Трегедія одного дня 31 січня 1942 р.

 

Минули різдвяно-новорічні святки - найулюбленіші зимові дні в нашому житті...Але радість йде поруч зі смутком ..Чимало бувало й трагічних сторінок, в тому числі і у наших козятинців.

80 років тому 31 січня , а за спогадами підпільниці Юстини Лукашевич це сталося 30 січня, у лютий 25 -и градусний ранок на центральній площі міста Козятина під час нацистської окупації було привселюдно страчено двох залізничників Івана Сєрбіна та Григорія Кондрацького за те, що вони прослуховували заборонений в ті часи радіоприймач і сповіщали населення листівками про правдиву інформацію на фронті. Щоб повчально було іншим . Цю екзекуцію проводили, зігнавши понад 3 тис населення з навколишніх сіл.

Іван Сєрбін з дружиною Іриною.

Понуро, з переляканими очима спозерцали вони жахливу страту.

Про це можна дізнатися в краєзнавчих напрацюваннях та

у книгах полковника внутрішньої служби у відставці, ветерана МВС, дослідника періоду нацистської окупації Козятина, автора численних публікаційі Леоніда Кривова. В своїх працях він посилається на спомини очевидців тих часів, з якими сам зустрічався.

Члени підпільної організації "Залізничник ", український шеф депо , болгарин за національністю, машиніст Іван Сєрбін , 1915 року народження, села Земіново Одеської області приїхав в Козятин для навчання у фабрично- заводському училищі.

Молодий чоловік отримав спеціальність машиніста паровозу. Був чудовий , компетентний фахівець справи, компанійська людина, веселун, гарно грав на струнних інструментах. В період фашистської окупації, на пропозицію керівника Козятинського підпілля Івана Попова( псевдонім Анатолій Доля) став членом підпільної організації «Залізничник» і допомагав чинити супротив окупантам, виводити із ладу паровози, деповське поворотне коло, розвішував листівки з правдивою інформацією з фронтів, закликав не вірити владі.

Григорій Кондрацький – із родини розкуркулених радянською владою хазяїв. Народився в селі Повелки на Житомирщині у 1912 році. Батько Михайло– володар власноруч побудованого млина та кам’яного будинку, вимушений був з дітьми після вигнання шукати інших заробітків, щоб прокормити родину. Влаштувався на ст. Бровки ковалем- слюсарем по ремонту вагонів. У 1938 році родина переїхала до Козятина. Син Григорій – кремезний , статний чоловік, служив з 1933 року в армії, закінчив полкову Жмеринську школу, займався радіотехнікою, оволодів спеціальністю радіотелефоніст. Працював в паровозному депо. Був призваний вдруге до лав армії у 1940 році. Під час 2-ї світової війни в серпні- вересні 1941 року потрапив в оточення під Києвом, а потім у полон, звідки втік та повернувся в Козятин. Влаштувався на роботу і познайомився з Іваном Сєрбіним- українським шефом депо. Таємно прослуховували радіоприймач, котрий склав із деталей Григорій Кондрацький , а за іншою версією, був викрадений підпільниками із німецького , офіцерського вагону.

Український шеф парвозного депо Іван Сєрбін (1915-1942).

Електромеханік (1912 - 1942)

За цим їх і застали окупанти після доносу . Прослуховування радіоприймачів було заборонено, тому що там народ взнавав правду з фронту і розповсюджував її у листівках по місту. Саме тому були страчені окупаційною владою молоді чоловіки.

Їх привезли на підводі після двотижневих тортур геть знесилених, скалічених і хотіли примусити встати та піти до шибениці. Та катовані, після нелюдських знущань не змогли навіть підвестися, тому їх потягли поліцаї волоком. Смерть , як пізніше стало відомо, членів підпільної організації « Залізничник» стала не однією із найжахливіших видовищ в житті міста під час німецько - фашистської окупації.

Окупаційна газета міста Козятина.

Свідками її були не лише зігнане населення, а і обидві вагітні дружини підпільників Ірина та Надія. Після баченого і усього пережитого дружина Івана Сєрбіна Ірина народила молодшого сина Миколу через 2 тижня після смерті батька, а Надія через 7 місяців- сина Володимира. .

У 1998 році з ініціативи Леоніда Кривова та журналіста Олександра Тихенкького , за підтримки місцевої влади було встановлено пам'ятну стелу страченим патріотам -залізничникам. Козятинці увіковічнили імена героїв у назвах вулиць Водокачна стала Сєрбіна , а Пиковецьку перейменували на Кондрацького. Пам'ятаймо подвиги наших дідів. Дякуємо за надані світлини, книги, документи й матеріали музею краєзнавцю, журналісту, досліднику Леоніду Кривову.

Молодший син Івана Сєрбіна Микола з внуком біля пам'ятного місця страти підпільників.

Родичі страчених підпільників зі Сваляви, Вінниці і Козятина в гостях у міського голови Олександра Гвелесіані. 31.01.2000р.

Родичі страчених підпільників зі Сваляви, Вінниці і Козятина в гостях в центральній районній бібліотеці з авторами книг Олександром Тихеньким та Леонідом Кривовим, диреткором бібліотеки Галиною Савченко. 31.01.2000р.

Пам'ятне місце страти. 1998 р.

Директор Музею історії міста Лілія Макаревич