі та будинку у місцевого землевласника Антона Лехно-
Васютинського. На вітрині розміщено
запрошення на вінчання до церкви
залізничної Вознесіння Господнього доньки Смірнових Олени Іванівни, уродженки м. Ковеля . 23.04. 1889
року, про що свідчить метричний запис у
виписці Ковельського Воскресенського Собору. Вінчання відбулося 25липня 1907 р. з сиротою Салєнко Мефодієм
Кириловичем, котрий працював наглядачем споруд на залізниці, а пізніше з 1918
по 1920 роки викладачем співів в нашому залізничному училищі,
про що свідчить документ у музеї.
Директор Музею
історії міста Козятин Лілія Макаревич
Немає коментарів:
Дописати коментар