2 КВІТНЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЛЕВИЦІЬКИМ  СЕРГІЄМ СТЕПАНОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО..                                       

                                     

Левицький Сергій Степанович

(16.05.1976 – 02.04.2024)

Сержант, командир відділення – командир машини 1 – го розвідувального відділення розвідувального взводу 3 – го механізованого батальйону в/ч А – 4576. Позивний «Лев». Нагороджений нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм " та Указом Президента України від 16.07.2024 року №465 орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сергій народився в с.Сестринівка. Там закінчив школу. Після 9 – го класу вступив в Козятинське залізничне училище та здобув професію будівельника. Після училища строкова служба в десантно – штурмовій бригаді. По завершенню служби в армії працював в локомотивному депо – машиністом крана.

Люблячий чоловік та турботливий батько, який пишався своїми дітьми. Відповідальний брат. Збирав навколо себе багато друзів та полюбляв збирати гриби.

8 – го травня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. « Лев» такий позивний дали йому побратими. Тому що самовіддано та безстрашно кожного разу йшов у бій.

4 – го листопада 2023 року, Левицький Сергій, близько 20 - ї години в районі зруйнованого залізничного мосту в м. Куп’янськ, Харківської області, під час переправи на човні через річку Оскіл, човен перекинувся. А 2 – го квітня 2024 року від національної поліції став відомий факт його смерті.

Левицький Сергій Степанович похований на кладовищі в с.Сестринівка.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

                                   

2 КВІТНЯ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ -ЗЕМЛЯКОМ ВЕЦЬ АНДРІЄМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО..

                                   

                        Вець Андрій Олександрович

(14.06.1984-02.04.2024)

Молодший сержант, виконуючий обов'язки командира  1 – го механізованого взводу 1 – ї механізованої роти, 1 – го механізованого батальйону 41 ОМБР. Позивний "СМЕРЧ"

 Нагороджений: "Грамота за 1 місце в міжнародних військово-патріотичних змаганнях, та за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обовязків, високий професіоналізм і самовідданість військовій справі у забезпеченні обороноздатності держави".  "Грамота за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обовязків, високий професіоналізм і самовідданість військовій справі у забезпеченні обороноздатності держави, захист державного суверенітету та територіальну цілісність України".  Нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм "(посмертно).

Андрій народився в місті Козятин. Навчаючись у Козятинській школі №1 – займався спортом. Вивчав карате та дзюдо. Щоразу виходив переможцем зі змагань. По закінченню школи, у 2002 році проходив строкову службу в м. Вінниці, в\ч 3008. У 2005 році служив в органах внутрішніх справ у Козятинському Лінійному управлінні на Південно-Західній залізниці УМВС України на транспорті».  Згодом, в  2006 році працював інспектором охорони в ПП «Охоронна Агенція Ніка», а в 2007 році переведений на посаду начальника зміни.

Далі, в 2008 році проходив навчання в Козятинському МВПУЗТ, на електромонтера контактної мережі. Та був прийнятий на посаду в м. Вінниця у БМП–392 за спеціальністтю: «електромонтер-лічильник по монтажу повітряних ліній високої напруги та контактної мережі по 3 розряду у виконробську дільницю №3, згодом переведений в дільницю №4.

Одружився, пізніше став татом. Любов та гордість за сина переповнювала його, він обожнював свого синочка - Тимура.

22 березня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Навчання проходив у Кіровоградській області. Після, в 2023 році пройшов відбір та був направлений на навчання до навчально-польового центру в Польщі. У змаганнях брали участь 4 команди різних караїн світу, а саме: Україна, Польща, Великобританія, Франція. Саме там отримав почесне І місце в Міжнародних військово – патріотичних змаганнях, за що отримав для своєї частини – 4 військові броньовані автомобілі "MaxxPro". 

Повернувшись на Батьківщину – боронив Харківщину. Завжди проявляв себе як військовослужбовець, який знає що робити на полі бою, уміло керував та допомагав хлопцям, навіть бувши солдатом, за що був високо оцінений командуванням батальйону та в жовтні отримав звання молодший сержант та посаду командира відділення 1 взводу 1 механізованої роти. Біля населеного пункту Лиман виконував завдання на території іншого підрозділу. По успішному завершенню військової операції потрапив під артобстріл, де отримав поранення. Після госпіталю повернувся одразу до свого підрозділу з твердим переконанням пов’язати все своє життя з військовою справою.

2 квітня 2024 року Андрій загинув поблизу населеного пункту Осиковий Гай, Чугуївського р – ну, Харківська область.

Добрий, щирий, завжди усміхнений. Дуже порядним виховала його мама.

Вець Андрій Олександрович похований в с. Козятині на Алеї Слави. 

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 31 БЕРЕЗНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ  ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ІЩУКОМ БОГДАНОМ ОЛЕГОВИЧЕМ

ПАМ'ЯТАЄМО. ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ ЗЕМЛЯКУ

Іщук Богдан Олегович

(03.06.2001 - 31.03.2022) 

Солдат Національної гвардії України стрілецького батальйону            в/ч 3035 м. Рубіжне.

Нагороджений: Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції".  Орденом "За мужність ІІІ степеня" (посмертно).Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився Богдан 3 червня 2001 року. Першим його колективом був садочок № 4. Освіту здобув в школі № 2 нашого міста. Був  чемпіоном Вінницької області з кіокушинкай карате. Займався в клубі «Панда»..   Після школи вступив до залізничного училища, де успішно освоїв фах помічника машиніста тепловоза та електровоза. Паралельно набув кваліфікацію слюсаря рухомого складу. По завершенні навчання в липні 2020 року працював в локомотивному депо нашого міста та вступив на заочну форму навчання до Київського університету залізничного транспорту. В грудні цього ж року був призваний до лав Національної гвардії України

 Служив у місті Слов’янську, там і прийняв присягу на вірність народу України. Пізніше був переведений в місто Рубіжне, де став старшим стрільцем першого патрульного взводу стрілецького батальйону Національної гвардії України.

За час служби стояв на захисті райадміністрацій міст Сєвєродонецька та Рубіжного. Війна застала героя України Богдана Іщука у містечку Рубіжне. Від її початку наш земляк весь час знаходився в зоні бойових дій. На зв’язок з батьками Богдан виходив дуже рідко, адже ворог не давав можливостей на перепочинок. Іноді  в Рубіжному не було зв’язку через пошкоджені авіацією противника вишки. Коли вдавалося зателефонувати до батьків, то  вони чули від сина лише  заспокійливі, бадьорі та втішні  слова, що  у нього все добре. В кінці березня Богдан дізнався трагічну новину , що  загинув його друг  з Козятина - Артур Венжик. 

Першого квітня під час чергового артобстрілу противника Богдан загинув.

3 червня 2024 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Іщука Богдана Олеговича, який загинув у бою за волю та незалежність України.

Відкриття пам'ятної дошки відбулося біля будинку, де проживав та виріс Богдан в м. Козятин по вул. Героїв Майдану , 42. 

Відкрив дошку батько загиблого героя Іщук Олег Миколайович та його молодший брат Захар.

                        

Вічна Слава Герою!

                            

24 БЕРЕЗНЯ ТРЕТЯ  РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ  ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  АНДРІЄМ АНДРІЙОВИЧЕМ ВАН – ФУН - ФУ 

ПАМ'ЯТАЄМО...

                                 

                                                           

АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ ВАН – ФУН - ФУ

(04.01.1974  -  24.03.2022 )

        РАДІОТЕЛЕФОНІСТ-ЛІНІЙНИЙ НАГЛЯДАЧ ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВЗВОДУ УПРАВЛІННЯ КОМАНДИРА БАТАРЕЇ 4 САМОХІДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ 2 САМОХІДНОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ДИВІЗІОНУ БРИГАДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ ГРУПИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 0998. ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТЕПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО).

СОЛДАТ ВАН-ФУН-ФУ НАРОДИВСЯ 04 СІЧНЯ 1974 РОКУ В М. КОЗЯТИН. НАВЧАВСЯ В  МІСЬКІЙ ШКОЛІ №2  І ОСОБЛИВО  ВІДРІЗНЯВСЯ З-ПОМІЖ ОДНОКЛАСНИКІВ БЕЗМЕЖНИМ  ЖИТТЄЛЮБСТВОМ. БУВ ТОВАРИСЬКИМ, ВІДКРИТИМ ТА ДОВІРЛИВИМ, МАВ БАГАТО ДРУЗІВ І ОДНОДУМЦІВ.  У КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ЗДОБУВ  ІНЖЕНЕРНО- БУДІВЕЛЬНИЙ ФАХ.ЗНАВ ЧУДОВО МАТЕМАТИКУ . З ЧАСОМ ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ ЕЛЕКТРОГАЗОЗВАРЮВАЛЬНИКОМ КОЛІСНО-РОЛИКОВОЇ ДІЛЬНИЦІ МІСЦЕВОГО РЕМОНТНОГО ВАГОННОГО ДЕПО. СТАВ ГАРНИМ ЗНАВЦЕМ СВОЄЇ СПРАВИ, СУМЛІННО ТА ЯКІСНО ВИКОНУВАВ ДОРУЧЕНУ РОБОТУ, ДОПОМАГАВ ДРУЗЯМ, ЯКІ У ВІДПОВІДЬ ШАНУВАЛИ В КОЛЕКТИВІ, ПОВАЖАЛИ , ЯК  ЛЮДИНУ І  ФАХІВЦЯ. ВИХОВУВАВ СИНІВ  – ДМИТРА ТА ІВАНА.  МАТЕРІАЛЬНА СКРУТА СПОНУКАЛА ШУКАТИ СУТТЄВІШИХ ЗАРОБІТКІВ ЗА КОРДОНОМ. ЗІ СВОЇМИ ОДНОДУМЦЯМИ ПОЇХАВ ПРАЦЮВАТИ ДО СУСІДНЬОЇ ПОЛЬЩІ.

КОЛИ НА СХОДІ ДЕРЖАВИ РОЗГОРІВСЯ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ, НА ПІДСТАВІ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 21 КВІТНЯ 2015 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ПО ЧАСТКОВІЙ МОБІЛІЗАЦІЇ, ДЕ ПРИЙМАВ  УЧАСТЬ У АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ ТА ОТРИМАВ ПОСВІДЧЕННЯ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ.ПОВЕРНУВШИСЬ ЧЕРЕЗ РІК І ДВА МІСЯЦІ ДОДОМУ, ЗНОВУ ПОРИНУВ У РОБОТУ. КОЛИ РОСІЯ РОЗПОЧАЛА ШИРОКОМАСШТАБНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ, АНДРІЙ, ЯК СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ СВОЄЇ ДЕРЖАВИ, З ДРУЗЯМИ ПОВЕРНУВСЯ В УКРАЇНУ.5 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ, ЩОБ НЕ ВТРАЧАЮЧИ ЧАСУ ПОЇХАВ ДО МІСТА ЛЬВІВ ТА ПРИЗВАВСЯ ЧЕРЕЗ ГАЛИЦЬКО - ФРАНКІВСЬКИЙ ОБ’ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ.ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ПРОХОДИВ НА ПОСАДІ РАДІОТЕЛЕФОНІСТ-ЛІНІЙНИЙ НАГЛЯДАЧ ВІДДІЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВЗВОДУ УПРАВЛІННЯ КОМАНДИРА БАТАРЕЇ 4 САМОХІДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ 2 САМОХІДНОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ДИВІЗІОНУ БРИГАДНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ ГРУПИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 0998.

24 БЕРЕЗНЯ 2022  РОКУ ВНАСЛІДОК ЗІТКНЕННЯ ТА МАСОВОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОБСТРІЛУ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОПАСНА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ АНДРІЙ ЗАГИНУВ НА ПОЛІ БОЮ. НЕОЧІКУВАНА ТРАГІЧНА ЗВІСТКА  ЧОРНИМ КРУКОМ ВЛЕТІЛА В  ДОМІВКУ ДРУЖИНІ НАДІЇ , РІДНИМ, ЯКІ  НАВІТЬ НЕ ЗДОГАДУВАЛИСЬ ПРО ТЕ,  ЩО ГЛАВА РОДИНИ ЗАХИЩАЄ УКРАЇНУ ВІД ОКУПАНТІВ. КОЗЯТИНЦІ УСІЄЮ     ГРОМАДОЮ ПРОВОДЖАЛИ В ОСТАННЮ ДОРОГУ  ГЕРОЯ- ЗЕМЛЯКА І ПОХОВАЛИ, ЯК ГОДИТЬСЯ ВОЇНУ  НА АЛЕЇ СЛАВИ  МІСЬКОГО  КЛАДОВИЩА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

  24 березня дев'ята річниця  пам'яті  за полеглим воїном земляком ОСІПЧУКом ВАСИЛем ПЕТРОВИЧем

ПАМ'ЯТАЄМО...

                                ОСІПЧУК ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ 
                                    (15.03. 1963 -  24.03.2016)

 СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ,КОМАНДИР ІНЖЕНЕРНО-САПЕРНОГО ВЗВОДУ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ 28-Ї  ОКРЕМОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ БРИГАДИ.

НАГОРОДЖЕНИЙ: ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ «ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ» (ПОСМЕРТНО). ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО).ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

           29 БЕРЕЗНЯ  В РІДНОМУ СЕЛІ ІВАНКІВЦІ НА ТЕРИТОРІЇ КОЗЯТИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ПОХОВАЛИ   ЗАГИБЛОГО ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ  АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ НАШОГО ЗЕМЛЯКА ВАСИЛЯ ПЕТРОВИЧА ОСІПЧУКА.  53-РІЧНИЙ    ЗЕМЛЯК БУВ МОБІЛІЗОВАНИЙ ДО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА У ЛИПНІ 2015  РОКУ. ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЧОЛОВІКА БУЛО ПОРАНЕНО В ГРУДИ  ПОБЛИЗУ СЕЛА ВЕРХНІЙ  МІНЧЕНОК СТАНИЧНО- ЛУГАНСЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ВІН ЗАГИНУВ 24 БЕРЕЗНЯ, НЕ ДОЧЕКАВШИСЬ  ЛИШЕ 4 ДНІ ДО ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ. УДОМА ЗАЛИШИЛАСЯ ДРУЖИНА, ДОЧКА, ВНУКИ, А   СИН ЗАГИБЛОГО БІЙЦЯ АТО 34-РІЧНИЙ МИКОЛА, СЛУЖИТЬ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ  УКРАЇНИ У КИЄВІ. ПРОВОДЖАЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ЗАГИБОЛО ГЕРОЯ ПРЕДСТАВНИКИ  ОБЛАСНОЇ  ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ,  ОБЛАСНИЙ ДЕПУТАТСЬКИЙ КОРПУС , КЕРІВНИЦТВО  МІСТА  ТА РАЙОНУ, ІНШІ ПРЕДСТАВНИКИ  ВЛАДИ , ПОБРАТИМИ, ОДНОСЕЛЬЧАНИ ТА ЗЕМЛЯКИ. 

           УРОДЖНЕЦЬ СЕЛА ІВАНКІВЦІ НАРОДИВСЯ В ЗВИЧАЙНІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ  РОДИНІ. НАВЧАВСЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ №9 СЕЛА КОЗЯТИН. ВСТУПИВ ДО МІСЦЕВОГО КОЗЯТИНСЬКОГО ТЕХНІЧНОГО УЧИЛИЩА №5. ЗАКІНЧИВ УЧБОВИЙ ЗАКЛАД З ВІДЗНАКОЮ, ЗДОБУВ  ЗАЛІЗНИЧНУ ПРОФЕСІЮ "ЧЕРГОВИЙ ПО СТАНЦІЇ". ПРОЙШОВ АРМІЙСЬКУ СЛУЖБУ, ОФІЦЕРСЬКІ КУРСИ, ОТРИМАВ ЗВАННЯ МОЛОДШОГО ЛЕЙТЕНАНТА. ПРАЦЮВАВ У КОЗЯТИНСЬКІЙ ДИСТАНЦІЇ КОЛІЇ. З 25 СЕРПНЯ ПО 7 ЛИСТОПАДА 2014 РОКУ БРАВ УЧАСТЬ В АТО НА СХОДІ УКРАЇНИ В ЯКОСТІ ВОДІЯ БТР БАЗИ ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЛЕКТАЦІЇ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ. 28 ЛИПНЯ 2015 РОКУ СТАВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ПРОЙШОВ ПІДГОТОВЧІ КУРСИ ПРИ АКАДЕМІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО У ЛЬВОВІ. СЛУЖИВ КОМАНДИРОМ ІНЖЕНЕРНО - САПЕРНОГО ВЗВОДУ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ 28-Ї ОКРЕМОЇ ГВАРДІЙСЬКОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ БРИГАДИ. ПРОЙШОВ ГАРЯЧІ ТОЧКИ НА СХОДІ УКРАЇНИ. 

ПРИСВОЄНО ПОЧЕСНЕ ЗВАННЯ ТА ВРУЧЕНО   НАГРУДНИЙ ЗНАК КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ "ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ" . ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)

(ПОСМЕРТНО).

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

23  БЕРЕЗНЯ   ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ГИЖЕЮ ЄВГЕНОМ БОРИСОВИЧЕМ ... СВІТЛА ПАМ`ЯТЬ!

Гижа Євген Борисович 

(08.06.1969 – 23.03.2022)

Старшина. Інструктор з-ї стрілецької роти кадру 173-го окремого батальйону територіальної оборони кадру управління 120-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони "ПІВДЕНЬ".  Позивний "Док"

Козятинщина провела в останню дорогу відомого медика, патріота, захисника України, командира взводу 4-ї роти тероборони Євгена Гижу. Його  серце  зупинилося під час виконання службового обов’язку на блокпосту. Усе своє життя він пропрацював на швидкій допомозі. У серпні 2020 року підписав контракт про проходження служби у військовому резерві ЗСУ.

Євгена, як людину стержня, глибу знали всі і як одного із   десятьох кращих учасників АТО Козятинщини, які у складі вінницького територіального округу стали переможцями в змаганнях на кращий стрілецький взвод Сухопутних військ ЗСУ.

У складі козятинців був і Євген Гижа, якому не було рівних у змаганнях з «Тактичної медицини». На його рахунку чимало нагород.

А в 2015 році про нього говорила вся країна. Тоді він став героєм дня, коли під час командно-штабних навчань врятував 60-річного чоловіка, у якого зупинилося серце та дихання більше як на 20 хвилин. Євген, не довго думаючи, кинувся рятувати чоловіка, примушуючи серце запрацювати. Врятованим виявився Анатолій Баранчук, відомий на Вінниччині композитор, пісні якого виконував незабутній Назарій Яремчук.

У Козятині  день жалоби. Віддати шану та провести в останню путь військового медика на центральній площі міста, де проходив мітинг-реквієм, зібралися близько тисячі осіб, серед яких були рідні, друзі, однокласники, колеги, бойові побратими, пересічні громадяни, чиє життя він врятував, багато років працюючи фельдшером швидкої допомоги.

Це була людина, яка уміла все. Це найкращий тато, який пишався своїм сином-воїном, найкращий фахівець, який врятував тисячі людей. Останній час він жив Збройними Силами України, у нього були великі плани, великі мрії, особлива місія, яку він мав виконати у житті, але Богу потрібні потужні ангели...

За яку б справу він не брався, завжди був у центрі і віддавав себе усього.

Він пройшов через війну ще в далекі 80-ті роки в Нагорному Карабасі. Стояв біля витоків козятинської тероборони і докладав максимум зусиль, щоб гідно протистояли ворогу .

Він був  справжній патріот нашої країни. Він ніби поспішав жити, ніби поспішав все встигнути і йому це вдавалося.

Поховали медика-воїна на Алеї слави центрального кладовища.

8 червня 2023 р. встановлено меморіальну дошку на приміщенні Козятинського відділення екстреної медичної допомоги , по вул. Незалежності № 75 , де понад 30 років працював полеглий фельдшер.

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

20  БЕРЕЗНЯ   ДРУГА РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ДМИТРОМ  ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ ХУТОРНИМ...

ПАМ'ЯТАЄМО...СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ..

Хуторний Дмитро Олександрович

  (14.11.1995-20.03.2023)         

       Солдат, стрілець, помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення, 3–го стрілецького взводу, 3–ї стрілецької роти в/ч А 4038.Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився 14 листопада 1995 року. Навчався в  3 —ій школі. Після закінчення вступив в наше училище де здобув спеціальність оглядач – ремонтник вагонів, складач поїздів, регулювальник швидкості руху. Працював фрезувальником в ДЕПО і одночасно навчався  в Дніпропетровському фаховому технікумі залізничного транспорту та транспортної  інфраструктури.

Далі строкова служба в Бєлгород – Дністровську в інженерних військах понтонно–мостової частини, у інженерних військах понтонно–мостової частини.

Одружився в 2019 році.

 Призваний до лав Збройних Сил України 20 січня 2023 року, де проходив службу на посаді  стрілець – помічник гранатометника - 2 - го стрілецького відділення 3 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти в/ч А 4038.  

При виконанні бойового завдання, внаслідок снайперського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва, Лиманського району Донецької області  20 березня 2023 року – загинув. У нього залишився синочок Данилко, дуже схожий на свого тата - Героя.

Відповідальний, цілеспрямований, працелюбний, чесний, добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу.

21 травня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки Хуторному Дмитру Олександровичу, герою, який загинув у боях за нашу Батьківщину на будівлі школи, де він навчався. На заході були присутні члени родини загиблого, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та громадськості.

 Слава Герою! Вічна пам'ять!