340 років тому українці відвоювали для себе рік незалежності.

  340 років тому під час  народного  повстання українці здобули собі  волю.

    Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням  нашого земляка , уродженця с. Махнівки, історика Володимира Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708р.. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії. Цей повсталий люд назвали  гайдамаками- нападниками ( в перекладі з турецької) , а панство шляхетне -  розбійниками, бо  вони чинили набіги на маєтки панів.

    Гайдамацьке повстання розпочалося  на Правобережній Україні  й, зокрема, на Поділлі у 1734 і продовжувалось до 1738 р.. В наших краях очолив його  Іван Верлан, що служив сотником надвірних козаків у князів Любомирських в Шаргороді. Батько Верлана, старий козак родом з Бессарабії, за службу на князя Любомирського отримав с. Качківку. Син Верлана займав посаду ротмістра у князівському війську. Ротмістрами були й інші організатори виступу – Степан Скорич, Михайло Флоринський та Іван Рингач. До надвірних козаків також приєдналась уманська козацька сотня на чолі з Писаренком, який залучив до лав повстанців 1207 чоловік, переважно селян. Ще один повстанець – Сава Чалий, пробираючись з Умані до Західного Поділля, напав на грецьких купців, за що представники польської влади його заарештували та посадили до в’язниці у Білій Церкві. Але під час слідства купці не підтвердили, що Чалий відібрав у них товари, тож його звільнили з-під варти та впродовж цілого року про нього не було відомостей.

   В наслідок цих подій   було звільнено українців  від кріпацтва з 1734 по 1735 рр. майже  на всіх українських землях , за винятком частин Галичини та Волині, що залишались у складі Речі Посполитої .

 Історики  вважають головною причиною спротиву селян і козацтва - національно-релігійний гніт та  соціально-економічне гноблення.  В історичних документах вказано, що  сотник Верлан оголосив себе наказним полковником і оприлюднив маніфест повстання:

«Прийшов наш час, громадяни, що живете в шляхетських, королівських, чи церковних маєтках: час визволення з шляхетського ярма і звільнення від тягарів, які накинули на вас ваші пани. Бог зглянувся з високого неба на вашу недолю. На ваші сльози й терпіння, вислухав ваших молитов, послав вам захисників, що помстять ваші кривди. Ставайте на допомогу тим, що взялись захищати вас і ваші права. Настала пора зажадати від ворогів розплати за ваші кривди, биття, муки, нечуване здирство, що їх ви зазнавали від них досі. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, жінок, ваших коханих дітей, а не пожалієте того, бо скоро вже переконаєтесь, що Бог призначив для вас перемогу і станете всі вільними людьми, як знищите те гадюче плем'я ваших панів, що досі ссуть вашу кров. Ми вже й давніше закликали вас, але ви не вірили в успіх; тепер можете повірити, коли ваші брати почали успішне звільнення з неволі і з цього ярма на Україні і Поділлі. Кличте Бога на рятунок і єднайтеся з нами, щоб помогти».

. У  1734 році з  цих гайдамацьких ватаг склалось трохи не ціле військо, як за часів хмельниччини. Шаргород  на Поділлі став центром гайдамацького руху. На Брацлавщині формувалися перші  полки народних повстанців., які мріяли  об’єднатися з Лівобережною гетьманською Україною.

Згідно свідчень  історика- земляка, родом із с. Махнівки- Володимира Антоновича, Верлан, перебуваючи у Шаргороді, скликав до себе підрозділи надвірної міліції з інших міст та почав вербувати місцевих селян. Почала формуватись армія, котра була поділена Верланом на чини і звання, сотники та десятники обирались самими повстанцями, серед яких були, раніше розрізнені, гайдамацькі загони, запорожці і навіть представники збіднілої шляхти. У військо увійшли козацькі ватажки Писаренко, Степан Скорич, Михайло Флоринський, Савва Чалий, запорожці Грива, Темко, Моторний. Під їхнім командуванням були сформовані полки чисельність коло 1000 осіб кожен.

 Спочатку армія Верлана зайняла територію Поділля, точніше Брацлавське воєводство, де було знищено коло 90 польських феодалів та їх військових відділів. 15 червня 1734 р. гайдамаки зламали браму Вінниці та розгромили єзуїтську колегію. В нападі на Вінницю відзначився загін отамана М. Гриви, в якому налічувалося 60 чоловік запорозьких козаків та селян, майже всі вони мали коней. Гайдамаки розорили два монастирі – єзуїтський та домініканський, знищили документи вінницької городської канцелярії

Далі, загони повстанців перейшли на Київщину і західну частину Поділля.

 В наших краях , як зазначає у своєму дослідженні історик Ольга Мельникова, гайдамаки теж залишили свій повстанський слід. Основний контингент  загонів складався із мешканців Південно-Заїхідного краю і заполонив  частину України , де т на той час  існувало кріпосне право.  Біля Бердичева теж створювалися загони  озброєних повстанців. У с. Козятині селяни підбурені гайдамаками Верлана жорстоко  вбили свого власника  маєтку   пана  Стефана Камінського. Разом з ним загинула ганебною смертю його жінка, вельможна пані Антоніна.  Будинок був пограбований. Залишилися сиротами двоє дітей син Гнат та донька Маріанна. У  вбитого повстанцями Стефана було два брати Федір та Фома Камінські.  Дворянин  Фома Камінський написав скаргу на свого брата  Федора, який  присвоїв собі майно і документи покійників.

Влітку 1734 року полк Верлана вирушив на Волинь і в битві під Кременцем здобув перемогу над польським військом, яке  стало йому на шляху. Просуваючись на Захід, гайдамаки зайняли Броди і східну частину Галичини , й аж до Львова та південно-східну частину Волині до Дубна - польську Україну, як її називали. Під контролем повстанців опинилось близько 650 кілометрів. На всіх зайнятих районах скасовувалось кріпацтво, панщина, впроваджувались козацькі демократичні інститути, селяни наділялись частковими виборними правами. Навіть всі ченці київських монастирів підтримували гайдамаків.

                                  Автор  Юліаш Коссак. "Табір гайдамаків".

У 1734 році, всі регулярні польські війська, що знаходились на території Правобережної України були підняті на боротьбу проти армії Верлана. Організовано спеціальні загони та частини регулярної армії, котрі знаходились у Польщі. Не зважаючи на зусилля поляків , всі військові сили  армії були розбиті повстанцями.

Польський уряд звернувся за допомогою до Російської Імперії. Російська влада відповіла згодою у  боротьбі з повстанцями. Спільні російсько-польські дії почались восени 1734 року. Частково  польську владу було відновлено, зокрема у Брацлаві, де почали створюватись суди для винесення вироків гайдамакам. Об'єднання російської армії з польською було несподіванкою для гайдамаків, які сприймали росіян союзниками. Взимку 1734—1735 р. польсько-російським силам вдалось завдати гайдамакам значних втрат.

На кінець літа 1735 року, повстання було фактично придушене і на території Правобережжя встановлено адміністративно-правову систему Речі Посполитої, відновлено кріпацтво. Як можна судити з подальших повідомлень, значна частина гайдамак, у тому числі і сам Верлан, переселились на територію Молдови, котра знаходилась під протекторатом Османської Імперії. Подальша доля полковника не відолма. Частина запорожців, що брала участь у повстанні, повернулась на Січ.

У наступному 1736 році, гайдамацькі загони Медведя, Гриви, Харка, Жили, Рудя, Іваниці і Тараса ввійшли на територію Речі Посполитої та зайняли Чигирин , Смілу, Паволоч, Таращу  та Немирів. Але розбиті українцями  польські частини лише із допомогою росіян змогли відновити контроль над цими територіями.

.У 1737 році частина запорожців, знову вирушила на Правобережжя, але дорогою була перехоплена і розбита татарами. Харко, Іваниця та Жила, а також майже половина їх полку загинула. Проте 500 осіб все-таки потрапили на територію Речі Посполитої і зайняли містечка Гранів, Суботів, Тальне, Рашків, Животів та Могилів. Окремі гайдамацькі загони діяли до кінця 1740-х років. У 1743 році в районі Лисянки діяв отаман Кузьма Гаркуша, а в 1749 на Київщині отамани Невінський, Беркут, Середа та Іван Борода.

Головним досягненням повстання Верлана стала організація розрізнених  раніше загонів повстанців та противників феодально-кріпосницької адміністрації Речі Посполитої, в організовану гайдамацьку армію. Хоча повстання було придушене і  не досягнуло своєї мети,  але полковник Верлан з військом вселив  віру  в могутність українців подолати ворога загальними зусиллями. Такий випадок  підвернувся у  1760-х роках, коли під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти почалось наймасштабніше гайдамацьке повстання під назвою Коліївщина. Гайдамаки оспівані в численних піснях та думах, опоетизовані Тарасом Шевченко . Їхні керівники стали героями літописів. та мистецьких творів.

Із вільних історичних джерел.

Підготувала директор Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич