СЬОГОДНІ 4 ЛИСТОПАДА ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ГУМЕНЮКОМ МАКСИМОМ ПЕТРОВИЧЕМ
ПАМ'ЯТАЄМО...
Гуменюк Максим Петрович
(04.03.1998-04.11.2024)
молодший сержант у складі 46 – ї окремої аеромобільної бригади десантно – штурмових військ ЗСУ. Позивний « Гума»
Народився Максим у м. Калинівці де і пройшли його дитинство та шкільні роки. Зростав у родині, де його оточували любов, турбота й підтримка. Він був веселим і допитливим хлопчиком, який легко знаходив спільну мову з однолітками та завжди прагнув пізнати щось нове.
З задоволенням грав у футбол, годинами міг проводити час з друзями. Окремою його пристрастю була риболовля – для нього це не просто хобі, а можливість побути наодинці з природою. У ньому поєднувались доброта, простота і внутрішня сила, яка з роками лише міцнішала.
Після закінчення школи Максим вступив в Козятинське училище, де зустрів свою майбутню дружину. Побачивши Марину вперше, він закохався щиро й безмежно, усім серцем. Їхня любов стала початком молодої, щасливої родини, яка в 2017 році переїхала жити в Козятин. У 2019 році одружились та народили донечку Мілу. Максим безмежно любив свою маленьку принцесу. Для нього вона була цілим світом, сенсом життя, промінчиком світла і тепла. А Міла у відповідь безмежно любила свого тата. Вона чекала його щодня з роботи і знаючи, що він має скоро бути вдома - поспішала йому на зустріч, чекала його дзвінків, раділа від одного погляду на нього. Постійно хвилювалась за нього та важко переживала розлуку. Між ними був особливий зв’язок – щирий, міцний і сповнений безумовної любові. Саме заради таких обіймів, заради родини, заради майбутнього своєї донечки Максим і став на захист України та 30 січня 2024 року підписав контракт з ВЧ 4350. Проходив військовий вишкіл в Житомирі. По закінченню навчання опановував військову підготовку в сержантській школі, де ще глибше пізнав військову справу, став більш відповідальним, зібраним та підготовленим до складних бойових завдань. Після завершення навчання Максим приїхав у коротку відпустку додому – туди де завжди чекають і вірять.
А далі фронт. У складі 46 – ї окремої аеромобільної бригади десантно – штурмових військ ЗСУ бойовий шлях Максима почався на Покровському напрямку, у самому пеклі війни, де щодня вирішується ціна життя і смерті. Дзвонив при найменшій нагоді та говорив, як же він любить своїх дівчат. Обіцяв повернутися.
4 листопада 2024 року в районі населеного пункту Вовченка, Покровського району, Донецької області в результаті артилерійського та мінометного обстрілів з боку противника молодший сержант Гуменюк Максим Петрович позивний « Гума» загинув. Вважався безвісти зниклим та за результатами тесту – ДНК був ідентифікований. Родина про це взнала 30 квітня 2026 року. Рік і п’ять місяців Максим добирався додому.
Мама, донька, дружина, брат залишились без свого захисника. Вони втратили найдорожче. А він просто хотів жити – любити, бути поруч, бачити майбутнє своєї родини та оберігати їх до глибокої старості.
Воїна Гуменюка Максима поховано на міському кладовищі на «Алеї Слави».
Вічна пам'ять та слава Герою!
молодший сержант у складі 46 – ї окремої аеромобільної бригади десантно – штурмових військ ЗСУ. Позивний « Гума»
Народився Максим у м. Калинівці де і пройшли його дитинство та шкільні роки. Зростав у родині, де його оточували любов, турбота й підтримка. Він був веселим і допитливим хлопчиком, який легко знаходив спільну мову з однолітками та завжди прагнув пізнати щось нове.
З задоволенням грав у футбол, годинами міг проводити час з друзями. Окремою його пристрастю була риболовля – для нього це не просто хобі, а можливість побути наодинці з природою. У ньому поєднувались доброта, простота і внутрішня сила, яка з роками лише міцнішала.
Після закінчення школи Максим вступив в Козятинське училище, де зустрів свою майбутню дружину. Побачивши Марину вперше, він закохався щиро й безмежно, усім серцем. Їхня любов стала початком молодої, щасливої родини, яка в 2017 році переїхала жити в Козятин. У 2019 році одружились та народили донечку Мілу. Максим безмежно любив свою маленьку принцесу. Для нього вона була цілим світом, сенсом життя, промінчиком світла і тепла. А Міла у відповідь безмежно любила свого тата. Вона чекала його щодня з роботи і знаючи, що він має скоро бути вдома - поспішала йому на зустріч, чекала його дзвінків, раділа від одного погляду на нього. Постійно хвилювалась за нього та важко переживала розлуку. Між ними був особливий зв’язок – щирий, міцний і сповнений безумовної любові. Саме заради таких обіймів, заради родини, заради майбутнього своєї донечки Максим і став на захист України та 30 січня 2024 року підписав контракт з ВЧ 4350. Проходив військовий вишкіл в Житомирі. По закінченню навчання опановував військову підготовку в сержантській школі, де ще глибше пізнав військову справу, став більш відповідальним, зібраним та підготовленим до складних бойових завдань. Після завершення навчання Максим приїхав у коротку відпустку додому – туди де завжди чекають і вірять.
А далі фронт. У складі 46 – ї окремої аеромобільної бригади десантно – штурмових військ ЗСУ бойовий шлях Максима почався на Покровському напрямку, у самому пеклі війни, де щодня вирішується ціна життя і смерті. Дзвонив при найменшій нагоді та говорив, як же він любить своїх дівчат. Обіцяв повернутися.
4 листопада 2024 року в районі населеного пункту Вовченка, Покровського району, Донецької області в результаті артилерійського та мінометного обстрілів з боку противника молодший сержант Гуменюк Максим Петрович позивний « Гума» загинув. Вважався безвісти зниклим та за результатами тесту – ДНК був ідентифікований. Родина про це взнала 30 квітня 2026 року. Рік і п’ять місяців Максим добирався додому.
Мама, донька, дружина, брат залишились без свого захисника. Вони втратили найдорожче. А він просто хотів жити – любити, бути поруч, бачити майбутнє своєї родини та оберігати їх до глибокої старості.
Воїна Гуменюка Максима поховано на міському кладовищі на «Алеї Слави».
Вічна пам'ять та слава Герою!
Немає коментарів:
Дописати коментар