До КЗ "Музей історії міста Козятин" поступили нові надходження.

Їх принесла наша землячка, в минулому директор районного Будинку культури працівниця цієї галузі, майстриня - писанкарка з величезним досвідом роботи в галузі культури - Тетяна Мар'янчик.

В свій час вона передала до фондів старі альбоми зі світлинами культосвітніх закладів під час діяльності з 1950 по 1970-роки.

Зберігаються в фондосховищі та в музейних експозиціях тумбочка з-під дзеркала ОРСівского побуткомбінату, швейна та друкарська машинки, яйця- писанки, розписані Тетяною і її сином Сергієм.

Цього разу від родини потрапили в музейну скарбницю графин ємністю 0,6л , грушеподібної форми, прозорий з ручним гравіюванням . В ньому бабуся пані Тетяни, уродженка Польщі, мешканка с. Козятин Коробович Олена Михайлівна (1911-2000), подавала на стіл в святкові дні домашню наливку. Зі столового бабусиного посуду в музей також подарована скляна, маленька вазочка, схожа за розмірами на креманку, ребриста з низу, в народі "кльош", яку використовували в сім'ї як цукерницю.

Ці речі досить елегантні зовні, хоча виготовлялися з товстого скла масово в радянський період на склозаводах. Клейма на посуді не має. Бабуся спочатку проживала в с. Титусівка і зростала разом з чотирма сестрами та братом. Працювала на залізниці телефоністкою. Вийшла заміж за українця Храпчука, з яким виростили трьох дітей, одним із них був батько пані Тетяни Олександр.

Дідусь під час німецької окупації, розповідала бабуся Олена, складав разом з підпільниками залізничниками радіоприймач, за прослуховування якого були страчені гестапівцями 30 січня 1942 р. на центральній площі міста Козятин залізничники Іван Сербін та Григорій Кондрацький. Тетяниному дідусю пощастило, він вижив під час фашистської окупації, але після звільнення прийшла повістка на фронт і там загинув. Кожна річ в музеї - це трагічні й щасливі моменти історії міста.

Щиро вдячні Тетяні Мар'янчик за подарунок і цікаву розповідь

 Легенди 850- літньої давнини .

Невпинно біжить час…Наші українці переживали різні його моменти, частіше нищівні, найжорстокіші.. Один із таких періодів - жахливе сьогодення з величезними людськими втратами.

В фондах КЗ «Музей історії міста Козятин» зберігаються деякі цінні матеріали, які передала нам донька мешканця с. Широка Гребля, дослідника краєзнавця Павла Федоровича Мельника (1930-2022) . Це оригінали рукописів батька, його досліджень про історію деяких населених пунктів бувшого до 2020 р. Козятинського району. Записані вони на списаних з однієї сторони аркушах. Нащадки доклали чимало зусиль, щоб зібрати ці напрацювання, зберегти, систематизувати і видати книгу «На споконвічних перехрестях». Екземпляр цієї книги передали діти Сергій та Надія й до нашого музею.

Автор книги наш земляк, уродженець с. Куна на Вінниччині, в свій час працював заступником директора Юзефо-Миколаївського цукрового заводу по заготівлі сировини . Він дослідив мало відомий період в нашій історії про Чорний шлях , який прокладений нашими предками неподалік Козятина й описаний в книзі під назвою однієї із оповідей «Корінням – в сиву давнину». Краєзнавець в описі тих подій згадує найтрагічніше, що довелось переживати поселенцям вздовж Чорного шляху, коли їх гнали різні завойовники у рабство… «Скільки голосінь, молінь, від понівечених долею подорожніх наслухалися ці лихоносні шляхи-тільки Бог знає»- пише наш земляк.

Про ті події свідчать сама назва народна шляху, деякі придорожні місцини з давніми поселеннями-городищами, знайдені в багатьох місцях на поверхні грунтів іноземні монети різних періодів, народів, культур та імперій. Свідками трагічного життя є і назви сучасних сіл вздовж шляху - Великий Степ, Туча, Куманівка , Перемога - раніше Вуйна, Немиринці, Рубанка, Журбинці, Гибин або Губин (сьогодні Збараж) Татарське Селище та найважливіша пам’ятка давнини з народною назвою «Раба могила» на йосипівському полі. Ми познайомимо вас з однією із легенд, яку автор книги почерпнув з «Літопису».

1176 рік - 850 р. тому, на наших землях володарювали князі , які ділили між собою землі і досить часто змагалися в силі за Київський престол, воювали з грабіжницькими набігами половецьких кочівників . А населяли місцевість берендеї. На той час правив тут Котельницький ( сучасне село Котельня , Житомирського району. ) князь Володимир Мстиславович. В Києві займав престол Великий князь Роман Ростиславович з роду Рюріковичів (1130-1180). Саме в ці дні 1176 року між 16 та 22 травня, як нас інформує автор книги, словами з літопису «..прийшли половці на Руську землю на Русальній неділі…».Поспішили відсіч дати половцям за наказом князя Київського його двоє синів Ярополк та Мстислав і брат Рюрик . Кочівники тим часом «..узяли шість городів берендицьких і пішли до Роставця..» (сучасне село Білилівка на Житомирщині.)

До переслідувачів половців долучився другий брат князя Київського - Вишгородський князь Давид (1140-1197). «..і настигли вони половців коло Роставця. Але половці повернувшись, перемогли полки руські, і багато бояр захопили, а князі вбігли в Роставець..».Автор вважає, що «Раба могила», одна із шести вздовж Чорного шляху, де поховані порубані половцями полонені. Їх кочівники «посікли», щоб швидше позбутися від переслідування княжими дружинами.

За переказами старших людей із села Малишівка про те криваве страхіття, рабів беззахисних, зв’язаних по руках і ногах, зайди нещадно «сікли» навпіл шаблями, кололи списами й вбивали булавами. Знищених так багато було, що річечка Мала неподалік стала кривавою. Літописи та народні легенди не зберегли нам назв тих шести берендицьких городів, з яких гнали Чорним шляхом половці приречених на жахливе рабство і смерть полонених . Про це можна лише здогадуватися , але краєзнавець вважав, що в "Рабій могилі" спочивають рештки полонених і знищених мешканців тодішнього города-дитинця села Кордишівки на польській "дзіодзінок"- сучасна територія Козятинської територіальної громади , села Йосипівки, Бернавки (сучасне Білопілля), Малишівки.. ... А взагалі ще хтось дослідить цю давню трагічну історію..

На останок хочеться переказати ще одну версію- легенду, яку розповів відвідувач музею із села Йосипівки вже після написання книги. Він сказав, що їм учням, вчитель місцевої школи казав, що в тій "Рабій могилі" покоїться прах козацького полковника Рабого і що ніби-то навіть в ній було відкопано його шаблю, куди її діли- не знає..

Підготувала директор КЗ "Музей історії міста Козятин " Лілія Макаревич

Ілюстрація із книги Павла Мельника "На споконвічних перехрестях"

 30 ТРАВНЯ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЗАЛЕВСЬКИМ ВЯЧЕСЛАВОМ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ.

                              ПАМ'ЯТАЄМО..

ЗАЛЕВСЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ ВАЛЕРІЙОВИЧ

(12.12.1999-30.05.2024)

СОЛДАТ – СТРІЛЕЦЬ РОТИ ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ У СКЛАДІ МІНОМЕТНОГО РОЗРАХУНКУ.  НАГОРОДЖЕНО: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» III СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО) ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН

ВЯЧЕСЛАВ НАРОДИВСЯ 12 ГРУДНЯ 1999 РОКУ В СЕЛІ ПИКОВЕЦЬ. З ПЕРШИХ ДНІВ ЙОГО НАРОДЖЕННЯ ВСІ РОЗУМІЛИ, ЩО ЗРОСТАЄ СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК, ВПЕРТІСТЬ ДОМІНУВАЛА У ЙОГО ХАРАКТЕРІ. ДУЖЕ ЛЮБИВ ТВАРИН. У 7 РОКІВ ЛІКАРІ ПОСТАВИЛИ МАЛЕНЬКОМУ ХЛОПЧИКУ СТРАШНИЙ ДІАГНОЗ – ГЛАУКОМА. НАВЧАВСЯ В ПИКОВЕЦЬКІЙ ГІМНАЗІЇ НА ВІДМІННО, ПОКИ В 5 – МУ КЛАСІ НЕ З’ЯВИВСЯ НОВИЙ ПРЕДМЕТ – РОСІЙСЬКА МОВА. ВІН ВІДМОВЛЯВСЯ ЇЇ ВЧИТИ. ВЕСЬ СВІЙ ВІЛЬНИЙ ЧАС З ВЕЛИЧЕЗНИМ ЗАХОПЛЕННЯМ ВИВЧАВ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ.

АКТИВНО ЗАЙМАВСЯ СПОРТОМ І МАВ ВЕЛИКІ ДОСЯГНЕННЯ, БРАВ УЧАСТЬ У ЗМАГАННЯХ З ІНВАСПОРТУ ДЕ ЗДОБУВ 4 МЕДАЛІ, АЛЕ ЛІКАРІ ЗАБОРОНИЛИ ЙОМУ ВЗАГАЛІ ФІЗИЧНІ НАВАНТАЖЕННЯ. У 19 РОКІВ ПЕРЕНІС ДУЖЕ СКЛАДНУ ОПЕРАЦІЮ. ЙОМУ ПОСТАВИЛИ КЛАПАН.

ВСТУПИВ В ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТА НАВЧАВСЯ НА ФАКУЛЬТЕТІ « ІСТОРІЯ. ПРАВОЗНАВСТВО». ПІДРОБЛЯВ ОФІЦІАНТОМ ТА З КОЖНОЇ ЗАРПЛАТНІ КУПУВАВ КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. У 2019 РОЦІ ПРИЄДНАВСЯ ДО РЕКОНСТРУКТОРСЬКОГО РУХУ. БУВ УЧАСНИКОМ НИЗКИ ВІЙСЬКОВО – ПАТРІОТИЧНИХ ФЕСТИВАЛІВ, ОСВІТНІХ ТА МЕМОРІАЛЬНИХ ЗАХОДІВ, ЯКІ ПРОХОДИЛИ У РІЗНИХ КУТОЧКАХ НАШОЇ ДЕРЖАВИ. ЯК ВОЛОНТЕР АКТИВНО ДОПОМАГАВ ЦЕНТРУ ІСТОРІЇ ВІННИЦІ, БРАВ УЧАСТЬ У МІЖНАРОДНИХ, ВСЕУКРАЇНСЬКИХ, РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОЄКТАХ ТА ВИСТАВКАХ.

22 ЛЮТОГО 2022 РОКУ РОЗПОЧАЛОСЬ ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ НА НАШУ ЗЕМЛЮ. ВЯЧЕСЛАВ 7 ДІБ ПРОСТОЯВ БІЛЯ ВІЙСЬККОМАТУ, ПРОСИВ, ЩОБ ЙОГО ЗАРАХУВАЛИ ДО ЛАВ ЗСУ. ВІДМОВИЛИ, АЛЕ ЗАПИСАЛИ У РЕЗЕРВ. НЕ МІГ БУТИ ОСТОРОНЬ ТА ПРОЙШОВ КУРСИ ПАРАМЕДИКІВ, ПРАЦЮЮЧИ АДМІНІСТРАТОРОМ ТА ОФІЦІАНТОМ У ВІННИЦІ ВСЮ ЗАРОБІТНУ ПЛАТНЮ ПЕРЕСИЛАВ ДРУЗЯМ ВІЙСЬКОВИМ.

8 СІЧНЯ 2024 РОКУ ДОБРОВІЛЬНО ЗАПИСАВСЯ ДО 12 – Ї БРИГАДИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ПОВІДОМИВШИ ЦЕ БАТЬКАМ, СКАЗАВ: «МАМО НЕ ПЛАЧ, Я ВИБРАВ ШЛЯХ ВОЇНА, ПИШАЙСЯ МНОЮ». НАВЧАННЯ ПРОХОДИВ В БОРИСПІЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ.

А 30 ТРАВНЯ 2024 РОКУ СОЛДАТ – СТРІЛЕЦЬ РОТИ ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ У СКЛАДІ МІНОМЕТНОГО РОЗРАХУНКУ НА ТЕРИТОРІЇ СЕРЕБРЯНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА У РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ГРИГОРІВКА, БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ, З ПОЗИВНИМ« ХМІЛЬ», ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ, ВНАСЛІДОК СКИДУ ПРОТИВНИКОМ БОЄПРИПАСУ З БПЛА ПО ПОЗИЦІЇ, ОТРИМАВ УЛАМКОВЕ ПОРАНЕННЯ НЕСУМІСНЕ З ЖИТТЯМ.

У ВЯЧЕСЛАВА ЗАЛИШИЛИСЬ МАМА, ТАТО ТА ДВА МОЛОДШИХ БРАТИ. МОЛОДИЙ, ВРОДЛИВИЙ, ЩИРИЙ У ВСІХ СВОЇХ ВЧИНКАХ ТА ПОЧУТТЯХ, ЗАВЖДИ УСМІХНЕНИЙ, ВІДВАЖНИЙ ТА ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ, ВЯЧЕСЛАВ МАВ НАДЗВИЧАЙНО БАГАТО ДРУЗІВ ТА ТОВАРИШІВ.

ВІН МРІЯВ, ЩОБ ЙОГО УКРАЇНА БУЛА ВІЛЬНОЮ ТА НЕЗАЛЕЖНОЮ І ЦЕ НЕ ПРОСТО СЛОВА. САМЕ ЗАРАДИ ЦЬОГО ВІН ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ, СВОЇ МРІЇ ТА СПОДІВАННЯ, СВОЄ МАЙБУТНЄ!

30 ТРАВНЯ 2025 РОКУ БУЛО ВІДКРИТО НА ФАСАДІ ПИКОВЕЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ НА ЧЕСТЬ НАШОГО ГЕРОЯ - ЗЕМЛЯКА  ВЯЧЕСЛАВА ВАЛЕРІЙОВИЧА ЗАЛЕВСЬКОГО.

ПОХОВАНИЙ ВЯЧЕСЛАВ НА КЛАДОВИЩІ В С.ПИКОВЕЦЬ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

  СЬОГОДНІ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СІКОРОЮ БОГДАНОМ ВІКТОРОВИЧЕМ.

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

СІКОРА БОГДАН ВІКТОРОВИЧ

(06.07.1994-27.05.2024)

СОЛДАТ 95-ОЇ ОКРЕМОЇ ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОЇ БРИГАДИ, ВЧ А 0281.

НАРОДИВСЯ ГЕРОЙ В НАШОМУ МІСТІ 6 ЛИПНЯ 1994 РОКУ. НАВЧАВСЯ В 4 – Й ШКОЛІ ТА ПО ЗАКІНЧЕННЮ ШКОЛИ ВСТУПИВ В НАШЕ УЧИЛИЩЕ, ДЕ ОТРИМАВ ПРОФЕСІЮ «ПРОВІДНИК ПАСАЖИРСЬКИХ ВАГОНІВ» І ВТІЛЮЮЧИ СВОЮ МРІЮ В ЖИТТЯ ПІШОВ ПРАЦЮВАТИ ПРОВІДНИКОМ КИЇВСЬКОГО РЕЗЕРВУ.

ДАЛІ СТРОКОВА СЛУЖБА В АРМІЇ. ПІСЛЯ АРМІЇ ПРОБУВАВ СЕБЕ У РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ РІЗНОРОБОЧИМ І ВРЕШТІ - РЕШТ ВИРІШИВ ПІДПИСАТИ КОНТРАКТ З ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ ТА ПРОХОДИВ СЛУЖБУ У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ А 1329. ЗАХОПЛЮВАВСЯ МУЗИКОЮ ТА ЛЮБИВ ШВИДКУ ЇЗДУ.

НА ПОЧАТКУ 2022 РОКУ ЗАКІНЧУВАВСЯ КОНТРАКТ І БОГДАН МАВ НАМІР ПОВЕРТАТИСЯ ДОДОМУ, ДО СВОЇХ 4-Х МАЛЕНЬКИХ ДІТОК. ПОЧАЛАСЬ ШИРОКОМАСШТАБНА ВІЙНА І ВІН ЗАЛИШИВСЯ В ЧАСТИНІ. МІСЯЦІ ТОМУ ПРОХОДИВ НАВЧАННЯ ПІД ЖИТОМИРОМ В 95-ІЙ ОКРЕМІЙ ДЕСАНТНО – ШТУРМОВІЙ БРИГАДІ, ВЧ А 0281. ЗВІДТИ ВІДПРАВИВСЯ НА ЛИМАНСЬКИЙ НАПРЯМОК. ПІСЛЯ ЗАВДАННЯ, НА ЯКЕ ВІН ПІШОВ ВОСТАННЄ, БОГДАН МАВ ПРИЙТИ У ВІДПУСТКУ.

26 ТРАВНЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НЕВСЬКЕ, СВАТІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ОТРИМАВ ДУЖЕ ВАЖКІ ПОРАНЕННЯ, В РЕЗУЛЬТАТІ ЧОГО 27 ТРАВНЯ 2024 РОКУ В ЛІКАРНІ ПОМЕР.

ДОБРИЙ ДРУГ, ХОРОШИЙ ТОВАРИШ, ТУРБОТЛИВИЙ ОНУК, ЛЮБЛЯЧИЙ ЧОЛОВІК, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БАТЬКО ТА СПРАВЖНІЙ ВОЇН, НАДІЙНИЙ ПОБРАТИМ ТА ЛЮБЛЯЧИЙ СИН СВОЄЇ ЗЕМЛІ. СІКОРУ БОГДАНА ВІКТОРОВИЧА ПОХОВАНО НА МІСЬКОМУ ЦВИНТАРІ, НА АЛЕЇ СЛАВИ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

   26 ТРАВНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ АНТОНЮКОМ ІЛЛЕЮ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

Антонюк Ілля Валерійович

(25.09.1995 - 26.05.2022)

Старший солдат, старший стрілець механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НГУ в/ч А 4007.

Нагороджено: орденом "За мужність ІІІ ступеня", Почесний громадянин міста Козятин (2024), медаллю «За військову службу Україні»(2025) (посмертно). 

Ілля народився 25 вересня 1995 року. Навчався  в 5 школі Після її закінчення вступив до Козятинського залізничного училища за  спеціальністю «оглядач вагонів» У 2012 році вступив до Вінницького транспортного коледжу. З 2014 року по 2018 рік працював у вагонному експлуатаційному депо Козятин. З квітня 2018 року по липень 2020 року проходив військову службу за контрактом в Національній Гвардії України.

24 лютого 2022 року  прибув до військкомату для захисту України та був призваний до лав Збройних Сил України до військової частини А 4007 на  посаду старшого стрільця  механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону

26 травня 2022 року  під час виконання службових обов’язків, вірний військовій присязі, під час захисту рідної землі , поблизу населеного пункту Новокалинове, Донецької області в наслідок танкового обстрілу віддав своє життя  за Україну і за кожного із нас з вами. Вічна пам'ять герою України,подвиг якого назавжди запам’ятається жителям нашого міста та буде вписаний золотими літерами в історію рідного краю.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

   24 ТРАВНЯ, ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЯЦЕНКО СТАНІСЛАВОМ ВАСИЛЬОВИЧЕМ

                              ПАМ'ЯТАЄМО..

ЯЦЕНКО СТАНІСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

(14.03.1977 - 24.05.2023)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ–СНАЙПЕР 3–ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ БОЙОВОЇ МАШИНИ     2–ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1–Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ В/Ч А – 4395. ПОЗИВНИЙ "СІГНАЛ".

СТАНІСЛАВ НАРОДИВСЯ 14 БЕРЕЗНЯ 1977 РОКУ В СЕЛІ СИГНАЛ. НАВЧАВСЯ В СЕЛІ ТИТУСІВКА. ПРАЦЮВАВ НА БУДІВНИЦТВІ, В РЕМІ, НА ХЛІБОЗАВОДІ, В ЮЗЕФО-МИКОЛАЇВСЬКІЙ АГРАРНО-ПРОМИСЛОВІЙ КОМПАНІЇ. ЛЮБИВ ТЕХНІКУ ТА ДОСИТЬ ДОБРЕ РОЗУМІВСЯ НА НІЙ.

РОДИННІ СТОСУНКИ  В СТАНІСЛАВА ЗАВЖДИ БУЛИ ТЕПЛИМИ ТА БУДУВАЛИСЬ НА РОЗУМІННІ ТА ПОВАЗІ. МАВ ВІН КОХАНУ ДРУЖИНУ, СЕСТРУ, З ЯКОЮ МАВ ГАРНІ ТА ДОВІРЛИВІ СТОСУНКИ; ДОНЕЧКУ, ЯКА ПОДАРУВАЛА СВОЄМУ БАТЬКОВІ ОНУЧКУ ТА ОНУКА. НА ЖАЛЬ,  ГЕРОЮ, ТАК І НЕ ДОВЕЛОСЬ НАВІТЬ ПОЗНАЙОМИТИСЬ.

КОЛИ ПІШОВ НА ВІЙНУ, ПРОСИВ РОДИНУ ПІДТРИМУВАТИ ДРУЖИНУ. А В СВОЮ ЧЕРГУ, ЩОБ ЯКОМОГА МЕНШЕ ХВИЛЮВАТИ РІДНИХ, НАМАГАВСЯ ЯКНАЙЧАСТІШЕ ДАВАТИ ЗНАТИ ПРО СЕБЕ З ФРОНТУ. БУДЬ ЯКА ЗВІСТКА, НАВІТЬ СМАЙЛИК, БУЛИ ТАКИМИ ЗАСПОКІЙЛИВИМИ ТА ОЧІКУВАНИМИ ДЛЯ РОДИНИ ЩОРАНКУ.

ЛИШЕ ОДНОГО РАЗУ БУВ ТИЖДЕНЬ ТИШІ, НІ ТЕЛЕФОННОГО ДЗВІНКА, НІ ПОВІДОМЛЕННЯ. ТОДІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ БУВ В ОДНІЙ ІЗ НАЙГАРЯЧІШИХ ТОЧОК НА ФРОНТІ, ДЕ НАВІТЬ МІНІМАЛЬНОЇ МОЖЛИВОСТІ НЕ БУЛО, ЩОБ ЗВ’ЯЗАТИСЯ З РІДНИМИ. ПІСЛЯ ТИЖНЯ ХВИЛЮВАНЬ ЗАХИСНИК ВИЙШОВ З РІДНИМИ НА ЗВ’ЯЗОК.

ПОБРАТИМИ ПОВАЖАЛИ СТАНІСЛАВА ЗА ЙОГО НАДІЙНІСТЬ ТА ОПТИМІЗМ, ЗА ЙОГО ВІДВАГУ. ГЕРОЙ, ЖЕРТВУЮЧИ СВОЇМ ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ, ВИНІС НА СОБІ З ПОЛЯ БОЮ ВАЖКО ПОРАНЕНОГО ПОБРАТИМА. ЗА ЦЕЙ  ВЧИНОК  БУВ НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ». ВОЇН БУВ  НАДІЙНИМ, ТУРБОТЛИВИМ, ТОВАРИСЬКИМ ДЛЯ ПОБРАТИМІВ.

З 24 ТРАВНЯ 2023 РОКУ ПІСЛЯ ВАЖКОГО БОЮ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ БОГДАНІВКА БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СТРІЛЕЦЬ-СНАЙПЕР СТАНІСЛАВ ВВАЖАВСЯ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ. 6 ЖОВТНЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ГЕНЕТИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ БУВ ІДЕНТИФІКОВАНИЙ.

  СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

   23 ТРАВНЯ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ХРИЩЕНЮКОМ СЕРГІЄМ ВАСИЛЬОВИЧЕМ

                              ПАМ'ЯТАЄМО..

ХРИЩЕНЮК СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

(25.10.1976-23.05.2024) 

НАРОДИВСЯ ГЕРОЙ 25 ЖОВТНЯ 1976 РОКУ В НАШОМУ МІСТІ. НАВЧАВСЯ В 1 – Й ШКОЛІ. ВСТУПИВ В ЖИТОМИРСЬКИЙ АВТОДОРОЖНІЙ ТЕХНІКУМ. ПРАЦЮВАВ В КОЗЯТИНСЬКОМУ МІЖРАЙОННОМУ УПРАВЛІННІ ГАЗОВОГО ГОСПОДАРСТВА, НАВЧАВСЯ В КИЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ АРХІТЕКТУРИ Й БУДІВНИЦТВА. ЙОМУ ЗАЛИШАЛОСЯ 1,5 РОКУ ДО ЗАКІНЧЕННЯ УНІВЕРСИТЕТУ, ЯК ПОМЕР БАТЬКО. СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ПОКИНУВ НАВЧАННЯ Й ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ. ПРАЦЮВАВ В ЛОКОМОТИВНОМУ ДЕПО, ДЕ ВІН ЗАРЕКОМЕНДУВАВ СЕБЕ ЯК ЛЮДИНА СЛОВА І ДІЛА.

22 БЕРЕЗНЯ 2024 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. НАВЧАННЯ ПРОХОДИВ В НАСЕЛЕНОМУ ПУНКТІ ПЕТРІВКА КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ. НІС СЛУЖБУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ. АЛЕ ПІСЛЯ ОДНОГО З БОЙОВИХ ЗІТКНЕНЬ ВВАЖАВСЯ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ, ПРИ ВИКОНАННІ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ У М. ВОВЧАНСЬК, ЧУГУЇВСЬКОГО РАЙОНУ ІДЕНТИФІКОВАНИЙ І ВВАЖАВСЯ ЗАГИБЛИМ 23 ТРАВНЯ 2024 РОКУ. А 27 ТРАВНЯ СЕРГІЯ ВАСИЛЬОВИЧА БУЛО ЕВАКУЙОВАНО З БОЙОВОЇ ЗОНИ З ДОКУМЕНТАМИ, ЯКІ ЗАСВІДЧУВАЛИ ЙОГО ОСОБУ.

У НЬОГО ЗАЛИШИВСЯ СИН ІЛЛЯ, ЯКИЙ В ЦЬОМУ РОЦІ ЗАКІНЧУЄ ШКОЛУ, ДРУЖИНА, МАМА, ТІТКИ, ДЯДЬКО, ПЛЕМІННИКИ. У НЬОГО БУЛА ВЕЛИКА ТА ДРУЖНЯ РОДИНА.

ХРИЩЕНЮКА СЕРГІЯ ВАСИЛЬОВИЧА ПОХОВАНО НА МІСЬКОМУ ЦВИНТАРІ, НА АЛЕЇ СЛАВИ.

ЩИРІ СПІВЧУТТЯ ТА НИЗЬКИЙ УКЛІН РІДНИМ!ЖОДНІ СЛОВА НЕ ЗМОЖУТЬ ЗМЕНШИТИ БІЛЬ ВІД НАЙБІЛЬШОЇ ВТРАТИ.

 

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!