З 95-ти річним Ювілеєм!!!
17 квітня відзначає свій 95-літній Ювілей знана в Козятині мешканка Катерина Кіндратівна Лисюк. Всім відома, як жінка з підвищеним відчуттям справедливості, через руки якої пройшло чимало маленьких козятинських вихованців дитячого садочку №1 , де пропрацювала на різних посадах понад 40 років.
З вихованцями із садочка №1. (ліворуч)_
Уродженка Полісся села Сушки, що знаходиться на Коростеньщині, зростала у багатодітній родині Сорок Кіндрата Яковича та Уляни Юхимівни. Подружжя підняло на ноги 8 дітей і двоє повоєнних сиріт, тому мамі присвоєно звання Мати – Героїня.
Катерина пережила разом з братами і
сестрами за цей довгий життєвий шлях
найтрагічніші його періоди, як і
більшість населення України. На її долю
випало всього – важка праця у лісі разом з батьками, які заробляли на
життя, вирізаючи й тягаючи дерева , били прачами льон, щоб
потім здати його до колгоспу. Негараздів
вистачало , зокрема - голод 1932-1933 і 1947 років і
вижила завдяки лише Богу і родині . Літня жінка згадує, що навіть довелось скуштувати людського м’яса, але
про це не можна було розповідати, бо могли рідню засудити
за людоїдство і навіть слідів ніхто не знайшов би потім.
Через деякий час нова біда прийшла на її покоління - німецько- фашистські війська окупували Україну і Житомирщину .
Старші чоловіки із сім’ї на чолі з
батьком пішли боронити рідну
землю від окупантів, брат Володимир перебував в партизанах. Вороги
насильницькі вивезли до Німеччини
сестру Єву, брата Адама з вагітною дружиною, яка народила йому на чужині
дитинку, а сама померла . Коли донечка виросла , то майже щороку їздила до
Німеччини, щоб відвідати господаря- німця, де померла мама і покласти на її могилу квіти
Катерина разом із сестрою
Ніною допомагали , чим могли, щоб
приблизити перемогу над лютим ворогом. В родині
дивом вцілів маленький
радіоприймач (окупанти відбирали усі такі пристрої у населення), тому до
родини постійно заходили односельці , щоб дізнатися про фронтові новини. Дівчаткам довелось стати зв’язковими з братом у партизанах, листівки носили , міни проносили маскуючи, щоб ті, хто чинять спротив , пускали під укіс потяги. Одним із тих, хто пустив під укіс потяг був
козятинець Василь Яворський . Сестри проводили до партизан, тільки їм відомими
стежками, діячів підпілля.
Катерина була
свідком вивезення до Німеччини поліських
чорноземів і найжахливішого - страчену тортурами молоду дівчину . Їй окупанти розрізали груди і вирвали серце.
Хтось доніс на маму Уляну . Поліцаї арештували її і геть всю побили шомполами, але жінка вижила. І знову трагедія вдерлася в домівку. Дівчаткам було по 12 і 13 років. Вони пам’ятають , як поштарка вручила матусі трикутника з війни. Взявши його до рук , вона впала, ніби підкошена. Листом повідомили, що її чоловік Кіндрат Сорока помер від ран 5 травня 1945 р. Діти дуже полякалися. Отямившись , мама потім довго горювала. Після війни один із братів - Василь отримав звання Героя й проживав з родиною в Одесі.
У 1951 році Катерину
Сороку доля привела в наше місто залізничників, де вона одружилася зі своїм
коханим Лисюком Миколою . Через рік ощасливив Бог подружжя єдиним коханим
сином Василем. Робота, дім, який родина отримала тимчасово у
1957р. і проживає й досі вже 74 роки, в переобладнаному під квартири
з
німецьких гаражів, приміщенні.
Син виріс і довелось йому стати у 1986 р. борцем з
радіаційним забрудненням на Чорнобильській АЕС, звідти і купа хвороб. Втіха на старості, що поруч у сусідній квартирі син з дружиною
тезкою Катериною, онук Микола з дружиною
і
чарівна улюблениця родини онучка Ангеліна-Олександра.
У старшої
сестри в Києві, яка все життя
пропрацювала на Метрополітені, трапився інсульт і Катерина взяла на себе обов’язок її доглянути. Її племінниця Лариса Купрієнко регулярно провідує в Козятині любу тітоньку.
Вона активна учасниця Майдану 2014 р.
і волонтерка. У фондах КЗ «Музей історії міста Козятин» зберігається
копія конверта з Головпоштамту Майдану,
який адресувала племінниця до тітоньки в
Козятин, щоб заспокоїти і підтримати в
такий тривожний період.
Також Катерина Кіндратівна брала активну участь у музейних заходах, подарувала чимало цікавих предметів та речей , зокрема, гончарні вироби, солдатський шкіряний пасок, хромові чоботи, штани «галіфе». Любить гостей, радо їх приймає у себе вдома.
Вітаємо з
Ювілеєм! Зичимо втіхи, сердечного тепла,
дужого здоров’я, миру й усіх
гараздів, які їй необхідні.
Директор КЗ
«Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич.
Немає коментарів:
Дописати коментар