Великий терор 1920-1940-их років. Реабілітовані історією.
Продовжуємо знайомство шанувальників історії з долями репресованих козятинців, про яких ви можете дізнатися в Комунальному закладі «Музей іс торії міста Козятин».
Зі Справи №3975 засудженого Броніслава Богдановича, як записано сина Богдана, Волонсевича.
Праворуч крайній Броніслав Богданович Волонсевич
Казимир Волонсевич з Козятина - служив при царському дворі.
Якуб Волонсевич з Козятина-батько Казимира.
Родина Гуліних-Волонсевичів із Києва.
На вулиці Поштовій (сьогодні Грушевського) в будинку №20 , проходило дитинство літніх киян, ліворуч козятинчанка Галина Дахно(1948-2020). Броніслав Богданович Волонсевич
(20.05.1895- 27.12.1958)
Службовець залізниці.
Народився полісянин 20 травня 1895 року в місті Голта Південно-Західної залізниця. Проживав в м. Житомир. Навчався в Київському технікумі. Мав середню технічну освіту за спеціальністю технік-механік. Працював диспетчером у Житомирському депо. Поляк за походженням, громадянин СРСР. У 1936 році був виключений з партії за зв'язок з братом, який перебував у Польщі . Одружений. Кохана дружина Анастасія 1900 року народження. Виростили разом двох донечок – Галину 1925 року народження та Валентину 1928 року народження.
Також Броніслав із рідні мав двох братів Станіслава, який був військовим офіцером і помер у Варшаві, приблизно у 1919-1920 роках. Другий брат Володимир –Владислав працював у м. Києві на пасажирському вокзалі оглядачем вагонів.
Сестра Галина працювала в Києві на заводі, інша сестра Людмила — кондуктором трамваю в столиці України, батьки Броніслава померли в 1933-34 роках.
фОТО ІВАНА ТИЩЕНКА. ПАМ'ЯТНИЙ ЗНАК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 2000 Р.
У справі, № 3975. яка заведена у 1937 р. є пояснення під час допиту однієї із сестер: «Серед моїх родичів у Польщі був мій двоюрідний дід Волонсевич, ініціали якого я не знаю, колишній полковник царської армії, який виїхав до Польщі у 1918-1919 роках. Мій брат Станіслав, колишній офіцер царської армії, потрапив до Польщі з табору для військовополонених. Там, у Варшаві захворів на тиф та помер. Мій двоюрідний брат Юзеф Волонсевич, але я не знаю, чи це ім'я правильне, виїхав до Польщі у 1918-19 роках. Я не можу сказати, чим Юзеф займається в Польщі, бо моя двоюрідна сестра Ванда та Казімеж приховують це від мене. З розмови з Вандою, яка живе в Козятині, та її старшим братом Павлом, який працює на залізничному транспорті в місті Александровськ (Запорiжжя), я знаю, що приблизно в 1932 році мій брат Юзеф, який був у Польщі, намагався вивезти свою сестру Ванду теж до Польщі. Про це Броніслава повідомив брат Ванди - Казімеж, який мешкає в Києві та є пенсіонером. Під час розмови показував польські документи. Я не можу сказати, чому Ванда не поїхала до Польщі і у мене немає інших родичів за кордоном": продовжувала розповідати під час допиту сестра Броніслава. ЇЇ брат розмовляв з Казімежем у 1933 році і той попередив родину, що вони займаються нісенітницею, через яку їх та інших родичів можуть поховати в могилі... Також Броніслав розповідав про те, що Казімеж та Якуб жили в Козятині біля церкви та контактували з отцем Гурським з косьолу.
16 грудня 1937 року Броніслава Богдановича, засудили до 10 років позбавлення волі за відшкодування збитків та зв'язки з родиною в Польщі.
25 червня 1946 року оприлюднено висновок з "ВоркутУголь" - (вугільного заводу НКВС), де повідомляється про закінчення покарання Броніслава 8 жовтня 1947 року. У Воркуті Броніслав Волонсевич гарно себе зарекомендував, як фахівець –залізничник , тому був призначений керівником ремонту котлів паровозів.
25 травня 1956 року Броніслав Богданович Волонсевич був реабілітований військовим трибуналом Київського військового округу.
Помер 27 грудня 1958 року в Козятині у віці 63 років у Козятинській залізничній лікарні. Похований на старому цвинтарі біля сучасної церкви Почаївської ікони Божої Матері.
Могила Броніслава Богдановича в Козятині.
Якось до Козятина приїздили із Києва гості – родичі Волонсевичів- кияни.
Вони відвідали могилу Броніслава, костел Ікони Матері Божої Доброї Ради і наш музей. Розповідали , як тут колись жили у бабусі на цій вулиці Поштовій у будинку № 20 (сучасна Грушевського). Тут проходило їх дитинство. Батька й рідню привезли в Козятин із Києва брати Євген та Олексій Гуліни. Цього дня у батька був день народження і вони вирішили подарувати близьким й рідним приємні спомини про дитинство. Супроводжувала їх по Козятину місцева мешканка родичка репресованого козятинця Галина Дахно (1948-2020). Матеріали Справи передав з перекладом з польської мови син Галини - Дмитро Дахно, а історію родини повідав і подарував музею копію Древа життя Волонсевичів - Пьотр Волонсевич із Польщі. Завдяки цьому архівному документу із Житомирського обласного архіву. родичі з'ясували, що їх рід один із перших ще з 16 ст. брав активну участь у формуванні козацького війська в Україні. Ті пращури носили прізвище Волинці,. Саме від Волинців походить рід Волонсевичів! Також Пьотр дослідив всю історію свого роду ,відвідав Козятин і музей, вклонився праху репресованого родича та взяв землю біля пам'ятного знаку Голодомору 1932-1933 років в пам'ять про померлих родичів від голоду. Дякуємо родині Волонсевичів, що поділилися з нами віднайденими архівними матеріалами.
Директор КЗ "Музей історії міста Козятин" Лілія Макаревич
.jpg)