СПОГАДИ СТАРОГО ПАРКУ

     З весни до осенi дружна сім’я Козятинських дачників добирається примiським потягом до своїх дач на зупинку «Плановий». Мiсця тут чудовi, лiсове повiтря цiлюще. Проходячи повз територію тублiкарні, яка розташована поруч із залiзничною зупинкою, милуєшся чудовим старим парком, серед якого розташувався лікарняний заклад. Алеї тут завжди підметені, дерева підрізані і дбайливо побiлені. Вони скинули свій ошатний одяг і сумують, опустивши додолу довгi віти. Про що сумуєте, що згадуєте: ак багато бачили ви на своєму вiку, — і хорошого, і. страшного. Якби дерева вмiли говорити....

     Багаті українськi землi завжди були ласим шматком для чужоземних загарбників. Села Сестринiвка, Бiлилiвка та iншi належали польським магнатам Браницьким, які перебували в родинних зв’язках iз Потоцькими. Але часи змiнилися i колись могугня Рiч Постолита втратила свою єднiсть i незалежнiсть. Пiсля придушення польського повстання 1830-1831 р.р., яке було направлене проти росiйського панування у Королiвствi Польському, багато земель польських землевласникiв були конфiскованi i переданi у державну казну. У власнiсть росiйської держави перейшло також село Сестринiвка з прилеглими землями. Пiзніше та частина землi, на якій зараз знаходиться тубдиспансер стала належати відставному генераловi Струкову, пiсля смертi якого господарством керувала його дружина. Саме вона і сприяла будiвництву тут сiльськогосподарської школи, яка випускала агрономiв для помiщицьких маєтків. У 1912 році вiдбувся І-й випуск агрономiв. У 1913 роцi Волосько-Махаринецьку сiльськогосподарську школу (так тодi називався навчальмий заклад закiнчили 18 учнiв.

     Школа утримувалася, в основному, на кошти земства. Щорiчно до 1917 р. відбуваються випуски молодих спецiалiстiв. Революцiя на якийсь час перервала навчальний процес. Бурхливi події тих часiв не обминули i наш край. Уже в 1919 році навчання в школi відновлюються. У тому ж році в школi навчався Петро Чечель, член Центральної Ради, самостйник. Вiн був одружений з дiвчиною iз села Сестринівка. Якийсь час жив i працював у селi. У роки радянської влади за свої самостiйницькi погляди був репресований. У 1920 р. завiдуючим школою був Карузiн Борис Васильович. Кількiсть учнiв збiльшується до 40- ка. В штатi 5 викладачiв. Незабаром у шкiльному господарствi з’явились трактор та молотарка. Силами учнiв було висаджено великий сад, засiвалися зерновi та технiчнi культури, вирощувалися овочi.

     На початку 30-х рокiв сiльськогосподарську школу було перепрофiльовано і стала вона називатись технікумом.  Тут почали готувати спецiалiстів для молочного виробництва та птахопереробної промисловостi: зоотехніків та технологiв з переробки продукції птахiвництва.

     У 1937 роцi за наказом наркому харчової промисловостi А. І. Мiкояна технiкум було закрито. В примiщеннi технiкуму почали працювати постійно діючi курси для підвищення квалiфiкації робiтникiв птахопереробної промисловостi. У 1939 р.

технiкум знову вiдновлено. Бiльше як 100 юнакiв та дiвчат розпочали навчання. Директором технiкуму призначено Петра Тихоновича Богуславця, у 1941 році мав відбутися черговий випуск студентiв, але зробити цього не вдалося — розпочалась вiйна. Директор технiкуму пiшов на фронт i не повернувся. На боротьбу з ворогом пiшли майже всi викладачi та багато студентiв.

     Пд час вiйни окупанти намагалися знову налагодити в технiкумi навчання і поновити господарство, але це їм не вдалося. Жителі Козятина, Сестринiвки, Волоських Махаринець чинили опiр ненависним ворогам. Пiсля визволення Козятина від загарбників на території навчалького закладу почав діяти вiйськовий шпиталь. В Братській могилi захороненi останки 53-х радянських воїнiв, які загинули на цiй землi. В 1967 роцi тут встановлено гранiтний пам’ятник.

     Навчання в техкiкумi відновилося вже восени 1944 р. Весною 1945 р. відбувся перший пiслявоєнний випуск 15 чоловік. У I949 роцi відбудовано   зруйнований під час вiйни двоповерховий корпус. У 1954 році завершено надбудову 3-го поверху навчального корпусу. У цих будівельних роботах активну участь брали викладачi та студенти  технiкуму. Навчання тривало чотири роки на єдиному віддiленнi з спецiальностi «Технiк-технолог м’ясної та птахопереробної промисловостi»  . З 1956 по 1961 рiк навчальний заклад називався «Козятинський обліковий технікум». Тут готували технiків зі слецiальностей: планування на пiдприемствах харчової промисловостi та бухгалтерський облiк.

      3 1959 р. в технiкумi відкрито вiддiлення технолгії молочних продуктiв. З 1 серпня 1961р. технiкум перейменовано в Козятинський технологiчний технiкум м’ясної та молочної промисловості. Через 2 роки припиняється підготовка бухгалтерiв.

      З серпня 1967 р. Козятинський технікум став називатися Вiнницьким техмiкумом м’ясної та молочної промисловості з мiсцезнаходженням у м. Козятинi.

      Протягом 50-60-х рокiв матеріально-технiчна база навчального закладу значно покращилась. Студенти мали в своему розпорядженнi технологчний та хiмiчний кабінети, слюсарно-механічнi майстернi, бiбліотеку, гуртожиток, спортзал. У 1961 роцi завершено будівництво дороги з твердим покриттям. У 1963 роцi розпочато регулярний рух автобусiв між Козятином і  техмiкумом. У цьому ж роцi розпочалась експлуатацiя артезiанської свердловини.

      Проте навiть цi умови уже не задовольняли вирослі потреби. Кількість студентiв збільшувалась. Тому на основi Наказу Мiнiстерства м’ясної та молочної промисловостi СРСР у груднi 1970 року технiкум переведено у нову щойно збудовану будівлю у м. Вiнниці на проспектi Юностi. Заклад 20 липня 2004 року перейменовано у Технологiчно-промисловий коледж Вiнницького національного аграрного унiверситету.

     Настали новi часи, розпочалося нове житгя навчального закладу. Але викладачi i студенти свято бережуть свою історiю, яка розпочалася для них у далекому 1910 році, коли невелика група сільських юнаків прийшла на навчання у Волосько-Махаринецьку сiльськогосподарську школу, яку вони закiнчили у 1912 р. Пам’ятають i шанують в коледжi своїх видатних випускникiв, якi закінчували Козятинський технiкум. Серед них багато вчених, викладачiв, керiвникiв підприємств.

     Нинi коледж є сучасним навчальним закладом з передовими технологiями навчання. На денном відділеннi навчається 740 студентiв, на заочному -200. Студентiв навчають досвідченi та висококвалiфiкованi викладачi. Є гуртожиток, 2 спортивнi зали, їдальня, медпункт, працюють гуртки художньої самодіяльності. Значно розширився перелiк отриманих спеціальностей.

     Шумлять на подвір’ї  коледжу iншi дерева, зберiгаючи в своїх кронах iншу iсторiю, яку вони теж передадуть майбутнiм студентам.

Ольга МЕЛЬНИКОВА краєзнавець.