Історія однієї козятинської давньої споруди

 

 120 років тому була зведена  в Козятині перлина архітектури водонапірна  вежа.

У 1904 році  завершено будівництво  за ескізами старшого архітектора служби колії Олександра  Кобелєва(1860- 1942), підрядником-інженером Всеволодом  Демченко (1875-1933) третя в Козятині водонапірна вежа, що збереглася до цього часу і розміщена біля вокзалу . З 1987 р. вона віднесена  рішенням обласної ради до реєстру  пам’яток архітектури 19 ст. і   входить в охоронну зону  пам’ятки  архітектури вокзалу ст. Козятин.  

Олексангдр Кобелєв.

Всеволод Демченко.

                                                                     Проєкт вежі.

Вхідні двері.

  Олександр Кобєлєв, як його сьогодні називають -партіарх архітектури Києва, займався  у 28 років , як талановитий фахівець, будівництвом вокзалу на ст. Козятин за проєктом архітектора Валеріана Куликовського (1835-1910), а пізніше й  водонапірної вежі, що  загадково й мальовничо  проглядається  з перону Київського напрямку  вокзалу. 

Робота була  важка, відповідальна і цікава. Саме тому інженер Кобєлєв  увесь цей час   проживав в нашому на той час містечку Київської губернії, Бердичівського повіту. Разом з розбудовою  пасажирської станції зростали будинок для начальника  і службовців вокзалу, двоповерхові житлові будинки. Крім головного приміщення для пасажирів, за його планом тут зводять  добудови паровозного депо, двокласне залізничне училище у 1896 році, Свято- Вознесенську церкву (!895 р.), низку житлових будинків та інші споруди. Роботи Олександра Кобелєва прості за композицією, виразні, цікаві за силуетом і стримані. Тому що забудовані  на основі використання величезної спадщини минулого.

Фото вежі та Водокачки  Івана Захаровича Приходька (1885-1961) - інспектора південно- західної залізниці з Козятина.  Початок 20 ст. 

Дякуємо  нащадкам подружжю Сергію та  Людмилі, онукам Вірі , Ользі Приходькам, що поділилися з музеєм зображеннями.

Своїми роботами Кобелєв швидко завойовує почесне місце серед київських архітекторів і йому замовляють численні проєкти нових бу­дівель, а саме:  Київський політехнічний інститут, центральний  телеграф, у співпраці  з іншими архітекторами Державний банк ,а у 1934 році завершено за його проєктом та   ще одного зодчого другий поверх банку. За  його авторством зводять 6 павільйонів сільськогосподарської виставки у Києві  в 1897 р., корпуси Комерційного інституту( сьогодні  це Національний  педагогічний університет ім. М. П.  Драгоманова) , Комерційний банк та багато інших цікавих об’эктів в столиці України. Олександр Кобелєв , корифей української архітектури та містобудування, професор, був дійсним членом Академії будівництва і архітектури України та видав курс у шести томах "Загальна цивільна архітектура». Останній прихисток знайшов у Києві в 1942 році на Личаківському  клдовищі.

Інформацію ми почерпнули із  «Вісника Південно- Західних залізничних доріг» за 1904 р. Споруджена  вежа була з метою  постачання   води   пов’язаних між собою товарної та пасажирської станцій і для потреб  великої залізничної колонії службовців.

 Станція Козятин пропускає потяги у чотирьох напрямках і лежить в низовині рівної місцевості та не багата ще за тих часів на воду. Останнім часом чимало клопотів мали залізничники, тому що постачалася  вода з виритих ставків ,так званої в народі Водокачки , що поповнювалася  з невеликої річечки Гуйви. У спеку  частіше вона  майже пересихає і перетворюється у невеличкий  підземний струмок з  мізерною кількістю  води. .

 У пошуках нового джерела постачання води довелося брати її з річки Роставиця.  В резервуар  нової вежі для потреб залізничної інфраструктури закачувалося  за добу  близько 150 000 відер води   необхідної   ще й   для пожежних , які мали  наверху спостережний пост для цієї служби.

Вежа  потужна, побудована із контрасної цегли двох видів - білої і червоної,  й має   зовсім не громіздкий вигляд. Будівництво   вартувало на той час  близько  30 000  руб.

В період визволення міста від фашистських окупантів в грудні 1943 р.,. верхня частина вежі була знесена танковим снарядом. Визволителям  необхідно було знищити  снайпера, який засів  під прозорим куполом  і розстрілював перехожих.  ЇЇ відновили  німецькі полонені  і саме тоді вежу вдягли зверху задля безпеки  у сталевий  браслет.

Виконувач робіт  Всеволод Демченко- виходець з дворянської родини, мав можливість отримати і  гідну освіту.  Після закінчення Київської гімназії , отримав  диплом  в одному з кращих учбових закладів тих часів ,   Інженерному  інституті Олександра I . Працював над спорудженням Полтавсько- Київської залізниці і по реконструкції та благоустрою  київських вулиць. Й досі можна знайти мостові  облаштовані   за  проєктом   Всеволода Демченко- це  вул. Архітектора Городецького. Робота по  замощуванню вулиць у Києві зробила його досить заможним киянином. Інженер - будівничий   брав участь у громадському житті Києва, обирався гласним міської думи та був    депутатом IV  Державної Думи (1912-1917 рр.) . У 1917 році підприємець і державний діяч Всеволод Демченко займав посаду тимчасового комісара Тимчасового уряду. Під час першого   нападу більшовиків на Київ був жорстоко побитий у своєму будинку і ледь уникнув розстрілу. За часів Української Держави працював в адміністрації гетьмана  Павла Скоропадського.  У 1917 році Всеволод Демченко був  волостним комісаром Тимчасового уряду.  За  радянської влади емігрував з країни. Помер 7 вересня 1933 року в Логастрело в Італії.

Підготувала директор КЗ «Музей історії міста  Козятин» Лілія Макаревич