8 листопада перша річниця пам'яті за померлим воїном земляком Іщуком Михайлом Олександровичем...

 Пам'ятаємо....

       ІЩУК     МИХАЙЛО    ОЛЕКСАНДРОВИЧ                                                               (23.05.1975  - 08.11.2024)

                   

СЕРЖАНТ, КОМАНДИР 2-ГО ВІДДІЛЕННЯ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВЗВОДУ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 7221              

НАГОРОДЖЕНИЙ: ВІДЗНАКОЮ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» - ЯК ВОЛОНТЕР, МЕДАЛЛЮ «ЗАХИСНИКУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ", МЕДАЛЛЮ «НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ», НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» ,  НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» ,  НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ», НАГРУДНИМ ЗНАКОМ, «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» , НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» ,  НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ»  МЕДАЛЛЮ «ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ», МЕДАЛЛЮ « ЗА ВІРНУ СЛУЖБУ 3 СТУПЕНЯ », ПОЧЕСНОЮ НАГОРОДОЮ «ЗІРКА ПОШАНИ», ВІДЗНАКОЮ  «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ», ВІДЗНАКОЮ  «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ», ВІДЗНАКОЮ «ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ». НАГОРОДЖЕНИЙ: ВІДЗНАКОЮ «ХРЕСТ БОЙОВОГО БРАТЕРСТВА» (ПОСМЕРТНО).

  МИХАЙЛО НАРОДИВСЯ 23 ТРАВНЯ 1975 РОКУ У МІСТІ ВІННИЦЯ. ПІЗНІШЕ СІМ’Я ПРОЖИВАЛА У МУРОВАНО- КУРИЛОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ, ТАМ ВІДВІДУВАВ САДОЧОК ТА ПОЧАТКОВУ ШКОЛУ. НАСТУПНИМ МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ БУЛА МОЛДОВА – ФАЛЕШТИ. МАМА ВЛАШТУВАЛАСЯ ПРАЦЮВАТИ ДО МІСЦЕВОЇ ШКОЛИ. ТАМ ЗДОБУВАВ ОСВІТУ І МИХАЙЛО. ЩЕ ЗІ ШКІЛЬНИХ РОКІВ ДУЖЕ ЗАХОПЛЮВАВСЯ ХІМІЄЮ ТА ФІЗИКОЮ . ПРОЯВЛЯВ НЕ АБИ ЯКІ ЗДІБНОСТІ ДО ТАКИХ НЕ ПРОСТИХ НАУК. ЗА УСПІШНЕ, ЗРАЗКОВЕ НАВЧАННЯ БУВ ВІДЗНАЧЕНИЙ ЗОЛОТОЮ МЕДАЛЛЮ. ТАКОЖ, НАВЧАВСЯ В МУЗИЧНІЙ ШКОЛІ ПО КЛАСУ - БАЯН. А В СТУДЕНТСЬКІ РОКИ САМОСТІЙНО ОСВОЇВ І ГІТАРУ.

ДЛЯ МАМИ ТА СЕСТРИ БУВ СПРАВЖНЬОЮ ОПОРОЮ, ЗАХИСТОМ, ПІДТРИМКОЮ, СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ У РОДИНІ.ЗГОДОМ МИХАЙЛО ВСТУПИВ ДО ВІННИЦЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ.

КОЛИ ОКУПАНТИ ЗАЙШЛИ В ПРИДНІСТРОВ’Я, ДЕ ПРОЖИВАЛИ НА ТОЙ ЧАС МАМА ТА СЕСТРА МИХАЙЛА – РОДИНА ЗМУШЕНА БУЛА ПЕРЕЇХАТИ. ТЕПЕР ЇХНІМ ДОМОМ СТАЛО НАШЕ МІСТО КОЗЯТИН.ПО ЗАКІНЧЕННЮ ІНСТИТУТУ МИХАЙЛО ПРАЦЮВАВ НА МІСЦЕВОМУ МОЛОКОЗАВОДІ, НАЛАШТОВУВАВ ОБЛАДНАННЯ.

А ВЖЕ В НАШОМУ УЧИЛИЩІ СТОЯВ У ДЖЕРЕЛ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОМП’ЮТЕРНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ. НЕЗАБАРОМ ВІДКРИВ КОМП’ЮТЕРНИЙ ЦЕНТР. ЦЕ БУЛО ЗОВСІМ НОВИМ ВИДОМ БІЗНЕСУ У НАШОМУ МІСТІ. БІЛЬШІСТЬ ВСЕ Ж ЗНАЛИ МИХАЙЛА, ЯК ПРЕДСТАВНИКА ВИРОБНИЦТВА «КОРСА». ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ЗАВЖДИ РОЗВИВАВСЯ ТА УДОСКОНАЛЮВАВСЯ, ТАЛАНОВИТИЙ, УСПІШНИЙ ПІДПРИЄМЕЦЬ.

ТА НАЙБІЛЬШИМ ЙОГО ТАЛАНТОМ БУЛО БУТИ – ЛЮБЛЯЧИМ ЧОЛОВІКОМ ТА НАЙКРАЩИМ ТАТОМ. МИХАЙЛО БУВ ТИМ ЧОЛОВІКОМ ТА ТАТОМ, ЗА ПЛЕЧИМА ЯКОГО БУЛО БЕЗПЕЧНО СПОКІЙНО, НАДІЙНО.

ВІЙНА РОЗКРИЛА В ЧОЛОВІКОВІ  НЕЙМОВІРНУ ЛЮДИНУ ТА ВОЇНА. 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ ВРАНЦІ ВЖЕ БУВ У ВІЙСЬККОМАТІ. А  25 ЛЮТОГО 2022 РОЦІ МИХАЙЛО ВЖЕ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО НАШОЇ БРИГАДИ ТРО. 3-ГО ЛИПНЯ 2022 РОКУ – БАХМУТ – 120 ДНІВ ПЕКЛА. ПІЗНІШЕ – ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА А 7221 – 684 ДНІ НА НУЛІ БЕЗ РОТАЦІЇ. КОНСТАНТУВАВ, ЩО ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ЖИЛИ СПОКІЙНО РІДНІ , ЩОБ ЇХ ЗАХИСТИТИ.

МИХАЙЛО КЕРУВАВ ВІДДІЛЕННЯМ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ. ЙОГО ТЕХНІЧНІ НАВИЧКИ ТА ТАЛАНТ ВРЯТУВАЛИ НЕ ОДНЕ ЖИТТЯ НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ. ТЕХНІКУ  ВЛАСНОРУЧ НАЛАШТОВУВАВ, ВДОСКОНАЛЮВАВ, ВПРОВАДЖУВАВ НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ. ЙОГО ПІДРОЗДІЛ БУВ ПОВНІСТЮ УКОМПЛЕКТОВАНИЙ МОЛОДИМИ ХЛОПЦЯМИ. СТАВИВСЯ ДО НИХ, ЯК ДО РІДНИХ ДІТЕЙ. НАВЧАВ І БЕРІГ. ВОДНОЧАС ЗАБЕЗПЕЧУВАВ ЧІТКУ ОРГАНІЗАЦІЮ. НАВІТЬ ВІЙСЬКОВИЙ ПОБУТ БУВ БЕЗДОГАННИМ. У 2023 РОЦІ ПРОХОДИВ НАВЧАННЯ У НІМЕЧЧИНІ В РАМШТАЙНІ. ТАМ, ФАКТИЧНО, ДІЛИЛИСЯ БОЙОВИМ  ДОСВІДОМ. НАГОРОДЖЕНИЙ  ЧИСЕЛЬНИМИ ВІДЗНАКАМИ ТА НАГОРОДАМИ. МИХАЙЛО БУВ ПОЧЕСНИМ ДОНОРОМ УКРАЇНИ. МАВ НАДЗВИЧАЙНО РІДКІСНУ ГРУПУ КРОВІ – 4. ВВЕЧЕРІ, 8 ЛИСТОПАДА, РІДНІ МИХАЙЛА ЧЕКАЛИ ЙОГО ДЗВІНКА, АЛЕ ВІД КОМАНДИРА  НАДІЙШЛА , СТРАШНА ЗВІСТКА.

КОМАНДИР 2-ГО ВІДДІЛЕННЯ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВЗВОДУ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 7221 СЕРЖАНТ ІЩУК МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ , ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ 25 ЛЮТОГО 2022 РОКУ , ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ, ВІРНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, ВИЯВИВШИ СТІЙКІСТЬ ТА МУЖНІСТЬ 8 ЛИСТОПАДА 2024 РОКУ БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ЛУГІВСЬКЕ, МАЛОТОКМАЧАНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ПОЛОГІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ - ЗАГИНУВ.

ПОХОВАНИЙ НАШ ГЕРОЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА М. КОЗЯТИН!

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ ! 

  7 листопада друга річниця пам'яті за померлим воїном земляком Шапкою Петром Олеговичем...

 Пам'ятаємо....

Шапка Петро Олегович

(13.10.1996-07.11.2023)

Старший солдат, навідник оператор 3 – го відділення, 3 – го взводу оперативного призначення 2 – ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 – го батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного оперативно - територіального об’єднання Національної Гвардії України.

Петро народився 13 жовтня 1996 року в с. Козятині. Зростав відповідальним, добрим та щирим хлопчиком. Закінчив 4 – ту школу. Вступив у Вінницьке вище художнє училище де здобув професії муляра та зварювальника. Далі строкова служба, яку проходив у Бердичіві, за станом здоров’я був комісований. Після служби тимчасово працював в мережі АТБ - маркетів – вантажником, після чого влаштувався в приватне Київське протезно – ортопедичне підприємство. І тут Петро зрозумів, що це те, чим би він хотів займатися по справжньому. Він почав скуповувати літературу про протезування, штурмував інтернет в цьому напрямку. Керівництво всіляко підтримувало Петра та з часом він був направлений на стажування по протезуванню до Німеччини. Мріяв здобувати освіту у відповідному напрямку та допомагати людям.

Повномасштабне вторгнення застало Петра в Києві. Повернувшись в Козятин одразу пішов у військкомат. Вистоявши у довжелезній черзі добровольців та зібравши всі документи був зарахований 26 лютого 2022 року до лав Національної Гвардії України. Військовий вишкіл проходив у Калинівці в підрозділі «Червона калина». Після навчання - Запорізький напрямок. Керівництво фірми, в якій працював Петро, допомагало та передали в підрозділ тепловізори.

А 4 листопада прийшло останнє голосове повідомлення в якому він попередив маму, що не знає коли зателефонує наступний раз. А 7 листопада 2023 року, старший солдат, навідник оператор 3 – го відділення, 3 – го взводу оперативного призначення 2 – ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 – го батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного оперативно - територіального об’єднання Національної Гвардії України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запоріжської області – Шапка Петро Олегович – загинув.

Рік і два місяці він добирався додому. Похований Петро на кладовищі в с.Козятин на Алеї слави.

Вічна пам`ять!

  4 листопада друга річниця пам'яті за померлим воїном земляком Левицьким Сергієм Степановичем...

 Пам'ятаємо....

ЛЕВИЦЬКИЙ СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ

(16.05.1976 – 04.11.2023)

СЕРЖАНТ, КОМАНДИР ВІДДІЛЕННЯ – КОМАНДИР МАШИНИ 1 – ГО РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ 3 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ В/Ч А – 4576. ПОЗИВНИЙ «ЛЕВ». НАГОРОДЖЕНИЙ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ " ТА УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІД 16.07.2024 РОКУ №465 ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» III СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).

СЕРГІЙ НАРОДИВСЯ В С.СЕСТРИНІВКА. ТАМ ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ. ПІСЛЯ 9 – ГО КЛАСУ ВСТУПИВ В КОЗЯТИНСЬКЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ ТА ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ БУДІВЕЛЬНИКА. ПІСЛЯ УЧИЛИЩА СТРОКОВА СЛУЖБА В ДЕСАНТНО – ШТУРМОВІЙ БРИГАДІ. ПО ЗАВЕРШЕННЮ СЛУЖБИ В АРМІЇ ПРАЦЮВАВ В ЛОКОМОТИВНОМУ ДЕПО – МАШИНІСТОМ КРАНА.

ЛЮБЛЯЧИЙ ЧОЛОВІК ТА ТУРБОТЛИВИЙ БАТЬКО, ЯКИЙ ПИШАВСЯ СВОЇМИ ДІТЬМИ. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БРАТ. ЗБИРАВ НАВКОЛО СЕБЕ БАГАТО ДРУЗІВ ТА ПОЛЮБЛЯВ ЗБИРАТИ ГРИБИ.

8 – ГО ТРАВНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. « ЛЕВ» ТАКИЙ ПОЗИВНИЙ ДАЛИ ЙОМУ ПОБРАТИМИ. ТОМУ ЩО САМОВІДДАНО ТА БЕЗСТРАШНО КОЖНОГО РАЗУ ЙШОВ У БІЙ.

4 – ГО ЛИСТОПАДА 2023 РОКУ, ЛЕВИЦЬКИЙ СЕРГІЙ, БЛИЗЬКО 20 - Ї ГОДИНИ В РАЙОНІ ЗРУЙНОВАНОГО ЗАЛІЗНИЧНОГО МОСТУ В М. КУП’ЯНСЬК, ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ПІД ЧАС ПЕРЕПРАВИ НА ЧОВНІ ЧЕРЕЗ РІЧКУ ОСКІЛ, ЧОВЕН ПЕРЕКИНУВСЯ. А 2 – ГО КВІТНЯ 2024 РОКУ ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ СТАВ ВІДОМИЙ ФАКТ ЙОГО СМЕРТІ.

ЛЕВИЦЬКИЙ СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ ПОХОВАНИЙ НА КЛАДОВИЩІ В С.СЕСТРИНІВКА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 Сьогодні 3 листопада третя   річниця пам'яті за померлим воїном земляком Левчуком Володимиром Олексійовичем...

                                                Пам'ятаємо....

 

ЛЕВЧУК ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ

(13. 05.1981-03.11.2022 )

ПОЛКОВНИК, ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ШТАБУ КОМАНДУВАННЯ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВИХ ВІЙСЬК. ЕКС-ЗАСТУПНИК МІНІСТРА У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ, ЗАХИСНИК ЛУГАНСЬКОГО ЛЕТОВИЩА.    

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).  НАГОРОДЖЕНИЙ: НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ"(ПОСМЕРТНО). ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ НАЧАЛЬНИКА ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ «ЗА ДОСЯГНЕННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ». ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ НАЧАЛЬНИКА ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ «ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ». ОРДЕНОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (ІІІ СТ.). ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ». НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА ОБОРОНУ ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ». НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗНАК ПОШАНИ».

МЕДАЛЛЮ “15 РОКІВ СУМЛІННОЇ СЛУЖБИ МОУ”. ЗА СУМЛІННУ СЛУЖБУ НАГОРОДЖЕНИЙ ВОГНЕПАЛЬНОЮ ЗБРОЄЮ ВІД МІНІСТРА ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

ВОЛОДИМИР НАРОДИВСЯ В КОЗЯТИНІ. ЗАКІНЧИВ ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК. ВОЛОДИМИР БУВ КАДРОВИМ ОФІЦЕРОМ. 20 РОКІВ ВІДДАВ СЛУЖБІ У ВІЙСЬКУ, В ТОМУ ЧИСЛІ 3 РОКИ БРАВ УЧАСТЬ В АТО.     

З 2018 РОКУ, ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ ВІЙСЬКА, СТАВ ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМЦЕМ, ЗАЙМАВСЯ КОМП'ЮТЕРНИМ ПРОГРАМУВАННЯМ. В 2020 РОКУ БУВ ПРИЗНАЧЕНИЙ НА ПОСАДУ ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ УКРАЇНИ.ЗАЙМАВСЯ ПИТАННЯМИ ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ, ТРАНСФОРМАЦІЙ І ЦИФРОВІЗАЦІЇ.

9 ЛЮТОГО 2022 РОКУ ВОЛОДИМИР ЗВІЛЬНИВСЯ І З ПОЧАТКОМ ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ ПОВЕРНУВСЯ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ. 3 ЛИСТОПАДА 2022-ГО ПОЛКОВНИК ВОЛОДИМИР ЛЕВЧУК ЗАГИНУВ У ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

41-РІЧНИЙ ВОЇН ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ НАБЛИЖАВ ТАКУ ДОВГООЧІКУВАНУ ПЕРЕМОГУ, ВИКЛАДАЮЧИСЬ НА МАКСИМУМ, АБИ НЕ ДОЗВОЛИТИ ВОРОГУ ЗАГАРБАТИ БАТЬКІВЩИНУ.

У ВОЛОДИМИРА ЛИШИЛАСЯ ДРУЖИНА ТА 3 ДІТЕЙ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

 Сьогодні 31 жовтня  друга   річниця пам'яті за померлим воїном земляком Сергієм Степановичем Папаруком

                                                Пам'ятаємо....

ПАПАРУК СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ

(17.11.1964 - 31.10.2023)

ШТАБ-СЕРЖАНТ, НАЧАЛЬНИК ЇДАЛЬНІ, ВЗВОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕДИЧНОЇ РОТИ В\Ч А 2802. УЧАСНИК АТО.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ".

НАРОДИВСЯ ГЕРОЙ 17 ЛИСТОПАДА 1964 РОКУ В С. СЕСТРИНІВКА. ТАМ ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ. ВСТУПИВ В НАШЕ УЧИЛИЩЕ  ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ МЕХАНІК РЕФРИЖЕРАТОРНИХ ПОЇЗДІВ. КОЛИ НА НАШУ ЗЕМЛЮ ЗАЗІХНУЛО ЗЛО  СТАВ УЧАСНИКОМ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ .

ВСЕ ДО КОПІЙКИ ВКЛАДАВ В ЗЕМЛЮ, ДЛЯ НЬОГО ВОНА БУЛА СВЯТОЮ. ГАРНИЙ ГОСПОДАР, У ЯКОГО БУЛО ДУЖЕ БАГАТО ТОВАРИШІВ ТА ДРУЗІВ. ЗА ПЕРШИМ ПОКЛИКОМ ЙШОВ НА ДОПОМОГУ.  24 ЛЮТОГО, КОЛИ НАША ЗЕМЛЯ ЗДРИГНУЛАСЬ ВІД БОЛЮ,  СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ 25 ЛЮТОГО 2022 РОКУ ЗНОВУ ВЗЯВ ЗБРОЮ ДО РУК.  ЗАВЖДИ УСМІХНЕНИЙ, НАДІЙНИЙ ТА  ВПЕВНЕНИЙ В СОБІ ВОЇН ВІВ ЗА СОБОЮ ПОБРАТИМІВ, ЗА ЩО ВОНИ ЙОГО ЛЮБИЛИ ТА ПОВАЖАЛИ. 

НІЩО НЕ ПРОХОДИТЬ БЕЗСЛІДНО І У ВЕРЕСНІ ЦЬОГО РОКУ  СТАН ЗДОРОВ’Я НЕ ДОЗВОЛИВ СЕРГІЮ ПРОДОВЖУВАТИ СЛУЖБУ У ЛАВАХ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. КОЛИ ЛЕЖАВ У ШПИТАЛІ МОЛОДІ ХЛОПЦІ, ПРО ЯКИХ ДБАВ НА ФРОНТІ СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ, ПРИЇЗДИЛИ ДО НЬОГО І ГОВОРИЛИ «ДЄД, МИ ЩЕ ПОВОЮЄМО». АЛЕ НА ЖАЛЬ 31 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ  СЕРЦЕ ПАТРІОТА ЗУПИНИЛОСЯ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                                     

            31 жовтня річниця пам'яті  за полеглим воїном  земляком  Ясінським Денисом Олександровичем 

                                  ПАМ'ЯТАЄМО....

                                      

 ЯСІНСЬКИЙ ДЕНИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(30.11.1988 - 31.10.2024)

СТАРШИЙ СОЛДАТ, КУХАР ГОСПОДАРСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2643.  НАГОРОДЖЕНО УК:АЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ : ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗСУ «КОМБАТАНТСЬКИЙ ХРЕСТ»  ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЧЕСТЬ ТА ПАМ'ЯТЬ»(2024), ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" III СТУПЕНЯ (2025), (ПОСМЕРТНО).

        НАРОДИВСЯ 30 ЛИСТОПАДА 1988 РОКУ В С. СЕСТРИНІВКА. ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ 9 – ГО КЛАСУ ВСТУПИВ В НОВОУШІВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ АГРОНОМ. ДАЛІ СТРОКОВА СЛУЖБА У ВІЙСЬКАХ ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ. ПО ЗАКІНЧЕНІ СЛУЖБИ ПРАЦЮВАВ В «СІГНЕТ ЦЕНТРІ» ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ АГРОНОМ. ОДНОЧАСНО НАВЧАВСЯ У ВІННИЦЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ АГРАРНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ. ОДРУЖИВСЯ З ДІВЧИНІ СВОЄЇ МРІЇ – НАТАЛОЧЦІ. НАРОДИЛАСЯ КВІТОЧКА ДОНЕЧКА.

    ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ 14 ТРАВНЯ 2022 РОКУ ДЕНИС БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВІН ТЕЛЕФОНУВАВ РІДНИМ ЩОДНЯ, ВСЕ РОЗПИТУВАВ, ЯК ЙОГО ДІВЧАТКА.

        МІСЯЦЬ ТОМУ ДЕНИСА ВІДПРАВИЛИ НА ПОКРОВСЬКИЙ НАПРЯМОК. 25 ЖОВТНЯ МАВ ІТИ НА ПОЗИЦІЮ, ТОМУ ПОПЕРЕДИВ УСІХ, ЩО ЗАТЕЛЕФОНУЄ ЧЕРЕЗ 10 ДНІВ. А 31 ЖОВТНЯ 2024 РОКУ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВОДМИТРІВКА, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗАГИНУВ.

        ЯСІНСЬКОГО ДЕНИСА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ПОХОВАНО НА ЦВИНТАРІ В С. СЕСТРИНІВКА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

До 435 річчя  Януша Федоровича  Тишкевича -   одного з нащадків володарів наших земель з 15 по 20 ст. .

                                                      

 Герб Тишкевичів  "Леліва"2,  з графським титулом вручений  1569 р.

.

 Воєвода Київський Януш Тишкевич (1590-1649), його нащадки володіли землями с. Іванковець й до  початку 20 ст.

 Тишкевич Януш Федорович (Janusz Tyszkiewicz Johojski) народився у 1590 році в родині магнатів Тишкевичів, що були власниками Бердичева та навколишніх земель. Ці території у 1437 році князь Свидригайло Ольгердович, Великий князь Руський (Київський), надав своєму підданому – васалу Каленику Мишковичу гербу Леліва1, наміснику Путилівському та Звенигородському. На той час в Махнівці  близ  наших земель існували два  деренв'яні замки. Один  біля урвища річки Гилоп'яті, другий біля сучасної давньої церкви. Його син Тишко (Тимофій) Каленкович Мишкович вважається засновником роду Тишкевичів (що означає нащадки Тишка). Тишкевичі отримали від короля польського і великого князя литовського Сигизмунда II Августа у 1569 році титул графів "на Логойську", яким користувались нащадки.

 Батьками Януша Тишкевича був Федір (Теодор, Фридерик) Тишкевич (1549-1621) та Софія Янушевна Заславська (?-1617), що походила зі знатного українського князівського роду. Всього в сім'ї Федора та Софії виросло троє синів та дві доньки.

 Досягши зрілого віку Януш Тишкевич одружується на Ядвізі Белжецькій, Галицькій кастелянші. В їх сім'ї народжується дочка Христина, яка згодом виходить заміж за магната Андрія Массальського.

 Слід нагадати, що на початку XVII століття між Туреччиною, що виявляє агресивну зовнішню політику щодо слов’янського світу, та Польщею, до складу якої входять і українські землі, значно погіршились відносини, що призвело до війни. Участь у ній в складі королівських війська бере і молодий магнат Януш Тишкевич. У вересні 1620 року відбулись вирішальні бої під містечком Цецорою, розташованого на березі ріки Прут, в ході яких польське військо зазнало поразки. Відступаючих до Кам`янця-Подільського турки і татари остаточно розгромили поляків, а Януш Тишкевич вперше потрапляє у полон. Та молодому магнату Янушу вдалося відкупитись та звільнитись з полону.

 

У 1621 році батько Януша Федір Тишкевич помирає. Януш отримує титул графа, наданий роду Тишкевичів ще польським і великим князем литовським Сигизмундом II Августом, успадковує Бердичів та навколишні землі і стає одним із найвпливовіших магнатів в Україні: з 27 магнатів Київського воєводства він був сьомим за кількістю дворів. Янушу належить чимало маєтків Житомирщини, зокрема, Слободище, Бердичів, Чортолісці, Рудники, Махнівка (нині селище Хмільницького  району Вінницької області). Всього у його власності близько 120 населених пунктів. Лише Бердичівські і Махнівські маєтки мали площу біля 1 тис. квадратних кілометрів. Маючи такі значні земельні володіння Януш Тишкевич стає регулярним постачальником зерна в Європу.

Карта 1790 р. Брацлавського воєводства, частково Київського.

Януш активно заселяє свої землі, спустошені частими набігами татар, заохочуючи селян-переселенців звільненням від податків на тривалий час. Також він засновує нові містечка та поселення. Наприклад, ним засновано селище, нині відоме під назвою Червоне (Андрушівський район Житомирщини).

 

                         Річка Гнилоп'ять біля Бердичівської фортеці  та костелу босих кармелітів

2 березня 1634 року єпископ Київський Андрій Шолдрський освячує наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святого Михаїла Архангела, Святого Івана Хрестителя та Святого Івана Євангеліста. В заході освячення приймає участь і засновник монастиря Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою.22 липня 1642 р. костел освячено.

У 1626 році Януш Тишкевич стає житомирським старостою3. Згодом він досягає найвищої владної посади регіонального рівня, обіймаючи з 1630 по 1649 рік посаду київського воєводи, на цьому посту він змінив померлого родича Олександра Заславського.

 У 1627 році Януш Тишкевич, з метою охорони своєї маєтності від спустошливих нападів татар (за іншою версією – з метою поживи), організовує похід проти кримських татар і сам його очолює. Та цей похід зазнає поразки, а воєвода вдруге потрапляє до полону. За легендою, перебуваючи в полоні Януш бачить сон, в якому невідомі йому ченці просять Богородицю про його визволення. Коли Тишкевич визволяється з полону, ченців зі свого сну він зустрічає в одному з костелів Любліна. Цю історію та про обіцянку побудувати храм на честь Святої Діви Богородиці він розповідає візітатору ордену кармелітів, до якого належали ці ченці, о. Яну та провінціалу о. Міхалу. Керівництво ордену схвалює цей задум і Тишкевич дарує кармелітам свій замок у Бердичеві та земельну ділянку під будівництво кармелітського монастиря. Про це 19 липня 1630 року він робить відповідний запис у Люблінському Трибуналі. Також на утримання монастиря та його ченців він одписує село Скраглівку, що знаходиться поряд з Бердичевом, та прибуток від своїх маєтків у розмірі 1800 злотих щорічно. 30 грудня цього ж року це розпорядження було підтверджене записом у Житомирському суді.

 

Герб Махнівки  затвероджений 1796 р.

Вже 2 березня 1634 року єпископ Київський Андрій Шолдрський освячує наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святого Михаїла Архангела, Святого Івана Хрестителя та Святого Івана Євангеліста. В заході освячення приймає участь і засновник монастиря Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою.

 

22 липня 1642 року костел було відкрито та освячено. Йому Тишкевич передає сімейну реліквію – старовинну ікону Божої Матері, що з давніх-давен вважалася чудотворною. Її встановили в збудованому, заглибленому в землю храмі, який дістав назву "дольного" (нижнього). На поклоніння іконі з усіх частин Речі Посполитої сходилися безліч прочан.

 

Після повернення з неволі Януш стає ревним прибічником католицизму (на відміну від батька, який був уніатом). Він надає матеріальну підтримку багатьом католицьким чернечим орденам. Крім бердичівського костьолу та конвенту, Януш Тишкевич побудував каплицю у Любліні, у Махнівці та Чуднові – монастирі бернардинів, у Любарі та Морохві — монастирі домініканців, у Житомирі з 1634 по 1636 рік побудував костел кармелітів. Найбільшою його увагою користувалися єзуїти. Ставши київським воєводою, Януш закріпив становище єзуїтів у Києві, заснувавши єзуїтську колегію, якій приділяв всіляку підтримку.

 

Януш був не лише ревним католиком, але й непримиренним ворогом запорозьких козаків та й взагалі усіх "хлопів". З початком Української національної революції 1648-1676 років проти Речі Посполитої Бердичівщина опиняється у вирі її подій: повстанці захоплюють маєтки, вбивають польську шляхту, спустошують католицькі храми.

Фото Анни Доманської "Гуйва"

В червні 1648 року козацькі загони полковника  Максима Кривоноса та козаки Білоцерківського полку Івана Гирі, соратники Богдана Хмельницького, обложили містечко Махнівку (маєтність Тишкевича), в якому закрилися 500 шляхтичів із сім'ями і три хорогви 5 польських військ: дві – самого Януша Тишкевича, на чолі яких стояв ротмістр Стефан Лев, а одна – повітова Київського воєводства. Триває запеклий штурм. Та навіть підхід на підмогу Тишкевичу передових загонів 6-тисячного карального війська на чолі з магнатом Ієремією (Яремою) Вишневецьким не може переламати хід військових дій – після затяжних боїв українські повстанці отримують перемогу над польськими військами. А 18 липня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом беруть вже бердичівську фортецю і майже повністю її руйнують.Трохи по іншому інтерпритує події в "Літописі" Самійло Величко . Там він  описує, що сам Вишневецький в цьому бою піддавався небезпеці, під ним Максимом Кривлоносом було вбито коня й козацький полковник ніби влучив в князя списом, тому йому довелось скинути з коней своїх драгунів, осідлати їх коні і продовжити бій. Польські джерела пишуть, що Ярема Вишневецьй подолав Кривоноса, вигнав його з містечка і той втік в  поля неподалік в бік Козятина.  Покидає свої маєтності  і Януш Тишкевич та разом з польськими військами відступає на захід.

                                  Карта Гійо́ма (Вільгельма) Левассе́ра де Бопла́на  поч. 17 ст.

 Козацький полковник Максим Кривонос  ( 1600 ?-1648)_

 

                                                            Князь   Ярема Вишневецький  (1612- 1651)

У вересні 1648 року Януш Тишкевич з 1200 власної кінноти у складі багатотисячного польського війська бере участь у великій битві з українським військом під проводом Богдана Хмельницького біля Пилявців (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області). Тут, 11 вересня, він з власної ініціативи, без належного узгодження з реґіментарями (керівниками) польського війська, розпочинає бій за греблю через ріку Ікву, під час якого виявляє свою нездатність як керівник. Після битви під Пилявцями, яка через декілька днів закінчилась повним розгромом королівського війська, Тишкевич втікає до Польщі.

 В Україну Януш Тишкевич більше не повернувся. Втрата маєтків і поразки в боях, певно, і прискорили його смерть, яка настала в Любліні у 1649 році. Тут його і було поховано у костелі Отців Кармелітів Босих.

 

Через більш як століття – у серпні 1759 року – ченці привозять забальзамоване тіло фундатора костелу Януша Тишкевича у Бердичів, де воно знаходить свій спочинок у нижній капличці (зараз ризниця) дольного храму костелу Босих Кармелітів, поряд зі склепами нащадків роду Тишкевичів. Та у 1926 році, після оголошення костелу Босих Кармелітів історико-культурним заповідником, тіло Януша Тишкевича зникає. Нині не зосталося жодного сліду від саркофагу та сімейних поховань засновника костелу, крім мармурової плити, що збереглася над входом до каплиці.

                                             

 

 

 

Джерела і література:

 

Dynastie i rodziny. Rodzina Tyszkiewicz herbu Leliwa: http://genealog.home.pl/gd/szablony/rodzina.php?lang=pl&id=00139