До 110-ї річниці пам’яті за полеглими воїнами - братами козятинчанами Миколою та Василем Смірновими...
Об 11 годині ранку 1918 р. на всіх фронтах
пролунав сигнал: «Припинити вогонь!». Велика війна, яка забрала понад 10
мільйонів життів, закінчилася. підписанням перемир’я між Антантою і Німецькою імперією,
яка фактично з Австро-Угорщиною
капітулювала.. Згодом історики її назвали Першою світовою.Українські
солдати воювали один проти одного у складі різних армій. У лавах російської
армії було від 3,5 до 4,5 млн українців, в австро-угорській — до 700 тисяч.
Уукраїнські землі перетворили на театр воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку.
Серед полеглих у цій понад 110-ти літній війні були і уродженці містечка Козятина.У фондах КЗ
«Музею історії міста Козятин» зберігаються фронтові листи і студентські полеглого в Першій світовій війні прапорщика Миколи Смірнова. Саме завдяки цим
цінним писемним документам ми можемо сьогодні згадати про полеглого воїна і вшанувати пам’ять
про нього навіть через століття.
Уродженець Козятина Микола Іванович Смірнов (7.05.1897-8.09.1916) зростав в багатодітній родині міщанина Смірнова Івана Захаровича (26.03.1853-24.11.1919 р.), який приїхав в Козятин з дружиною Марією Олексіївною на початку ХХ ст.. із м. Холма, на той період Російської імперії. Батько служив прикажчиком у лавці, про що свідчить записничок, котрий зберігається в музеї. В ньому глава родини з 1880 р. вписував значущі родинні і державні події.. Майбутній воїн зростав разом з чотирма братами і сестрами Федором, Василем, Клавдією, Оленою, п’ята сестра Марійка померла через 2 місяці після народження.
Микола закінчив Козятинське вище залізничне чоловіче училище. Щоб туди вступити у 1907 р. необхідно було мати платіжноздатного поручителя. ним став безсімейний рідний брат, залізничник Федір,1887 року народження, який служив з 1905 р. телеграфістом, а пізніше начальником телеграфу і мав гарну зарплатню. Саме він гарантував оплату навчання в закладі і відповідав за дотриманням учнем усіх правил поведінки. До заяви, яка теж представлена у вітрині музею, додається довідка про зарплатню поручителя.
.
Проживали усі гуртоми
по вулиці Новоселецькій №65 (пізніше Поштова, Карла Лібкнехта , а тепер
Грушевського). До сьогодні цей
житловий будинок зберігся.. Більшість фото родини виготовлені у фотоательє відомого в нашому місті на
початку 20 ст. професійного фотографа Давида Шварцмана. На день міста музей знайомив шанувальників історії з його
художнім фотомистецтвом.
Після училища майбутній воїн Микола Смірнов обрав військову кар’єру і
вступив до ІІ-го Київського військового
училища. Його часте листування з батьком і
сестрами допомогло нам відтворити життя та побут майбутнього військового
офіцера , розпорядок дня, дисципліну, відпочинок в Київському навчальному
закладі. Харчували їх 4 рази на добу , видавали 2 костюми військові- вихідний і
стройовий. Шинель коштувала дуже дорого- 38 руб. Юнак замовив рідним вовняні панчохи ,
портянки і пальчатки теплі.
А .9 вересня 1915
р. нашого 18-річного земляка було посвячено в
юнкера , в чин штик – юнкера
артилерії 4-ої роти,
4-ого взводу з врученням вогнепальної зброї - рушниці. .
З листа очевидно, що училище знаходиться в
районі трамвайного маршруту- Царська площа, Печерськ, вулиця Трипільська. Листи
писалися на спеціальному аркуші зі значком-логотипом учбового закладу,. В них
він сповіщав своїх рідних про військову муштру, тренування на стрільбищі і про їх результати.
Потім листи йшли вже з вокзалу Миколаєва,
звідки юнкера разом з курсантами доставили пароплавом у Сімферополь. 1 січня
1916 року юнкеру присвоєно офіцерське звання прапорщик. Наступні
листи були адресовані на батьківщину зі станиці Каменської Донської
волості з 276 піхотного запасного полку
11 роти. Впродовж усього часу Микола , отримуючи зарплатню, майже щомісяця надсилав
перекази батькам на суму 50 руб, і надзвичайно переймався за хвору матусю.. Останній переказ і короткий лист батьки отримали вже з діючої армії 409 Новохоперського полку,
польової пошти №53. А сестру Олену , по
чоловіку Салєнко, попередив у листі
від 22. 08.1916 р., що їх
починають брати на фронт.
Через 2 тижні ,
10 вересня батько в містечку Козятині
отримав трагічне сповіщення від
полкового священика –капелана Аркадія, що його син загинув від важкого
поранення розривною австрійською
кулею і похований біля православної церкви на кладовищі. Також батько отримав повідомлення і від денщика прапорщика Миколи Смірнова- Михайла Орлова.
Козятин, вигляд з моста. Під кінець війни .На штампі 08.07. 1918 р.
Найтрагічнішим є те, що батько у зв’язку з матеріальними труднощами не зміг забрати тіло сина і поховати його в рідному містечку Козятині. Останній запис у пам’ятній книжечці глави родини Івана Захаровича –«.. сынъ Николай смертельно раненъ въ бою в Карпатахъ , на Буковине , в деревне Мойдовке, около деревни Селятин». Родина Смірнових втратила у 1-ій Світовій ще одного сина Василя Івановича Смірнова, який зник безвісти.

Зниклий безвісти Василь Івановчи Симіорнов на обох фото.
Лист друга від 21.07.1917 р. до батька померлого від ран Миколи Смірнова.
СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ПОЛЕГЛИМ ВОЇНАМ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ..
ПАМ'ЯТАЄМО..
Директор Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич


%20%E2%80%94%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%8F.jpg)

.jpg)

.jpg)




