МИНАЄ РІЧНИЦЯ  ПАМ'ЯТІ   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ  ЗЕМЛЯКОМ ЯСІНСЬКИМ ЮРІЄМ ЛЕОНІДОВИЧЕМ 

                                                      ПАМ'ЯТАЄМО 

                                           

Ясінський Юрій Леонідович

(06.08.1994-19.09.2025)

Молодший лейтенант, офіцер групи об’єднаної вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти військової частини А 4765

Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин"(посмертно)

Народився герой у місті Козятин. Навчався в ліцеї №3, де закінчив 9 класів. Юрій був веселим, мав багато друзів. Любив фізику і захоплювався футболом.

Закінчив наше залізничне училище за фахом помічник машиніста. Працював у локомотивному депо за спеціальністю і паралельно навчався у Київському університеті залізничного транспорту.

Він був улюбленцем своєї мами. Але важкі випробування випали на його долю. Коли йому було 25 років він втрачає маму, а згодом, і батька. Сестра Наталія та її сім’я стають для нього і його сім’єю. Особливо він любив своїх племінників Макара та Артема. Приділяв їм весь свій вільний час. Найбільше вони чекали на нього. Виконував всі їхні забаганки, відмови не було ні в чому.

Наталія каже, що Юрій був її третьою дитиною. Перебуваючи у відпустці, бавився з племінниками, як дитина радів дням, коли з ними був разом. Завжди був підтримкою для рідних. Відгукувався на перший поклик. А сестра подбала про найкраще, найнадійніше екіпірування для нього. Постійно турбувалась і про брата і про його побратимів. Воювала разом з ним.

З перших днів війни, він побачив весь жах і біду, що принесла вона. Перевозив людей, що евакуювались, вантажі. Виконував дуже важливу роботу.

Юрій міг мати бронь. Але цей мужній, хоч і молодий чоловік прийняв рішення йти на війну. Поставив усіх перед фактом. 24 березня 2023 року був призваний до Збройних Сил. Навчався у Великій Британії. Після якого брав участь в бойових діях біля населеного пункту Кринки, Херсонської області. Отримав поранення і важку контузію. Після лікування повернувся в стрій. Потім Покровський напрямок. Півтора року запеклих боїв та випробувань. Пройшов офіцерські курси і отримав звання молодший лейтенант. Він був справжнім командиром. Навіть у відпустці був на зв’язку з побратимами. Коли повертався, привозив все, що замовляли.

І турбувався про своїх рідних. Не забував привітати з Днем Народження. Дзвонив вранці і ввечері, якщо була можливість. В день загибелі був на зв’язку до останніх годин. Найвірніша людина, тому мав величезну кількість друзів. Загострене почуття справедливості викликало повагу.

Сьогодні з болем робимо зусилля усвідомити, що 19 вересня 2025 року молодший лейтенант Ясінський Юрій Леонідович, офіцер групи об’єднаної вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти військової частини А4765, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, під час виконання обов’язків військової служби біля населеного пункту Криворіжжя, Покровського району, Донецької області –загинув. Похований Воїн на центральному кладовищі на Алеї Слави.

Вічна памʼять та слава мужньому захиснику!

 МИНАЄ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ

           АНДРІЄМ ЮРІЙОВИЧЕМ  ЛІТВІНЧУКОМ

                                                             ПАМ'ЯТАЄМО

                                                       

Літвінчук Андрій Юрійович

(01.10.1985-19.09.2025)

Матрос, майстер – номер обслуги 2 –го мінометного взводу мінометної батареї 1 – го батальйону берегової оборони військової частини А 7053.

Присвоєно звання " Почесний громадянин міста Козятин", нагороджено Відзнакою Міністра оборони України – медаллю «Хрест Військово-Морських Сил» (посмертно)

Народився герой в Молдові. Саме туди направили батьків працювати після інституту, хоча родом вони із Житомирщини. Вже в 90 – х повернулися в Україну та почали все з нуля. Андрій в 7 – й клас пішов вже в Козятині в 3–ю школу. Зростав і розвивався жвавим та допитливим хлопчиком. Багато читав. Його цікавило все. Прагнув пізнати якнайбільше.

Після школи навчався і закінчив наше училище. Оскільки мав хист до будівельних справ, почав заробляти своїми вміннями. Не міг сидіти без роботи. Непосидючий, активний і працьовитий. Дуже товариський, готовий допомогти кожному хто попросить. Його очі світились добротою і щирістю. Про своє матеріальне становище він не хвилювався. Головне для нього близькі. Піклувався про сина Єгора, якого любив понад усе, племінниць, батьків. Чоловік мріяв побачити щасливе майбутнє свого сина.

18 червня 2024 року пішов до військкомату і став до лав ЗСУ. Захищав Херсонщину від ворожого чобота. Коли телефонував – розпитував про всіх. А про себе говорив, що «Все добре». Нещодавно приїздив. Радів рідному дому, тішився спілкуванням. А 19 вересня 2025 року на правому березі Дніпра в районі Нижньодніпровського національного природного парку, Херсонської області – матрос, майстер – номер обслуги 2 –го мінометного взводу мінометної батареї 1 – го батальйону берегової оборони військової частини А 7053 в наслідок удару FPV дрону Літвінчук Андрій Юрійович загинув. Похований Герой на центральному кладовищі на Алеї Слави.

Вічна памʼять та слава нашому Захиснику!

 

"Сорочкова карта Вінниччини".

Під такою назвою 30 липня  у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відбувся  етнографічний  захід -презентація та урочиста передача до музейних фондів області   вище названого мистецького проєкту.

 Ініціатор створення   першої в Україні  вишитої карти  - засновниця Вінницького клубу вишивальниць «Посиденьки у Ксеньки» Оксана Безносюк  з командою неймовірно талановитих подолянок.  А натхненницею в реалізації  проєкту  й ведучою заходу була старший науковий співробітник  Вінницького обласного краєзнавчого  музею, знаний фахівець етнографічних колекцій вишитих  сорочок   Лілія Гальчевська . 

 Головною метою  проєкту стало бажання  вишивальниць клубу дослідити  сорочкові колекції  на  Вінниччині та поза її межами й знайти серед них автентичні зразки орнаментів  кожного  із 27 регіонів області. Майстрині клубу обирали значущі для них  райони і  спільно створювали  при сприянні представників  громад впродовж   року мапу  автентичних  вишиванок Вінницької області на полотні.

Титанічну роботу над ексклюзивним проєктом   було завершено напередодні Всесвітнього дня вишиванки .  Можливо саме тому серед  автентичних  орнаментів є зразки знайдені  й в зарубіжних колекціях вишиванок. Урочисто презентовано  « Сорочкову карту  Вінниччини» майстринями з вишивки перед  поважними гостями, рідними та близькими полеглих  воїнів земляків під час російсько - української  війни,  представниками обласного керівництва закладів культури і  шанувальниками народного й декоративно - прикладного образотворчого мистецтва.

Працівники Комунального закладу «Музей історії міста Козятин» теж були  запрошені  на презентацію цієї вишуканої карти. Директор Вінницького обласного краєзнавчого музею Руслан Паламаровський  щиро подякував вишивальницям, колегам, усім причетних до створення карти , вручивши гостям друковану продукцію й подяки.

Директор Козятинського музею Лілія Макаревич  вручила подяку  та пам'ятний сувенір  вишивальниці-майстрині , що винайшла автенитичну вишивку з кордишанським  "перчиком"-  Валентині Сівак від імені секретаря Козятинської міської ради, виконуючої обов'язки голови  Ірини Репало.

                        Верхівкою карти  по центру  є  наш з  кордишанської сорочки "перчик", перешитий  на мапу Вінниччини мешканкою Вінниці  Валентиною Сівак , членкинею клубу "Посиденьки у Ксеньки "  з 2024 року.

Мапа має розмір 110 на 110 сантиметрів. На ній відображені колишні 27 районів Вінницької області. Кожен район оздоблений характерними для цієї місцевості орнаментами, відтвореними за мотивами автентичних сорочок.

Ми познайомилися близько  з талановитою, прекрасною  майстринею вишивальницею  , вінничанкою  Валентиною Сівак , яка взялася вишити карту Козятинщини, дослідивши  старовинну ручної роботи, вишиту , полотняну сорочку із фондової колекції  Козятинського музею.    Вона в дитинстві  з батьками відвідувала бабусю з дідусем в селі Великий Степ й назавжди запам’ятала ту природу, селянську хату з вибіленим сволоком на стелі, з пахощами лікарських польових рослин. Захотілось увіковічити ту пам’ять  на вишитій карті Вінниччини. Сорочка, яка привернула увагу  рукодільниці - майстрині   створена  на початку 20 ст.. уродженкою села Кордишівка Марчук Степанидою Карпівною, 1886 року народження. ЇЇ подарувала музею у 2004 році , коли він то но  відкрився, Почесний громадянин міста Козятин , лікар-офтальмолог районної лікарні  Марина Володимирівна Цитовська, а зберегла для нащадків   онука майстрині вишивальниці Марчук Любов Леонтіївна.

 Сорочка  вишита, на перший погляд,  досить поширеним хрестиком, чорно-червоними нитками і має неймовірно яскраві й фантастичні  елементи рослинного орнаменту  на рукавах.  Але  пані Валентина, досліджуючи взори сорочки з Козятинщини, виявила  по горловині  раніше не бачені ніде червоні перчики. Таким чином, гіркий овоч-приправа із села Кордишівки  серед чорно-червоних  дивовижних квіток, став  перченою  родзинкою на торті на  «Сорочковій карті Вінниччини».  Можливо,той перчик був вишитим  оберегом на сорочці   від зглазу, поганого ока й  різноманіття чарів на землі?.  Ще , ймовірно, його вишила  кордишанська вишивальниця  на сорочці в пам’ять про уродженця цього села,  беззмінного в продовж   40-ка років редактора сатиричного журналу «Перець» Федора Маківчука!

Усі вишивальниці, які досліджували і відтворювали 27   народних орнаментів - оберегів на мапі Вінниччини.

 Громада  Козятинщини щиро вдячні  ініціаторам і реалізаторам за вдалий й цікавий проєкт, на чолі з  керівником клубу Оксаною Безносюк ,  натхненницею Лілією Гальчевською , вінничанці Валентині Сівак за   винайдений ексклюзив і  втілення елементів  сорочки  Козятинщини  на  «Карту Вінниччини», яка зберігатиметься  в обласній скарбниці  історії.  Пані Валентині передали від секретаря Козятинської міської ради Ірини Репало  та мешканців громади подяку і вручили  сувенір на пам’ять  про землю її предків. Вишиту карту можна оглянути   в  виставковій залі Вінницького  обласного краєзнавчого  музею

 

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич

.

 

  СЬОГОДНІ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ СТАНІШЕВСЬКИМ ОЛЕКСАНДРОМ ЛЕОНІДОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО...

СТАНІШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ

(11.03.1987-30.07.2024)

СТРІЛЕЦЬ – СНАЙПЕР, 4 – ГО ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОГО ВІДДІЛЕННЯ, 3 – ГО ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОГО ВЗВОДУ, 4 – Ї ДЕСАНТНО – ШТУРМОВОЇ РОТИ, 1 – ГО ДЕСАНТНО- ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ В\Ч А 0284. 

 НАГОРОДЖЕНО: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ, ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН»  (ПОСМЕРТНО).

ОЛЕКСАНДР НАРОДИВСЯ 11 БЕРЕЗНЯ 1987 РОКУ В С. СЕСТРИНІВКА, ТАМ ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ. ВСТУПИВ В КОЗЯТИНСЬКЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ ДЕ ЗДОБУВ ПРОФЕСІЮ ОГЛЯДАЧ – РЕМОНТНИК ВАГОНІВ ТА ПРОВІДНИК ПАСАЖИРСЬКИХ ВАГОНІВ. ПРАЦЮВАВ ПРОВІДНИКОМ.

У 2008 РОЦІ НАРОДИВСЯ СИН – КИРИЛ. У 2014 РОЦІ ДОНЕЧКА АНЯ. ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ ВСЕ РОБИВ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЙОГО СІМ’Я БУЛА ЗАБЕЗПЕЧЕНА ВСІМ НЕОБХІДНИМ.

30 ТРАВНЯ 2024 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКІЛ ПРОХОДИВ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ, ДАЛІ КРАМАТОРСЬК.

ЗАГИНУВ 30 ЛИПНЯ 2024 РОКУ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ КЛИМЕНТОВЕ, ОХТИРСЬКОГО РАЙОНУ, СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

ПОХОВАНИЙ ВОЇН НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ, НА АЛЕЇ СЛАВИ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 СЬОГОДНІ, ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ДЖАМАНОМ ІГОРЕМ ВАСИЛЬОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО...

ДЖАМАН ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ

(31.12.1998 – 30.07.2024)

КОМАНДИР 2-ГО ВЗВОДУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 2-Ї РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) 1-ГО БАТАЛЬЙОНУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ 3018. 

ІГОР НАРОДИВСЯ 31 ГРУДНЯ 1998 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН. ЗАКІНЧИВ КОЗЯТИНСЬКУ ШКОЛУ №2, ЗГОДОМ І КОЗЯТИНСЬКЕ  ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ, ДЕ ЗДОБУВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ "ПОМІЧНИК МАШИНІСТА". ДАЛІ ПІШОВ ПРАЦЮВАТИ ДЕМОНСТРУЮЧИ ВИСОКУ ПРОФЕСІЙНУ МАЙСТЕРНІСТЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

ПІЗНІШЕ ВСТУПИВ ДО АКАДЕМІЇ, ДЕ ЗДОБУВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ МЕНЕДЖЕРА ЗОВНІШНЬОЇ ЕКОНОМІКИ. ТАКОЖ, ПАРАЛЕЛЬНО З ЦИМ ВІН НАВЧАВСЯ У ВІЙСЬКОВОМУ УНІВЕРСИТЕТІ, ЩО СВІДЧИЛО ПРО ЙОГО НЕЗЛАМНУ ВОЛЮ ТА ПРАГНЕННЯ ДО САМОРОЗВИТКУ.

З ПОЧАТКОМ ВІЙНИ, ІГОР НЕ МІГ ЗАЛИШИТИСЯ ОСТОРОНЬ І ПІШОВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ НА ФРОНТ. СЛУЖИВ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ, ДЕ БРАВ УЧАСТЬ У ЗАХИСТІ ГОСТОМЕЛЯ. ЗГОДОМ ЙОГО ПЕРЕВЕЛИ ДО ВІЙСЬКОВОГО ПІДРОЗДІЛУ «ЧЕРВОНА КАЛИНА», ДЕ ВІН КОМАНДУВАВ ВЗВОДОМ І ІНКОЛИ ВИКОНУВАВ ОБОВ'ЯЗКИ КОМАНДИРА РОТИ. ЙОГО ВІЙСЬКОВА КАР'ЄРА БУЛА ВІДЗНАЧЕНА ЧИСЛЕННИМИ ГЕРОЇЧНИМИ ВЧИНКАМИ. ПОЧАВ ВІЙНУ ЛЕЙТЕНАНТОМ, ПОТІМ ОТРИМАВ ЗВАННЯ «СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ». ВІН ТРИМАВ ОБОРОНУ У НАСЕЛЕНИХ ПУНКТАХ СПІРНЕ БІЛЯ БАХМУТУ, РОБОТИНЕ НА ЗАПОРІЗЬКОМУ НАПРЯМКУ.

ОСТАННІМ ЧАСОМ ПЕРЕБУВАВ У ВОВЧАНСЬКУ, ДЕ Й ОТРИМАВ КОНТУЗІЮ, ЯКА СПРИЧИНИЛА ВАЖКІ ХВОРОБИ. ПІСЛЯ ТРИВАЛОГО ПЕРЕБУВАННЯ В ЛІКАРНІ, 30 ЛИПНЯ 2024 РОКУ – ДЖАМАН ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ ПОМЕР.

СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ СВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ, ІГОР ЗАВЖДИ СТОЯВ НА ЗАХИСТІ ПРАВДИ ТА ЧЕСТІ. ВІН БУВ ЛЮДИНОЮ З ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ І НЕЗЛАМНОЮ ВОЛЕЮ.

У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ ВІН НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИТЬСЯ ВЗІРЦЕМ ВІДДАНОСТІ, МУЖНОСТІ ТА ЛЮБОВІ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ.

ПОХОВАНИЙ ВОЇН НА МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ. 

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 Марія Свердел студентка з Козятина одна із переможниць обласного конкурсу «Смак Поділля»

Любі шанувальники історії міста Козятин, ділимося з вами приємною новиною. Сьогодні до нашої скарбниці давнини завітали поважні гості, мешканці міста залізничників – студентка Вінницького національного аграрного університету Марія Свердел зі своєю мамою Наталею.. Дівчина з задоволенням навчається і сумлінно вивчає обрану нею спеціальність - готельно-ресторанну справу, цікавиться традиційною подільською кухнею, досліджує, записує й випробує різноманіття рецептів давнини нашої Козятинської територіальної громади.

Нещодавно Марія взяла участь в обласному конкурсі «Смак Поділля», організованого спільно з департаментом маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради, громадських організацій «ХлібСіль» та «Подільська кухня».

Під час конкурсу потрібно було презентувати автентичні , рідкісні страви нашого регіону. Для того, щоб знайти їх в багатій українській кухні , дівчина організувала пошукову експедицію , обійшовши всіх рідних, близьких, знайомих й завітала до Комунального закладу «Музей історії міста Козятин», дізнатися про ті страви, які з давен –давен готують в нашому місті та селах громади.

Серед поширених рецептів музейники запропонували звичайні картоплянці , але не лише зі сметаною, а ще й з підсолено - сододким сиром. Їх, надзвичайно ситні, часто готувала в місті залізничників для своєї родини пенсіонерка-залізничниця Віра Семчук, яка нещодавно відзначила 101 річницю від дня народження. Цей рецепт їй передала у спадок її матуся Августина 1885 року народження.

Майбутня фахівчиня готельно - ресторанної справи випробувала його, сподобала і запропонувала на конкурс, як другу страву. Також вона дізналася в музеї про традиційну селянську випічку на Козятинщині. Дівчину зацікавив рецепт коржиків на смальці, дуже поширений в давнину , особливо, в сільській місцевості, зокрема, в сусідніх з Козятином селах Сестринівці, Махаринцях. Ймовірно смакував такі коржики в дитинстві Михайло Грушевський, який навідувався з батьками в Сестринівку до діда священника Захарія Опокова на його попівство, де народилася матуся голови Центральної Ради УНР.

Обидві запропоновані на конкурс страви були відзначені компетентним журі серед 16 учасників переможців. В конкурсі взяли участь зі стравами 63 претенденти, з них 49 автори страв.

І от сьогодні Марійка Свердел з мамою завітали до музею, щоб показати результат своєї праці над проєктом, книгу рецептів – переможців конкурсу, гастрономічний путівник двома мовами , українською й англійською «Смак Поділля». В путівник ввійшли рецепти з Козятина та сіл територіальної громади. ЇЇ кожен може погортати в електронному вигляді ,

що ми вам і пропонуємо:

https://drive.google.com/file/d/1ryhzAtGJ_gcDjMaIsnuL9__V64hFqJgE/view?usp=drivesdk

Вітаємо Марію Свердел з перемогою.

Бажаємо подальших успіхів в обраній справі!

https://www.google.com/amp/s/vinbazar.com/newsamp/kultura-i-sport/gastronomichniy-putivnik-smak-podillya-prezentuvali-u-vinnitsii-foto

                                 

27 ЛИПНЯ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ АНДРІЄМ АНАТОЛІЙОВИЧЕМ  КАЛЕНСЬКИМ

ПАМ'ЯТАЄМО

                                         

КАЛЕНСЬКИЙ АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

(07.12.1971 — 27.07.2023)

CТРІЛЕЦЬ-САНІТАР 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ, 1- МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ, 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ, В/Ч А 4712.

НАГОРОДЖЕНИЙ НАГРУДНИМ ЗНАКОМ "ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ, ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН» (ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ 7 ГРУДНЯ 1971 РОКУ В КОЗЯТИНІ. НАВЧАВСЯ В 9 ШКОЛІ. ЗАКІНЧИВШИ КОЗЯТИНСЬКЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ. ПІШОВ ПРАЦЮВАТИ НА ЗАЛІЗНИЦЮ. ДАЛІ — РОБОТА В РІЗНИХ ПРИВАТНИХ ФІРМАХ, АЛЕ ВІН ЗАВЖДИ ЗНАХОДИВ ЧАС, ЩОБ ПРОВІДАТИ СВОЮ СЕСТРУ. ЕНЕРГІЙНИЙ, ЖИТТЄРАДІСНИЙ, ЧАСТО БІЛЯ НЬОГО ЗБИРАЛОСЯ БАГАТО ДРУЗІВ. ЙОГО НЕ ПОТРІБНО БУЛО ПРОСИТИ ПРО ДОПОМОГУ, ВІН САМ ЇЇ ПРОПОНУВАВ.

КОЛИ РОЗПОЧАЛОСЬ ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ, АНДРІЙ ПОЧАВ ЗАЙМАТИСЯ ВОЛОНТЕРСТВОМ. ДУЖЕ ЛЮБИВ ТВАРИН. ПІД ЧАС ОДНОГО З ВИЇЗДІВ ЗНАЙШОВ ПЕСИКА І ДОВГО ВОЗИВ ЙОГО З СОБОЮ, ДОПОКИ НЕ ЗНАЙШОВ ЙОМУ ГОСПОДАРІВ. ЙОГО ЗАХОПЛЕННЯМ БУЛА ТЕХНІКА. ЗАЙМАВСЯ РЕМОНТОМ АВТОМОБІЛІВ ДО ВІЙНИ І ПІД ЧАС ВІЙНИ.

28 ГРУДНЯ 2022 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ПРОХОДИВ НАВЧАННЯ У НІМЕЧЧИНІ, ПІСЛЯ ЧОГО БУВ НАПРАВЛЕНИЙ НА ЗАПОРІЗЬКИЙ НАПРЯМОК. ВІН БУВ ДУЖЕ ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТА ВМІВ ДОМОВЛЯТИСЯ, ВИРІШУВАТИ ВСІ СПРАВИ, ЗА ЦЕ ЙОГО ПОБРАТИМИ ДАЛИ ЙОМУ ПОЗИВНИЙ «ШАМАН»

КОЛИ ЙШОВ НА ЗАВДАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВО ТЕЛЕФОНУВАВ СЕСТРІ КАЗАВ «Я ЙДУ НА ЕКСКУРСІЮ, ЗВ’ЯЗКУ НЕ БУДЕ». 27 ЛИПНЯ 2023 РОКУ, ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ, БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ РОБОТИНЕ, ПОЛОГІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗАГИНУВ. І ТІЛЬКИ В БЕРЕЗНІ 2024 РІДНІ ЗМОГЛИ З НИМ ПОПРОЩАТИСЯ.

ЇХАВ АНДРІЙ З ПОЛЯ БОЮ ДОДОМУ ДОВГИХ 215 ДНІВ. ЗУСТРІЛА ЙОГО ГРОМАДА 4 БЕРЕЗНЯ ЖИВИМ КОРИДОРОМ, СТОЯЧИ НА КОЛІНАХ.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!