СЬОГОДНІ 5 ТРАВНЯ  2026 РОКУ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СЕРГІЄМ ЮРІЙОВИЧЕМ КУЦЕНКО

                              ПАМ'ЯТАЄМО...

   

          КУЦЕНКО   СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ

           (29.08.1978-05.05.2024)

СЕРЖАНТ, КОМАНДИР 1-ГО ПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 2-ГО ПІХОТНОГО ВЗВОДУ, 1-ОЇ ПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4984. ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН» (ПОСМЕРТНО).

 НАРОДИВСЯ 29 СЕРПНЯ 1978 РОКУ.  ЗРОСТАВ АКТИВНОЮ  І ДОПИТЛИВОЮ ДИТИНОЮ. ЗАХОПЛЮВАВСЯ ТЕХНІКОЮ Й ФУТБОЛОМ, ЗАЙМАВСЯ  РЕМОНТОМ ПРИЛАДІВ. ФОРМУВАВСЯ , ЯК ОСОБИСТІСТЬ В ГАРНІЙ , ДРУЖНІЙ РОДИНІ.  

      ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ №5, НАШЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ. ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ, В ПОНТОННИХ ВІЙСЬКАХ. ПРАЦЮВАВ НА ЗАЛІЗНИЦІ В КОЗЯТИНІ ТА КИЄВІ.

      ВІН ВІДМОВИВСЯ ВІД БРОНІ ТА 23 ЛЮТОГО 2023 РОКУ БУВ МОБІЛІЗОВАНИЙ. ОСТАННІЙ ДЗВІНОК БУВ 3-ГО ТРАВНЯ 2024 РОКУ.

     ВОЇНА ЦІНУВАЛИ ДРУЗІ,  СПІВРОБІТНИКИ, КОЛЕГИ  ЗА ЧУЙНІСТЬ І ЛЮДЯНІСТЬ. СВОЇМ  ДВОМ СИНАМ ПЕРЕДАВ У СПАДОК ЦІ  ВИСОКІ ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ.

    СЕРЖАНТ КУЦЕНКО СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ-КОМАНДИР 1-ГО ПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 2-ГО ПІХОТНОГО ВЗВОДУ, 1-ОЇ ПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4984, ВІДДАНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ, МУЖНЬО ВИКОНАВШИ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК В БОЮ ЗА УКРАЇНУ, ЇЇ СВОБОДУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ПОБЛИЗУ СЕЛА НОВОМИХАЙЛІВКА, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД 5 ТРАВНЯ 2024 РОКУ ВВАЖАВСЯ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ. ТО БУВ ОСТАННІЙ ЙОГО БІЙ.

     ПОХОВАНИЙ ПОЛЕГЛИЙ НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

 ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!

  3 ТРАВНЯ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ПЛАХОТНІКОВИМ КОСТЯНТИНОМ АНАТОЛІЙОВИЧЕМ 

ПАМ'ЯТАЄМО...

ПЛАХОТНІКОВ    КОСТЯНТИН АНАТОЛІЙОВИЧ 

(02.12.1996-03.05.2025)

СОЛДАТ 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ 

ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2960

 КОСТЯНТИН НАРОДИВСЯ 2 ГРУДНЯ 1996 РОКУ В МІСТІ МАКІЇВКА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЗРОСТАВ ВЕСЕЛИМ ТА ДОПИТЛИВИМ ХЛОПЧИКОМ. У 5 РОКІВ БАТЬКИ ЗАПИСАЛИ ЙОГО НА СЕКЦІЮ КАРАТЕ. А ЗГОДОМ РОЗПОЧАЛОСЬ І ШКІЛЬНЕ ЖИТТЯ. У 2007 РОЦІ РОДИНА КУПИЛА В СОКІЛЬЦІ БУДИНОК, ОБЛАШТУВАЛА ЙОГО ТА У 2011 РОЦІ ПЕРЕЇХАЛА СЮДИ НА ПОСТІЙНЕ МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ. У 8 – Й КЛАС КОСТЯ ПІШОВ НА НАВЧАННЯ В ШКОЛУ – ІНТЕРНАТ – ГІМНАЗІЮ, ДЕ ОДРАЗУ СМІЛИВИЙ, НАПОЛЕГЛИВИЙ, ВПЕВНЕНИЙ В СОБІ ХЛОПЧИНА ПІДКОРИВ НЕ ЛИШЕ ОДНОЛІТОК. ТУТ І ЗНАЙШОВ СВОЄ КОХАННЯ. ВСІ ЙОГО ЗНАЛИ, ЯК БОРЦЯ ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

ПРОДОВЖИВ ЗАЙМАТИСЯ КАРАТЕ ТА МАВ ЧОРНИЙ ПОЯС. ВИБОРОВ 47 МЕДАЛЕЙ НА ОБЛАСНИХ ТА ВСЕУКРАЇНСЬКИХ ЗМАГАННЯХ. ЗА КОЖНУ МЕДАЛЬ БАТЬКО КОСТІ ВИСАДЖУВАВ У ДВОРІ ЯЛИНКИ. ПО ЗАКІНЧЕННЮ ШКОЛИ У 18 РОКІВ ПРОЙШОВ ВІДБІР ТА ВСТУПИВ ДО СКЛАДУ БАТАЛЬЙОНУ ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ «ВІННИЦЯ». БАТАЛЬЙОН БРАВ УЧАСТЬ У ЗАПЕКЛИХ БОЯХ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОПАСНА.

ЧЕРЕЗ РІК УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ, УЧАСНИК АТО ВСТУПИВ В НАЦІОНАЛЬНУ АКАДЕМІЮ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. ОДРУЖИВСЯ. ПІСЛЯ НАВЧАННЯ ПРАЦЮВАВ В КОЗЯТИНСЬКОМУ ВІДДІЛЕННІ ПОЛІЦІЇ ДІЛЬНИЧИМ ІНСПЕКТОРОМ. КОЛИ ДРУЖИНА ЗАВАГІТНІЛА, ЗДАВАЛОСЯ ЩАСЛИВІШОГО ЧОЛОВІКА У СВІТІ НЕ ЗНАЙТИ. А КОЛИ НАРОДИВСЯ СИНОЧОК – МИКИТКА, КОСТЯ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯВ, ЩО МОЖНА ВІДЧУВАТИ ТАКУ ВСЕОСЯЖНУ ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ. ВЕСЬ СВІЙ ВІЛЬНИЙ ЧАС БУВ БІЛЯ НЬОГО. КОЛИ МИКИТКА ПІДРІС РАЗОМ ХОДИЛИ НА СТАВОК ГОДУВАЛИ ЛЕБЕДІВ, ЛОВИЛИ РИБКУ ДЛЯ КОТИКІВ, ГРАЛИ В ФУТБОЛ.

У МОЛОДОЇ СІМ’Ї БУЛИ ДУЖЕ ВЕЛИКІ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ. АЛЕ ВІЙНА. 10 ТРАВНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ЗА КОНТРАКТОМ. І ОДРАЗУ– АВДІЇВКА, ПОКРОВСЬК. ЗАВЖДИ НА ПОЗИТИВІ, ВПЕВНЕНИЙ В СОБІ ЧОЛОВІК ЗНАХОДИВ СЛОВА ПІДТРИМКИ ДЛЯ ВСІХ.

А 3 ТРАВНЯ 2025 РОКУ ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВООЛЕКСАНДРІВКА, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СОЛДАТ 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2960 ЗАГИНУВ. ЄДИНИЙ СИН, ПРЕКРАСНИЙ ЧОЛОВІК ТА НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ БАТЬКО. СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ ІЗ ЗАГОСТРЕНИМ ВІДЧУТТЯМ СПРАВЕДЛИВОСТІ, ЩИРИЙ, НЕБАЙДУЖИЙ ТА ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ.

ВІН ХОТІВ ЗМІНЮВАТИ ЦЮ КРАЇНУ НА КРАЩЕ І РОБИВ ЦЕ. ТАКИМ ЗНАЛА І ЛЮБИЛА ЙОГО СІМ’Я, РІДНІ, ДРУЗІ ТА ПОБРАТИМИ. ПОХОВАНИЙ ГЕРОЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА.

ВІЧНА ПАМʼЯТЬ  ВОЇНУ ГЕРОЮ!

 3 ТРАВНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЛАВРОВСЬКИМ АРТЕМОМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

Лавровський  Артем Олександрович

(10.03.2001-  03.05.2022)

Старший солдат, старший слюсар-монтажник відділення розбирально-складних робіт взводу ремонту автомобільної техніки ремонтної роти 12-ї бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького - військового формування Східного оперативного-територіального об’єднання Національної гвардії України, в/ч 3057.   Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно).Нагороджений :орденом "За мужність ІІІ степеня (посмертно). 

Артем народився 10 беорезня 2001 року в місті Козятин на Вінничині. Закінчив школу №2. Продовжив навчання в місцевому міжрегіональному ВПУ залізничного транспорту по спеціальності «Оператор комп’ютерного набору та постачання». Після його закінчення був призваний на військову службу до 12-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. З початку повномасштабного вторгнення став на захист Маріуполя.

Із початком відкритої російської агресії і  до середини квітня син телефонував додому  разів п’ять. Востаннє – 18 квітня і сповістив , що скоріше всього  не повернеться.  Просив , щоб матуся берегла  себе,  молодших братів і не  не плакала.

 А 9 травня повідомили, що син загинув 3 травня.  Він був позитивним і веселим. Із 9 класу захопився автомобілями і мотоциклами. Мріяв подорожувати Україною, мати сім’ю і щасливо жити. Планував після армії одружитися з коханою дівчиною. Клята війна забрала його назавжди, як зазначає  мама Героя  Лілія Гончарова.

15 травня 2022 року на центральній площі Козятина відбулася спільна молебень у пам'ять про загиблого Артема Лавровського.

 За особисту мужність і самовіддані дії виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі - нагороджено Лавровського Артема Олександровича, старшого солдата, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).  

 

 Слава Герою! Вічна пам’ять!

 2 ТРАВНЯ, ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ МИХАЙЛОВСЬКИМ ВІТАЛІЄМ ВАЛЕНТИНОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

 Михайловський Віталій Валентинович

(31.10.1988 - 02.05.2022)

Солдат, обслуги гармати протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону в/ч А 1619. 

Почесний громадянин міста Козятин (2024)(посмертно). Нагороджений Орденом "За мужність ІІІ ступеня" (посмертно).   

              З грудня 2019 року працював слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду дільниці з ремонту вагонів ремонтного вагонного депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

У вересні 2021 року мобілізований до лав ЗСУ. Виявивши стійкість і мужність під час бою за свободу України, трагічно загинув від осколкових поранень 2 травня 2022 року на околиці села Шевченко Волноваського району Донецької області.

Без батька залишилась донька 2015 року народження.

9 квітня 2023 року Указом Президента України від 24 серпня 2022 р. N°614 за особисту мужність та героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі було нагороджено нашого земляка  солдата Віталія Михайловського  орденом «За мужність ІІІ ст.» посмертно.

5 вересня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки  Михайловському Віталію Валентиновичу на фасаді Козятинського ліцею №9, де він навчався. 

На заході були присутні члени родин загиблих, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та духовенство.

Почесне право відкрити меморіальної дошки пам’яті Героя було надано донечці Валерії та мамі Валерії - Ірині.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

  СЬОГОДНІ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ПОЛІЩУКОМ БОГДАНОМ ОЛЕГОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

ПОЛІЩУК БОГДАН ОЛЕГОВИЧ

(21.04.1999-28.04.2025)

ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4951.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ВОЇН 21 КВІТНЯ 1999 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН. ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ №1. ЗРОСТАВ ДУЖЕ АКТИВНИМ, ДОПИТЛИВИМ ХЛОПЧИКОМ. ВІДВІДУВАВ НАЙРІЗНОМАНІТНІШІ ГУРТКИ: ЛОЗОПЛЕТІННЯ, ЕЛЕКТРОТЕХНІКА, КАРАТЕ, ТАНЦІ. ЗАВЖДИ МАВ СВОЮ ДУМКУ, ВПЕВНЕНИЙ ХАРАКТЕР, БУВ ДУЖЕ ВІДВЕРТИМ ПРАВДОЛЮБОМ, ПРО ТАКИХ ЧАСТО ГОВОРЯТЬ «ЗІРВИГОЛОВА».

ЗАКІНЧИВ ВІННИЦЬКИЙ ПОЖЕЖНИЙ КОЛЕДЖ У 2018 РОЦІ. ТРИ ДНІ ПРОПРАЦЮВАВ І БУВ ПРИЗВАНИЙ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ. У 2019 РОЦІ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ З 95 – Ю ОКРЕМОЮ ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОЮ БРИГАДОЮ. ПРОХОДИВ СЛУЖБУ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ УКРАЇНИ (СЛОВ’ЯНСЬК, ЧОНГАР). У 2022 РОЦІ ЗАКІНЧУВАВСЯ ТЕРМІН КОНТРАКТУ. НАПЕРЕДОДНІ 24 ЛЮТОГО ЗНАХОДИВСЯ У ВІДРЯДЖЕННІ, ПРОВОДИВ НАБІР В БРИГАДУ. ПОВЕРТАЄТЬСЯ В МІСЦЕ БАЗУВАННЯ. І ОДРАЗУ НА «НУЛЬ», ХАРКІВЩИНА, ІНШІ ГАРЯЧІ НАПРЯМКИ. У 2023 РОЦІ ПЕРЕЙШОВ В 89 БРИГАДУ. КМІТЛИВИЙ ЮНАК СЛУЖИВ У РОЗВІДЦІ. ЗДОРОВ’Я ПОЧАЛО ДАВАТИ ЗБОЇ. ПЕРЕВІВСЯ В НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «ДЕСНА» ІНСТРУКТОРОМ З МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ. ЗГОДОМ ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ НАВЧАТИСЯ Й ОТРИМАТИ ЗВАННЯ ОФІЦЕРА. ВСТУПАЄ ДО ЛЬВІВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ІМ. САГАЙДАЧНОГО.

ЧЕРЕЗ ПІВТОРА МІСЯЦЯ РОЗУМІЄ, ЩО МАЄ ЗАЙМАТИСЯ РЕАЛЬНОЮ ВІЙНОЮ. ЗНОВУ РОЗВІДКА, АЛЕ ВЖЕ В 33 — Й ОКРЕМІЙ ШТУРМОВІЙ БРИГАДІ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ. ТЕПЕР СЛУЖБУ ПРОХОДИВ НА СУМЩИНІ.

ПРО ВІЙНУ З БЛИЗЬКИМИ НЕ ГОВОРИВ, НА ТРУДНОЩІ НЕ СКАРЖИВСЯ. ЛИШЕ КАЗАВ, ЩО ВІЙНА ЗМІНИЛА, ПЕРЕОЦІНИЛА ВСЕ В ЖИТТІ. КОЛИ ПІДПИСАВ КОНТРАКТ, СКАЗАВ ЩО БУДЕ КУХАРОМ. А СТАВ РОЗВІДНИКОМ.

БОГДАН, НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ЮНИЙ ВІК БУВ ДУЖЕ ТУРБОТЛИВИМ КОМАНДИРОМ. ВСІ ЙОГО ОБОЖНЮВАЛИ, З НИМ БУЛО ВЕСЕЛО І НАДІЙНО, ВМІВ ПІДТРИМАТИ. ДОПОМАГАВ З ПЕРШОГО ЗВЕРНЕННЯ І БЕЗКОРИСНО. КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ ДОПОМАГАЛА ЗНАЙТИ СПІЛЬНУ МОВУ З УСІМА І РОЗВ'ЯЗУВАТИ ВСІ ПИТАННЯ.

НА ВЕЛИКОДНІ СВЯТА У  СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БУВ ВДОМА. З УСІМА ЗУСТРІВСЯ, ПОБАЧИВСЯ. ТО БУВ НАЙТЕПЛІШИЙ СІМЕЙНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ.

А 28 КВІТНЯ 2025 РОКУ ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОЗВІДУВАЛЬНОГО ВЗВОДУ 2 – ГО ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4951, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ  В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ДЕМИДІВКА, БІЛГОРОДСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ -  ПОЛІЩУК БОГДАН ОЛЕГОВИЧ ЗАГИНУВ.

ПОХОВАНИЙ БОГДАН НА АЛЕЇ СЛАВИ  МІСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА

ВІЧНА ПАМʼЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

  СЬОГОДНІ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЧЕРНІЙОМ СЕРГІЄМ ПЕТРОВИЧЕМ

                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

 Черній Сергій Петрович

(21.09.1973 — 28.04.2024)

Старший сержант, головний сержант – командир 1 – го міномету мінометного взводу в\ч А—7085.  Нагороджений Указом Президента України від 14.07.2024 року № 465 орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) 

Сергій народився 21 вересня 1973 року в нашому місті. Через деякий час родина виїхала в Рівне, згодом повернулись в Козятин. Сергій Петрович захоплювався столярною справою, відкрив приватний бізнес з виготовлення меблів, купив земельну ділянку і почав будувати дім. Все, що він робив, було досконалим. Все що він говорив і радив рідним і друзям, завжди були доречними та важливими.

19 липня 2022 року він був призваний на військову службу. Тоді й попросив своїх братів, щоб вони облаштували присадибну ділянку та посадили біля будинку садок. Сказав: я прийду будуть мені якісь фрукти.

З перших днів служби хвилювався за побратимів, та робив все задля того, щоб кожен був повністю екіпірований. Його турбота охоплювала кожного, хто хоч один раз зустрічався на його шляху.

21 вересня 2023 року Сергію виповнилося 50 і брат поїхав привітати його з днем народження. Скільки там він почув теплих слів за Сергія!

Побратими наввипередки говорили про чесноти нашого Героя та нагородили Сергія Петровича нагрудним знаком «66 – а окрема механізована бригада сухопутних військ». Сергій завжди знав, що робити у найскладніших ситуаціях. Для молодих воїнів він був ангелом охоронцем. Його оптимізму та рішучій налаштованості на перемогу по доброму заздрили всі. Розбити ворога — це була його основна мета.

А 28 квітня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невське, Луганської області.

Поховали Сергія на Алеї Слави  центрального міського кладовища з усіма почестями. 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 СЬОГОДНІ, ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ СІДЛЕЦЬКИМ ЮРІЄМ ОЛЕГОВИЧЕМ 

                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

Сідлецький Юрій Олегович

(01.06.1968-24.04.2023)

Військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А7048

 

 Народився в селі Струтинка, Липовецького району, Вінницької області. Згодом сім’я переїхала в Козятин. Навчався в 4-й школі, по закінченню 8–ми класів вступив в Калинівський технікум де здобув спеціальність технік-механік. Далі строкова служба в армії. З 1971 року працював в локомотивному депо машиністом електровозів.

 Після народження двох синів Юрій Олегович став турботливим батьком. Уважним, терплячим, таким, що знає, коли треба порадити, а коли просто мовчки обійняти. Мріяв, щоб його діти були щасливими. «По справжньому добрий чоловік – без гучних слів і показної щедрості», саме так сказала про нього дружина. Хороший сім’янин, для якого дім був не просто стінами, а живим простором любові і тепла.

Коли розпочалась антитерористична операція на два з половиною роки став учасником АТО та учасником бойових дій. Нагороджений медаллю.

Повномасштабне вторгнення розпочалось 24 лютого, а 26 лютого Юрій Олегович уже був під Бахмутом. Він ішов в бій не зважаючи ні на страх, ні на втому, ні на біль. Бо знав за що стоїть – за своїх. Такі, як він не відступають і як наслідок – сильна контузія, реабілітація і знову фронт. Він оберігав молодших побратимів – підказував, навчав, прикривав, брав на себе самі складні та небезпечні завдання. Його турбота була тихою, без зайвих слів, але відчутною в кожному вчинку. Такі люди тримають фронт не лише зброєю, а й серцем.

24 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання військовослужбовець 6 – го батальйону територіальної оборони військової частини А 7048 в населеному пункті Бахмут, Донецької області Сідлецький Юрій Олегович загинув. Два роки і вісім місяців вважався зниклим безвісти. Та нажаль повернувся він не так, як усі сподівалися.

Воїна Сідлецького Юрія Олеговича поховано на міському кладовищі на «Алеї Слави».

Вічна та світла пам’ять!