29  ВЕРЕСНЯ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА  ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЮРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ ЧЕРНИШЕМ

                                                      ПАМ'ЯТАЄМО...

                                           

ЧЕРНИШ ЮРІЙ СЕРГІЙОВИЧ

(18.05.1995 -29.09.2022) 

        СТАРШИЙ СОЛДАТ. СТАРШИЙ МЕХАНІК – ВОДІЙ 5–Ї ПАРАШУТНО-ДЕСАНТНОЇ РОТИ 2–ГО ПАРАШУТНО–ДЕСАНТНОГО БАТАЛЬЙОНУ В\Ч А 1126.  

НАГОРОДЖЕНО: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ,  ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН",  ВІДЗНАКОЮ КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО)

УРОДЖЕНЕЦЬ  СЕЛА КОРДИШІВКА КОЗЯТИНСЬКОЇ ГРОМАДИ  НАРОДИВСЯ 18 ТРАВНЯ 1995 РОКУ. ПО ЗАКІНЧЕННІ КОРДИШІВСЬКОЇ ШКОЛИ, ВСТУПИВ ДО ГУЩИНЕЦЬКОГО  УЧИЛИЩА ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ ТРАКТОРИСТА ТА ВОДІЯ ГРУЗОВИХ МАШИН. ПРАЦЮВАВ РІЗНОРОБОЧИМ У ВІННИЦІ.

З 4 ЛИСТОПАДА 2015 РОКУ ПО 16 ГРУДНЯ 2016 РІК У ЗВАННІ СТАРШИЙ СОЛДАТ , БРАВ УЧАСТЬ У АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  МІСТІ ВОЛНОВАХА.

02 БЕРЕЗНЯ 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 1126 НА ПОСАДУ СТАРШИЙ МЕХАНІК – ВОДІЙ, 5 – Ї ПАРАШУТНО – ДЕСАНТНОЇ РОТИ 2 – ГО ПАРАШУТНО – ДЕСАНТНОГО БАТАЛЬЙОНУ.

29 ВЕРЕСНЯ 2022 РОКУ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ЗЕЛЕНА ДОЛИНА КРАМАТОРСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ВІРНИЙ ВІЙСЬКОВІЙ ПРИСЯЗІ, У БОЮ ЗА БАТЬКІВЩИНУ, ВИЯВИВШИ СТІЙКІСТЬ І МУЖНІСТЬ ПІД ЧАС УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ОБОРОНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ – ЗАГИНУВ.

ЮРІЯ ЗАПАМ’ЯТАЮТЬ ПОРЯДНИМ, ЧЕСНИМ, ЩИРИМ ТА ЛЮБЛЯЧИМ . ЛЮДИНОЮ СЛОВА, ВІДВЕРТИМ ТА НАДІЙНИМ ТОВАРИШЕМ. У НЬОГО ЗАЛИШИЛИСЬ МАМА ТА БАБУСЯ.

  СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                           

До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.(1866-1934)

 До 160-річчя з дня народження вченого, професора, історика , державного діяча Михайла Грушевського.

С         СЕСТРИНІВКА – ЄДИНЕ МІСЦЕ, ДЕ ФОРМУВАЛАСЯ НАЦІОНАЛЬНА С                 СВІДОМІСТЬ   І ПАТРІОТИЗМ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ МИХАЙЛА                               ГРУШЕВСЬКОГО

                
              Батьки  Михайла Грушевського: Сергій Федорович (1830-1901) та Глафіра Захарівна (1847-1918) Грушевські.

      З батьками й братами Захаром, Олександром, Ганною (Михайло праворуч біля матері сидить) 1876 р. 

 Сестринівка – мальовниче подільське  село ,  яке відоме  не лише в Україні , а і за її межами, як  місце, де формувалася національна свідомість й патріотизм видатної постаті вченого й політика Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934).Також це місце родоводу  матері  Глафіри Захарівни Опокової  .   З 2020 року знаходиться  в межах   Козятинської територіальної громади. Цьогоріч 29 вересня  українці , світова спільнота та    мешканці  громади відзначаємо 160-у річницю  від дня народження видатного українського історика, громадського діяча, голови  Української Центральної Ради  УНР Михайла Грушевського та 20 річницю з часу відкриття музею Великому українцю  Михайлу Грушевському у селі Сестринівка.

 Тут народилися в родині   священника бабуня Зарчинська (Сарчинська)  Анна Василівна ( 1818 -,  й  матуся  Михайла -  Глафіра Захарівна Опокова  (1847 -1918), яка вінчалася з чоловіком  Сергієм Федоровичем Грушевським у Свято-Покровській  церкві  1865 р. в рідному селі .   Сестринівка стала колискою   її братам і сестрам- Вікторії(1837-1897), Захарію (1845-?), Іпполіту(1850-1933) , сестра Михайла – Ганна 

    Саме тут вперше  в далекому  дитинстві  у 1873 р. й в подальшому житті ,  Михайло -уродженець м. Холму, мешканець Ставропілля та Владікавказу, познайомився   з  Україною: « …Українське село, ліси, води, український народ, українська мова – все  це ввірвалось в мою душу як якийсь інший кращий світ, до котрого я потім  міг  тільки душею і мрією тягнутися, відраховуючи місяць за місяцем ті три роки, коли батьки мої могли повторити  сю подорож..»

 

                                    Михайло Грушевський . 1880 р.

Виходячи з потягу на ст. Козятин  через станційний двірець Михайло з родиною діставалися  каретою  до дідового хутора з попівством. Село Сестринівка - на чолі  з господарем  дідусем  священником парафії  Захарієм Івановичем  Опоковим ( в давнину Опоцкевич) ,  радо  приймали дітей, внуків,   родину Грушевських у скрутний 1882 р. Тоді  молоде подружжя доньки Глафіри  втратило від тифу чотирьох малолітніх  дітей-Захарія, Федора, Марію і  Василя у Владікавказі, потребували батьківської  моральної й родинної підтримки. Загалом  у  них народилося 7 дітей, старшим був Михайло, на якого за здібності до навчання  й  до інтелектуальних знань покладали  найбільші надії.

 Мабуть, не просто знайти такі яскраві й промовисті  вислови про улюблене  серцю село- батьківщину свого роду, як у  Михайла Грушевського: «…І коли я все таки любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя, то се було тому, що як -не - як се був, властиво, єдиний пункт, де я міг  зв’язуватися  з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури..»

 Він милувався українською мовою, яка лунала з вуст сестринівської шляхти й  тутешнього духовенства, яке часто відвідувало на свята дідусевий хутір.

Хлопець: «.. кохавсь у сім селі, що назверх мало усі українські прикмети-біленькі назверх чепурні хатки, солом’яні стріхи, садки, городи й перелази, зарослі вербами «береги».  Тішили око майбутнього очільника  України «… за селом  великий церковний дідів хутір з млином і невеликим ставком, де часом ловили неводом рибу, з другого - пасікою й гайком-які ж то були скарби для мене після нудного камінного Ставрополя самі по собі  і в додатку том що  ще й  том у що «рідні» українські». Загалом, життя в Сестринівціі  для Михайла Грушевського  було одним неустанним святом. Він з острахом очікував той час, коли потрібно було пакувати валізи,  гостинці   й подорожувати з козятинського  двірця у потязі третім класом додому.

Його   першими й найповажнішими  вчителями були батько Сергій Федорович, матуся й близькі сестринівські  родичі. Величезне враження справила  на   юнака  родина  тітки,  старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу-  Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони  проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі  Дерганівка.  Перебуваючи у них на гостинах, Михайло  з упоїнням слухав,  підспівуючи, мелодійні , веселі, жартівливі  й журливі   українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським , але професійно поставленим    співом за підтримки  молодиками - друзями єдиного їхнього сина- студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський  не чув такого різноманіття українських пісень за  родинними святковими столами.   Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар.  Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була просфорницею у  Свято- Покровській місцевій церкві ..

Михайло Грушевський - професор з  нареченою й майбутньою дружиною Марією Вояковською (1868-1947)

Величезним авторитетом  був для Михайла Грушевського дід Захарій Іванович  Опоков(1814- 1895). Саме він був прикладом   ще малому, а потім гімназійного та студентського віку онуку, як  зразковий християнин, меценат, місіонер, мудра, глибоко  віруюча , авторитетна духовна особа, дворянин, господар,  голова величезної родини.  З дружиною мали 9 дітей, четверо з яких померли ще в дитячому віці. Дідусь купував онуку відповідні  філософські, історичні книги, вчив розумно  розпоряджатися коштами, високо  цінити родинні стосунки. 

 В Сестринівці   Михайло  у 1885 р.  розпочав перші спроби пера з білетристики. Саме дідусеві показав він    написане оповідання  «Бідна дівчина» і за порадою Захарія Івановича надіслав його до херсонської збірки  «Степ». Твір був опублікований у 1886 р. в Петербурзі  під псевдонімом Михайло Заволока.

Незабутнє враження справила на юнака родина тітки, старшої сестри матері- Вікторії з її чоловіком, священником місцевого приходу - Василем Михайловичем Дашкевичем. Вони  проживали й взірцево господарювали в сусідньому селі Дерганівка. Перебуваючи у них на гостинах, Михайло  з упоїнням слухав, підспівуючи, мелодійні, веселі, жартівливі й журливі українські народні пісні, що виконував дядько своїм аматорським, але професійно поставленим співом за підтримки молодиками - друзями єдиного їхнього сина-студента. Більше ніколи в житті Михайло Грушевський не чув такого різноманіття українських пісень за  родинними святковими столами. Пізніше родина зазнала великого лиха – в ранньому віці померла донька, а за нею і сам господар. Після всього пережитого тітка повернулася в батьківський дім й допомагала по господарству рідним, була 14 квітня 1883р. призначена проскурницею у Свято- Покровську місцеву церкву. Через 14 років померла 25.04.1897 р. у Києві біля єдиного сина Володимира. .

Зі  «Споминів» Михайла Грушевського: «…Об’їхавши родичів, засіли ми  в дорогій моєму серцю Сестринівці, де я ніколи не міг досить налюбуватися українською природою, наслухатися української мови, натішитися українським краєвидом і обстановкою і тут я собі на свободі взявся писати оповідання для херсонського збірника.. » .

Відвідуючи наші місця на Спаса 6 серпня 1892 р., Михайло  їздив з дідусем та бабусею сповідатися  до Козятинського священника Свято-Лукінської церкви Павла Завадінського - теж неординарної особистості в наших краях, про що свідчать записи в «Щоденнику». 

Саме тому в Козятині в місті Козятині   легендарній постаті було відкрито  у 2004 р. величний гранітний пам’ятник  авторства народного художника України, академіка Академії мистецтв України, лауреата  Національної  премії України ім. Т. Шевченка  Валентина Зноби (1929-2006).

Директор КЗ "Музей історії міста Козятин " Лілія Макаревич

 

 

               17 ВЕРЕСНЯ  ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕКСАДРОВИЧЕМ КАВЕРЗІНИМ

    ПАМ'ЯТАЄМО

                                                              

КАВЕРЗІН ОЛЕСКАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(05.06.1984 - 17.09.2024)

НАЧАЛЬНИК РАДІОСТАНЦІЇ РАДІОЗАВОДУ РАДІОРОТИ БАТАЛЬЙОНУ ЗВʼЯЗКУ В/Ч А 0415. ПОЗИВНИЙ ОЛЕКСАНДРА "МАЕСТРО"

НАГОРОДЖЕНО: ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ», ВІДЗНАКОЮ МІНІСТРА ОБОРОНИ УКРАЇНИ «ХРЕСТ ВІЙСЬК ЗВʼЯЗКУ ТА КІБЕРБЕЗПЕКИ», ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ" ІІІ СТУПЕНЯ (2025), ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ " ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ 5 ЧЕРВНЯ 1984 РОКУ В УКРАЇНСЬКОМУ КРИМУ. 1999 РОКУ СІМʼЯ ПЕРЕЇХАЛА В КОЗЯТИН. НАВЧАВСЯ В НАШОМУ УЧИЛИЩІ. ПРАЦЮВАВ ПРОВІДНИКОМ В УКРЗАЛІЗНИЦІ. ПРОЙШОВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ ЗВʼЯЗКІВЦЕМ НА ІВАНО- ФРАНКІВЩИНІ. МАЄ ДВОЄ ДІТЕЙ, ЯКИМИ ДУЖЕ ПИШАВСЯ. ЯК І ТАТО КОЛИСЬ, ВОНИ ЗАЙМАЮТЬСЯ СПОРТОМ.

В ЧЕРВНІ 2022 РОКУ ВІН ДОБРОВОЛЬЦЕМ ПІШОВ ДО ВІЙСЬКА. ПЕКЕЛЬНІ БОЇ - БАХМУТ, КРАМАТОРСЬК. КОЛИ ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ ТА КОНТУЗІЇ БУВ ІНСТРУКТОРОМ, ГОТУВАВ НОВОБРАНЦІВ, АЛЕ ВИМАГАВ, ЩОБ ЙОГО ВІДПРАВИЛИ НА ФРОНТ.

ВІН БУВ МУЖНІМ ТА ВІДВАЖНИМ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ, ЗА ЩО Й В 2023 РОЦІ БУВ ВІДЗНАЧЕНИЙ ПОЧЕСНИМ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ» ВІД ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, А ТАКОЖ НАГОРОДЖЕНИЙ ВІДЗНАКОЮ МІНІСТРА ОБОРОНИ УКРАЇНИ «ХРЕСТ ВІЙСЬК ЗВʼЯЗКУ ТА КІБЕРБЕЗПЕКИ».

ЗА ДЕНЬ ДО ЗАГИБЕЛІ ПОПРОСИВ КУПИТИ ОРХІДЕЮ І ПОДАРУВАТИ ВІД НЬОГО КОХАНІЙ.

ПОЗИВНИЙ ОЛЕКСАНДРА „МАЕСТРО" ПРО ВІЙНУ НЕ ГОВОРИВ. СВОЇ ДУМКИ ВИКЛАДАВ У ПІСНЯХ. ЗАГИНУВ 17 ВЕРЕСНЯ 2024 РОКУ ВНАСЛІДОК АВІАЦІЙНОГО УДАРУ КЕРОВАНОЮ АВІАЦІЙНОЮ БОМБОЮ В Н.П. ДАРЬЇНО РФ.

ОЛЕКСАНДР ПОХОВАНИЙ НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ, НА АЛЕЇ СЛАВИ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

                                                     

 19  ВЕРЕСНЯ МИНАЄ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ЗЕМЛЯКОМ ЯСІНСЬКИМ ЮРІЄМ ЛЕОНІДОВИЧЕМ 

            ПАМ'ЯТАЄМО 

                                           

Ясінський Юрій Леонідович

(06.08.1994-19.09.2025)

Молодший лейтенант, офіцер групи об’єднаної вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти військової частини А 4765.

Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин"(посмертно)

Народився герой у місті Козятин. Навчався в ліцеї №3, де закінчив 9 класів. Юрій був веселим, мав багато друзів. Любив фізику і захоплювався футболом.

Закінчив наше залізничне училище за фахом помічник машиніста. Працював у локомотивному депо за спеціальністю і паралельно навчався у Київському університеті залізничного транспорту.

Він був улюбленцем своєї мами. Але важкі випробування випали на його долю. Коли йому було 25 років він втрачає маму, а згодом, і батька. Сестра Наталія та її сім’я стають для нього і його сім’єю. Особливо він любив своїх племінників Макара та Артема. Приділяв їм весь свій вільний час. Найбільше вони чекали на нього. Виконував всі їхні забаганки, відмови не було ні в чому.

Наталія каже, що Юрій був її третьою дитиною. Перебуваючи у відпустці, бавився з племінниками, як дитина радів дням, коли з ними був разом. Завжди був підтримкою для рідних. Відгукувався на перший поклик. А сестра подбала про найкраще, найнадійніше екіпірування для нього. Постійно турбувалась і про брата і про його побратимів. Воювала разом з ним.

З перших днів війни, він побачив весь жах і біду, що принесла вона. Перевозив людей, що евакуювались, вантажі. Виконував дуже важливу роботу.

Юрій міг мати бронь. Але цей мужній, хоч і молодий чоловік прийняв рішення йти на війну. Поставив усіх перед фактом. 24 березня 2023 року був призваний до Збройних Сил. Навчався у Великій Британії. Після якого брав участь в бойових діях біля населеного пункту Кринки, Херсонської області. Отримав поранення і важку контузію. Після лікування повернувся в стрій. Потім Покровський напрямок. Півтора року запеклих боїв та випробувань. Пройшов офіцерські курси і отримав звання молодший лейтенант. Він був справжнім командиром. Навіть у відпустці був на зв’язку з побратимами. Коли повертався, привозив все, що замовляли.

І турбувався про своїх рідних. Не забував привітати з Днем Народження. Дзвонив вранці і ввечері, якщо була можливість. В день загибелі був на зв’язку до останніх годин. Найвірніша людина, тому мав величезну кількість друзів. Загострене почуття справедливості викликало повагу.

Сьогодні з болем робимо зусилля усвідомити, що 19 вересня 2025 року молодший лейтенант Ясінський Юрій Леонідович, офіцер групи об’єднаної вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти військової частини А4765, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, під час виконання обов’язків військової служби біля населеного пункту Криворіжжя, Покровського району, Донецької області –загинув. Похований Воїн на центральному кладовищі на Алеї Слави.

Вічна памʼять та слава мужньому захиснику!

  19 ВЕРЕСНЯ МИНАЄ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  АНДРІЄМ ЮРІЙОВИЧЕМ  ЛІТВІНЧУКОМ

                                        ПАМ'ЯТАЄМО

                                                       

Літвінчук Андрій Юрійович

(01.10.1985-19.09.2025)

Матрос, майстер – номер обслуги 2 –го мінометного взводу мінометної батареї 1 – го батальйону берегової оборони військової частини А 7053.

Присвоєно звання " Почесний громадянин міста Козятин", нагороджено Відзнакою Міністра оборони України – медаллю «Хрест Військово-Морських Сил» (посмертно)

Народився герой в Молдові. Саме туди направили батьків працювати після інституту, хоча родом вони із Житомирщини. Вже в 90 – х повернулися в Україну та почали все з нуля. Андрій в 7 – й клас пішов вже в Козятині в 3–ю школу. Зростав і розвивався жвавим та допитливим хлопчиком. Багато читав. Його цікавило все. Прагнув пізнати якнайбільше.

Після школи навчався і закінчив наше училище. Оскільки мав хист до будівельних справ, почав заробляти своїми вміннями. Не міг сидіти без роботи. Непосидючий, активний і працьовитий. Дуже товариський, готовий допомогти кожному хто попросить. Його очі світились добротою і щирістю. Про своє матеріальне становище він не хвилювався. Головне для нього близькі. Піклувався про сина Єгора, якого любив понад усе, племінниць, батьків. Чоловік мріяв побачити щасливе майбутнє свого сина.

18 червня 2024 року пішов до військкомату і став до лав ЗСУ. Захищав Херсонщину від ворожого чобота. Коли телефонував – розпитував про всіх. А про себе говорив, що «Все добре». Нещодавно приїздив. Радів рідному дому, тішився спілкуванням. А 19 вересня 2025 року на правому березі Дніпра в районі Нижньодніпровського національного природного парку, Херсонської області – матрос, майстер – номер обслуги 2 –го мінометного взводу мінометної батареї 1 – го батальйону берегової оборони військової частини А 7053 в наслідок удару FPV дрону Літвінчук Андрій Юрійович загинув. Похований Герой на центральному кладовищі на Алеї Слави.

Вічна памʼять та слава нашому Захиснику!

 

"Сорочкова карта Вінниччини".

Під такою назвою 30 липня  у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відбувся  етнографічний  захід -презентація та урочиста передача до музейних фондів області   вище названого мистецького проєкту.

 Ініціатор створення   першої в Україні  вишитої карти  - засновниця Вінницького клубу вишивальниць «Посиденьки у Ксеньки» Оксана Безносюк  з командою неймовірно талановитих подолянок.  А натхненницею в реалізації  проєкту  й ведучою заходу була старший науковий співробітник  Вінницького обласного краєзнавчого  музею, знаний фахівець етнографічних колекцій вишитих  сорочок   Лілія Гальчевська . 

 Головною метою  проєкту стало бажання  вишивальниць клубу дослідити  сорочкові колекції  на  Вінниччині та поза її межами й знайти серед них автентичні зразки орнаментів  кожного  із 27 регіонів області. Майстрині клубу обирали значущі для них  райони і  спільно створювали  при сприянні представників  громад впродовж   року мапу  автентичних  вишиванок Вінницької області на полотні.

Титанічну роботу над ексклюзивним проєктом   було завершено напередодні Всесвітнього дня вишиванки .  Можливо саме тому серед  автентичних  орнаментів є зразки знайдені  й в зарубіжних колекціях вишиванок. Урочисто презентовано  « Сорочкову карту  Вінниччини» майстринями з вишивки перед  поважними гостями, рідними та близькими полеглих  воїнів земляків під час російсько - української  війни,  представниками обласного керівництва закладів культури і  шанувальниками народного й декоративно - прикладного образотворчого мистецтва.

Працівники Комунального закладу «Музей історії міста Козятин» теж були  запрошені  на презентацію цієї вишуканої карти. Директор Вінницького обласного краєзнавчого музею Руслан Паламаровський  щиро подякував вишивальницям, колегам, усім причетних до створення карти , вручивши гостям друковану продукцію й подяки.

Директор Козятинського музею Лілія Макаревич  вручила подяку  та пам'ятний сувенір  вишивальниці-майстрині , що винайшла автенитичну вишивку з кордишанським  "перчиком"-  Валентині Сівак від імені секретаря Козятинської міської ради, виконуючої обов'язки голови  Ірини Репало.

                        Верхівкою карти  по центру  є  наш з  кордишанської сорочки "перчик", перешитий  на мапу Вінниччини мешканкою Вінниці  Валентиною Сівак , членкинею клубу "Посиденьки у Ксеньки "  з 2024 року.

Мапа має розмір 110 на 110 сантиметрів. На ній відображені колишні 27 районів Вінницької області. Кожен район оздоблений характерними для цієї місцевості орнаментами, відтвореними за мотивами автентичних сорочок.

Ми познайомилися близько  з талановитою, прекрасною  майстринею вишивальницею  , вінничанкою  Валентиною Сівак , яка взялася вишити карту Козятинщини, дослідивши  старовинну ручної роботи, вишиту , полотняну сорочку із фондової колекції  Козятинського музею.    Вона в дитинстві  з батьками відвідувала бабусю з дідусем в селі Великий Степ й назавжди запам’ятала ту природу, селянську хату з вибіленим сволоком на стелі, з пахощами лікарських польових рослин. Захотілось увіковічити ту пам’ять  на вишитій карті Вінниччини. Сорочка, яка привернула увагу  рукодільниці - майстрині   створена  на початку 20 ст.. уродженкою села Кордишівка Марчук Степанидою Карпівною, 1886 року народження. ЇЇ подарувала музею у 2004 році , коли він то но  відкрився, Почесний громадянин міста Козятин , лікар-офтальмолог районної лікарні  Марина Володимирівна Цитовська, а зберегла для нащадків   онука майстрині вишивальниці Марчук Любов Леонтіївна.

 Сорочка  вишита, на перший погляд,  досить поширеним хрестиком, чорно-червоними нитками і має неймовірно яскраві й фантастичні  елементи рослинного орнаменту  на рукавах.  Але  пані Валентина, досліджуючи взори сорочки з Козятинщини, виявила  по горловині  раніше не бачені ніде червоні перчики. Таким чином, гіркий овоч-приправа із села Кордишівки  серед чорно-червоних  дивовижних квіток, став  перченою  родзинкою на торті на  «Сорочковій карті Вінниччини».  Можливо,той перчик був вишитим  оберегом на сорочці   від зглазу, поганого ока й  різноманіття чарів на землі?.  Ще , ймовірно, його вишила  кордишанська вишивальниця  на сорочці в пам’ять про уродженця цього села,  беззмінного в продовж   40-ка років редактора сатиричного журналу «Перець» Федора Маківчука!

Усі вишивальниці, які досліджували і відтворювали 27   народних орнаментів - оберегів на мапі Вінниччини.

 Громада  Козятинщини щиро вдячні  ініціаторам і реалізаторам за вдалий й цікавий проєкт, на чолі з  керівником клубу Оксаною Безносюк ,  натхненницею Лілією Гальчевською , вінничанці Валентині Сівак за   винайдений ексклюзив і  втілення елементів  сорочки  Козятинщини  на  «Карту Вінниччини», яка зберігатиметься  в обласній скарбниці  історії.  Пані Валентині передали від секретаря Козятинської міської ради Ірини Репало  та мешканців громади подяку і вручили  сувенір на пам’ять  про землю її предків. Вишиту карту можна оглянути   в  виставковій залі Вінницького  обласного краєзнавчого  музею

 

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

.