СЬОГОДНІ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ГЕРОЄМ ЗЕМЛЯКОМ АНДРІЄМ ДМИТРОВИЧЕМ ПИЛЯВЦЕМ

                                             ПАМ'ЯТАЄМО...

                        

ПИЛЯВЕЦЬ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ

(08.06.1982-11.06.2024)

ШТАБ-СЕРЖАНТ, СТРІЛЕЦЬ-ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА І-ГО ВІДДІЛЕННЯ     3-ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ 3-Ї СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ.

НАГОРОДЖЕНИЙ: МЕДАЛЛЮ «15 РОКІВ ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ», НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА ВЗІРЦЕВІСТЬ У ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ» ІІІ СТУПЕНЯ, ВІДЗНАКОЮ МО УКРАЇНИ-МЕДАЛЛЮ «ЗА СУМЛІННУ СЛУЖБУ» ІІІ СТУПЕНЯ, МЕДАЛЛЮ «15 РОКІВ СУМЛІННОЇ СЛУЖБИ», МЕДАЛЛЮ «20 РОКІВ СУМЛІННОЇ СЛУЖБИ».

 

НАРОДИВСЯ ГЕРОЙ 8 ЧЕРВНЯ 1982 РОКУ В КОЗЯТИНІ. ЗМАЛЕЧКУ  ВИХОВУВАВСЯ  ПІД  ОПІКОЮ ДІДУСЯ, ЯКИЙ ПРАЦЮВАВ ВІЙСЬКОВИМ ІНЖЕНЕРОМ-АВТОМОБІЛІСТОМ І БУВ АВТОРИТЕТОМ ДЛЯ ХЛОПЧИКА.. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ № 6, ПО ЗАКІНЧЕННІ ЯКОЇ ВСТУПИВ У ВІННИЦЬКИЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТЕХНІКУМ. ПІСЛЯ І-ГО КУРСУ ПІШОВ СЛУЖИТИ ДО ВІЙСЬКА. ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ У ГАЙСИНІ ТА ВІННИЦІ. ПО ЇЇ ЗАВЕРШЕННІ НАВЧАВСЯ У ШКОЛІ ПРАПОРЩИКІВ, А ПОТІМ У ЛЬВІВСЬКІЙ АКАДЕМІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК.

У 2007 РОЦІ ОДРУЖИВСЯ НА ДІВЧИНІ, ЯКА ТАКОЖ ОБРАЛА ДЛЯ СЕБЕ ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ. РАЗОМ НЕСЛИ СЛУЖБУ В ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ ПІД СЕЛИЩЕМ ОЗЕРНЕ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ТА ВИХОВУВАЛИ ДОНЕЧКУ ЮЛЮ, ЯКА ОЩАСЛИВИЛА БАТЬКІВ СВОЇМ НАРОДЖЕННЯМ У 2014 РОЦІ.

ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ ЗАЛИШАВСЯ НА МІСЦІ ТА РЕМОНТУВАВ ТЕХНІКУ ДЛЯ ФРОНТУ. А 26 БЕРЕЗНЯ 2024 РОКУ БУВ ВІДПРАВЛЕНИЙ У ПОКРОВСЬК ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ДЕ ЙОГО ФРОНТОВЕ ЖИТТЯ ВИЯВИЛОСЯ НАДЗВИЧАЙНО КОРОТКИМ. РІВНО ЧЕРЕЗ 2 МІСЯЦІ, 26 ТРАВНЯ, ШТАБ-СЕРЖАНТ, СТРІЛЕЦЬ-ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА І-ГО ВІДДІЛЕННЯ 3-ГО СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ 3-Ї СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ ОТРИМАВ МНОЖИННІ ПОРАНЕННЯ. ПІСЛЯ ЧОГО, НЕПРИТОМНОГО, ЙОГО ДОСТАВИЛИ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ШПИТАЛЬ ТА ПРОВЕЛИ ДЕКІЛЬКА НАДСКЛАДНИХ ОПЕРАЦІЙ. ПОТІМ ПЕРЕВЕЗЛИ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЦЕНТР У КИЇВ, І ЗНОВУ БУЛИ ОПЕРАЦІЇ. АЛЕ 11 ТРАВНЯ ЙОГО СЕРЦЕ ЗУПИНИЛОСЯ.ПОХОВАНИЙ АНДРІЙ ЗІ ВСІМА ВІЙСЬКОВИМИ ПОЧЕСТЯМИ НА КЛАДОВИЩІ СЕЛИЩА ЗАЛІЗНИЧНОГО.

У С.ЗАЛІЗНИЧНОМУ 9 ВЕРЕСНЯ 2025Р. ЗІБРАЛИСЯ, ЩОБ ВШАНУВАТИ ПАМ'ЯТЬ ТИХ, ХТО ВІДДАВ НАЙЦІННІШЕ – СВОЄ ЖИТТЯ ЗАРАДИ СВОБОДИ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. НА БОКОВОМУ ФАСАДІ МІСЦЕВОЇ ГІМНАЗІЇ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ ВОСЬМИ ЇЇ УЧНЯМ: ЛУКАШУКУ МИКОЛІ, ДМИТРУ БОНДАРЧУКУ, ВОЛОДИМИРУ ПАВЛОВСЬКОМУ, АНДРІЮ ПИЛЯВЦЮ, ВІКТОРУ РОЗБІЦЬКОМУ, ОЛЕГУ СЛОБОДЯНИКУ, ВІКТОРУ ТИМОЩУКУ, ЮРІЮ ЩЕРБАКУ. ІНІЦІАТОРАМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПАМ'ЯТНИХ ЗНАКІВ СТАЛИ УЧНІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ, РОДИНИ ЗАГИБЛИХ ТА ПІДПРИЄМЦІ ПІДТРИМАЛИ ІНІЦІАТИВУ ДІТЕЙ. ПОЧЕСНЕ ПРАВО ВІДКРИТИ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ НАДАЛА РОДИНАМ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ. БО ЦЕ НАШ СПІЛЬНИЙ ОБОВ'ЯЗОК І ВИЯВ ГЛИБОКОЇ ПОВАГИ.

                                                          ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

 

СЬОГОДНІ 11 РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ЗЕМЛЯКОМ  ВОЇНОМ МИКОЛОЮ МИКОЛАЙОВИЧЕМ ЛУКАШУКОМ

ПАМ'ЯТАЄМО...

ЛУКАШУК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ 
 
(08.12.1989  – 11.06.2015)

АРТИЛЕРИСТ ВС УКРАЇНИ, НАВІДНИК ГАРМАТ.

        НАГОРОДЖЕНИЙ: ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО). ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ «ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ» (ПОСМЕРТНО).  У 2017 РОЦІ ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНОГО ГРОМАДЯНИНА М. КОЗЯТИНА» (ПОСМЕРТНО).

          14 ЧЕРВНЯ 2015 РОКУ ГРОМАДА МІСТА ТА ВІРЯНИ СЕЛИЩА ЗАЛІЗНИЧНОГО ПОПРОЩАЛИСЬ ІЗ СЬОМИМ  З НАШОГО КРАЮ  ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ-ЗЕМЛЯКОМ, ЗАГИБЛИМ НА СХОДІ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ  АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ. РОДОМ БУВ  ВОЇН  ІЗ-ПІД КИЄВА СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ, ПРОЖИВАВ, ПРОВІВ  ДИТЯЧІ  ТА ШКІЛЬНІ  РОКИ В СЕЛИЩІ ЗАЛІЗНИЧНЕ. ЗАКІНЧИВ ДЕВ’ЯТИРІЧКУ У 2005 РОЦІ.  МИКОЛУ ПРИЗВАЛИ ДО ВІЙСЬКА 30 СІЧНЯ 2015 Р., У ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ В 1060.           

ПОЛІГОНИ, НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВІЙ ПРОФЕСІЇ, ДОБРОСОВІСНЕ ТА ВІДПОВІДАЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ ДО СЛУЖБИ ТА ПЕРЕДОВА РУБЕЖІВ НА СХОДІ УКРАЇНИ, ДЕ ВИКОНУВАВ  СВІЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК, ЯК ПАТРІОТ - ГРОМАДЯНИН СВОЄЇ  КРАЇНИ. СЛУЖИВ  У ПІДРОЗДІЛІ 27-ГО РЕАКТИВНОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ПОЛКУ, НАВІДНИКОМ ГАРМАТ. БОЄЦЬ ЗАГИНУВ ВІД КУЛІ СНАЙПЕРА В ГОЛОВУ ПІД АРТЕМІВСЬКОМ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. БУВ НЕ ОДРУЖЕНИЙ, АЛЕ МАВ НАРЕЧЕНУ, З ЯКОЮ ПЛАНУВАВ ПІСЛЯ ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ СТВОРИТИ РОДИНУ. ВДОМА ЗАЛИШИВСЯ ЛИШЕ БАТЬКО.  

ЗНАК ПОШАНИ ВОЇНУ САЛЮТОМ ВИЯВИЛИ І ВІЙСЬКОВІ МІСЦЕВОГО ГАРНІЗОНУ. НАГОРОДЖЕНИЙ ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ" ТА НАГРУДНИМ ЗНАКОМ КОЗЯТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ "ЗА ЗАСЛУГИ ПЕРЕД КОЗЯТИНЩИНОЮ" (ПОСМЕРТНО).

2 ЧЕРВНЯ 2017 РОКУ  РІШЕННЯМ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАГИБЛОМУ ЗЕМЛЯКУ ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИНА". 

У С. ЗАЛІЗНИЧНОМУ 9 ВЕРЕСНЯ 2025 Р. В ПАМ'ЯТЬ  ПРО ТИХ, ХТО ВІДДАВ НАЙЦІННІШЕ – СВОЄ ЖИТТЯ ЗАРАДИ СВОБОДИ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, НА БОКОВОМУ ФАСАДІ МІСЦЕВОЇ ГІМНАЗІЇ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ  І ВШАНУВАЛИ ВІСІМ ЇЇ УЧНІВ: ЛУКАШУКА МИКОЛУ, ДМИТРА БОНДАРЧУКА, ВОЛОДИМИРА ПАВЛОВСЬКОГО, АНДРІЯ ПИЛЯВЦЯ, ВІКТОРА РОЗБІЦЬКОГО, ОЛЕГА СЛОБОДЯНИКА, ВІКТОРА ТИМОЩУКА, ЮРІЯ ЩЕРБАКА. ІНІЦІАТОРАМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПАМ'ЯТНИХ ЗНАКІВ СТАЛИ УЧНІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.  

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

Великий терор 1920-1940-их років

 Великий терор 1920-1940-их років. Реабілітовані історією.

Продовжуємо знайомство шанувальників історії з долями репресованих козятинців, про яких ви можете дізнатися в Комунальному закладі «Музей іс торії міста Козятин».

Зі Справи №3975 засудженого Броніслава Богдановича, як записано сина Богдана, Волонсевича.

Праворуч крайній Броніслав Богданович Волонсевич

Казимир Волонсевич з Козятина - служив при царському дворі.

Якуб Волонсевич з Козятина-батько Казимира.

Родина Гуліних-Волонсевичів із Києва.

На вулиці Поштовій (сьогодні Грушевського) в будинку №20 , проходило дитинство літніх киян, ліворуч козятинчанка Галина Дахно(1948-2020).

Броніслав Богданович Волонсевич

(20.05.1895- 27.12.1958)

Службовець залізниці.

Народився полісянин 20 травня 1895 року в місті Голта Південно-Західної залізниця. Проживав в м. Житомир. Навчався в Київському технікумі. Мав середню технічну освіту за спеціальністю технік-механік. Працював диспетчером у Житомирському депо. Поляк за походженням, громадянин СРСР. У 1936 році був виключений з партії за зв'язок з братом, який перебував у Польщі . Одружений. Кохана дружина Анастасія 1900 року народження. Виростили разом двох донечок – Галину 1925 року народження та Валентину 1928 року народження.

Також Броніслав із рідні мав двох братів Станіслава, який був військовим офіцером і помер у Варшаві, приблизно у 1919-1920 роках. Другий брат Володимир –Владислав працював у м. Києві на пасажирському вокзалі оглядачем вагонів.

Сестра Галина працювала в Києві на заводі, інша сестра Людмила — кондуктором трамваю в столиці України, батьки Броніслава померли в 1933-34 роках.

фОТО ІВАНА ТИЩЕНКА. ПАМ'ЯТНИЙ ЗНАК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 2000 Р.

У справі, № 3975. яка заведена у 1937 р. є пояснення під час допиту однієї із сестер: «Серед моїх родичів у Польщі був мій двоюрідний дід Волонсевич, ініціали якого я не знаю, колишній полковник царської армії, який виїхав до Польщі у 1918-1919 роках. Мій брат Станіслав, колишній офіцер царської армії, потрапив до Польщі з табору для військовополонених. Там, у Варшаві захворів на тиф та помер. Мій двоюрідний брат Юзеф Волонсевич, але я не знаю, чи це ім'я правильне, виїхав до Польщі у 1918-19 роках. Я не можу сказати, чим Юзеф займається в Польщі, бо моя двоюрідна сестра Ванда та Казімеж приховують це від мене. З розмови з Вандою, яка живе в Козятині, та її старшим братом Павлом, який працює на залізничному транспорті в місті Александровськ (Запорiжжя), я знаю, що приблизно в 1932 році мій брат Юзеф, який був у Польщі, намагався вивезти свою сестру Ванду теж до Польщі. Про це Броніслава повідомив брат Ванди - Казімеж, який мешкає в Києві та є пенсіонером. Під час розмови показував польські документи. Я не можу сказати, чому Ванда не поїхала до Польщі і у мене немає інших родичів за кордоном": продовжувала розповідати під час допиту сестра Броніслава. ЇЇ брат розмовляв з Казімежем у 1933 році і той попередив родину, що вони займаються нісенітницею, через яку їх та інших родичів можуть поховати в могилі... Також Броніслав розповідав про те, що Казімеж та Якуб жили в Козятині біля церкви та контактували з отцем Гурським з косьолу.

16 грудня 1937 року Броніслава Богдановича, засудили до 10 років позбавлення волі за відшкодування збитків та зв'язки з родиною в Польщі.

25 червня 1946 року оприлюднено висновок з "ВоркутУголь" - (вугільного заводу НКВС), де повідомляється про закінчення покарання Броніслава 8 жовтня 1947 року. У Воркуті Броніслав Волонсевич гарно себе зарекомендував, як фахівець –залізничник , тому був призначений керівником ремонту котлів паровозів.

25 травня 1956 року Броніслав Богданович Волонсевич був реабілітований військовим трибуналом Київського військового округу.

Помер 27 грудня 1958 року в Козятині у віці 63 років у Козятинській залізничній лікарні. Похований на старому цвинтарі біля сучасної церкви Почаївської ікони Божої Матері.

Могила Броніслава Богдановича в Козятині.

Якось до Козятина приїздили із Києва гості – родичі Волонсевичів- кияни.

Вони відвідали могилу Броніслава, костел Ікони Матері Божої Доброї Ради і наш музей. Розповідали , як тут колись жили у бабусі на цій вулиці Поштовій у будинку № 20 (сучасна Грушевського). Тут проходило їх дитинство. Батька й рідню привезли в Козятин із Києва брати Євген та Олексій Гуліни. Цього дня у батька був день народження і вони вирішили подарувати близьким й рідним приємні спомини про дитинство. Супроводжувала їх по Козятину місцева мешканка родичка репресованого козятинця Галина Дахно (1948-2020). Матеріали Справи передав з перекладом з польської син Галини - Дмитро Дахно, а історію родини повідав і подарував музею копію Древа життя Волонсевичів - Пьотр Волонсевич із Польщі. Завдяки Дереву життя родини з'ясувалося, що прадавні родичі ще із 16 ст. мають козацьке коріння і причетні до перших козацьких формувань в Україні. Ті пращури носили прізвище Волинці,. Саме від Волинців походить рід Волонсевичів! Також Пьотр дослідив всю історію свого роду ,відвідав Козятин і музей, вклонився праху репресованого родича та взяв землю біля пам'ятного знаку Голодомору 1932-1933 років в пам'ять про померлих родичів від голоду. Дякуємо родИНІ Волонсевичів, що поділилися з нами віднайденими архівними матеріалами.

Директор КЗ "Музей історії міста Козятин" Лілія Макаревич

Про реалізацію проєкту в музеї.

 Достроково музейниками реалізовано проєкт .

Ми вже повідомляли весною користувачам мережі Інтернет про те, що Комунальний заклад «Музей історії міста Козятин» за підтримки Козятинської міської ради став одним із переможців обласного конкурсу громадських культурних ініціатив «Наша спадщина» при сприянні ГО «Ми вінничани».

Мета запропонованого нами на конкурс проєкту «Світло в музейному просторі »- ефективне автономне живлення для регулярного функціонування музейних експозицій в умовах нестабільного енергозабезпечення в Україні та місті. Для регулярного функціонування музейного простору та якісного висвітлення подій й збереження історичної спадщини міста Козятин та громади необхідно було придбати потужну, екологічно чисту, ефективну, економну, швидкозарядну станцію EcoFlow Delta3 1800W .

Реалізувати таку можливість нам надали ГО «Ми вінничани», зокрема і благодійний Фонд Миколи Філонова «Український альянс», виділивши 51300 грн . На сьогоднішній день музейні працівники реалізували проєкт на 3 місяці раніше вказаного терміну, придбавши швидкозарядну станцію EcoFlow Delta3 1800W.

Ми щиро вдячні нашим благодійникам за можливість реалізовувати наші задуми для покращення обслуговування відвідувачів музею та за підтримку культурної галузі, зокрема, музейної діяльності, на Вінничині.

 7 ЧЕРВНЯ СЬОМА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ МАКСИМОМ ВІКТОРОВИЧЕМ ОЛЕКСЮКОМ

                                                                   ПАМ'ЯТАЄМО...

                                                                                                                            

Олексюк Максим Вікторович
( 23.11.1995- 07.06.2019)

Позивний "Максон"

          Сержант, стрілець 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.

НАГОРОДЖЕНИЙ: орденом «За мужність» ІІІ ступеня, почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – Перемогли», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм», присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

Максим  народився 23 листопада 1995 року в місті Козятині. Навчався в загальноосвітній школі №1. Після закінчення 9 – го класу продовжив навчання  у   Вінницькому училищі, де отримав професію водій – кранівник. В червні 2016 року був призваний до лав Збройних сил України  на строкову службу. По її закінченні підписав контракт і проходив службу  в званні сержанта,  військовослужбовця окремого загону спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної Гвардії України. 23-річний Максим Олексюк “Максон” долучився до полку 2017-го року .  За півтора роки служби проявив себе відданим військовій справі, відповідальним та щирим побратимом.

Він  загинув у  зоні проведення Операції об'єднаних сил  7 червня вночі у результаті нічного прицільного артилерійського і мінометного обстрілу позицій підрозділу на околиці селища Новолуганське на Світлодарській  дузі,  в  наслідку попадання 122-мм снаряду в бліндаж , отримав  несумісні с життям  поранення і помер в одному  із медичних закладів. .Прощання з бійцем відбулося в неділю 9 червня 2019 р. о 12.00 на центральній площі Козятина. В останню дорогу героя – захисника кордонів України проводжали  близькі, рідні, побратими бійця, керівництво  і духовенство міста.

7 червня 2021 р. урочисто  відкрито меморіальну дошку на школі ЗОШ №1 I-III cтупенів імені Т. Г. Шевченка , де навчався земляк- Герой з 2003 по 2011 рр.

 

У 2019 р. на День незалежності було створено мурал на стіні міського будинку культури в пам'ять про воїна і полеглих наших земляків.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

 До КЗ "Музей історії міста Козятин" поступили нові надходження.

Їх принесла наша землячка, в минулому директор районного Будинку культури працівниця цієї галузі, майстриня - писанкарка з величезним досвідом роботи в галузі культури - Тетяна Мар'янчик.

В свій час вона передала до фондів старі альбоми зі світлинами культосвітніх закладів під час діяльності з 1950 по 1970-роки.

Зберігаються в фондосховищі та в музейних експозиціях тумбочка з-під дзеркала ОРСівского побуткомбінату, швейна та друкарська машинки, яйця- писанки, розписані Тетяною і її сином Сергієм.

Цього разу від родини потрапили в музейну скарбницю графин ємністю 0,6л , грушеподібної форми, прозорий з ручним гравіюванням . В ньому бабуся пані Тетяни, уродженка Польщі, мешканка с. Козятин Коробович Олена Михайлівна (1911-2000), подавала на стіл в святкові дні домашню наливку. Зі столового бабусиного посуду в музей також подарована скляна, маленька вазочка, схожа за розмірами на креманку, ребриста з низу, в народі "кльош", яку використовували в сім'ї як цукерницю.

Ці речі досить елегантні зовні, хоча виготовлялися з товстого скла масово в радянський період на склозаводах. Клейма на посуді не має. Бабуся спочатку проживала в с. Титусівка і зростала разом з чотирма сестрами та братом. Працювала на залізниці телефоністкою. Вийшла заміж без згоди батьків за українця Олександра Олександровича Храпчука, з яким виростили трьох дітей, одним із них був батько пані Тетяни Олександр Олександрович.

Дідусь під час німецької окупації, розповідала бабуся Олена, складав разом з підпільниками залізничниками радіоприймач, за прослуховування якого були страчені гестапівцями 30 січня 1942 р. на центральній площі міста Козятин залізничники Іван Сербін та Григорій Кондрацький. Тетяниному дідусю пощастило, він вижив під час фашистської окупації, але після звільнення прийшла повістка на фронт і там загинув. Кожна річ в музеї - це трагічні й щасливі моменти історії міста.

Щиро вдячні Тетяні Мар'янчик за подарунок і цікаву розповідь

 Легенди 850- літньої давнини .

Невпинно біжить час…Наші українці переживали різні його моменти, частіше нищівні, найжорстокіші.. Один із таких періодів - жахливе сьогодення з величезними людськими втратами.

В фондах КЗ «Музей історії міста Козятин» зберігаються деякі цінні матеріали, які передала нам донька мешканця с. Широка Гребля, дослідника краєзнавця Павла Федоровича Мельника (1930-2022) . Це оригінали рукописів батька, його досліджень про історію деяких населених пунктів бувшого до 2020 р. Козятинського району. Записані вони на списаних з однієї сторони аркушах. Нащадки доклали чимало зусиль, щоб зібрати ці напрацювання, зберегти, систематизувати і видати книгу «На споконвічних перехрестях». Екземпляр цієї книги передали діти Сергій та Надія й до нашого музею.

Автор книги наш земляк, уродженець с. Куна на Вінниччині, в свій час працював заступником директора Юзефо-Миколаївського цукрового заводу по заготівлі сировини . Він дослідив мало відомий період в нашій історії про Чорний шлях , який прокладений нашими предками неподалік Козятина й описаний в книзі під назвою однієї із оповідей «Корінням – в сиву давнину». Краєзнавець в описі тих подій згадує найтрагічніше, що довелось переживати поселенцям вздовж Чорного шляху, коли їх гнали різні завойовники у рабство… «Скільки голосінь, молінь, від понівечених долею подорожніх наслухалися ці лихоносні шляхи-тільки Бог знає»- пише наш земляк.

Про ті події свідчать сама назва народна шляху, деякі придорожні місцини з давніми поселеннями-городищами, знайдені в багатьох місцях на поверхні грунтів іноземні монети різних періодів, народів, культур та імперій. Свідками трагічного життя є і назви сучасних сіл вздовж шляху - Великий Степ, Туча, Куманівка , Перемога - раніше Вуйна, Немиринці, Рубанка, Журбинці, Гибин або Губин (сьогодні Збараж) Татарське Селище та найважливіша пам’ятка давнини з народною назвою «Раба могила» на йосипівському полі. Ми познайомимо вас з однією із легенд, яку автор книги почерпнув з «Літопису».

1176 рік - 850 р. тому, на наших землях володарювали князі , які ділили між собою землі і досить часто змагалися в силі за Київський престол, воювали з грабіжницькими набігами половецьких кочівників . А населяли місцевість берендеї. На той час правив тут Котельницький ( сучасне село Котельня , Житомирського району. ) князь Володимир Мстиславович. В Києві займав престол Великий князь Роман Ростиславович з роду Рюріковичів (1130-1180). Саме в ці дні 1176 року між 16 та 22 травня, як нас інформує автор книги, словами з літопису «..прийшли половці на Руську землю на Русальній неділі…».Поспішили відсіч дати половцям за наказом князя Київського його двоє синів Ярополк та Мстислав і брат Рюрик . Кочівники тим часом «..узяли шість городів берендицьких і пішли до Роставця..» (сучасне село Білилівка на Житомирщині.)

До переслідувачів половців долучився другий брат князя Київського - Вишгородський князь Давид (1140-1197). «..і настигли вони половців коло Роставця. Але половці повернувшись, перемогли полки руські, і багато бояр захопили, а князі вбігли в Роставець..».Автор вважає, що «Раба могила», одна із шести вздовж Чорного шляху, де поховані порубані половцями полонені. Їх кочівники «посікли», щоб швидше позбутися від переслідування княжими дружинами.

За переказами старших людей із села Малишівка про те криваве страхіття, рабів беззахисних, зв’язаних по руках і ногах, зайди нещадно «сікли» навпіл шаблями, кололи списами й вбивали булавами. Знищених так багато було, що річечка Мала неподалік стала кривавою. Літописи та народні легенди не зберегли нам назв тих шести берендицьких городів, з яких гнали Чорним шляхом половці приречених на жахливе рабство і смерть полонених . Про це можна лише здогадуватися , але краєзнавець вважав, що в "Рабій могилі" спочивають рештки полонених і знищених мешканців тодішнього города-дитинця села Кордишівки на польській "дзіодзінок"- сучасна територія Козятинської територіальної громади , села Йосипівки, Бернавки (сучасне Білопілля), Малишівки.. ... А взагалі ще хтось дослідить цю давню трагічну історію..

На останок хочеться переказати ще одну версію- легенду, яку розповів відвідувач музею із села Йосипівки вже після написання книги. Він сказав, що їм учням, вчитель місцевої школи казав, що в тій "Рабій могилі" покоїться прах козацького полковника Рабого і що ніби-то навіть в ній було відкопано його шаблю, куди її діли- не знає..

Підготувала директор КЗ "Музей історії міста Козятин " Лілія Макаревич

Ілюстрація із книги Павла Мельника "На споконвічних перехрестях"