Рубрика : Музейні цікавинки

                                                    

 Еволюція  праски.

                                          Одна із найдавніших прасок в Україні - рубель.

А чи знали ви, що у фондах Музею історії міста Козятин є велика колекція прасок, яка складається з 34 одиниць. Ця колекція створювалася на протязі двадцяти двох років. До неї входять дерев’яні рублі ,  чавунні вугільні праски та литі , що нагрівалися на плиті . Тільки уявіть, що серед них немає однакових, кожна праска неповторна.

Прасування може здатися сучасним винаходом, але його коріння сягає дуже глибоко. Знахідки під час розкопок підтверджують, що ще за часів Кам’яної доби люди використовували для прасування одягу поліровану мамонтову кістку. Зокрема греки та римляни у IV ст. до н. е. брали залізні прути та камені-кругляки, нагрівали їх . У Стародавньому Китаї використовували розпечені сковорідки, наповнені вугіллям. Ці ранні форми прасування  заклали основу для еволюції.

 В нашій місцевості ще до середини 20 ст.  століття прасували дерев’яною качалкою  і рублем. Такий прасувальний «прилад» у давні часи вважався особливим подарунком для нареченої, адже вказував на те, що вона є рукодільницею та відмінною господинею. Його берегли як реліквію та передавали у спадок, можливо тому вони збереглися до нашого часу. Чотирнадцять таких «прасувальних» рублів подарували мешканці міста та Козятинщини до колекції нашого музею.

                                           

У XVIII-  ХІХ ст. в російській імперії, зокрема й на території України, почалося промислове виробництво вугільних прасок. Їх випускали ливарні заводи, маленькі артілі з декількома працівниками . Бувало, що виготовляли й ковалі. Робили такі праски найчастіше з чавуну, рідше — з міді та сплаву металів. 

Чавунна праска, яку виготовили в артілі «Плуг» міста Малин на Житомирщині у 1920-х р.р, теж зберігається в нашому музеї. Праски такого типу були поширені ще в ХІХ ст. Всередині вони мають порожнину, куди засипається розжарене вугілля.  ЇЇ розігрівали, розмахуючи нею  в різні боки. Таким чином повітря, що потрапляло через отвори у прасці, роздувало жар.

Окрім вугільних прасок значного поширення набули литі чавунні нагрівні праски, які розігрівалися на відкритому вогнищі або на плиті . З’явилися вони на території України у XVIIІ ст. і випускалися аж до 1960-х рр.. Останнього випуску лита праска  теж знаходиться в музейній колекції. Пам’ятаю ще зовсім нещодавно бачила в хаті у літньої бабусі  на плиті схожу. Нагрівалася така праска довго, а остигала швидко. Тому  користувалися двома прасками відразу: поки одна у роботі, інша нагрівається. Із плином часу відбувалося удосконалення праски: зменшувалися її розміри та вага, додавалися оздоблення орнаментами з візерунчатими ручками, різними декоративними деталями.  

 Також існували «гавки» – скляні кульки з металевими кільцями, наповненими гарячою водою, що слугували для прасування. Але поширення такі праски не набули.  Хоча , скляні  кулі й досі можна виявити у господарів в домівках, зокрема показували мешканці села  Черепашенці Калинівського району . 

 В Європі у Німеччині в ХІХ ст. користувалися спиртовими прасками. Для прасування необхідно було до їхнього корпусу прикріпити металеву колбу, заповнену спиртом. Після вмикання приладу спирт по спеціально вмонтованих трубочках потрапляв всередину, і при його згоранні відбувалося нагрівання. Вони були достатньо коштовними . За них давали невелику отару овець. З другої половини дев'ятнадцятого століття в європейських країнах з'явилися досить дорогі моделі, що працювали на нафті й гасі .

Застосування електрики у  ХІХ ст. круто змінило побут людини. Адже з’явилися побутові електроприлади, зокрема,  електропраски, що у1882 р.  запатентував Генрі В.Сілі з Нью-Йорку.

Масовий випуск сучасних електропрасок  в Україні почався з 1960-х рр. Основним підприємством із їх випуску був Харківський електромеханічний завод.

 Завітайте до КЗ « Музею історії міста Козятин» , щоб побачити у його фондах 19  екземплярів чавунних  прасок, серед яких є і європейського зразка.  Три з них передали до фондів  музею подружжя   Мандрис - Галина та Володимир , мешканці села Миколаївки.   Ці поважні люди, нащадки чехів  переселенців , які привезли  праски на наші землі ще  наприкінці 19 ст.і зберегли їх для історії.

http://melitopol-museum.zp.ua/news/670

https://poltava.one/uk/eternal/kachalky-rubeli-ta-galy-chym-lyshe-v-nas-ne-prasuvaly-3034

Матеріали підготувала науковий співробітник КЗ «Музей історії міста Козятин» Олена Колодій