З нагоди Всеукраїнського дня художника.

 

Виставка майстра пера Юрія Боровика .Його захоплення.

З нагоди Всеукраїнського дня художника.

11 жовтня в Україні митці образотворчого мистецтва та живопису відзначають своє професійне свято . Його святкуємо Указом президента України Леоніда Кучми з 1998 р. у кожну другу неділю цього місяця.

До цієї дати працівники КЗ «Музей історії міста Козятин» організували виставку живописних робіт художника- автодидакта, непересічної , кришталево чесної й чистої вдачі людини, правдолюба, з великим хистом до мистецтва, журналіста Юрія Боровика (03.05.1942 – 27.09.2001).

Живопис одне із найулюбленіших захоплень митця, яке він вдало поєднував з професійною журналістикою, літературною діяльністю, любов’ю до природи і в свій час подорожами по морям та океанам. Він прожив іскрометне, не тривале, наповнене пригодами та невтомною працею життя. Цього річ 27 вересня минуло 25 років з дня його передчасної смерті. З цієї нагоди вирішено організувати виставку творчих робіт журналіста .

15 картин представлених на виставці були передані до фондів Козятинського міського музею на початку цього року незмінним редактором щотижневика «Вісник Козятинщини» Ніною Чернегою. Газета у 2025 році відзначила свою 95-у річницю з часу її створення. Спочатку була назва часопису – «Колективна праця», пізніше – районка «Жовтневі зорі». За своєї діяльності журналістом, а це понад 20 років в редакції «Вісника Козятинщини», майстер пера і пензля Юрій Боровик розмістив свої авторські роботи для натхнення та збереження в службових кабінетах колег. Неймовірно теплі, яскраві з потужним енергетичним зарядом. Так висловлювали свої думки під час відкриття виставки відвідувачі та гості заходу.

За період діяльності газети постійно дієву редакційну виставку творчих робіт відвідувало безліч знаних й відомих людей, які константували, що майстер пера був не лише чудовим журналістом-аналітиком, ярим борцем за справедливість, але й талановитим майстром пензля.

Автор картин зростав з дитинства без батька, проживав з матусею Вірою Дем’янівною у місті Кременчук. Незабаром переїхали до Козятина. Закінчив 7 класів і щоб покращити матеріальний стан родини, вимушений піти працювати робітником у депо, а повну освіту отримав у вечірній школі.

Потім служба впродовж трьох років в армії на флоті. Після її завершення, вирішив не розлучатися з морською стихією й влаштувався на риболовецький тралер «Ялта», пізніше «Аюдаг». Саме тому під час виставки можна переглянути декілька робіт морської тематики. Там, перебуваючи по півроку і більше на судні, продовжував займатися улюбленими хобі –писав картини, літературні твори, вивчав англійську мову, виготовляв рукотворні книги. Мав чудову домашню бібліотеку. Цей простий, але не ординарний хлопець вільно читав класиків англійської художньої літератури мовою оригіналу.

Оволодівши самотужки типографською рукодільною технікою, створив зо два десятки мініатюрних книжечок, що не відрізнити за якістю від фабричних друкарських зразків. Декілька десятків екземплярів книжечок він подарував колезі журналісту і письменнику Петру Зарицькому. Завітавши на відкриття виставки до музею, друг - майстер пера, володар премії «Золоте перо» та багатьох вагомих інших літературних премій, член Національних спілок журналістів та письменників України, прихопив декілька екземплярів із собою до музею й продемонстрував їх присутнім гостям. Всі були вражені якістю виготовленої продукції.

Саме від Петра Зарицького ми дізналися чимало цікавого про художника. Працюючи в редакції, фаховий журналіст Юрій Боровик, випускник Київського університету ім. Т. Г. Шевченка вважався чудовим кваліфікованим журналістом – аналітиком. Йому доручали найскладніші , часто спірні чи конфліктні теми. Він мав підвищене відчуття справедливості й успішно справлявся з поставленими задачами . Його статті завжди були на часі й популярні серед дописувачів газети.

Нажаль, так склалися обставини, що маючи безліч талантів, Юрій Боровик зустрів своє єдине кохання , але так і не був одружений. На все життя залишився одинаком. Останні його дні були пов’язані з невиліковною хворобою.

Найщирішими спогадами про колегу, як людину, поділилися працівники редакції Зоя Хіцова, назвавши колегу людиною кришталево чистої душі, а фотограф Володимир Жваколюк продемонстрував портрет журналіста на виставці знятий саме ним.

Також гість подарував до фондів музею екземпляр цінного видання «Вінниччина журналістська» автора-упорядника Володимира Лисенка, 2010 р. видану в Вінниці. В цій збірці біографії всієї журналістської еліти Вінниччини. В тому числі і наші земляки з Козятинщини Юрій Боровик та прибулі на відкриття виставки працівники редакції газети «Вісник Козятинщини».На прикінці зустрічі привітала присутніх чарівною мелодією викладач класу скрипки Козятинської дитячої музичної школи Світлана Чайка. Дякуємо всім, хто завітав до музею, щоб познайомитися з творчістю непересічної особистості Юрія Боровика. 

Вітаємо усіх митців живопису та образотворчого мистецтва з Всеукраїнським днем художника!. Спасибі за щедрі дари музею. Зичимо постійного творчого натхнення, безмежних можливостей творити, миру й добробуту на землі. 

 Вітаємо  митців  образотворчого мистецтва й живописного жанру з Всеукраїнським днем художника!  Цьогоріч  його відзначають 11 жовтня , в другу неділю місяця..

Зичимо нашим  майстрам  й майстриням пензля, які скрашують  ці важкі будні своїм чарівним  мистецтвом- безмежного натхнення, світлих, яскравих фарб, сил, енергії ,  дужого здоров'я , прихильників   вашого таланту,  щедрих меценатів, спокою й миру на землі

!

 

80 років Козятинській дитячій бібліотеці

                                  

 Сьогодні в Козятинській міській  публічній  бібліотеці відбулося свято- ювілей  закладу культури , який  поширює, захоплює  малят дитячими книгами.

Вперше бібліотека  для дітей з’явилася  в Козятині  й відкрила свої двері   через 1 рік після  завершення другої світової війни у 1946 році, розповіла організаторка та ведуча заходу бібліотекар книгозбірні  для дітей  Наталія Кісарчук.

У 1960- 1970 -х роках вона розміщалася  в приватному  будинку в одноповерховій споруді за адресою вул. Василя Стуса. На той час її завідувачкою була Ганна  Гімельрайх.  А її чоловік  Семен Гімельрайх  очолював відділ культури Козятинського району.

Там продовжувала свою трудову  бібліотечну діяльність  на Козятинщині  з 1977 по 1983-ті роки екс-директор Козятинської централізованої бібліотечної системи Галина  Савченко.

На її долю випало  опікуватися  тим, щоб терміново  збудували нову  споруду, так як стара скарбниця мудрості  була  в аварійному стані  й  завалилася.

Таким чином, дитяча бібліотека  у 1988 р. отримала  у новобудові чудові,  просторі  3 зали на другому поверсі    в Центрі дитячої і юнацької творчості.  Завідувала  тривалий час дитячою  бібліотекою Галина Коновалова, пізніше Таїсія Вакса й Людмила Фещук. На третьому  поверсі за планом керівництво  розмістило просторі,  сучасного  вигляду зали дорослої бібліотеки (завідувачкою була Людмила Кедись) та для юнацтва (завідувачка  Людмила Фещук), відділи - мистецтва ( завідувачка Євгенія Скомарівська ), обробки книг (Валерія Садова), краєзнавчий відділ, фондосховище, абонемент для дорослих.

На екрані  одна за одною  спливали архівні світлини  з діяльності бібліотек. Поділилася ними  в минулому бібліотекарка дитячої  бібліотеки Лариса Дорошенко.

Весело  й завзято діти    рекламували за допомогою вікторин улюблені казки, виконували пісні, розігрували  довірені їм ролі казкових персонажів. Задіяли  чимало активних шанувальників книги. Відзначені  найкращі  читачі цієї бібліотеки.

 З вітаннями  та з подарунками звернулися до присутніх  дітей та дорослих секретар міської ради Ірина Репало,  начальник відділу культури Світлана Рибінська, до них приєдналася  радник  Людмила Лавренюк й гості  свята.

Приємно, що  поздоровити з ювілеєм  колег   прийшли також  й  колишні  співпрацівники : екс-очільниця дитячою бібліотекою Людмила Фещук, бібліотекар Лариса Дорошенко,  Віра Майбродська , Людмила Сєліна, Лілія Семчук зі співробітницею  музею Оксаною Луценко.

Чарівно линула скрипка у виконанні педагога класу скрипки Козятинської дитячої музичної школи Людмила Баюк.

Всіх причетних до бібліотечної справи з Днем бібліотек!  Здоров’я, наснаги  й віри у найкраще! Всім Віри, Надії, Любові і мудрості Софії!

 

До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.(1866-1934)

 

До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.(1866-1934)

В селі Сестринівка 29 вересня  відзначили 160-у річницю від дня народження  Михайла Грушевського - видатної постаті, професора, історика,  політичного й державного діяча.

Сучасний  простір  -  Музей Великого Українця Михайла Грушевського й навколо нього  в рідному селі матері Глафіри Захарівни (1847-1918) зібралися науковці, мешканці та керівництво  територіальної громади, аматори  сцени. 

 Вінницький обласний краєзнавчий музей  організував засідання Всеукраїнського круглого столу/форуму  "Історія .Держава . Нація"  й підготував змістовну тематичну виставку.  Були відзначені активні  учасники-форуму  краєзнавці, науковці України й в їх числі відзначено Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації директорку КЗ "Музей історії міста Козятин" Лілію Макаревич.

  Гості та господарі свята.

                                                       

                                                  Гості та господарі свята.

                                                      

  Територіальні громади сіл  -  представили  оформлені тематично світлиці  у вигляді різноманіття  зразків  декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва :  оберегів - "дідухів " з цьогорічного збіжжя, ляльок- мотанок, давнього керамічного посуду, вишиванок,  тканих радюжок, килимів,  вишитих рушників, знарядь праці, багатоцвіття трав , плодів та квітів  Козятинщини. 

Талановиті співаки й музиканти краю розважали присутніх  веселим й дзвінким співом, чарівними мелодіями.

Громадська організація "Сонце в тобі "на святі  реалізовували проєкт в інклюзивному культурно-мистецького просторі,  провели інклюзивний кулінарний перформанс в  творчій майстерні під відкритим небом,  долучаючи до майстер-класів та арттерапевтичних заходів  не тільки  дітей з інвалідністю, а і  бажаючих  присутніх на святі . 

Комунальний заклад "Музей історії міста Козятин"  представив  виставку  "Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом..Михайло Грушевський "

Під час демонстрації виставки талановитий   учень 8 класу Козятинського ліцею №2 Максим Голошивець в образі  14-ти літнього Михайла Грушевського продемонстрував присутнім відвідувачам  свої почуття, любов до місця його дитинства та юності села Сестринівки... 

Пригощав з приводу свого  дня народження присутніх  спеченими тіткою  Вікторією, старшою сестрою  матері Грушевського та бабусею Ганною пиріжками та  зібраним з любов'ю  родиною Колодій в Сестринівських садках чаєм  із лікарських рослин.

https://www.facebook.com/reel/1067437212721365

                                              

29  ВЕРЕСНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА  ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЮРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ ЧЕРНИШЕМ

                                                      ПАМ'ЯТАЄМО...

                                           

ЧЕРНИШ ЮРІЙ СЕРГІЙОВИЧ

(18.05.1995 -29.09.2022) 

        СТАРШИЙ СОЛДАТ. СТАРШИЙ МЕХАНІК – ВОДІЙ 5–Ї ПАРАШУТНО-ДЕСАНТНОЇ РОТИ 2–ГО ПАРАШУТНО–ДЕСАНТНОГО БАТАЛЬЙОНУ В\Ч А 1126.  

НАГОРОДЖЕНО: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ,  ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН",  ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО)

УРОДЖЕНЕЦЬ  СЕЛА КОРДИШІВКА КОЗЯТИНСЬКОЇ ГРОМАДИ  НАРОДИВСЯ 18 ТРАВНЯ 1995 РОКУ. ПО ЗАКІНЧЕННІ КОРДИШІВСЬКОЇ ШКОЛИ, ВСТУПИВ ДО ГУЩИНЕЦЬКОГО  УЧИЛИЩА ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ ТРАКТОРИСТА ТА ВОДІЯ ГРУЗОВИХ МАШИН. ПРАЦЮВАВ РІЗНОРОБОЧИМ У ВІННИЦІ.

З 4 ЛИСТОПАДА 2015 РОКУ ПО 16 ГРУДНЯ 2016 РІК У ЗВАННІ СТАРШИЙ СОЛДАТ , БРАВ УЧАСТЬ У АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  МІСТІ ВОЛНОВАХА.

02 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 1126 НА ПОСАДУ СТАРШИЙ МЕХАНІК – ВОДІЙ, 5 – Ї ПАРАШУТНО – ДЕСАНТНОЇ РОТИ 2 – ГО ПАРАШУТНО – ДЕСАНТНОГО БАТАЛЬЙОНУ.

29 ВЕРЕСНЯ 2022 РОКУ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ЗЕЛЕНА ДОЛИНА КРАМАТОРСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ВІРНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, У БОЮ ЗА БАТЬКІВЩИНУ, ВИЯВИВШИ СТІЙКІСТЬ І МУЖНІСТЬ ПІД ЧАС УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ОБОРОНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ – ЗАГИНУВ.

ЮРІЯ ЗАПАМ’ЯТАЮТЬ ПОРЯДНИМ, ЧЕСНИМ, ЩИРИМ ТА ЛЮБЛЯЧИМ . ЛЮДИНОЮ СЛОВА, ВІДВЕРТИМ ТА НАДІЙНИМ ТОВАРИШЕМ. У НЬОГО ЗАЛИШИЛИСЬ МАМА ТА БАБУСЯ.

  СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                           

До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.(1866-1934)

 До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.

С         СЕСТРИНІВКА – ЄДИНЕ МІСЦЕ, ДЕ ФОРМУВАЛАСЯ НАЦІОНАЛЬНА С                 СВІДОМІСТЬ   І ПАТРІОТИЗМ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ МИХАЙЛА                               ГРУШЕВСЬКОГО

                
              Батьки  Михайла Грушевського: Сергій Федорович (1830-1901) та Глафіра Захарівна (1847-1918) Грушевські.

      З батьками й братами Захаром, Олександром, Ганною (Михайло праворуч біля матері сидить) 1876 р. 

 Сестринівка – мальовниче подільське  село ,  яке відоме  не лише в Україні , а і за її межами, як  місце, де формувалася національна свідомість й патріотизм видатної постаті вченого й політика Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934).Також це місце родоводу  матері  Глафіри Захарівни Опокової  .   З 2020 року знаходиться  в межах   Козятинської територіальної громади. Цьогоріч 29 вересня  українці , світова спільнота та    мешканці  громади відзначаємо 160-у річницю  від дня народження видатного українського історика, громадського діяча, голови  Української Центральної Ради  УНР Михайла Грушевського та 20 річницю з часу відкриття музею Великому українцю  Михайлу Грушевському у селі Сестринівка.

 Тут народилися в родині   священника бабуня Зарчинська (Сарчинська)  Анна Василівна ( 1818 -,  й  матуся  Михайла -  Глафіра Захарівна Опокова  (1847 -1918), яка вінчалася з чоловіком  Сергієм Федоровичем Грушевським у Свято-Покровській  церкві  1865 р. в рідному селі .   Сестринівка стала колискою   її братам і сестрам- Вікторії(1837-1897), Захарію (1845-?), Іпполіту(1850-1933) , сестра Михайла – Ганна 

    Саме тут вперше  в далекому  дитинстві  у 1873 р. й в подальшому житті ,  Михайло -уродженець м. Холму, мешканець Ставропілля та Владікавказу, познайомився   з  Україною: « …Українське село, ліси, води, український народ, українська мова – все  це ввірвалось в мою душу як якийсь інший кращий світ, до котрого я потім  міг  тільки душею і мрією тягнутися, відраховуючи місяць за місяцем ті три роки, коли батьки мої могли повторити  сю подорож..»

 

                                    Михайло Грушевський . 1880 р.

Виходячи з потягу на ст. Козятин  через станційний двірець Михайло з родиною діставалися  каретою  до дідового хутора з попівством. Село Сестринівка - на чолі  з господарем  дідусем  священником парафії  Захарієм Івановичем  Опоковим ( в давнину Опоцкевич) ,  радо  приймали дітей, внуків,   родину Грушевських у скрутний 1882 р. Тоді  молоде подружжя доньки Глафіри  втратило від тифу чотирьох малолітніх  дітей-Захарія, Федора, Марію і  Василя у Владікавказі, потребували батьківської  моральної й родинної підтримки. Загалом  у  них народилося 7 дітей, старшим був Михайло, на якого за здібності до навчання  й  до інтелектуальних знань покладали  найбільші надії.

 Мабуть, не просто знайти такі яскраві й промовисті  вислови про улюблене  серцю село- батьківщину свого роду, як у  Михайла Грушевського: «…І коли я все таки любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя, то се було тому, що як -не - як се був, властиво, єдиний пункт, де я міг  зв’язуватися  з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури..»

 Він милувався українською мовою, яка лунала з вуст сестринівської шляхти й  тутешнього духовенства, яке часто відвідувало на свята дідусевий хутір.

Хлопець: «.. кохавсь у сім селі, що назверх мало усі українські прикмети-біленькі назверх чепурні хатки, солом’яні стріхи, садки, городи й перелази, зарослі вербами «береги».  Тішили око майбутнього очільника  України «… за селом  великий церковний дідів хутір з млином і невеликим ставком, де часом ловили неводом рибу, з другого - пасікою й гайком-які ж то були скарби для мене після нудного камінного Ставрополя самі по собі  і в додатку том що  ще й  том у що «рідні» українські». Загалом, життя в Сестринівціі  для Михайла Грушевського  було одним неустанним святом. Він з острахом очікував той час, коли потрібно було пакувати валізи,  гостинці   й подорожувати з козятинського  двірця у потязі третім класом додому.

Його   першими й найповажнішими  вчителями були батько Сергій Федорович, матуся й близькі сестринівські  родичі. Величезне враження справила  на   юнака  родина  тітки,  старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу-  Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони  проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі  Дерганівка.  Перебуваючи у них на гостинах, Михайло  з упоїнням слухав,  підспівуючи, мелодійні , веселі, жартівливі  й журливі   українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським , але професійно поставленим    співом за підтримки  молодиками - друзями єдиного їхнього сина- студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський  не чув такого різноманіття українських пісень за  родинними святковими столами.   Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар.  Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була просфорницею у  Свято- Покровській місцевій церкві ..

Михайло Грушевський - професор з  нареченою й майбутньою дружиною Марією Вояковською (1868-1947)

Величезним авторитетом  був для Михайла Грушевського дід Захарій Іванович  Опоков(1814- 1895). Саме він був прикладом   ще малому, а потім гімназійного та студентського віку онуку, як  зразковий християнин, меценат, місіонер, мудра, глибоко  віруюча , авторитетна духовна особа, дворянин, господар,  голова величезної родини.  З дружиною мали 9 дітей, четверо з яких померли ще в дитячому віці. Дідусь купував онуку відповідні  філософські, історичні книги, вчив розумно  розпоряджатися коштами, високо  цінити родинні стосунки. 

 В Сестринівці   Михайло  у 1885 р.  розпочав перші спроби пера з білетристики. Саме дідусеві показав він    написане оповідання  «Бідна дівчина» і за порадою Захарія Івановича надіслав його до херсонської збірки  «Степ». Твір був опублікований у 1886 р. в Петербурзі  під псевдонімом Михайло Заволока.

Незабутнє враження справила на юнака родина тітки, старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу - Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони  проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі Дерганівка. Перебуваючи у них на гостинах, Михайло  з упоїнням слухав, підспівуючи, мелодійні, веселі, жартівливі й журливі українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським, але професійно поставленим співом за підтримки молодиками - друзями єдиного їхнього сина-студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський не чув такого різноманіття українських пісень за  родинними святковими столами. Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар. Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була 14 квітня 1883р. призначена проскурницею у Свято- Покровську місцеву церкву. Через 14 років померла 25.04.1897 р. у Києві біля єдиного сина Володимира. .

Зі  «Споминів» Михайла Грушевського: «…Об’їхавши родичів, засіли ми  в дорогій моєму серцю Сестринівці, де я ніколи не міг досить налюбуватися українською природою, наслухатися української мови, натішитися українським краєвидом і обстановкою і тут я собі на свободі взявся писати оповідання для херсонського збірника.. » .

Відвідуючи наші місця на Спаса 6 серпня 1892 р., Михайло  їздив з дідусем та бабусею сповідатися  до Козятинського священника Свято-Лукінської церкви Павла Завадінського - теж неординарної особистості в наших краях, про що свідчать записи в «Щоденнику». 

Саме тому в Козятині в місті Козятині   легендарній постаті було відкрито  у 2004 р. величний гранітний пам’ятник  авторства народного художника України, академіка Академії мистецтв України, лауреата  Національної  премії України ім. Т. Шевченка  Валентина Зноби (1929-2006).

Директор КЗ "Музей історії міста Козятин " Лілія Макаревич