13  КВІТНЯ ШОСТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ  ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ   ВІКТОРОМ МИКОЛАЙОВИЧЕМ РОЗБІЦЬКИМ...

ПАМ'ЯТАЄМО...

Розбіцький Віктор Миколайович
(06.10.1974 – 13.04.2019) 

Солдат у відставці, в/ч А 0796, учасник АТО. Нагороджений відзнакою Президента України « За участь в антитерористичній операції» 

Віктор Розбіцький на війну пішов добровольцем. Те, що мав травму хребта і третю групу, приховав, коли проходив медкомісію. Про війну розповідати не любив, як і про контузію. Але коли співрозмовник налаштовував його на розмову, цікавого дізнавався багато: як змогли вийти із вогняного полону, влаштованого сепаратистами; вижити 25 днів у лісі із 5-денним сухпайком; обдурити кадирівців, набрівши на їхнє лігво; а в мирному житті - оговтуватися від стресу та по-новому облаштовувати власний будинок, вщент обчищений злодіями за час служби у війську.

Родом боєць з Глуховець. Там закінчив школу, звідти пішов на строкову службу у прикордонні війська, де служив радистом. А після служби у 1994 році влаштувався на каолінкомбінат зварювальником. Саме там й отримав травму, коли під час зварювальних робіт взимку впав із третього поверху. З того часу був інвалідом третьої групи.

Пішов до війська 9 лютого 2015 року. Місяць відбув навчання в Житомирі, на базі 95-ї аеромобільної бригади, де освоював нову військову спеціальність - оператора безпілотних літальних апаратів. По закінченні навчання потрапив у Рівне, в оперативне командування "Захід", в 130-й окремий розвідувальний батальйон ЗСУ. А звідти, лише встигли відсвяткувати Пасху, одразу відправилися на схід - у Луганську область. Перше бойове хрещення отримав під Золотим Попаснянського району.

– Фільм про в’єтнамців допоміг вийти з вогню, - згадував боєць, - нас сепаратисти засікли і хотіли розстріляти. Але ми вчасно побачили ворога. Їх було десь чоловік 20, запалили з однієї сторони сосновий ліс, і чекали з іншого боку, що ми будемо вибігати. А я у фільмі бачив, як викурювали в’єтнамців, ідучи через вигорену площу. І ми таким чином через вогонь змогли повернутися назад і залишитися живими.

Вже з перших днів на фронті з безпілотника перекваліфікувався у розвідника. І всю службу ходив на завдання.        Одного разу галетне печиво та тюбітєйка врятували від смерті. І не лише його, а більше двох десятків членів розвідгрупи. Направили у розвідку на 5 днів, відповідно видали і сухпайок лише на ці дні, а довелося перебувати ізольованими у лісі 25 днів, зайшовши за неправильною вказівкою у тил ворога, й самі не знаючи, що так близько. Віктор любив ходити у тюбітєйці. Одного разу йшов у ній та шортах, не бритий зо два тижні, а назустріч кадирівці. Ховатися було нікуди, змушений був так і прямувати на них. А вони поздоровалися і пішли далі, прийнявши його за свого. Отож всією розвідгрупою після того й пішли далі у глиб лісу.

Як змогли вижити із сухпайком на 5 днів, теж не менш цікава ситуація. Віктор був за характером "плюшкін", не любив викидати те, що інші вважали за непотріб. Бійці тушонку з’їдали, а каші, галетне печиво, мед, джем ніхто не хотів їсти. Він все це підбирав і складав у мішок - на "чорний день". Цей мішок, який взяв з собою у розвідку, і врятував усіх, коли настали "чорні" голодні дні.

Пережив Віктор і контузію. Після одного із вибухів його оглушило. З лівого вуха пішла кров. А згодом став помічати, що зовсім не чує на ліве вухо. Після повернення з гарячих точок проживав у селі Козятині. Після демобілізації довго не міг виспатися. Не мав сну. І не любив, коли хтось розпитував: як там, на сході? Допомагала відволікатися від переживань улюблена справа - рубати дрова. Завжди у нього їх було багато - порубаних і складених. А ще - шиття. Перейняв це від бабусі-майстрині. Чи то треба поміняти блискавку на куртці, чи підкласти штани, пошити наволочку а то й шорти - із задоволенням сідав за швейну машинку. Таким він був - один із козятинських героїв-захисників. Таким і залишиться у пам’яті всіх, хто його знав..

Слава Герою! Вічна пам'ять!