До 435 річчя  Януша Федоровича  Тишкевича -   одного з нащадків володарів наших земель з 15 по 20 ст. .

                                                      

 Герб Тишкевичів  "Леліва"2,  з графським титулом вручений  1569 р.

.

 Воєвода Київський Януш Тишкевич (1590-1649), його нащадки володіли землями с. Іванковець й до  початку 20 ст.

 Тишкевич Януш Федорович (Janusz Tyszkiewicz Johojski) народився у 1590 році в родині магнатів Тишкевичів, що були власниками Бердичева та навколишніх земель. Ці території у 1437 році князь Свидригайло Ольгердович, Великий князь Руський (Київський), надав своєму підданому – васалу Каленику Мишковичу гербу Леліва1, наміснику Путилівському та Звенигородському. На той час в Махнівці  близ  наших земель існували два  деренв'яні замки. Один  біля урвища річки Гилоп'яті, другий біля сучасної давньої церкви. Його син Тишко (Тимофій) Каленкович Мишкович вважається засновником роду Тишкевичів (що означає нащадки Тишка). Тишкевичі отримали від короля польського і великого князя литовського Сигизмунда II Августа у 1569 році титул графів "на Логойську", яким користувались нащадки.

 Батьками Януша Тишкевича був Федір (Теодор, Фридерик) Тишкевич (1549-1621) та Софія Янушевна Заславська (?-1617), що походила зі знатного українського князівського роду. Всього в сім'ї Федора та Софії виросло троє синів та дві доньки.

 Досягши зрілого віку Януш Тишкевич одружується на Ядвізі Белжецькій, Галицькій кастелянші. В їх сім'ї народжується дочка Христина, яка згодом виходить заміж за магната Андрія Массальського.

 Слід нагадати, що на початку XVII століття між Туреччиною, що виявляє агресивну зовнішню політику щодо слов’янського світу, та Польщею, до складу якої входять і українські землі, значно погіршились відносини, що призвело до війни. Участь у ній в складі королівських війська бере і молодий магнат Януш Тишкевич. У вересні 1620 року відбулись вирішальні бої під містечком Цецорою, розташованого на березі ріки Прут, в ході яких польське військо зазнало поразки. Відступаючих до Кам`янця-Подільського турки і татари остаточно розгромили поляків, а Януш Тишкевич вперше потрапляє у полон. Та молодому магнату Янушу вдалося відкупитись та звільнитись з полону.

 

У 1621 році батько Януша Федір Тишкевич помирає. Януш отримує титул графа, наданий роду Тишкевичів ще польським і великим князем литовським Сигизмундом II Августом, успадковує Бердичів та навколишні землі і стає одним із найвпливовіших магнатів в Україні: з 27 магнатів Київського воєводства він був сьомим за кількістю дворів. Янушу належить чимало маєтків Житомирщини, зокрема, Слободище, Бердичів, Чортолісці, Рудники, Махнівка (нині селище Хмільницького  району Вінницької області). Всього у його власності близько 120 населених пунктів. Лише Бердичівські і Махнівські маєтки мали площу біля 1 тис. квадратних кілометрів. Маючи такі значні земельні володіння Януш Тишкевич стає регулярним постачальником зерна в Європу.

Карта 1790 р. Брацлавського воєводства, частково Київського.

Януш активно заселяє свої землі, спустошені частими набігами татар, заохочуючи селян-переселенців звільненням від податків на тривалий час. Також він засновує нові містечка та поселення. Наприклад, ним засновано селище, нині відоме під назвою Червоне (Андрушівський район Житомирщини).

 

                         Річка Гнилоп'ять біля Бердичівської фортеці  та костелу босих кармелітів

2 березня 1634 року єпископ Київський Андрій Шолдрський освячує наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святого Михаїла Архангела, Святого Івана Хрестителя та Святого Івана Євангеліста. В заході освячення приймає участь і засновник монастиря Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою.22 липня 1642 р. костел освячено.

У 1626 році Януш Тишкевич стає житомирським старостою3. Згодом він досягає найвищої владної посади регіонального рівня, обіймаючи з 1630 по 1649 рік посаду київського воєводи, на цьому посту він змінив померлого родича Олександра Заславського.

 У 1627 році Януш Тишкевич, з метою охорони своєї маєтності від спустошливих нападів татар (за іншою версією – з метою поживи), організовує похід проти кримських татар і сам його очолює. Та цей похід зазнає поразки, а воєвода вдруге потрапляє до полону. За легендою, перебуваючи в полоні Януш бачить сон, в якому невідомі йому ченці просять Богородицю про його визволення. Коли Тишкевич визволяється з полону, ченців зі свого сну він зустрічає в одному з костелів Любліна. Цю історію та про обіцянку побудувати храм на честь Святої Діви Богородиці він розповідає візітатору ордену кармелітів, до якого належали ці ченці, о. Яну та провінціалу о. Міхалу. Керівництво ордену схвалює цей задум і Тишкевич дарує кармелітам свій замок у Бердичеві та земельну ділянку під будівництво кармелітського монастиря. Про це 19 липня 1630 року він робить відповідний запис у Люблінському Трибуналі. Також на утримання монастиря та його ченців він одписує село Скраглівку, що знаходиться поряд з Бердичевом, та прибуток від своїх маєтків у розмірі 1800 злотих щорічно. 30 грудня цього ж року це розпорядження було підтверджене записом у Житомирському суді.

 

Герб Махнівки  затвероджений 1796 р.

Вже 2 березня 1634 року єпископ Київський Андрій Шолдрський освячує наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святого Михаїла Архангела, Святого Івана Хрестителя та Святого Івана Євангеліста. В заході освячення приймає участь і засновник монастиря Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою.

 

22 липня 1642 року костел було відкрито та освячено. Йому Тишкевич передає сімейну реліквію – старовинну ікону Божої Матері, що з давніх-давен вважалася чудотворною. Її встановили в збудованому, заглибленому в землю храмі, який дістав назву "дольного" (нижнього). На поклоніння іконі з усіх частин Речі Посполитої сходилися безліч прочан.

 

Після повернення з неволі Януш стає ревним прибічником католицизму (на відміну від батька, який був уніатом). Він надає матеріальну підтримку багатьом католицьким чернечим орденам. Крім бердичівського костьолу та конвенту, Януш Тишкевич побудував каплицю у Любліні, у Махнівці та Чуднові – монастирі бернардинів, у Любарі та Морохві — монастирі домініканців, у Житомирі з 1634 по 1636 рік побудував костел кармелітів. Найбільшою його увагою користувалися єзуїти. Ставши київським воєводою, Януш закріпив становище єзуїтів у Києві, заснувавши єзуїтську колегію, якій приділяв всіляку підтримку.

 

Януш був не лише ревним католиком, але й непримиренним ворогом запорозьких козаків та й взагалі усіх "хлопів". З початком Української національної революції 1648-1676 років проти Речі Посполитої Бердичівщина опиняється у вирі її подій: повстанці захоплюють маєтки, вбивають польську шляхту, спустошують католицькі храми.

Фото Анни Доманської "Гуйва"

В червні 1648 року козацькі загони полковника  Максима Кривоноса та козаки Білоцерківського полку Івана Гирі, соратники Богдана Хмельницького, обложили містечко Махнівку (маєтність Тишкевича), в якому закрилися 500 шляхтичів із сім'ями і три хорогви 5 польських військ: дві – самого Януша Тишкевича, на чолі яких стояв ротмістр Стефан Лев, а одна – повітова Київського воєводства. Триває запеклий штурм. Та навіть підхід на підмогу Тишкевичу передових загонів 6-тисячного карального війська на чолі з магнатом Ієремією (Яремою) Вишневецьким не може переламати хід військових дій – після затяжних боїв українські повстанці отримують перемогу над польськими військами. А 18 липня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом беруть вже бердичівську фортецю і майже повністю її руйнують.Трохи по іншому інтерпритує події в "Літописі" Самійло Величко . Там він  описує, що сам Вишневецький в цьому бою піддавався небезпеці, під ним Максимом Кривлоносом було вбито коня й козацький полковник ніби влучив в князя списом, тому йому довелось скинути з коней своїх драгунів, осідлати їх коні і продовжити бій. Польські джерела пишуть, що Ярема Вишневецьй подолав Кривоноса, вигнав його з містечка і той втік в  поля неподалік в бік Козятина.  Покидає свої маєтності  і Януш Тишкевич та разом з польськими військами відступає на захід.

                                  Карта Гійо́ма (Вільгельма) Левассе́ра де Бопла́на  поч. 17 ст.

 Козацький полковник Максим Кривонос  ( 1600 ?-1648)_

 

                                                            Князь   Ярема Вишневецький  (1612- 1651)

У вересні 1648 року Януш Тишкевич з 1200 власної кінноти у складі багатотисячного польського війська бере участь у великій битві з українським військом під проводом Богдана Хмельницького біля Пилявців (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області). Тут, 11 вересня, він з власної ініціативи, без належного узгодження з реґіментарями (керівниками) польського війська, розпочинає бій за греблю через ріку Ікву, під час якого виявляє свою нездатність як керівник. Після битви під Пилявцями, яка через декілька днів закінчилась повним розгромом королівського війська, Тишкевич втікає до Польщі.

 В Україну Януш Тишкевич більше не повернувся. Втрата маєтків і поразки в боях, певно, і прискорили його смерть, яка настала в Любліні у 1649 році. Тут його і було поховано у костелі Отців Кармелітів Босих.

 

Через більш як століття – у серпні 1759 року – ченці привозять забальзамоване тіло фундатора костелу Януша Тишкевича у Бердичів, де воно знаходить свій спочинок у нижній капличці (зараз ризниця) дольного храму костелу Босих Кармелітів, поряд зі склепами нащадків роду Тишкевичів. Та у 1926 році, після оголошення костелу Босих Кармелітів історико-культурним заповідником, тіло Януша Тишкевича зникає. Нині не зосталося жодного сліду від саркофагу та сімейних поховань засновника костелу, крім мармурової плити, що збереглася над входом до каплиці.

                                             

 

 

 

Джерела і література:

 

Dynastie i rodziny. Rodzina Tyszkiewicz herbu Leliwa: http://genealog.home.pl/gd/szablony/rodzina.php?lang=pl&id=00139