КЗ "Музей історії міста Козятин"Козятинської міської ради: До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.(1866-1934)

До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.

С СЕСТРИНІВКА – ЄДИНЕ МІСЦЕ, ДЕ ФОРМУВАЛАСЯ НАЦІОНАЛЬНА С СВІДОМІСТЬ І ПАТРІОТИЗМ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Батьки Михайла Грушевського: Сергій Федорович (1830-1901) та Глафіра Захарівна (1847-1918) Грушевські.

З батьками й братами Захаром, Олександром, Ганною (Михайло праворуч біля матері сидить) 1876 р.

Сестринівка – мальовниче подільське село , яке відоме не лише в Україні , а і за її межами, як місце, де формувалася національна свідомість й патріотизм видатної постаті вченого й політика Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934).Також це місце родоводу матері Глафіри Захарівни Опокової . З 2020 року знаходиться в межах Козятинської територіальної громади. Цьогоріч 29 вересня українці , світова спільнота та мешканці громади відзначаємо 160-у річницю від дня народження видатного українського історика, громадського діяча, голови Української Центральної Ради УНР Михайла Грушевського та 20 річницю з часу відкриття музею Великому українцю Михайлу Грушевському у селі Сестринівка.

Тут народилися в родині священника бабуня Зарчинська (Сарчинська) Анна Василівна ( 1818 -, й матуся Михайла - Глафіра Захарівна Опокова (1847 -1918), яка вінчалася з чоловіком Сергієм Федоровичем Грушевським у Свято-Покровській церкві 1865 р. в рідному селі . Сестринівка стала колискою її братам і сестрам- Вікторії(1837-1897), Захарію (1845-?), Іпполіту(1850-1933) , сестра Михайла – Ганна

Саме тут вперше в далекому дитинстві у 1873 р. й в подальшому житті , Михайло -уродженець м. Холму, мешканець Ставропілля та Владікавказу, познайомився з Україною: « …Українське село, ліси, води, український народ, українська мова – все це ввірвалось в мою душу як якийсь інший кращий світ, до котрого я потім міг тільки душею і мрією тягнутися, відраховуючи місяць за місяцем ті три роки, коли батьки мої могли повторити сю подорож..»

Михайло Грушевський . 1880 р.

Виходячи з потягу на ст. Козятин через станційний двірець Михайло з родиною діставалися каретою до дідового хутора з попівством. Село Сестринівка - на чолі з господарем дідусем священником парафії Захарієм Івановичем Опоковим ( в давнину Опоцкевич) , радо приймали дітей, внуків, родину Грушевських у скрутний 1882 р. Тоді молоде подружжя доньки Глафіри втратило від тифу чотирьох малолітніх дітей-Захарія, Федора, Марію і Василя у Владікавказі, потребували батьківської моральної й родинної підтримки. Загалом у них народилося 7 дітей, старшим був Михайло, на якого за здібності до навчання й до інтелектуальних знань покладали найбільші надії.

Мабуть, не просто знайти такі яскраві й промовисті вислови про улюблене серцю село- батьківщину свого роду, як у Михайла Грушевського: «…І коли я все таки любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя, то се було тому, що як -не - як се був, властиво, єдиний пункт, де я міг зв’язуватися з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури..»

Він милувався українською мовою, яка лунала з вуст сестринівської шляхти й тутешнього духовенства, яке часто відвідувало на свята дідусевий хутір.

Хлопець: «.. кохавсь у сім селі, що назверх мало усі українські прикмети-біленькі назверх чепурні хатки, солом’яні стріхи, садки, городи й перелази, зарослі вербами «береги». Тішили око майбутнього очільника України «… за селом великий церковний дідів хутір з млином і невеликим ставком, де часом ловили неводом рибу, з другого - пасікою й гайком-які ж то були скарби для мене після нудного камінного Ставрополя самі по собі і в додатку том що ще й том у що «рідні» українські». Загалом, життя в Сестринівціі для Михайла Грушевського було одним неустанним святом. Він з острахом очікував той час, коли потрібно було пакувати валізи, гостинці й подорожувати з козятинського двірця у потязі третім класом додому.

Його першими й найповажнішими вчителями були батько Сергій Федорович, матуся й близькі сестринівські родичі. Величезне враження справила на юнака родина тітки, старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу- Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі Дерганівка. Перебуваючи у них на гостинах, Михайло з упоїнням слухав, підспівуючи, мелодійні , веселі, жартівливі й журливі українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським , але професійно поставленим співом за підтримки молодиками - друзями єдиного їхнього сина- студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський не чув такого різноманіття українських пісень за родинними святковими столами. Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар. Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була просфорницею у Свято- Покровській місцевій церкві ..

Михайло Грушевський - професор з нареченою й майбутньою дружиною Марією Вояковською (1868-1947)

Величезним авторитетом був для Михайла Грушевського дід Захарій Іванович Опоков(1814- 1895). Саме він був прикладом ще малому, а потім гімназійного та студентського віку онуку, як зразковий християнин, меценат, місіонер, мудра, глибоко віруюча , авторитетна духовна особа, дворянин, господар, голова величезної родини. З дружиною мали 9 дітей, четверо з яких померли ще в дитячому віці. Дідусь купував онуку відповідні філософські, історичні книги, вчив розумно розпоряджатися коштами, високо цінити родинні стосунки.

В Сестринівці Михайло у 1885 р. розпочав перші спроби пера з білетристики. Саме дідусеві показав він написане оповідання «Бідна дівчина» і за порадою Захарія Івановича надіслав його до херсонської збірки «Степ». Твір був опублікований у 1886 р. в Петербурзі під псевдонімом Михайло Заволока.

Незабутнє враження справила на юнака родина тітки, старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу - Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі Дерганівка. Перебуваючи у них на гостинах, Михайло з упоїнням слухав, підспівуючи, мелодійні, веселі, жартівливі й журливі українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським, але професійно поставленим співом за підтримки молодиками - друзями єдиного їхнього сина-студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський не чув такого різноманіття українських пісень за родинними святковими столами. Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар. Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була 14 квітня 1883р. призначена проскурницею у Свято- Покровську місцеву церкву. Через 14 років померла 25.04.1897 р. у Києві біля єдиного сина Володимира. .

Зі «Споминів» Михайла Грушевського: «…Об’їхавши родичів, засіли ми в дорогій моєму серцю Сестринівці, де я ніколи не міг досить налюбуватися українською природою, наслухатися української мови, натішитися українським краєвидом і обстановкою і тут я собі на свободі взявся писати оповідання для херсонського збірника.. » .

Відвідуючи наші місця на Спаса 6 серпня 1892 р., Михайло їздив з дідусем та бабусею сповідатися до Козятинського священника Свято-Лукінської церкви Павла Завадінського - теж неординарної особистості в наших краях, про що свідчать записи в «Щоденнику».

Саме тому в Козятині в місті Козятині легендарній постаті було відкрито у 2004 р. величний гранітний пам’ятник авторства народного художника України, академіка Академії мистецтв України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Валентина Зноби (1929-2006).