пʼятниця, 22 серпня 2025 р.

З нагоди загальнодержавних свят:

                                                   






З нагоди загальнодержавних свят:  Українського прапору та Дня незалежності в КЗ «Музей історії міста Козятин» представлено виставку  статуеток «Порцелянова Україна».

На її відкриття завітали гості, які  причетні до формування музейної колекції представленими  в експозиції творами.  




Музейниками продемонстрували на тимчасовій виставці 74 порцелянові та декілька давніх фаянсових вироби, а саме: скульптури малих форм, штофи, чайники ,  частини столових  гарнітурів  і сервізів, посуд ще царського періоду. Долучилися також мешканці міста і шанувальники історії, колекціонери. Вони принесли на виставку свої улюблені порцелянові речі - статуетки, посуд,  які  зберегли в пам’ять  від своїх  близьких і рідних. Але все ж, більша частина предметів з фондової колекції. Дякуємо всім , хто долучився до її формування:  Руслану Кольцову, Валентину Комару,  Георгію Акопову, Олексію Собчуку, Лілії Криловій, Людмилі Ганенко, Зінаїді Чорномаз, Антоніні Головненко, Тетяні Яковлевій, Раїсі Мельницькій, Ользі Челомей, Володимиру Кіраковському, Людмилі Артемчук, Наталії Кісарчук, Надії та Оксані Луценкам, Павлу Семчуку, Олексію  Собчуку й іншим всім, кого, можливо, обійшла увагою. Всім присутнім організаторам виставки вручено  подяки від імені міської ради в особі її представника начальниці культури міста та громади Світлани Рибінської . Вона привітала всіх з прийдешніми святами і побажала  кращого життя  й  поцвітання  нашій державі .


Це вже друга за 23 роки  існування музею виставка  порцелянових художніх витворів. Перша відбулася у 2006 році, через два роки після відкриття музею, завдяки місцевому колекціонеру Олександру Зінченко.


Під час  відкриття  можна було дізнатися, як відрізнити порцеляновий посуд від фаянсового, чи рік та назву заводу виробника,  які з них в Україні  виготовляли  представлену сьогодні  в тимчасовій  експозиції  музею  порцелянову продукцію і познайомитися з їх історією створення й закриття,  навіть ліквідації, за судовою термінологією. Прикро , але із представлених на виставці статуеток, штофів й посуду    семи заводів, лише один Коростенський у пошуках інвесторів, щоб  відродити порцеляновий  художній  промисел. Всі інші збанкрутували. Серед них найдавніший – Городницький, якому 200 років. Але у  грудні минулого року його судом ліквідували, як банкрота. Така ж доля спіткала відомий Будянський фаянсовий завод на Харківщині , за царату знаменитий Кузнєцовський, названий   у  19 ст.  на честь засновника Матвія Кузнєцова- постачальника вишуканого  в  позолоті  посуду  до імператорського двору. Він   мав дозвіл на  клеймі зображувати царський герб, а  в ХХ ст.   брендом  заводу  став  півень. Через 120 років славетної історії  збанкрутував у 2006 р.   Його  шестиповерхову споруду з цехами  знесли  вибухівкою  зовсім нещодавно у 2021 р. Така ж доля інших заводів  та мануфактур в минулому по всій Україні й тих, чия порцелянова продукція представлена сьогодні  на нашій  виставці, а в минулому гідно  й на міжнародних. Ліквідований і знаменитий Київський експериментальний кераміко-художній завод, який бере початок ще з Межигірської фаянсової фабрики 1798 року заснування.   Чи ще відродиться колись такий вид промислової діяльності при заповненому на всі смаки китайському  ринку? Наша мета, зберегти для майбутніх поколінь те, що тішило їхніх пращурів.




Запрошуємо відвідати виставку  творів малих форм скульптури  українського ,  поширеного,  масового , розписаного  в ручну  відомими вітчизняними митцями пензля,  художнього мистецтва.     З ним  ми зростали  у 20 ст. .  й воно  повертає нас у щасливе, безтурботне  дитинство.


















З прийдешніми святами вас, друзі! Милості нам всім господньої в цьому житті.

 


Директор КЗ «Музей історії міста Козятин » Лілія Макаревич .






середа, 20 серпня 2025 р.

 СЬОГОДНІ 20 СЕРПНЯ 2025 РОКУ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЯНЧУКОМ ДМИТРОМ  МИХАЙЛОВИЧЕМ 


ПАМ'ЯТАЄМО...




Янчук Дмитро Михайлович

(11.11.1989 - 20.08.2023)

Солдат 1-го протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 1-ої аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону в\ч  А 4350. 

Нагороджено: орденом «За мужність» 3 ступеня (посмертно)

Дмитро Михайлович народився 11 листопада 1989 року у селі Дубові Махаринці, там і навчався у школі. Після неї у 2010 році закінчив професійно-технічне училище №2 в місті Калинівка і здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря - ремонтника, водія автотранспортних засобів . Працював за освітою на аграрних підприємствах. В колективі його всі поважали та прислухалися завжди до нього. Дмитро був дуже трудолюбивим, досягав чимало успіхів.  Усі хто його знав відгукуються про нього як про чудову, чуйну, добру людину. Друзі кажуть, що він ніколи не відмовляв на прохання й готовий був завжди прийти на допомогу. Турбота про сім’ю та родину було для нього надзвичайно важливим. Пишаються ним  його двоє дітей.

8 червня 2023 року був призваний до військової частини А 4350 де проходив службу солдатом 1 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону. 20 серпня 2023 року  в ході ведення бойових дій в районі населеного пункту  Роботине, Запорізької області в результаті танкового обстрілу загинув. Доброзичливий, життєрадісний, компанійський , щирий – таким був та назавжди залишиться в наших серцях.

За особисту мужність і самовідданість виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом "За мужність" Ш cтупеня (посмертно).

 

        Слава Герою! Вічна пам'ять!







 СЬОГОДНІ 20 СЕРПНЯ 2025 РОКУ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ ЖАБІНСЬКИМ МИКОЛОЮ СТАНІСЛАВОВИЧЕМ


ПАМ'ЯТАЄМО...



ЖАБІНСЬКИЙ МИКОЛА СТАНІСЛАВОВИЧ

(20.12.1995 - 20.08.2023)

         СОЛДАТ, НАВІДНИК 2-ГО АЕРОМОБІЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ, 1-ГО АЕРОМОБІЛЬНОГО ВЗВОДУ , 1-ОЇ АЕРОМОБІЛЬНОЇ РОТИ , 1-ГО АЕРОМОБІЛЬНОГО БАТАЛЬЙОНУ, ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2120.  

ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАГОРОДЖЕНо: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО). ВІДЗНАКА КОЗЯТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ» (ПОСМЕРТНО). 

МИКОЛА НАРОДИВСЯ 20 ГРУДНЯ 1995 РОКУ В МІСТІ КОЗЯТИН, ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ № 4, КОЗЯТИНСЬКЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ УЧИЛИЩЕ. ПРАЦЮВАВ В УКРАЇНСЬКІЙ ТЕХНОЛОГІЧНІЙ КОМПАНІЇ. НА ПІДПРИЄМСТВІ КОЗЯТИН ХЛІБ. ЗАВЖДИ ВЕСЕЛИЙ І ДУЖЕ ТОВАРИСЬКИЙ, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ. ДЛЯ ДРУЗІВ І КОЛЕГ – ВЗІРЕЦЬ ЛЮДЯНОСТІ ТА ЧУЙНОСТІ .  МУЖНІЙ, НЕЗЛАМНИЙ. ЯК І ЙОГО БРАТИ , ВИХОВАНИЙ СПРАВЖНІМ ЧОЛОВІКОМ. НАДЗВИЧАЙНО ПРАЦЬОВИТИЙ, ЛЮБИВ ЗАЙМАТИСЬ ДОМАШНІМ ГОСПОДАРСТВОМ, СТВОРЮВАВ ЗАТИШОК І КОМФОРТ .

8 ЛЮТОГО 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА СТАВ ГІДНИМ ЗАХИСНИКОМ НАШОЇ ДЕРЖАВИ.

ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ІЗ ЗАХИСТУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ  ЦІЛІСНОСТІ БАТЬКІВЩИНИ , ВІДСІЧІ ТА СТРИМУВАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ, В РАЙОНІ БОЙОВИХ ДІЙ БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ БІЛОГОРІВКА , СЄВЄРОДОНЕЦЬКОГО РАЙОНУ , ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 20 СЕРПНЯ 2023 РОКУ  ЗАГИНУВ.

    СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

вівторок, 19 серпня 2025 р.

                                             

       СЬОГОДНІ   19 серпня 2025 року   річниця       пам'яті   ЗА ПОЛЕГЛИМ ВОЇНОМ - ЗЕМЛЯКОМ                    ПАВЛОМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ ВЕЧЕРОЮ.               


                                              



    ВЕЧЕРА  ПАВЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ 

      (23.03.1982  - 19.08.2024)

СОЛДАТ, ГРАНАТОМЕТНИК 2-ГО  МОТОПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1-ГО МОТОПІХОТНОГО ВЗВОДУ 3-Ї МОТОПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2962

  ПАВЛО ВЕЧЕРА НАРОДИВСЯ В КОЗЯТИНІ 23 БЕРЕЗНЯ 1982Р. .  НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №5 ПАРАЛЕЛЬНО ВІДВІДУВАВ КОЗЯТИНСЬКУ ДИТЯЧУ МУЗИЧНУ ШКОЛУ Й ОВОЛОДІВ ГРОЮ  НА ТРУБІ , ГИТАРІ ТА СИНТЕЗАТОРІ. ЛЮБИВ ПРИРОДУ , МИСТЕЦТВО,  БАГАТО ЧИТАВ. ПИСАВ ВІРШІ. ЗРОСТАВ В РОДИНІ  МУДРИХ Й  ІНТЕЛІГЕНТНИХ  БАТЬКІВ. БУВ НАДЗВИЧАЙНО РОЗВИНУТОЮ ,  ТАЛАНОВИТОЮ І НЕОРДИНАРНОЮ ЛЮДИНОЮ. ПІСЛЯ 9-ГО КЛАСУ ВСТУПИВ  ДО ЧЕРНЯТИНСЬКОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТЕХНІКУМУ. ЗДОБУВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ЗООТЕХНІК ПО БДЖІЛЬНИЦТВУ. ПІСЛЯ ЙОГО ЗАКІНЧЕННЯ ПРОДОВЖИВ ОВОЛОДІВАТИ УЛЮБЛЕНОЮ СПЕЦІАЛЬНІСТЮ, ВСТУПИВШИ В МИКОЛАЇВСЬКИЙ  АГРАРНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ . РОЗВІВ ПОНАД 40 БДЖОЛИНИХ  ВУЛИКІВ. ПЕВНИЙ ПЕРІОД СВОГО ЖИТТЯ ПАВЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ ПРОЖИВАВ У  СЕЛІ ВОВЧИНЕЦЬ. СТВОРИВ ТАМ СВОЄ ГНІЗДЕЧКО, РОСТИВ І ВИХОВУВАВ ДВІЙКО  ДІТЕЙ – ДОНЬКУ СОФІЙКУ  ТА СИНА ІЛЛЮШУ. ВІН ОДНИМ ІЗ ПЕРШИХ ВІДГУКНУВСЯ, КОЛИ У СІЛЬСЬКІЙ ШКОЛІ ПОТРІБНО БУЛО ПОБУДУВАТИ СХОВИЩЕ І ДОВІВ ЦЮ СПРАВУ ДО КІНЦЯ.

ЩЕ З ДИТЯЧИХ РОКІВ УМІЛЬЦЯ   НАЗИВАЛИ МАЙСТРОМ  ЗОЛОТІ РУКИ.    ЙОМУ ВДАВАЛОСЬ  АБСОЛЮТНО ВСЕ. ЧОГО  НЕ ЗНАВ,  БЕЗ ПРОБЛЕМ  НАВЧАВСЯ.  ЙОГО ПОВАЖАЛИ , ШАНУВАЛИ Й ЗВАЛИ ПРО СЕБЕ  ВОВЧИНЕЦЬКИЙ МІЧУРІН, АЛЕ ПІСЛЯ ВІЙНИ  СТАЛИ НАЗИВАТИ  СЕМЕРЕНКОМ ЧИ ЗООТЕХНІКОМ САДКІВ. ПАВЛО ВЕЧЕРА БУВ ДУШЕЮ КОМПАНІЇ. 

  У КВІТНІ МИНУЛОГО РОКУ ЙОГО ПРИЗВАЛИ ДО ЛАВ ЗСУ, А 4-ГО СІЧНЯ 2024 Р. НА ЩИТІ ВІН ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ.

  19 СЕРПНЯ 2024 Р.СОЛДАТ, ГРАНАТОМЕТНИК 2-ГО  МОТОПІХОТНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1-ГО МОТОПІХОТНОГО ВЗВОДУ 3-Ї МОТОПІХОТНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 2962 ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ   БІЛЯ СЕЛА КАЛИНІВКА БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  ОТРИМАВ ПОРАНЕННЯ  І ЙОГО НЕ ЗМОГЛИ  ВЧАСНО ЕВАКУЮВАТИ, ТОМУ ВВАЖАЛИ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ.

28 ГРУДНЯ БУЛО ПІДТВЕРДЖЕНО ФАКТ СМЕРТІ БІЙЦЯ.

.ЗУСТРІЛА ГРОМАДА ПАВЛА ВЕЧЕРЮ ЖИВИМ КОРИДОРОМ ПО ВСЬОМУ ТРАУРНОМУ МАРШРУТУ. БІЛЯ БАТЬКІВСЬКОГО ДОМУ ЗАГИБЛОГО ВОЇНА ЗУСТРІЧАЛИ РІДНІ, БЛИЗЬКІ, СУСІДИ ТА ДРУЗІ КОЗЯТИНСЬКОЇ І СУСІДНІХ ГРОМАД. АДЖЕ ПАВЛА ВОЛОДИМИРОВИЧА РАДИЛИ СВОЇМ ЗНАЙОМИМ, ЯК ФАХОВОГО БУДІВЕЛЬНИКА, САДІВНИКА, ЗНАНОГО АГРАРІЯ.

 З БАТЬКІВСЬКОГО ДОМУ, ТРАУРНИЙ КОРТЕЖ РУШИВ НА  ЦЕНТРАЛЬНУ ПЛОЩУ МІСТА КОЗЯТИН. ТАМ ВІДБУВСЯ ЗА УЧАСТІ РІДНІ ТА ГРОМАДИ МІТИНГ ПАМ’ЯТІ І СКОРБОТИ.

ПОХОВАЛИ ГЕРОЯ НА АЛЕЇ СЛАВИ  КЛАДОВИЩА В С. КОЗЯТИН .

ВІЧНА ПАМЯТЬ ГЕРОЮ…

середа, 13 серпня 2025 р.

 СЬОГОДНІ ДРУГА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОМЕРЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ПРУСОМ ЄВГЕНОМ ОЛЕГОВИЧЕМ...

ПАМ`ЯТАЄМО...


Прус Євгеній  Олегович

(01.02.1999-13.08.2023)

Розвідник – сапер 1 – го розвідувального відділення 2 – го розвідувального взводу розвідувальної роти в\ч А 4350. 

Нагороджений: нагрудним знаком "За героїзм та патріотизм", орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився в місті Козятин. Навчався в Козятинській  школі №1. В молодших класах мріяв стати інженером – конструктором. Після 9 – го класу вступив до Козятинського залізничного училища, де здобув професію« Слюсар з ремонту рухомого складу. Помічник машиніста тепловоза. Помічник машиніста електровоза».

По закінченню навчання пішов працювати в Локомотивне депо слюсарем. Далі служба в Національній Гвардії Україні. В 2020 році помер батько. Після служби повернувся в Локомотивне депо слюсарем, потім помічником машиніста.

10 квітня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Розвідник – сапер 1 – го розвідувального відділення 2 – го розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини А 4350 в районі населеного пункту Роботине, Запорізької області в результаті зіткнення з противником 13 серпня 2023 року вважався зниклим безвісти (ідентифікований за результатами тесту ДНК 12 квітня 2024 року).

Дуже турботливий, ніжний, мудрий, надійний, доброзичливий, справедливий, відповідальний, позитивний. Він з честю приймав Усі життєві ситуації.

Похований Захисник на Алеї слави на кладовищі в с.Козятині.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

вівторок, 12 серпня 2025 р.

 СЬОГОДНІ, 12 СЕРПНЯ ДЕСЯТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОМЕРЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ВІТКОВСЬКИМ ВАЛЕРІЄМ ЛЕОНІДОВИЧЕМ...

ПАМ`ЯТАЄМО...



Вітковський Валерій Леонідович

 (20.04.1975  - 12.08.2015)

          Солдат. Стрілець 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Загинув під Донецьком поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) внаслідок обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град».

НАГОРОДЖЕНИЙ: Орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно). Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).


          Уродженець села Махнівки,  Валерій навчався в  Бердичівський  десятирічці №17, де про нього згадують, як  про   комунікабельного, компанійського друга  та  хорошого,  слухняного  учня, котрий вмів знайти загальну мову з однокласниками і вчителями. Поважно ставився до батьків. Після дев'яти років навчання, вступив до місцевого професійно-технічного училища № 33, а після його закінчення працював на одному з піприємств міста, де користувався повагою, як гарний та старанний спеціаліст. Деякий час  заробляв на життя, працюючи трактористом у с. Бродецькому.  
З 1993 по 1995 роки служив в армії в  Дніпропетровській військовій частині 3021.  Останні     10 років працював на шкіряному заводі "ПП Кущака Г. Г.". Одружився, мав разом з дружиною  і виховував трьохлітню донечку Валерію.  8 лютого  2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив мінометником  в 93-й окремій гвардійській Харківській механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А 1302; селище міського типу Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області).

З  22 квітня 2015 року приймав участь в антитерористичній операції на сході України. 12 серпня 2015 року під час обстрілу бойовиками з РСЗВ "Град" позицій українських військових в районі селища Опитне Ясинуватського району Донецької області, загинув Валерій Вітковський. Втратила сина назавжди  єдина  матуся.  Запам'ятається  Валерій усім своєю життєдайністю, чесністю, відповідальністю, любов'ю до родини, рідної землі, за котру  віддав найдорожче - життя.  

Прощання відбулося 17 серпня  в Бердичівському гарнізонному будинку офіцерів  на Червоній Горі, куди прийшло  віддати  останню шану бійцю  безліч народу: співслужбовці, колеги, викладачі, вчителі, однокласники, товариші по зброї , рідні, друзі, представники влади, депутатський корпус. Він загинув під час домовленостей про  перемир'я з ворогом . Поховали  Героя в смт. Бродецькому, що  знаходиться  недалеко від Бердичева на  сусідній козятинській землі. 

Герої не вмирають. Вони перестають бути з нами, але будуть жити до того часу, доки ми бережемо про них пам'ять. Одній із вулиць міста Бердичева, Іллічівській, на котрій проживав  загиблий Герой,  присвоєно його ім'я. А на школі, де навчався Валерій, 13 жовтня  встановлено меморіальну дошку. 

Указом Президента України №722/2015 від 25 грудня 2015 року "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Рішенням сесії Козятинської міської ради від 25 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою - нагрудним знаком "За героїзм та  патріотизм" та нагрудним знаком Козятинської районної ради "За заслуги перед Козятинщиною (посмертно).
Слава Герою! Вічна пам'ять!

пʼятниця, 8 серпня 2025 р.

 10 СЕРПНЯ, ДЕСЯТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОМЕРЛИМ ВОЇНОМ ЗЕМЛЯКОМ  ШЕВЧУКОМ МИКОЛОЮ ЗАХАРОВИЧЕМ...

ПАМ`ЯТАЄМО...



Шевчук Микола Захарович 

(18.12.1960- 10.08.2015)

         Капітан медичної частинист. ординатор медичної роти бойової  95-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ. 

НАГОРОДЖЕНИЙ: Почесною відзнакою Козятинської районної державної адміністрації «За заслуги перед Козятинщиною» (посмертно).

        
     Наш земляк народився в мальовничому , стародавньому селі  Комсомольському (тепер Махнівка). Закінчив середню сільську школу та Вінницький медичний інститут. До початку воєнного конфлікту працював травматологом у Козятинській центральній районній лікарні, де його знали , як гарного медичного фахівця, сумлінну , добру , працьовиту людину. Одружився у 1985 році. Виховав двох доньок. До участі в АТО був призваний Козятинським районним комісаріатом 31 січня 2015 року і направлений до військової медичної академії міста Києва, звідки перенапралений у військову частину 1740. 

          Брав участь у  бойових діях на Донбасі з 18 квітня 2015 р.. Служив у 95–ій окремій аеромобільній частині старшим ординатором медроти бойової бригади. Три тижні перебував у самому пеклі  подій  поблизу Донецька. З 31 липня 2015 року  перебував у двотижневій відпустці  .Помер 10 серпня 2015 року поблизу м. Лубнів , що на Полтавщині від серцевого нападу під час виконання військових обов'язків та  слідування в складі колони до базового табору військової частини.

          12 серпня попрощалася Козятинщина, рідні та близькі з учасником воєнних подій на Сході України в  зоні  антитерористичної операції,   медиком за професією Миколою Захаровичем Шевчуком. Залишилася в скорботі  вдовою кохана дружина Лариса, а без батьківської поради та підтримки 29-и річна донька Оксана. Сумують ті, кому він врятував життя та не зберіг своє.

        Присвоєно почесне звання та вручено нагрудний знак Козятинською районною радою "За заслуги перед Козятинщиною".


Слава Герою! Вічна пам'ять!

З нагоди загальнодержавних свят:

                                                    З нагоди загальнодержавних свят:   Українського прапору та Дня незалежності в КЗ «Музей...