Видатні діячі міста.

                  Видатні постаті міста Козятина.


                                                 Світла та Божа душа.

До 100 річчя від дня народження священника , "Почесного громадянина Козятина"                                                            Олександра Трифоновича Бойка.



Портрет отця Олександра.
Автор худ. Віктор Кльоц.


     Митрофорний протоієрей,  благочинний отець Олександр, в миру Олександр Трифонович Бойко – знане та високоповажне ім’я людини   не лише в місті , а і за його межами. 

30 вересня за старим стилем, а за новим 12 жовтня 2017 р.  цьому високодуховному ,  скромному, освіченому , чесному , порядному, з рідкісними в наш час  рисами характеру  священнику виповнюється 100 років.

 В музеї історії міста зберігаються спомини отця Олександра,  матушки Валентини Федорівни, що пліч о пліч пройшла з даним  Богом чоловіком усі митарства , радощі життя.  В експозиційній залі виставлено подароване батюшкою Олександром фото бувшої , в 60-ті роки розібраної для будівництва хірургічного відділення залізничної лікарні -Вознесенської дерев’яної церкви, побудованої за проектом архітектора вокзалу  Валерієм Куликівським на кошти козятинських залізничників , освяченої 25 серпня  1895 р. та ряд інших предметів, речей, котрі несуть інформацію про   історичний період, котрий довелось пережити  козятинцям в ті часи. 

 Саме отцем Олександром на запрошення талановитого  та  обдарованого    художника-земляка Віктора Кльоца під час відкриття його  виставки живопису було освячено  наш музей.  
 Під час відкриття виставки художника Віктора Кльоца
та після освячення музею. Листопад 2004 р.  На фото в центрі у вишиванці автор виставки Віктор Кльоц, поруч отець Олександр, біля нього ліворуч ксьонз Юзеф Мошкович ( забудовував костьол Матері Божої Доброї Ради), крайній праворуч мер міста Гвелесіані Олександр Георгійович
 Священник від Бога , як називають його миряни- козятинці , розпочав свою службу  в місті з 1950 р. і надалі  пов’язав значну частину  свого життя з  містом залізничників, зокрема,  опікувався духовним світом прихожан  та був настоятелем добудованої ним же та прихожанами   в важкі часи  атеїзму Святотроїцької  церкви  або  Святого духа, що  й досі знаходиться на території старого кладовища біля чудового храму  Почаївської ікони  Божої Матері, а в народі по цей день називається капличка .  Там в свій час   кожного з нас православного християнина хрестили, благословляли , причащали навіть в ті часи, коли релігію вважали «опіумом  для  народу».  

Благославляв, наставляв батюшку на  благі труди  Козятинський благочинний, протоієрей із с. Глуховець Іоанн Дубровський, відомий усім ще , як  лікар- травник, гомеопат, котрий назавжди вилікував отцю Олександру шлунок. Познайомившись з родиною Бойків, сказав батюшці: «Тепер мої ноги вже відходили, мені 77 років, я тобі передам благочиння».  Отець Олександр в останні хвилини життя сповідав, причастив та соборував священика. По смерті отця Іоанна протоієрей Олександр отримав призначення благочинного і виконував свої обов’язки  в парафії впродовж 33 років.
 Священник отець Іоан Георгійович Дубровський. лікар- гомеопат ( 08.08.1876-15.03.1959)

 
    Життя отця Олександра було нелегким, як і у більшості  людей, хто народився в ті часи. Уродженець Полісся села Косинів, зростав в багатодітній заможній родині разом з 4-а братами та сестрою. В звзку з  революційними подіями   родина перебралася на Рівенщину до с. Мирогоща Дубенського району.  Хлопець  після  отримання  повної 7-річної освіти, вступив у 1930 році  до духовного училища при Почаївській Лаврі, котре закінчив  у 1939 р. В грудні 1941 р. став  піддяконом і разом зі своїм духовним батюшкою Львівським Єпископом Пантелеймоном поїхав до Києва і там був висвячений у 1942  р.в Михайлівському монастирі у священники м. Василькова, де прослужив 8 місяців. Пізніше  був переведений на службу  у Покровську  церкву. Там  у  монастирських корпусах   під  час фашистської окупації проживало чимало людей, серед котрих він і познайомився  з племінницею  ігумені, настоятельки  монастиря  матушки Архелаї, майбутньою дружиною  Валентиною Федорівною. Перед звільненням Києва радянськими військами 4 листопада 1943 року в монастир  нагрянули гестапівці. Усіх  погнали на вокзал, де  погрузили у товарні  вагони та повезли у  напрямку Вінниці. Під Фастовом ешелон потрапив під бомбардування наших військ. Скориставшись панікою та  нагодою, священнику Олександру разом з вагітною дружиною пощастило втекти. Пішки  та іншими шляхами дісталися Козятина, а далі Вінниці. Єпархальне відомство, куди звернувся отець Олександр , призначило його на службу у с. Якушинці, де після звільнення території, уся Вінницька паства, отець Олександр , його дружина  з населенням проводили активну діяльність по збору теплого одягу, продуктів харчування, грошей, ліків для  шпиталів. На пожертвування мирян с. Якушинець  та інших  віруючих Вінниччини було створено нову  танкову дивізію. З 1946 р. був переведений до приходу с. Лука – Мелешківська. 
 Отець Олександр (  третій праворуч), над ним стоїть матушка Валентина Федорівна ліворуч владика Симон
( допомагав з добудовою каплички),
 отець Павло Мартинюк ( забудовував Лукінську церкву в с. Козятині), отець Георгій, отець Сергій, отець Самсон. 1957 р. Другий день  престольного свята  Трійці. м. Козятин.
Уже досить в поважному віці, далеко за 90-річчя отець Олександр  ,  відповідно стану здоров
я, регулярно приходив до новозбудованого храму  Ікони Почаївської Божої Матері ( 1991-1995 рр. )  на служби. Сповідатися   цій світлій, як кажуть козятинці, святій людині, була велика черга охочих мирян. Коли його поважний вік вже не дозволяв бути присутнім на службах, то батюшка охоче приймав людей у себе дома, нікому не відмовляв у сповіді , в  мудрій пораді чи просто  бесіді по душам.  Виростили з матушкою  в любові  та   благодаті, прививши сімейні  та духовні цінності. двох синів Юрія  та Валерія  , а  ті в свою чергу  одарили  рід своєю відданістю традиціям,  дітьми та онуками.  Отець Олександр  пішов на   вічну службу до небес   4 липня 2012 р..  За багаторічну і самовіддану службу   громаді  міста Олександр  Трифонович Бойко удостоєний звання «Почесний громадянин Козятина».



                 Директор музею історії міста Козятин Лілія Макаревич.



                 До 70-и річчя від Дня народження  
члена Національної Спілки журналістів,  педагога, поета, публіциста,  перекладача, науковця, краєзнавця, громадського діяча,  непересічної, інтелігентної людини, взірцевого, багатодітного батька і чудового чоловіка.






        Богдана Ярославовича Сиваківського                  
  Народився ювіляр  12 вересня 1947 р. в с. Пиківець Козятинського р-ну. Від свого батька Ярослава Петровича Сиваківського він успадкував любов до поезії та творчості. З дитинства мав нахил до літератури та математики. Навчаючись у дев’ятому класі , родина переїхала жити до Козятина, де Богдан Ярославович закінчив середню школу №1. Вищу освіту здобував на фізико-математичному факультеті Вінницького педінституту, пізніше закінчив аспірантуру при Київському педінституті ім. Горького. 
Працював учителем в школах Козятинщини. Подальшу викладацьку практику продовжив у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського. Працював головним редактором «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради».
Творчість Богдана Ярославовича і світобачення нерозривно пов’язані з «відлигою» 60-х років. Ще учнем він переймався ідеями визвольного руху та національного відродження. І хоча брежнєвська задуха змусила до внутрішньої еміграції, вогонь надії не згасав. Богдана Сиваківського тривожить доля нинішнього й майбутніх поколінь, він замислюється над тим, куди поведуть їх «круті шляхи від хати», ностальгія за молодістю, за друзями, яких розвели дороги, за виплеканим у дитинстві світом тепла і родинного затишку пронизують цикл поезій «Переддень Вічності». В 1968 році опублікував перші вірші в місцевій газеті «Жовтневі зорі». Поетична творчість – це завжди продовження традицій. Поетичний світ Б. Сиваківського формувався під впливом Євгена Плужника, Василя Стуса. Адже поет тяжіє до інтелектуальної і водночас народної поетики, насиченої громадянськими мотивами.
Перша збірка віршів «Народження добра» побачила світ в 1991 році, згодом друга і остання на сьогодні збірка поезій «Мій час» (2003 р.). В доробку поета є значні публіцистичні і наукові напрацювання. Є автором багатьох публікацій та дописувач низки часописів. Разом з дружиною Поліною Володимирівною виховали чотирьох дітей. Найстарші - син Петро та дочка Марія, наймолодші – Зоя та Мирослава. А доля подарувала поету п’ятеро онуків.
 При  формуванні музейної колекції  допомагав разом з родиною музею у перекладі краєзнавчих, історичних матеріалів із польських джерел.

Член Національної Спілки журналістів України, Лауреат Міжнародного конкурсу документальної прози (2001, Варшава), редактор «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), інформаційного видання світового українства.
                                                                    
  ДжерелоСайт Козятинської  центральної районної бібіліотеки :http://koziatyn-crb.vn.sch.in.ua/resursi/virtualjni_vistavki/tvorchistj_u_spadok_do_65-richchya_z_dnya_narodzhennya_b_ya_sivakivsjkogo/





1       1. Андрєєв Євген Васильович (29.12.1936 -27.03.2011)  - уродженець міста, машиніст , Герой соціалістичної праці. ( фото 1)  
    
        2. Бажанов Юрій Павлович ( 10(23)04.1905 – 08.01.1975)- уродженець міста, маршал артилерії збройних сил СРСР. В  червні 1941 рсформував першу батарею реактивних мінометів «Катюша» . Одна із вулиць Козятина носить  його імя. .( фото 2)

        3.  Бойко Іван Никифорович  (11.24.1910 - 12.05.1975)- полководець- танкіст, двічі Герой Радянського Союзу, почесний  громадянин Козятина, і його визволитель в роки 2-ої світової війни.  Одній із вулиць   і місцевому  залізничному  училищу присвоєно  його ім’я. ( фото 3).

4     4.   Бушилов  Михайло Іванович  (17.11.1924-16.05.1974) – танкіст , визволитель Козятина від  німецької окупації, почесний громадянин міста , Герой Радянського Союзу, одній із вулиць присвоєно його ім’я.( фото 4)

5      5.    Герасимчук Сергій Аполонович  ( 24.10.1945 -31.01. 1982). Підполковник, начальник політвідділу окремої мотострілецької бригади .  Служив в  Республіці Афганістан. Загинув під час виконання військового  службового обовязку в Республіці Афганістан.  За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоного Прапору ( посмертно).

На будинку по вулиці Винниченка , де народився  земляк  встановлено меморіальну дошку .( фото 5).
  6.    Грибалєв Петро Пилипович ( 18.08.1920- 01.03.1998) - танкіст, визволитель Козятина від німецької окупації  під час  2-ої Світової війни , почесний громадянин Козятина , Герой Радянського Союзу. Одна із вулиць носить його ім’я. ( фото  6)

7     7.    Гуменюк Андрій Анатолійович (23.05.1960-10.11.1980).   Рядовий -водій .  Загинув від кулі снайпера під час виконання військового обов’язку в Республіці Афганістан.  За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки ( посмертно) . Похований в м. Темір- Тау.( фото 7)

       8. Гурик   Йосип Васильович (25.10.1925 - 31.12.2013р.р.) Проживав в с. Махаринці , Герой соціалістичної праці, почесний громадянин Козятина.( фото 8)

      9.           Кацабін Сергій Борисович (22. 04.1983 - 09.02.2015) .Солдат резерву, фельдшер- фармацевт відділення медичного постачання 1-ої окремої медичної  роти імені Пирогова, Північного територіального управління Національної гвардії України, в/ч 3001. Нагороджений орденом «За мужність »3 ступеня,  нагрудним знаком «Медична рота» та орденом «Народний Герой України».( фото 9)

1     10.            Карпеко Володимир Кирилович ( 18.02.1922- 07.02.1993) – уродженець міста, поет , заслужений працівник культури, член спілки письменників.( фото 10)

1     11.      Ковальчук Віктор Євгенович ( 08.12.1992-31.08.2014 ) – лейтенант, командир взводу 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Загинув під час антитерористичної операції на Сході України, відстоюючи державний суверенітет та територіальну цілісність України. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» IIIступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» та нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм»  посмертно.( фото 11)

1     12.        Колишев Леонід Федорович  ( 1908 – 1974 ) – уродженець міста,  інженер, контр адмірал флоту СРСР.
1     13.       Комар Сергій Олександрович ( 22.07. 1950 – 22.05.1984). Прапорщик, технік групи обслуговування авіаційного озброєння.  Загинув під час виконання військового обовязку в Республіці Афганістан  На будинку по вул. Грушевського , де проживав з родиною воїн встановлено меморіальну дошку. .( фото 12 )


1     14.   Костиков Андрій Григорович (29.10.1899 – 05.12.1950) – уродженець міста , вчений – конструктор , генерал-майор інженерно-авіаційної справи, один  із створювачів реактивної установки «Катюша», Герой Соціалістичної праці. Відкрито меморіальну дошку на будинку , де народився конструктор. ( фото 13)

1    15.            Крючков Віктор Леонідович ( 18.04.1992-21.11.2015 ) . Проживав останніх 8 років у Козятині. Молодший сержант, командир відділення 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас - Україна». Загинув, відстоюючи державний суверенітет та територіальну цілісність України. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» 3 ступеня, нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм». ( фото 14)

1     16.       Кульчицький Генріх Станіславович (02.12.1922 – 08.01.2009) – уродженець міста, заслужений архітектор України. ( фото -15)

1     17.       Лукашук Микола Миколайович (08.12.1989 – 11.06.2015). Артилерист ЗС України, навідник гармат. Загинув, відстоюючи державний суверенітет та територіальну цілісність України. Нагороджений почесною відзнакою Козятинської міської ради, нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм» посмертно. ( фото 16)

1    18.    Мухін Олександр Максимович ( 02.12.1923 -03.05.2003) –   старший сержант. кавалер трьох орденів Слави, проживав в Козятині. ( Фото 17)

1    19.       Наумов Вадим  Олександрович ( 18.08.1992 -01.09.2014) – солдат, снайпер 3-го батальйону  оперативного призначення Національної  гвардії України.  Загинув під час антитерористичної операції на Сході України , відстоюючи, суверенітет та територіальну цілісність України.  .  На його честь  названо  бувший провулок Колгоспний  . Нагороджений  орденом «За мужність» 3 ступеня , нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм» посмертно.( фото 18)

2    20.     Іванов  Віктор Михайлович ( 31.01 (13.02 ) 1909 – 18.06.1981)-уродженець міста, кінорежисер,  письменник – сценарист, кінодраматург, заслужений діяч мистецтв України, лауреат  Державної премії  ім. Олександра Довженка, член  спілки письменників України, постановник комедії «За двома зайцями».( Фото 19)

2   21.        Іванова Яніна Григорівна  ( 17.03.1930 ) –  телятниця  Герой  Соціалістичної праці, почесний громадянин Козятина. Проживає в Козятині  ( фото 20)

2     22.        Павленко Дмитро Полікарпович ( 16.10.1917 — 19.03.1986) машиніст, Герой Соціалістичної праці. Проживав і працював в Козятині. Почесний громадянин Козятина. ( фото 21)

2     23.   Підгорбунський Володимир Миколайович (25.04.1916-19.08.1944) -  визволитель Козятина, Герой Радянського Союзу. Одна із вулиць носить ім’я та присвоєно ім’я  героя Козятинській школі- гімназії - інтернат  ( фото 22)

2      24.    Порхун Микола Іванович ( 07.02.1928 — 01.04.1991) –  машиніст, Герой  Соціалістичної праці , почесний громадянин Козятина. Проживав і працював  в Козятині. ( фото 23)

2     25.    Скляров Іван Григорович (12.07.1919 -15.08.1980 ) – льотчик –винищувач,  Герой  Радянського Союзу. Проживав і працював в Козятині.  Одна із вулиць носить назву героя. Відкрито меморіальну дошку. ( фото 24)

2     26.   Шнейдерман Михайло Юхимович (20.02.1909 – 24.06.1981) – уродженець міста, Герой Радянського Союзу( фото 25 )

2      27.      Ципіс Наум Юхимович (06.05.1935 -25.03.2014 ) –  уродженець міста, письменник , журналіст.( фото 26)

2     28.        Ярмоленко  Анатолій Іванович ( 01.11.1947 р. ), уродженець Козятина , співак, засновник  вокально-інструментального  ансамблю «Сябри», Народний артист республіки  Біларусь. Почесний громадянин Козятина.( фото 27)






                    До 70-и річчя від Дня народження  
козятинця ,члена Національної Спілки журналістів,  педагога, поета, публіциста,  перекладача, науковця, краєзнавця, громадського діяча,  непересічної, інтелігентної людини, взірцевого, багатодітного батька і чудового чоловіка.





        Богдана Ярославовича Сиваківського                  
  Народився ювіляр  12 вересня 1947 р. в с. Пиківець Козятинського р-ну. Від свого батька Ярослава Петровича Сиваківського він успадкував любов до поезії та творчості. З дитинства мав нахил до літератури та математики. Навчаючись у дев’ятому класі , родина переїхала жити до Козятина, де Богдан Ярославович закінчив середню школу №1. Вищу освіту здобував на фізико-математичному факультеті Вінницького педінституту, пізніше закінчив аспірантуру при Київському педінституті ім. Горького. 
Працював учителем в школах Козятинщини. Подальшу викладацьку практику продовжив у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського. Працював головним редактором «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради».
Творчість Богдана Ярославовича і світобачення нерозривно пов’язані з «відлигою» 60-х років. Ще учнем він переймався ідеями визвольного руху та національного відродження. І хоча брежнєвська задуха змусила до внутрішньої еміграції, вогонь надії не згасав. Богдана Сиваківського тривожить доля нинішнього й майбутніх поколінь, він замислюється над тим, куди поведуть їх «круті шляхи від хати», ностальгія за молодістю, за друзями, яких розвели дороги, за виплеканим у дитинстві світом тепла і родинного затишку пронизують цикл поезій «Переддень Вічності». В 1968 році опублікував перші вірші в місцевій газеті «Жовтневі зорі». Поетична творчість – це завжди продовження традицій. Поетичний світ Б. Сиваківського формувався під впливом Євгена Плужника, Василя Стуса. Адже поет тяжіє до інтелектуальної і водночас народної поетики, насиченої громадянськими мотивами.
Перша збірка віршів «Народження добра» побачила світ в 1991 році, згодом друга і остання на сьогодні збірка поезій «Мій час» (2003 р.). В доробку поета є значні публіцистичні і наукові напрацювання. Є автором багатьох публікацій та дописувач низки часописів. Разом з дружиною Поліною Володимирівною виховали чотирьох дітей. Найстарші - син Петро та дочка Марія, наймолодші – Зоя та Мирослава. А доля подарувала поету п’ятеро онуків.
 При  формуванні музейної колекції  допомагав разом з родиною музею у перекладі краєзнавчих, історичних матеріалів із польських джерел.

Член Національної Спілки журналістів України, Лауреат Міжнародного конкурсу документальної прози (2001, Варшава), редактор «Вісника Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), інформаційного видання світового українства.
                                                          


  ДжерелоСайт Козятинської  центральної районної бібіліотеки :http://koziatyn-crb.vn.sch.in.ua/resursi/virtualjni_vistavki/tvorchistj_u_spadok_do_65-richchya_z_dnya_narodzhennya_b_ya_sivakivsjkogo/

Немає коментарів: