СЬОГОДНІ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ПОЛІЩУКОМ БОГДАНОМ ОЛЕГОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

ПОЛІЩУК БОГДАН ОЛЕГОВИЧ

(21.04.1999-28.04.2025)

ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4951.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ВОЇН 21 КВІТНЯ 1999 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН. ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ №1. ЗРОСТАВ ДУЖЕ АКТИВНИМ, ДОПИТЛИВИМ ХЛОПЧИКОМ. ВІДВІДУВАВ НАЙРІЗНОМАНІТНІШІ ГУРТКИ: ЛОЗОПЛЕТІННЯ, ЕЛЕКТРОТЕХНІКА, КАРАТЕ, ТАНЦІ. ЗАВЖДИ МАВ СВОЮ ДУМКУ, ВПЕВНЕНИЙ ХАРАКТЕР, БУВ ДУЖЕ ВІДВЕРТИМ ПРАВДОЛЮБОМ, ПРО ТАКИХ ЧАСТО ГОВОРЯТЬ «ЗІРВИГОЛОВА».

ЗАКІНЧИВ ВІННИЦЬКИЙ ПОЖЕЖНИЙ КОЛЕДЖ У 2018 РОЦІ. ТРИ ДНІ ПРОПРАЦЮВАВ І БУВ ПРИЗВАНИЙ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ. У 2019 РОЦІ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ З 95 – Ю ОКРЕМОЮ ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОЮ БРИГАДОЮ. ПРОХОДИВ СЛУЖБУ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ УКРАЇНИ (СЛОВ’ЯНСЬК, ЧОНГАР). У 2022 РОЦІ ЗАКІНЧУВАВСЯ ТЕРМІН КОНТРАКТУ. НАПЕРЕДОДНІ 24 ЛЮТОГО ЗНАХОДИВСЯ У ВІДРЯДЖЕННІ, ПРОВОДИВ НАБІР В БРИГАДУ. ПОВЕРТАЄТЬСЯ В МІСЦЕ БАЗУВАННЯ. І ОДРАЗУ НА «НУЛЬ», ХАРКІВЩИНА, ІНШІ ГАРЯЧІ НАПРЯМКИ. У 2023 РОЦІ ПЕРЕЙШОВ В 89 БРИГАДУ. КМІТЛИВИЙ ЮНАК СЛУЖИВ У РОЗВІДЦІ. ЗДОРОВ’Я ПОЧАЛО ДАВАТИ ЗБОЇ. ПЕРЕВІВСЯ В НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «ДЕСНА» ІНСТРУКТОРОМ З МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ. ЗГОДОМ ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ НАВЧАТИСЯ Й ОТРИМАТИ ЗВАННЯ ОФІЦЕРА. ВСТУПАЄ ДО ЛЬВІВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ІМ. САГАЙДАЧНОГО.

ЧЕРЕЗ ПІВТОРА МІСЯЦЯ РОЗУМІЄ, ЩО МАЄ ЗАЙМАТИСЯ РЕАЛЬНОЮ ВІЙНОЮ. ЗНОВУ РОЗВІДКА, АЛЕ ВЖЕ В 33 — Й ОКРЕМІЙ ШТУРМОВІЙ БРИГАДІ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ. ТЕПЕР СЛУЖБУ ПРОХОДИВ НА СУМЩИНІ.

ПРО ВІЙНУ З БЛИЗЬКИМИ НЕ ГОВОРИВ, НА ТРУДНОЩІ НЕ СКАРЖИВСЯ. ЛИШЕ КАЗАВ, ЩО ВІЙНА ЗМІНИЛА, ПЕРЕОЦІНИЛА ВСЕ В ЖИТТІ. КОЛИ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ, СКАЗАВ ЩО БУДЕ КУХАРОМ. А СТАВ РОЗВІДНИКОМ.

БОГДАН, НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ЮНИЙ ВІК БУВ ДУЖЕ ТУРБОТЛИВИМ КОМАНДИРОМ. ВСІ ЙОГО ОБОЖНЮВАЛИ, З НИМ БУЛО ВЕСЕЛО І НАДІЙНО, ВМІВ ПІДТРИМАТИ. ДОПОМАГАВ З ПЕРШОГО ЗВЕРНЕННЯ І БЕЗКОРИСНО. КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ ДОПОМАГАЛА ЗНАЙТИ СПІЛЬНУ МОВУ З УСІМА І РОЗВ'ЯЗУВАТИ ВСІ ПИТАННЯ.

НА ВЕЛИКОДНІ СВЯТА У  СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БУВ ВДОМА. З УСІМА ЗУСТРІВСЯ, ПОБАЧИВСЯ. ТО БУВ НАЙТЕПЛІШИЙ СІМЕЙНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ.

А 28 КВІТНЯ 2025 РОКУ ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4951, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ  В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ДЕМИДІВКА, БІЛГОРОДСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ -  ПОЛІЩУК БОГДАН ОЛЕГОВИЧ ЗАГИНУВ.

ПОХОВАНИЙ БОГДАН НА АЛЕЇ СЛАВИ  МІСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА

ВІЧНА ПАМʼЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

  СЬОГОДНІ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЧЕРНІЙОМ СЕРГІЄМ ПЕТРОВИЧЕМ

                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

 Черній Сергій Петрович

(21.09.1973 — 28.04.2024)

Старший сержант, головний сержант – командир 1 – го міномету мінометного взводу в\ч А—7085.  Нагороджений Указом Президента України від 14.07.2024 року № 465 орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) 

Сергій народився 21 вересня 1973 року в нашому місті. Через деякий час родина виїхала в Рівне, згодом повернулись в Козятин. Сергій Петрович захоплювався столярною справою, відкрив приватний бізнес з виготовлення меблів, купив земельну ділянку і почав будувати дім. Все, що він робив, було досконалим. Все що він говорив і радив рідним і друзям, завжди були доречними та важливими.

19 липня 2022 року він був призваний на військову службу. Тоді й попросив своїх братів, щоб вони облаштували присадибну ділянку та посадили біля будинку садок. Сказав: я прийду будуть мені якісь фрукти.

З перших днів служби хвилювався за побратимів, та робив все задля того, щоб кожен був повністю екіпірований. Його турбота охоплювала кожного, хто хоч один раз зустрічався на його шляху.

21 вересня 2023 року Сергію виповнилося 50 і брат поїхав привітати його з днем народження. Скільки там він почув теплих слів за Сергія!

Побратими наввипередки говорили про чесноти нашого Героя та нагородили Сергія Петровича нагрудним знаком «66 – а окрема механізована бригада сухопутних військ». Сергій завжди знав, що робити у найскладніших ситуаціях. Для молодих воїнів він був ангелом охоронцем. Його оптимізму та рішучій налаштованості на перемогу по доброму заздрили всі. Розбити ворога — це була його основна мета.

А 28 квітня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невське, Луганської області.

Поховали Сергія на Алеї Слави  центрального міського кладовища з усіма почестями. 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНІ, ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СІДЛЕЦЬКИМ ЮРІЄМ ОЛЕГОВИЧЕМ 

                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

Сідлецький Юрій Олегович

(01.06.1968-24.04.2023)

Військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А7048

 

 Народився в селі Струтинка, Липовецького району, Вінницької області. Згодом сім’я переїхала в Козятин. Навчався в 4-й школі, по закінченню 8–ми класів вступив в Калинівський технікум де здобув спеціальність технік-механік. Далі строкова служба в армії. З 1971 року працював в локомотивному депо машиністом електровозів.

 Після народження двох синів Юрій Олегович став турботливим батьком. Уважним, терплячим, таким, що знає, коли треба порадити, а коли просто мовчки обійняти. Мріяв, щоб його діти були щасливими. «По справжньому добрий чоловік – без гучних слів і показної щедрості», саме так сказала про нього дружина. Хороший сім’янин, для якого дім був не просто стінами, а живим простором любові і тепла.

Коли розпочалась антитерористична операція на два з половиною роки став учасником АТО та учасником бойових дій. Нагороджений медаллю.

Повномасштабне вторгнення розпочалось 24 лютого, а 26 лютого Юрій Олегович уже був під Бахмутом. Він ішов в бій не зважаючи ні на страх, ні на втому, ні на біль. Бо знав за що стоїть – за своїх. Такі, як він не відступають і як наслідок – сильна контузія, реабілітація і знову фронт. Він оберігав молодших побратимів – підказував, навчав, прикривав, брав на себе самі складні та небезпечні завдання. Його турбота була тихою, без зайвих слів, але відчутною в кожному вчинку. Такі люди тримають фронт не лише зброєю, а й серцем.

24 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048 в населеному пункті Бахмут, Донецької області Сідлецький Юрій Олегович загинув. Два роки і вісім місяців вважався зниклим безвісти. Та нажаль повернувся він не так, як усі сподівалися.

Воїна Сідлецького Юрія Олеговича поховано на міському кладовищі на «Алеї Слави».

Вічна та світла пам’ять!

23 КВІТНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ВЛАДИСЛАВОМ СЕРГІЙОВИЧЕМ СОХИНЧУКОМ

                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

СОХИНЧУК ВЛАДИСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ

(19.08.1996 - 23.04.2023 )

МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ, ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БОЙОВОЇ МАШИНИ, НАВІДНИК – ОПЕРАТОР 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ – БОЙОВОЇ МАШИНИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 3 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ В/Ч А 4472.

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

ВЛАДИСЛАВ НАРОДИВСЯ В С. НОВА ГРЕБЛЯ 19 СЕРПНЯ 1996 РОКУ. З ЧАСОМ СІМ’Я ПЕРЕЇХАЛА ДО КОЗЯТИНА. НАВЧАВСЯ В 5 - ІЙ ШКОЛІ. ЗАКІНЧИВ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ

ПРАЦЮВАВ В КОЗЯТИНСЬКОМУ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОМУ ВАГОННОМУ ДЕПО ОГЛЯДАЧЕМ -  РЕМОНТНИКОМ ВАГОНІВ. КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ВЕЛИКА ВІЙНА, ВЛАДИСЛАВ ВІДРАЗУ ЗВЕРНУВСЯ ДО ВІЙСЬККОМАТУ, АБИ ЙОГО ВЗЯЛИ НА ФРОНТ, АЛЕ ЙОМУ ВІДМОВИЛИ. ПОТІМ ЩЕ ДЕКІЛЬКА РАЗІВ МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК НЕВТОМНО ПРОСИВСЯ ЗАХИЩАТИ РІДНУ КРАЇНУ, І ЙОГО НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ТАКИ ПОДІЯЛА: В ЛИПНІ 2022 РОКУ  ВЛАДИСЛАВА МОБІЛІЗУВАЛИ.

ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ХЕРСОНУ ПРИЇЗДИВ ДОДОМУ І ГОВОРИВ, ЩО ВІН РОБИТЬ НАЙВАЖЛИВІШУ СПРАВУ СВОГО ЖИТТЯ.

 А 26  ТРАВНЯ 2023 РОКУ СТАРШИЙ СОЛДАТ, ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БОЙОВОЇ МАШИНИ – НАВІДНИК – ОПЕРАТОР 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ – БОЙОВОЇ МАШИНИ, 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 3 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4472, ВИКОНУЮЧИ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ХРОМОВЕ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ВНАСЛІДОК АРТИЛЕРІЙСЬКИХ ОБСТРІЛІВ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ РАШИСТІВ ТА БЕЗПОСЕРЕДНІХ ЗІТКНЕНЬ З ВОРОГОМ, ПІД ЧАС БОЮ ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ НЕСУМІСНЕ З ЖИТТЯМ.

   СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

Судна “Козятин” у 20-у столітті борознили  світові моря , океани та ріки

 Дізнатися про це нам вдалося завдяки ЗМІ.

1 травня 1969 р. було опубліковано лист на шпальтах місцевої козятинської  газети “Жовтневі зорі”.  В ній майбутній капітан теплоходу “Козятин” Володимир Богданов сповіщає місцевих мешканців, що в наступному місяці спускається на воду теплохід “Козятин”, названий з ініціативи міністерства флоту на честь нашого міста. На даний час, пише призначений  капітан  судна, він знаходиться  в стадії завершення на Галацькому кораблебудівному заводі братньої соціалістичної країни   Румунії, і що йому доручено прийняти судно від заводу будівника. Майбутній екіпаж складатиметься із 35 моряків молодіжного колективу. 

            

Наступний лист надійшов від команди грузового теплоходу за підписом капітана  А. Волкова, голови суднівського комітету В. Гошманова та  секретаря комсомольської організації В. Тиханова. 22 серпня 1969 р. делегацію у даному складі приймало керівництво нашого міста, про що свідчить на той період, І-ий секретар комсомолу Ніна Швед. Делегація відвідала  наше училище, школи і підприємства міста, в тому числі і колектив локомотивного депо , подарувавши на згадку сувенір- корабель та популярний, дефіцитний в той час  кавовий сервіз європейського  походження «Мадонна» на 6 персон. Теплохід списали  у 1996 р. і продали вже сумісною з Азовським пароплавством українсько-ліванською компанією  “Аssa”у Бейрут. А ті в свою чергу здавали його в аренду вже під новими назвами, спочатку"Doctor Saadallah", з 1999 р. "Nano",з 2000 під назвою "Lady Nivine" .  Завершив своє існування теплохід і був розібраний 15 травня 2001 р. в Mumbai. Про це  ми дізналися від   журналіста  газети “Дзеркало тижня” Олександра Примаченка з інтерв’ю капітана  Азовського пароплавства Віктора Дуки  у статті “Понад третина прибутків не повертаються в Україну..” за 16 січня 1999 р. 

                                              Той самий сервіз з 1969 року.

 Видається, що морями і океанами та ріками ходили не 3 ,як вважали раніше, а  4 судна “Козятин”. В  обласній газеті “Вінницька правда” за 13 липня 1969 р. опубліковано статтю  автора Г. Фурмана- заввідділом промисловості газети  “Маяк” м. Калінінграда, який розповів , що станцію Козятин добре знають тисячі і мільйони пасажирів, подорожуючі потягами у різні куточки  Європи.  І  незабаром про одну із найбільших   на Південно-Західній  залізниці  станцію Козятин дізнається увесь світ. На Миколаївькому суднобудівному заводі ім.. Носенка  спущено із стапелів 1 квітня 1969 року на воду великий морозильний траулер “Козятин”. Судно було прийнято моряками Калінінградського управління “Мортрансфлоту” і переведено з 9 червня у Одесу для обладнання  та оснащення необхідною технікою. А далі вирушатиме до порту Петропавловська на Камчатці. Команда траулера складалася із близько 100 чоловік. Капітаном судна призначено Гаррі Андрійовича Субботіна. Риболовецький траулер борознив Атлантику, обійшовши Африканський континент. Команда далекосхідного судна ловила рибу у Тихому океані, в тому числі і улюблений в радянську добу у 1977р.  оселедець – івасі..

У 1994 р.  риболовецький траулер був списаний, про що сповіщає  газета  “Рибак Камчатки”. Згодом його  продали Океанрибфлоту  Можна припустити , що  дані кораблі були так названі, завдячуючи нашому землякові конт-адміралу флоту Леоніду Колишеву, котрий не забував місто свого дитинства й юності та часто відвідував його.

І  зовсім нещодавно вдалося дізнатися, що  на початку ХХ століття у  1 Світову війну на річковому флоті ходила грунтозабірна канонерська шаланда “Козятин”( в 1917-1920рр. "Кавказ"). Вона була мобілізована  у лютому 1917 р., озброєна і з 6 червня ввійшла у склад флоту.  В січні 1918 р. перейшла на сторону радянської влади. 28 березня 1918 р. захоплена австро-німецькими військами в Одесі, з листопада 1918 р. служила білогвардійцям, а з грудня 1918 р. англо-французським інтервентам. З квітня 1919 р. знову входила до складу білогвардійського флоту. 14 листопада 1920 року викрадена врангелівцями до Константинополя, а 29 грудня 1920 року інтернована Францією в Бізерті.  Служила  в свій час у теплоходному альянсі "Єлізавєта".

            Родина залізничників Валдаєвих праворуч хлопчик- майбутній академік Георгій Сухомел(1888-1966)  родом чех  із с. Миколаївки - учень міністерського двокласного залізничного училища, проживав в родині.

В  с. Миколаївка на Козятинщині   народився вчений в галузі гідравліки та гідромеханіки Георгій Сухомел (11.09.1888-1966) - доктор технічних наук, академік АН  УРСР (1951), який теж переймався тим, щоб увіковічнити назву міста, де   він закінчив  двокласне міністерське залізничне училище, проживаючи  в родині  залізничників Валдаєвих Вони   були страчені царськими  жандармами 12 грудня 1905 р. на території паровозного депо під час страйку.

Пам'ятник  ,барельєф  братам залізничникам  Валдаєвим, страченим жандармами 12 грудня 1905 р. на території паровозного депо Був відкритий  на місці сучасного  пам'ятника Михайлу Грушевському.

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

 

  21 КВІТНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ГЕРОЄМ ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ МАРТЮШЕВИМ 

                                         ПАМ'ЯТАЄМО...

                                  

МАРТЮШЕВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(12.11.1994 – 21.04.2022)

СОЛДАТ, СТРІЛЕЦЬ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО ВЗВОДУ 9-Ї ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОЇ РОТИ 3-ГО ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ В/Ч А 0224.

НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТУПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО). 

ОЛЕКСАНДР РІС У БАГАТОДІТНІЙ СІМ’Ї. КРІМ НЬОГО В РОДИНІ ЩЕ БУЛИ НА ДВА РОКИ СТАРША ВІД НЬОГО СЕСТРА НАСТЯ І ДВОЄ МОЛОДШИХ БРАТИКІВ. БАТЬКИ ГЕРОЯ ПРАЦЮВАЛИ НА ВИРОБНИЦТВІ, А ВИХОВАННЯМ МОЛОДШИХ ОПІКУВАЛАСЯ  СЕСТРА НАСТЯ. КОЛИ ДІТИ ПОДОРОСЛІШАЛИ, ТО РОДИННІ ЗВ'ЯЗКИ НЕ ВТРАЧАЛИ.  СЕСТРИЧКА  НАСТЯ ЗУСТРІЛА СВОЮ ДОЛЮ І ПЕРЕЇХАЛА З ХАРКІВЩИНИ ЖИТИ ДО КОЗЯТИНА.  БРАТ ЧАСТО НАВІДУВАВ СЕСТРУ.  КОЛИ ЧОЛОВІК СЕСТРИ ПІШОВ В АТО, ДОПОМАГАТИ РОСТИТИ ДВОХ ДОНЕЧОК СЕСТРІ ВЗЯВСЯ ОЛЕКСАНДР. ВЛАШТУВАЛИСЯ ОБОЄ ПРАЦЮВАТИ У СТОЛИЧНОМУ СУПЕРМАРКЕТІ.  КОЛИ РОЗПОЧАЛОСЯ РОСІЙСЬКЕ ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ ПОВЕРНУЛИСЯ У КОЗЯТИН.

ОЛЕКСАНДР САМ ПІШОВ ОДРАЗУ ДО ВІЙСЬККОМАТУ, ЩОБ ЗАХИЩАТИ СЕСТРУ І ПЛЕМІННИЦЬ.   26 ЛЮТОГО 2022 Р. ЙОГО ПРИЗВАЛИ СПОЧАТКУ НА МИКОЛАЇВЩИНУ, А ПОТІМ СТАВ ВИКОНУВАТИ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ В НАСЕЛЕНОМУ ПУНКТІ ЗАРІЧНЕ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

 ЗАГИНУВ СТРІЛЕЦЬ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ 21 КВІТНЯ ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                                            

19 КВІТНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ГРИГОРІЄМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ ГУРАКОМ

                                                     ПАМ'ЯТАЄМО...

                                                  

                                   Гурак ГригорійОлександрович

(11.11.1981-19.04.2023)

Військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048

Григорій народився в селі Шарапанівка Крижопільського району. У 4 – ри річному віці Григорій разом з мамою переїхав до Козятина. Навчався 9 – й школі, захоплювався футболом, грав за команду СВАТ «Обрій». Допомагав мамі. З дитинства розумів, що він єдиний чоловік в сім’ї та всю відповідальність взяв на себе. Мама не могла ним натішитися. По закінченні школи Григорій отримав водійське посвідчення та пішов працювати. Далі строкова служба.

Працював на залізниці, але більше любив майструвати, щось робити своїми руками й зрозумів, що його покликання це будівельна справа. Досягнув у будівництві досконалості та щоразу насолоджувався ідеальним закінченням кожної своєї роботи. Одружився з дівчиною Оксаною, яку знав з дитинства. Вони навчалися в одній школі, гралися на одній вулиці. Сім’я для Григорія стала головним сенсом життя. І для сім’ї він готовий був гори звернути. Все, що є в будинку, все зроблено його руками. У його сім’ї мало бути все і все лише найкраще. І Григорій знав, як цього досягнути. Маючи багато друзів, знайомих, які поважали Григорія, він нікому і ніколи не відмовив. Для всіх у нього вистачало часу.

Побратим розповідав, що ще не бачив, щоб з таким захопленням розповідали про дітей. Нове фото з дому і знову Григорій біг і показував своїх діток. Читати вчилися разом: Софійка, мама і тато з окопу, коли міг вийти на зв’язок. Приїхавши у відпустку не випускав донечку з рук та старався весь час бути поруч біля сина. Коли забирав донечку з садочка то ніс її на руках, а не вів за ручку. Дихав своїми дітьми, мріяв про їх щасливе майбутнє. Бувши на нульових позиціях за себе не хвилювався, він хвилювався чи у сім’ї все є, чи все у них добре.

Таким же відданим, рішучим Григорій був воїном. 26 лютого 2022 року був призваний до Збройних сил України. З 25 травня по 15 грудня 2022 року брав участь у боях з російським агресором у зведеному батальйоні 120 – ї бригади територіальної оборони на території Донецької та Харківської областей. Відстоював Бахмут. Війна змінила погляди чоловіка. Почав говорити, що ми не так живемо, весь час працюємо. А після війни будемо більше відпочивати, разом кудись їздити. Був дуже чуттєвою людиною. Всім дякував за підтримку.

 1 березня 2023 року дружина зробила сюрприз та приїхала в місце наближене до фронту. Незабутнє відчуття щастя переповнювало обох. 10 квітня знову приїхала до чоловіка перед від’їздом до Бахмуту. В ту останню зустріч Оксана побачила перші і єдині сльози в очах чоловіка. 11 квітня був останнім днем коли вони були разом, остання зустріч, останній погляд. І знову Бахмут.

З 19 квітня 2023 року перестав телефонувати і саме з того дня вважався безвісти зниклим .Донечка запитувала чому тато не дзвонить. Їй пояснювали, що тато втратив телефон на полі бою.

Сім’я жила з надією і трималась. Оксана брала участь в акціях. Зверталась в усі можливі організації і установи. Та 16 жовтня 2025 року отримала сповіщення , що Гурак Григорій Олександрович –військовослужбовець, в наслідок передачі та репатріації тіл, згідно проведеної експертизи, ідентифікований, як військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048, Гурак Григорій, який під час виконання бойового завдання в місті Бахмут, Донецької області 19.04.2023 року загинув. У рідних не має більше надії, залишилась випалена пустеля. Сім’я втратила любов, захист та опору . А Україна втратила рішучого воїна, бійця без страху, чоловіка з міцним характером і щирою доброю душею. Похований Григорій на кладовищі в с.Козятин на Алеї Слави.

Вічна пам'ять та слава Герою!