вівторок, 7 травня 2013 р.

Зустріч напередодні Дня Перемоги.

Ветеран  війни , учасник бойових дій, визволитель Козятина, учасник параду Перемоги в Москві Анатолій Степанович Радченко з дружиною Ніною Костянтинівною в Музеї історії міста Козятина.



Ветеран Анатолій Степанович  Радченко   серед дітей.


Учні ЗОСШ №1 на зустрічі. (Фото Ірини Шевчук- Князєвої)
7 травня в стінах Музею історії міста відбулася зустріч учнів 4 класу школи №1 з  єдиним  у Зозулинецькій сільській раді учасником бойових дій та    параду Перемоги в Москві  , визволителем міста Козятина від фашистської окупації, ветераном праці, володарем ордена Слави  Анатолієм Степановичем Радченко .  Герой зустрічі розповів   громадянам міста про те, як  викравши коня і шаблю батька, помчав навздогін  за кавалерійським ескадроном  і вступив     у свої неповні 16 років в діючу армію.  Форсував Дніпро, за що отримав медаль "За відвагу", був двічі поранений і контужений, визволяв наше рідне місто Козятин- розміновував вокзал, близько 500 мін довелось  знешкодити і все це у складі 15 штурмової інженерно-саперної бригади, яка спочатку була 9 ротою. Лікування проходив при  медсанбаті. Після закінчення війни служив у війську ще 5 років. У Самборі познайомився з чудовою дівчиною з Козятинщини, незабаром одружився. Через декілька років повернулася подружня пара у рідне Ніни Костянтинівни село Зозулинці. Так і живуть по сей день у парі, ніби голуб з голубкою. Оволодів бувший військовий лейтенант мирною професію водія і понад 45 років займався улюбленою справою- крутив баранку спочатку на маслозаводі , а потім в АТП-10514, постійно  подорожував,  після виходу на заслужений відпочинок ще 10 років працював у  господарстві.   Виростили з коханою 2 сини Віктора , Миколу та доньку Ольгу. Найстаршому синові вже 62 роки. Тішаться 5 онуками , а ті вже одарили 2 правнуками .  Чимало в домашньому архіві у  Анатолія Степановича бойових реліквій, документів, котрі час від часу показує молодому поколінню козятинчан і перегортаючи сторінки життя, згадує свою  бідову  молодість   і  охоплене полум'ям війни  минуле.
Другий ліворуч- Анатолій Радченко з односельчанами ветеранами.  На сьогодні він залишився один.

Сапери - винищувачі танків.

Ніна та Анатолій Радченки. 1948р.
У стоптаних по фронтових дорогах чоботях.

Улюблена справа- водійська.

1 коментар:

Л. П. сказав...

Анатолій Степанович Радченко о цього часу разом з дружино самі пораються на городі. Дай Бог їм здоров'я!