Власник фотоательє в Козятині початку 20 ст. Давид Шварцман

 

Власник фотоательє  початку 20 ст. Давид Шварцман, який створював якісні до цього часу  світлини.

До 150-річчя з дня народження міста Козятин.

 В Козятині діяло 5 фотоательє. Саме стільки фотографів відомі музейникам , які надавали свої послуги в місті залізничників понад 130 років тому. Їхні фото зберігаються у фондах КЗ «Музей історії міста Козятин», серед яких значаться  І. М.Сафро,  Г. Ф.Нірон,  І.Тітов, В.  Шевчук і Давид Шварцман.

Найбільше здали світлин мешканці  нашого міста   виготовлені  власником ательє Давидом Шварманом. Найдавніше фото  датується 1901 роком. Зазвичай на фотографії не зазначали дати, лише від руки писали на звороті, щоб не забути про подію, що зафіксована на фотопапері.

Давид Шварцман  розміщав під фото свої ініціали і прізвище,  герб майстра, місто, де  розміщено ательє. Зі звороту  на бланку картонному, куди наклеювались фото, вказано, що літографія  Лібава Покорнаго,  Одеса, Фотографія знаходиться в Козятині Київської губернії, негативи зберігаться.  Зі спогадів старожилів відомо, що розміщалося фотоательє в людному місці неподалік  від базару. Знаходилась  його фотомайстерня на місці  п’ятиповерхівки навпроти сучасного  приміщення поліції.

 Ліворуч фотоательє, що належало Давиду Шварцману, а прваворуч двоповерхова споруда, де розміщалася міліція (приміщення не збереглось).  Сучасна вулиця Героїв Майдану.

 

На даху був  скляний отвір , що надавав додаткове природнє освітлення, ймовірно, саме тому  його фотографії є одними  із самих якісних до цього часу . Наш земляк  історик, пошуковець Олександр Цілецький в Єврейській електронній Енциклопедії натрапив на спогад онука фотографа  Леоніда Гроєрвердла, що проживає в Ізраїлі.

Саме завдяки йому ми знаємо, що у фотографа було п’ятеро  дітей і всі  вони  народилися в нашому містечку. Мама  ізраїльтянина,  молодша донька Давида Шварцмана народилася    в кривавому 1919 році, коли вирував  в Козятині сипний тиф. Онук  пам’ятає з дитинства цікаві ознаки Козятина   - вокзал , водокачку, центральні вулиці Драгунську та Поштову, аудиторію  й багато іншого.  Йому  відомо, що дід Давид Шварцман народився  в якомусь глухому селі  під Кишеневом. Там  проживало   лише дві  єврейські родини, одну з яких місцеві хлопаки задля розваги вирізали. Після трагедії дідова родина вимушена була  спасатися у родичів в Козятині. Коли  хлопчик Давид підріс й змужнів ,  його забрали служити в царську армію. Після  служби   хлопець закохався і вирішив  створити родину,  та  російсько-японська війна внесла у плани юнака  свої корективи . Щоб не  забрали на війну, виїхав  разом з братом нареченої на заробітки до Нью- Йорку, де влаштувався помічником фотографа й  швидко  оволодів цим видом  майстерності  у свого господаря. Хазяїн ател’є помер, а вдовиця почала виказувати знаки уваги до молодого помічника. Але закоханому   юнакові наша   подоляночка -  найдорожче всього на світі.  Якимось чином умовив вдову  продати йому фотолабораторію і повернувся додому в Козятин, де  відбулася соціал-демократична 1905-1907 років революція.

 

                    Учні Козятинського  залізничного училища на фотовіньєтці Д. Шварцмана..

                            Портрет невідомої мешканки Козятина Д. Шварцмана.

      Місце страти соціалістів братів  Михайла та Василя Валдаєвих- паровозне депо ст. Козятин і будка стрілочника. 1905 рік .

Вдома він взяв патент та відкрив фотоательє. Одним із перших замовлень було зняти тіла вбитих каральним загоном братів Валдаєвих- революціонерів залізничників. Фотографія потрапила до київських та одеських газет. Був скандал. Давида Шварцмана негайно позбавили патенту. Аж до 1917 року він регулярно давав на лапу поліції, щоб його  не чіпали.

                                     Прапорщик Микола Смірнов з Козятина. 2016 р.

 Після поверненя з заробітків молодий чоловік мав передові й  сучасні  погляди. Забороняв молодій  дружині  після весілля вдягати  перуку. Перед суботніми походами  у синагогу снідав хлібом із салом, грав на флейті і добре співав. Брав участь у аматорській оперній трупі. В опері Гольдфадена «Відьма» виконував роль відьми. Спілкувалися в родині  російською мовою, а  їх діти  навчилися читати і писати по - єврейські тільки  вже в  шкільні роки. 

Телеграфісти вокзалу  ст. Козятин.

.Фотографуватися  козятинці дуже любили навіть у скрутні часи , тож у  хазяїна ательє Давида  Шварцмана завжди була робота та заробіток. Вдома найняли навіть хатню робітницю Мавру, яка дітям і всьому давала лад. Якось  вдерлися погромники - шукали в хаті євреїв, на що Мавра сміливо відповіла, що тут євреїв немає, а є лише фотограф та лікар. Але іноді родині  доводилось переховуватись у  сусіда  – священника. У 1920 році, коли син   сусіда,  Даня,  став дезертиром  з  білої армії, то  переховувався від переслідування червоних у Шварцманів . Хтось із сусідів  доніс чекістам. Вони постукали у двері , але фотограф Давид запевнив непрошених гостей, що він не може  переховувати у себе  погромщика- денікінця. Таким чином  відплатив сусіду  і  спас  життя   його синові, який потім успішно покинув Козятин від біди подалі.

Фотографувалися козятинці   частіше у фотоательє , але й досить  часто отримував Давид Шварцман   замовлення на зйомки вдома. Доводилось із собою брати цілий список того устаткування , що привіз у 1905 році з Америки.  

  Володимир Реслер

 на портреті .                                                      Сергій Кузнєцов машиніст зі співробітниками                                                                                                         сидить біля рейок з вусами) . 1913 р.                                       

1928 року, коли по всій країні з плакатів, із газет та репродукторів лунало, щоб громадяни здавали валюту, діда ізраїльтянина , як непманщика , теж привели до районного відділення ДПУ.  Там  час від часу допитували й проводили екзекуцію, посадовивши його  на стілець, зверху  від рукомийника  через  бачок із поршнем, направили краплі води   на тім’я, в одне і те  ж саме місце. Спроби заворушитися, призводили до побиття арештанта. У проміжках між ними велася тиха «ввічлива» бесіда на гарному літературному ідиші,  щоб єврей здав золото молодій радянській  державі  .

Спроба пояснити гепеушнику, що його  фотоательє годує всю його  родину  з п'ятьма дітьми, не в знайшло порозуміння у представника влади.  Після повторних не вдалих допитів,  Давиду Шварцману просто  запропонували  купити золото у  одного із  громадяни містечка на прізвище Білик. Фотограф  так і вчинив , зібрав, де   міг гроші  й викупив  золото  у бідняка, що проживав в халупі, як радив слідчий і приніс йому у кабінет. А бідняк - голота Білик,  також повернув гроші за золото  від Шварцмана слідчому. Ця афера  тривала до тих пір, доки всі громадяни містечка  не  виконали вимогу  слідчого.  Після  чистки всіх від золота і грошей, слідчий з начальником і  бідняк Білик  зникли в невідомому напрямку. Досі ніхто не знає, якого рівня була ця кримінальна історія – приватного чи державного. Але ж громадяни золото здали.

 Через рік  ательє у Давида Шварцмана  націоналізували. «Чортового непмана» - господаря   вигнали, але, як з’ясувалося,   фотографа  іншого більше не знайшли . Бувшого господаря ательє знову взяли на роботу,  вже  до державної установи - ательє. Призначили  керівником над ним перевіреного партійного кадра , колишнього начальника лазні, знятого за неуспішність. Він вирішив навчати фотографа фотомистецтву, на що  у відповідь Шварцман запустив у свого керманича лупою з фотокамери, що трапилася під руку, але не влучив. Хмир вискочив у вікно і побіг скаржитися на  класового ворога, який  хотів його вбити. Слава Богу, той, кому він поскаржився, мав мізки. Кадра відправили керувати кимось іншим, а завідувати фотоательє призначили бувшого господаря  . Ця державна посада і службова картка дуже допомогли через три роки, при голодоморі.

У 1932 році  у Козятині жили скрутно. Дорогами валялися трупи, як згадує Леонід із Ізраїля. Їх ніхто не ховав, але вони зникали. Собак та ворон  усіх з'їли.  Голова міськвиконкому у справах ходив до ближнього села. По дорозі назад зустрів бабу з немовлям і здивувався, бо  дитя було загорнуте в таку ж ковдру, яку він  нещодавно дістав для своєї дитини. Прийшов додому – а дружина непритомна. Дитина пропала. Голова з усіх ніг кинувся наздоганяти бабу. Наздогнав раніше, ніж вона встигла дійти до хати та зарізати немовля. Сім'я Шварцманів трималася на «службовій» картці та продуктових передачах з Ленінграда та Новосибірська, де жили заміжні старші дочки. Родина ізраїльтянина  Леоніда виживала в  голод 1932-33 років на грошових запасах – поки  на базарі ще щось продавали. Влітку 1933 року ніде нічого вже не можна було купити, і стало ясно, що треба тікати. Міські люди мали паспорти, так що виїхати не було проблем. Із Вінницького  обласного архіву ми дізналися, що родина Шварцмана виїхала в ту ж саму Америку, як і на початку 20 ст.

Останнє фото у фондах музею Д. Шварцмана  датоване 1933 роком.  На ньому зображено гурт хлопців та дівчат з написом  «Городня бригада із с. Козятина».

Щиро вдячні історику, пошуковцю, досліднику, краєзнавцю, земляку Олександру Цілецькому  за   не знайомі досі нам  біографічні відомості  про  фоографа Давида  Шварцмана і можливість використати їх в даній публікації.

 Третя праворуч у верхньому ряду-Шкільнюк Анастасія Олексіївна -донька репресованого мешканця с. Козятина- Олекси Шкільнюка (1886-1954)рр., учасника  антибільшовицької повстанської організації "Гуляй воля"

Директор КЗ "Музей історії міста Козятин"  Лілія Макаревич