24  ЛИСТОПАДА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ЮРІЄМ ІВАНОВИЧЕМ ЩЕРБАКОМ

                                                 ПАМ'ЯТАЄМО

ЩЕРБАК ЮРІЙ ІВАНОВИЧ

(09.09.1980-24.11.2024)

СТАРШИЙ НАВІДНИК 2 – ГО МІНОМЕТНОГО РОЗРАХУНКУ, 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ, 2 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А – 2896

 

ЮРІЙ НАРОДИВСЯ 9 ВЕРЕСНЯ 1980 РОКУ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ,  ВЕСЕЛІВСЬКОМУ  РАЙОНІ У  СЕЛІ НОВОСІЛЦІ. ЗРОСТАВ ДУЖЕ ДОБРИМ ТА РОБОТЯЩИМ. ВІДКРИТИЙ ТА ЖИТТЄРАДІСНИЙ ХЛОПЧИК ЗАВЖДИ ПОСПІШАВ НА ДОПОМОГУ. ЗАКІНЧИВ СЕРЕДНЮ ШКОЛУ В С. КАТЕРИНІВКА. ВСТУПИВ ДО ПРОФЕСІЙНО - ТЕХНІЧНОГО УЧИЛИЩА, ДЕ ЗДОБУВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ВОДІЙ – ТРАКТОРИСТ. ПО ЗАКІНЧЕННЮ ПРАЦЮВАВ В МИКОЛАЄВІ  ПЛИТОЧНИКОМ. У 2002 РОЦІ ПОЇХАВ ДО КИЄВА ШУКАТИ КРАЩОЇ ДОЛІ. ТАМ ЗАЙМАВСЯ РЕМОНТНИМИ РОБОТАМИ, СТАВ МАЙСТРОМ СВОЄЇ СПРАВИ.

У 2004 РОЦІ ЗУСТРІВ СВОЮ МАЙБУТНЮ ДРУЖИНУ ТА ПОЇХАВ У 2005 РОЦІ РАЗОМ З НЕЮ У С. ЗАЛІЗНИЧНЕ, ДЕ І ПРОЖИВАЛИ РОДИНОЮ. У 2022 РОЦІ, ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ В ГІМНАЗІЮ №6. ЙОГО ПОРЯДНІСТЬ ТА ЩИРІСТЬ ПІДКОРЮВАЛИ ЯК ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, ТАК І УЧНІВ.

2 ЖОВТНЯ 2024 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКІЛ ПРОХОДИВ У ГАЙСИНСЬКОМУ РАЙОНІ. А 19 ЛИСТОПАДА, ЧЕРЕЗ ПІВТОРА МІСЯЦЯ, БУВ УЖЕ НА ПОКРОВСЬКОМУ НАПРЯМКУ.

24 ЛИСТОПАДА 2024 РОКУ БЛИЗЬКО 13 ГОДИНИ 40 ХВИЛИН, СТАРШИЙ НАВІДНИК 2 – ГО МІНОМЕТНОГО РОЗРАХУНКУ, 2 – ГО МІНОМЕТНОГО ВЗВОДУ, 2 – Ї МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А – 2896, ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ НЕ СУМІСНЕ З ЖИТТЯМ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПУШКІНЕ, ПОКРОВСЬКОГО РАЙОНУ, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.ЩЕРБАК ЮРІЙ ІВАНОВИЧ ПОХОВАНИЙ НА ЦВИНТАРІ В СЕЛИЩІ ЗАЛІЗНИЧНЕ.

25 ЛИПНЯ 2025 РОКУ НА БУДИНКУ, ДЕ ПРОЖИВАВ ПОЛЕГЛИЙ ГЕРОЙ У СЕЛИЩІ ЗАЛІЗНИЧНЕ , УРОЧИСТО ВІДКРИТО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ   

У С.ЗАЛІЗНИЧНОМУ 9 ВЕРЕСНЯ 2025 Р. ВШАНУВАТИ ПАМ'ЯТЬ ТИХ, ХТО ВІДДАВ НАЙЦІННІШЕ – СВОЄ ЖИТТЯ ЗАРАДИ СВОБОДИ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. НА БОКОВОМУ ФАСАДІ МІСЦЕВОЇ ГІМНАЗІЇ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ ВОСЬМИ ЇЇ УЧНЯМ: ЛУКАШУКУ МИКОЛІ, ДМИТРУ БОНДАРЧУКУ, ВОЛОДИМИРУ ПАВЛОВСЬКОМУ, АНДРІЮ ПИЛЯВЦЮ, ВІКТОРУ РОЗБІЦЬКОМУ, ОЛЕГУ СЛОБОДЯНИКУ, ВІКТОРУ ТИМОЩУКУ, ЮРІЮ ЩЕРБАКУ. ІНІЦІАТОРАМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПАМ'ЯТНИХ ЗНАКІВ СТАЛИ УЧНІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ, РОДИНИ ЗАГИБЛИХ ТА ПІДПРИЄМЦІ ПІДТРИМАЛИ ІНІЦІАТИВУ ДІТЕЙ. ПОЧЕСНЕ ПРАВО ВІДКРИТИ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ НАДАЛА РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ. БО ЦЕ НАШ СПІЛЬНИЙ ОБОВ'ЯЗОК І ВИЯВ ГЛИБОКОЇ ПОВАГИ.

 ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ПОЛЕГЛОМУ ЗАХИСНИКУ!

                      

21 ЛИСТОПАДА 10 РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ВІКТОРОМ ЛЕОНІДОВИЧЕМ КРЮЧКОВИМ

                                         ПАМ'ЯТАЄМО

                       

                      Крючков Віктор Леонідович 

                           (18.04.1992 – 21.11.2015)

Молодший сержант, командир відділення 46 окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна».

НАГОРОДЖЕНИЙ: Нагрудним знаком Міністерства оборони України «За військову доблесть» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно). У 2017 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

21 листопада у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України загинув земляк Віктор Крючков. Виходець із багатодітної сім’ї , мав три сестри і брата, уродженець Верболіз. Останні 8 років винаймав житло, проживав із родиною у Козятині. Після школи оволодів спеціальністю електрика, але мріяв стати військовим. До АТО Віктор мріяв працювати у колишньому спецпідрозділі «Ягуар» та не пройшов спецперевірки.

На війну юнак пішов добровольцем, у зоні АТО пробув більше року. Спершу служив у батальйоні «Айдар» , в ході бойових дій під Іловайськом отримав поранення, тоді з 15 осіб вижити вдалося тільки йому. Та не зміг дома всидіти, коли побратими гинуть на Сході країни. Підлікувавшись і отримавши курс реабілітації, повернувся в зону АТО військовослужбовцем - контрактником у званні молодшого сержанта в/ч В-2612 батальйону «Донбас».

Наприкінці жовтня 2015 року приїздив у відпустку, втішав маму, що незабаром 21 грудня демобілізується і повернеться назавжди додому. Планував влаштуватися на роботу, придбати власне житло, одружитися з коханою Тетяною.

Рівно за місяць до демобілізації Віктор Крючков, під час виконання службового обов’язку в зоні АТО, підірвавшись на міні неподалік станиці Луганської біля Бахмутської траси, отримав важке поранення не сумісне з життям. Помер від ран в лікарні Сєвєродонецька 21 листопада 2015 року. Поховали молодого бійця 24 листопада на цвинтарі біля каплиці в рідному селі Верболози.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Почесною відзнакою та нагрудним знаком  Козятинської міської ради  "За героїзм та патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною"(посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради  від 2 червня 2017 р. земляку- патріоту присвоєно звання Почесний громадянин міста Козятин. 

4 березня у с. Вернигородок відбулося урочисте відкриття меморіальних дошок загиблим під час проведення антитерористичної операції старшому лейтенанту батальйону оперативного призначення НГУ Олександру Москалюку та молодшому сержанту, добровольцю, бійцю батальйону «Донбас» Віктору Крючкову.

Меморіальні дошки встановлено на будівлі Вернигородоцької СЗШ І-ІІІ ст., де Олександр Москалюк деякий час працював, а Віктор Крючков вчився до 9 класу. На церемонії відкриття були присутні родичі та друзі загиблих героїв, односельчани, представники районної влади, вчителі та учні школи, а також товариші по службі.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 16 ЛИСТОПАДА 2025 РОКУ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ  ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ВАЛЕРІЄМ ВІКТОРОВИЧЕМ КУМАНЕЦЬКИМ

                                     

                                         ПАМ'ЯТАЄМО

КУМАНЕЦЬКИЙ ВАЛЕРІЙ ВІКТОРОВИЧ

(08.04.1994 - 16.11.2024)

Старший солдат 131 окремого розвідувального батальйону в/ч 1445. Оператор FPV дронів. Учасник АТО.

Життя молодого воїна обірвалося в 30-річному віці на злеті. Він не встиг втілити в реальність багато планів на майбутнє і мрій, не встиг просто пожити. Війна і плани російських терористів перекреслили все, поставивши хрест на його могилі…

Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Лук'янівське Запорізької області. Похований 22.11.24р. на кладовищі с. Адамівка, Білгород-Дністровського району, Одеської області.

Вічна Слава Герою!

 

14 листопада минає 3 роки  пам'яті за  полеглим воїном земляком Сергієм Васильовичем Федоруком.

Пам'ятаємо...

ФЕДОРУК СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

 (25.10.1987-14.11.2022)

СЕРЖАНТ, МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ В/Ч 7339. СТРІЛЕЦЬ КОМАНДИ ВОЄНІЗОВАНОЇ ОХОРОНИ М. КОЗЯТИН. 

НАГОРОДЖЕНИЙ: ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ – МЕДАЛЛЮ «ЗА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ УКРАЇНІ». ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ» (ПОСМЕРТНО). МЕДАЛЛЮ УПЦ «ЗА ЖЕРТОВНІСТЬ І ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ». НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ГІДНІСТЬ ТА ЧЕСТЬ» СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ ТА СИЛОВИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ «ЗВИТЯГА». ПАМ’ЯТНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ» ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «АСОЦІАЦІЯ УЧАСНИКІВ АТО М. КОЗЯТИН».

СЕРГІЙ НАРОДИВСЯ 25 ЖОВТНЯ 1987 РОКУ В СЕЛІ ІВАНКІВЦІ, ТАМ І НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ. ПО ЗАКІНЧЕННІ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ СТОЛЯРА У КОЗЯТИНСЬКОМУ ЗАЛІЗНИЧНОМУ УЧИЛИЩІ. У 2011 РОЦІ ОДРУЖИВСЯ. ПРАЦЮЮЧИ В «АГРО ДОМІ» У 2015 РОЦІ ПІД ЧАС 4-Ї ХВИЛІ МОБІЛІЗАЦІЇ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА ВИКОНУВАВ СЛУЖБОВІ ОБОВ’ЯЗКИ У ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ ФЕДОРУК СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ЗА ЧАС ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ БУВ ВІДЗНАЧЕНИЙ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЮ ГРАМОТОЮ, МЕДАЛЛЮ «ЗА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ УКРАЇНІ», ПАМ’ЯТНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ», МЕДАЛЛЮ «ЗА ЖЕРТОВНІСТЬ І ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ» ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ГІДНІСТЬ ТА ЧЕСТЬ». ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ СЛУЖБИ ПРАЦЮВАВ СТРІЛКОМ 4-ГО РОЗРЯДУ У ВОЄНІЗОВАНІЙ ОХОРОНІ СТАНЦІЇ КОЗЯТИН-1.

З 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, ДЕ ПРОХОДИВ СЛУЖБУ КОМАНДИРОМ КУЛЕМЕТНОГО ВІДДІЛЕННЯ НА ЛУГАНСЬКОМУ НАПРЯМКУ. У КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ, ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВИВІВ З ОТОЧЕННЯ ПОНАД 30 ОСІБ, ЩО І ЗБЕРЕГЛО ВСІМ ЖИТТЯ.   БУВ ПРИЗНАЧЕНИЙ ГОЛОВНИМ СЕРЖАНТОМ МІНОМЕТНОЇ БАТАРЕЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А-7339 І ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ СЕРЖАНТ. З ЛУГАНСЬКОГО НАПРЯМКУ БУВ ПЕРЕКИНУТИЙ В ДОНЕЦЬКУ ОБЛАСТЬ, М. БАХМУТ. ПІСЛЯ ТРЬОХ МІСЯЦІВ ЗАПЕКЛИХ БОЇВ ЧАСТИНА БУЛА ВІДВЕДЕНА ДЛЯ ДОУКОМПЛЕКТУВАННЯ.

З 12-ГО НА 13-ТЕ ЛИСТОПАДА БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ДРУЖКІВКА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ОТРИМАВ ЧИСЛЕННІ ВАЖКІ ТРАВМИ. БУВ ДОПРАВЛЕНИЙ В ЛІКАРНЮ ІМЕНІ МЕЧНИКОВА. ЛІКАРІ БОРОЛИСЯ ЗА ЖИТТЯ СЕРГІЯ ДО ОСТАННЬОГО. 14 ЛИСТОПАДА ВОЇН-ГЕРОЙ ПОМЕР. ЗАЛИШИВСЯ   БЕЗ БАТЬКА МАЛЕНЬКИЙ СИН.

 13 ЛИСТОПАДА 2023 Р. БУЛА ВІДКРИТА МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА, НА  ПРИМІЩЕННІ КОЗЯТИНСЬКОГО ЗАГОНУ  ВОЄНІЗОВАНОЇ ОХОРОНИ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ, ДЕ ПРАЦЮВАВ ПОЛЕГЛИЙ ВОЇН,  ЯКИЙ ЗАГИНУВ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ  СЛУЖБОВИХ  ОБОВ'ЯЗКІВ   В ЗОНІ БОЙОВИХ    ДІЙ. 

                         СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

До Дня культури та майстрів народного мистецтва. Культура 20 ст.

 В КЗ "Музей історії міста Козятин" очікуємо на відвідувачів.

Тут представлено світлини з 1950-60-х років і до 1992 -го. В нашому місті в культурному житті були популярні такі види мистецтва, як сценічне, театральне, хореографічне, оркестрова та ансамблева музика , оперний та сольний, хоровий , акапельний спів, виконання класичних та народних пісень у супроводі народних інструментів.

-

Популярними у 1980-ті роки були свята Проводи зими, Білопільський ярмарок, Козятинські вечори, Свята вулиць, Івана Купала, різноманітні фестивалі й конкурси. Обслуговували агітбригадами працівників полів, гастролювали з хором ветеранів праці та війни й чоловічим хором керівників у супроводі оркестру народних інструментів Козятинської музичної школи по Україні
Регулярно організовували працівники культури масові заходи, вогники з пригощанням гостей та відзначенням кращих трудівників, масові зустрічі нового року. Тут представлено працівників культури, його керівництво з 1956 року.

Відвідували місто професійні актори та співаки, гумористи. Організовували масові свята на стадіоні, музичні фестивалі "Зорі над Бугом". У 1960-их роках з'явився при районному будинку культури майбутній народний хореографічний колектив "Зорянка", який функціонував до 2022 року, де займалися хореографією майже половина мешканців міста. Вони гастролювали по селам району разом з ВІА "Зоряни", де грали три майбутні директори- музичної школи - Валентин Комар, Володимир Репало і РБК - Євген Сорочинський, Борис Сичевський - акомпаніатор.

Популярним у козятинців був також танцювальний колектив при Залізничному клубі. В ньому займалися хореографією й виступали на сцені перед залізничниками мешканці районів : ПРБ , Талимонівки, району 3-ї школи й ближніх навколишніх сіл.

Сьогодні тодішні учасники самодіяльності з задоволенням пригадують ті юнацькі , щасливі роки . Серед когорти самодіяльних артистів виросло не одне покоління талановитих нових кадрів культури- викладачів музичної школи, керівників хореографічних колективів- династія хореографів Машевських, співаків, музикантів, акторів, майбутніх керівників колективами та артистів сцени з різноманітними титулами. Наш земляк Микола Бондаревський - заслужений артист УСРСР ввійшов в історію України серед найкращих. Надзвичайно популярними були у хлопців та й у дівчат- духові інструменти. Коли грає духовий оркестр - встояти не можливо. Активну участь у культурному житті міста та району брали духові оркестри - локомотивного депо, залізничного училища, Козятинської музичної школи, залізничної аудиторії та в інших клубних установах.

На сцені РБК у 1950-ті роки ставила вистави класиків української літератури професійна акторка з Києва, яка проживла в Козятині- Ніна Іваннікова- Закохана. Разом з музичною школою ставили на сцені не одноразово п'єсу Котляревського "Наталка- Полтавка". У виставаах професійно виконували ролі - бухгалтер відділу культури Мальвіна Бережнюк, музикант Ігор Скворцов, службовець Віктор Сініцин, сьогодні працівниця міської ради, педагог Олена Слободянюк. Ще хлопчаками виконували ролі у виставах - майбутні директори Глуховецького будинку культури і керівник хореографічного колективу Борис Зільберман . З задоволенням відвідував репетиції в на сцені РБК і брав участь у ролях організатор театру драми та комедії "Дебют", лауреат багатьох конкурсів читців, автор п'єс, актор, працівник залізничного клубу - Геннадій Жмуцький, з улюбленими акторами викладачами училища Надією Луценко, Наталією Булатецькою та багатьма іншими акторами міста залізничників.

В театрі грав з дитинства в п'єсах і розвивав свої таланти директор клубу залізничників , гуморист, ведучий заходів Олег Єрьоменко. Головним диригентом оркестру у п'єсі "Наталка- Полтавка" був викладач музичної школи, директор Вінницького музичного училища Леонід Лозінський . Активну брала участь у сценічному житті ще зі шкільної парти нещодавній директор РБК Тетяна Мар'янчик.

Виконували головні ролі на сцені викладачі музичної школи Валентина Наумова - Байбуз, Тетяна Семерунь, брали участь в масовці танцюристи та музиканти.
В 1980-ті роки керувала драматичним колективом на сцені РБК Людміла Бірман. Поставлені нею одноактівки переглядали на сценах клубів не лише міста та району , а і Києва. Активну акторську участь брали залізничники - Олександр Гуменюк, Ігор Скворцов, методисти РБК Галина Сорочинська - Козачук, Наталія Гуменюк,Тетяна Мар'янчик, Микола Жирний, Володимир Іжицький,керівник народного ансамблю танцю Людмила Машевська, та багато інших мешканців міста та учасників художньої самодіяльності.
Навчала гарно вишивати й іншому рукоділлю у Палаці піонерів - бувше приміщення розібраної у 1964 р., Свято - Вознесенської церкви біля другої школи - Ніна Швед. Вона в подальшому очолювала не одну державну установу, зокрема, й районний пенсійний фонд, попередньо займаючись будівництвом його приміщення , керувала школою №4 , а сьогодні передала нам світлини, які ми представляємо на виставці й чимало рукотворних, цікавих речей..

Дякуємо Валентині Василівні Наумовій - Байбуз за подаровані музею тодішні афіші з вистав за 1956 та 1970-ті роки.
Все описане вище культурне життя представлено на виставці у світлинах, які передали музею Тетяна Мар'янчик, Наталія Степанюк, Надія Луценко... Пройде час і з таким же задоволенням згадуватимуть своє культурне життя в місті, участь в самодіяльності наші сучасники. Можливо, не всіх згадали у публікації, але браво всім, хто створює гарний настрій, розважає , збирає донати для воїнів і продовжує успішно це робити в такий важкий час !!

 

РОЗРОБНИК УКРАЇНСЬКИХ ТЕПЛОВІЗОРІВ ДЛЯ ЛІТАКІВ СЕРГІЙ ВІТЮК НАШ ЗЕМЛЯК. ВІН З КОЗЯТИНА

 В КЗ "Музей історії міста Козятин" в експозиції "З найдавнішого періоду до сьогодення" серед знаменитих уродженців нашого міста портрет красивого молодого чоловіка, який народився 10 жовтня 1957 року. Навчався в школі №3. Відрізнявся з-понад усіх однокласників, згадує  Лариса Годлєвська, надзвичайною снагою до навчання. Випускник без проблем вступив до Київського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет. Під час навчання проходив практику на заводі "Арсенал" . На той час там діяли гурти вчених, які працювали над секретними, важливими державними замовленнями. Кмітливого й розумного нашого земляка помітили одразу, тому запропонували  у 1982 році випускнику радіотехнічного факультету вузу  у  себе роботу.

Молодий  фахівець радіоінженер саме про це і мріяв. Тут його місце, щоб створювати й працювати над новітніми сучасними на той час технологіями. А у 1991 році запросили  в Академію наук, пізніше став  ведучим програмістом в інституті Вугільних технологій Академії наук. Йому доручили разом ще з 10 фахівцями працювати над державним спецзамовленням - розробкою дослідного приладу “Спостерігач”. Сьогодні це тепловізор. 

Коштував на той час 1000 000 грн. Сергій займався монтажем плат і особисто проводив комплексне налаштуванням виробу з виїздом на об’єкт, тобто на авіазавод і установкою його на гідроплан БЕ-12, в народі літак- амфібія. Він літав і міг пливти по водній поверхні.

За прогресивну розробку нових виробів закритої тематики у 2002 р. нагороджений дипломом лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

Помер від серцевого нападу 25 квітня 2007 р. в Києві. Одружений не був.

Пишаємося нашими  земляками Героями сучасниками і минувшини.

https://33kanal.com/news/128563.html

 120 років тому у 1905 році поміщиця Струкова передала в дар для сільськогосподарської школи свої землі, що знаходились на території села Махаринці, сьогодні с. Сестринівка ( в минулому Махаринецький агро-технікум птахівництва , пізніше планово-економічний технікум , м'ясо - молочний технікум (на даний час Вінницький технологічно- промисловий коледж ), сьогодні станція Планова, де розміщувався туберкульозний диспансер).

В ньому навчався з 1914 року член Центральної ради (з 1917 р.) Петро Чечель. (1890- 1951), уродженець с. Вільня на Житомирщині, Радомишельського району( сьогодні Коростишівського). Та оволодіти мирною спеціальністю агронома завадила Перша світова війна. Петро Іванович Чечель перериває навчання і вступає у Житомирську школу прапорщиків, після закінчення якої у 1916 році воює на Південно- Захїідному фронті. В 1917 році був делегований до I –го Всеукраїнського військового з’їзду і обирається членом Центральної Ради. 22 травня 1917 року одружується з мешканкою с. Сестринівки Антоніною Мусіївною Федорук, батько котрої Мусій Федорук був старшиною Козятинської волості.[15,с. 293] З червня по вересннь 1917 р. та з квітня 1918 р. Петро Чечель – комісар сусіднього з Козятинським Сквирського повіту Київської губернії. Через рік відновив навчання у Волосько- Махаринецькій сільськогосподарській школі і в листопаді 1919 р. екстерном здав випускні іспити. Проживав на той час - службовець, а за професією агроном у свого тестя в Сестринівці. З 1920 по 1923 рр. служив у Бердичівському повітовому земельному відділі, з 1928 року в Бердичівському буряковому союзі. Був батьком трьох дітей. Вперше арештований більшовиками 17 грудня 1932 р., засуджений до 10 років позбавлення волі, вдруге – засуджений 24 січня 1946 р. і знову на 10 років, дата вироку: 07.06.1946 р. В 1951 році ув'язнений П.І. Чечель помер у тюремній лікарні у Карагандинській області , засуджений як український самостійник. Реабілітований вперше УКДБ Вінницької обл.; 16.07.1965; вдруге Вінницьким облпрокурором 25.12.1991. [15, с.284]