СЬОГОДНІ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ  ВОЇНОМ  ПЕТРОСЮК ОЛЕКСАНДРОМ ЮРІЙОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО....

          ПЕТРОСЮК ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ

  (24.07.1991   - 14.07.2025)

СОЛДАТ. ОПЕРАТОР ВІДДІЛЕННЯ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВЗВОДУ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ  3 ЗАГОНУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В/Ч А4030 ДЕСАНТНО-ШТУРМОВИХ ВІЙСЬК ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.                                    

  НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» III СТУПЕНЮ, ПОЧЕСНОЮ ВІДЗНАКОЮ «ЗА ГЕРОЇЗМ ТА ПАТРІОТИЗМ»(ПОСМЕРТНО). ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИНА (ПОСМЕРТНО).

 ПЕТРОСЮК ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ НАРОДИВСЯ 24 ЛИПНЯ 1991 РОКУ В НАШОМУ МІСТІ. ДОПИТЛИВИЙ ТА АКТИВНИЙ ХЛОПЧИК ПІЗНАВАВ ЦЕЙ СВІТ І РОЗУМІВ, ЩО ВІН ЛЮБИТЬ ВСЕ І ВСІХ. ДЕ Б ВІН НЕ ЙШОВ, ВСІ СОБАЧКИ І КОТИКИ МАЛИ БУТИ НАГОДОВАНІ, ЗАЦІЛОВАНІ, А В ІДЕАЛІ ВОНИ МАЛИ ЖИТИ РАЗОМ З НИМ. У 1998 РОЦІ ПІШОВ ДО КОЗЯТИНСЬКОЇ ЗОШ №1. З ПЕРШОГО КЛАСУ ЗРОЗУМІВ, ЩО ЙОМУ ПОДОБАЄТЬСЯ ТЕ, ЩО ВІН РОБИТЬ СВОЇМИ РУКАМИ І ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ СТАЛО УЛЮБЛЕНИМ ПРЕДМЕТОМ.

НЕОДНОРАЗОВО БРАВ УЧАСТЬ ТА ПЕРЕМАГАВ У ШКІЛЬНИХ, МІСЬКИХ ТА ОБЛАСНИХ ОЛІМПІАДАХ. ЗАХОПЛЮВАВСЯ СПОРТОМ А ОСОБЛИВО БАСКЕТБОЛОМ. У 2008 РОЦІ ПО ЗАКІНЧЕНІ ШКОЛИ ВСТУПИВ ДО КИЇВСЬКОГО ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНОГО ФАХОВОГО ТЕХНІКУМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ, ВМІННЯ КОРИСТУВАТИСЯ КОМП'ЮТЕРНОЮ ТЕХНІКОЮ ТА ЕЛЕКТРОМЕХАНІКОЮ, БАЖАННЯ ПОСТІЙНО ПІДВИЩУВАТИ СВІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РІВЕНЬ ДОПОМОГЛИ ЙОМУ СТАТИ ФАХІВЦЕМ З АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ.

ПО ЗАКІНЧЕННЮ ТЕХНІКУМУ ПРОБУВАВ СЕБЕ У РІЗНИХ СФЕРАХ ДІЯЛЬНОСТІ. ПРАЦЮВАВ І ЗА КОРДОНОМ І НА БУДІВНИЦТВІ. ЩИРИЙ, УВАЖНИЙ МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК МАВ БАГАТО ДРУЗІВ, ЗАРАДИ ЯКИХ МІГ ПОКИНУТИ ВСЕ І ВІДДАТИ ВСЕ. ВІН ЗАВЖДИ ПОСМІХАВСЯ ТА БУВ ДУЖЕ ДОБРИМ. ЦЕ НЕ ПОКАЗНА ДОБРОТА, ВОНА БУЛА ГЛИБОКО В НЬОМУ.

11 СІЧНЯ 2025 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ПРОХОДИВ НАВЧАННЯ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ ДЕ ОТРИМАВ СЕРТИФІКАТ ОПЕРАТОРА РОЗВІДУВАЛЬНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ТА СЕРТИФІКАТ СТРІЛЬЦЯ. ПІСЛЯ НАВЧАННЯ БУВ НАПРАВЛЕНИЙ НА ДОНЕЦЬКИЙ НАПРЯМОК, КОРДОНИ З ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЮ ОБЛАСТЮ. ПОСТІЙНО ТЕЛЕФОНУВАВ РІДНИМ ПО ВІДЕО ЗВ’ЯЗКУ, ЗАСПОКОЮВАВ ЇХ ПРОМОВЛЯЮЧИ «НЕ ХВИЛЮЙТЕСЬ. ВСЕ ДОБРЕ». РОЗПИТУВАВ, ЯК У НИХ СПРАВИ. ВІН ХОТІВ ЗНАТИ ВСЕ.

А 14 ЛИПНЯ 2025 РОКУ В РАЙОНІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ БІЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ НОВА СІЧ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ СОЛДАТ, ОПЕРАТОР ВІДДІЛЕННЯ РОЗВІДУВАЛЬНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ, ВЗВОДУ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ, ЗАГОНУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А4030 ЗАГИНУВ ПРИ ВИКОНАННІ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ.

24 ЛИПНЯ ЙОМУ МАЛО ВИПОВНИТИСЬ 34 РОКИ. В НЬОГО ВСЕ МАЛО БУТИ ПОПЕРЕДУ. А ГОЛОВНА ЙОГО МРІЯ БУЛА – СТАТИ БАТЬКОМ.

ПЕТРОСЮК ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ  ПОХОВАНИЙ НА ЦВИНТАРІ В С. КОЗЯТИНІ НА «АЛЕЇ СЛАВИ»

              ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

З нагоди Дня міста в Козятинському музеї відкрили виставку «Фотографія Д. Шварцмана»

й організували зустріч з нащадками давнього роду Потоцьких і Тишкевичів.

.

7 липня 1874 р. клопотаннями місцевого землевласника Мар’яна Васютинського станції Козятин присвоєно статус містечка. Саме в цей день, орієнтуючись, на вище згадану дату , козятинці вже 27 років відзначають День народження свого міста .

Впродовж 20 років в Музеї історії міста Козятин та за його межами регулярно до цього свята організовують різноманітні заходи та виставки.

Цьогоріч музейники підготували експозицію із 28 світлин з віньєткою одного із 5 відомих в нашому місті початку 20 ст. фотографів - Давида Шварцмана. Його авторства світлин найбільша кількість в музеї, але представлено лише 28. Впевнені, що майже у кожного корінного мешканця міста залізничників вони є в сімейних альбомах і чудової якості , вирізняються з-поміж інших. Нещодавно з’ясувалося, що він відкрив приватне фотографічне ательє у 1905 р. Фотоапарат привіз з Америки, придбавши у вдови свого передчасно померлого хазяїна. Саме у нього Давид, перебуваючи на заробітках, навчився професійно фотографувати.

Про історію життя козятинського фотографа дізналися завдяки «Єврейській електронній Енциклопедії». Там розміщено спогад мешканця Ізраїля, внука Шварцмана –Леоніда Гроєрвейдла. Дослідив і винайшов даний матеріал наш земляк, історик , і пошуковець Олександр Цілецький й поділився ним з музейниками . Давид проживав наприкінці 19 ст.з батьками в глухому селі під Кишиневом. Після одного трагічного випадку , коли якісь молодики – гастролери знищили всю сусідську родину , батьки Давида поспіхом зібрали речі і переїхали до Козятина, де проживала рідня.

Ліворуч розміщалася фотоательє Давида Шварцмана (на проти поліції )по вул. Драгунській.

Місто залізничників наприкінці 19 ст. населяли люди різних національностей, спілкувалися понад 10 мовами- російською, українською, польською, німецькою, чеською, татарською, єврейську та французьку вивчали лише в гімназії . Поруч дружньо вживалися люди різних національностей та піддані інших країн. Хлопець зростав талановитим й обдарованим юнаком. Мав оперний голос, грав на флейті і брав участь в аматорській оперній трупі , граючи на сцені різні ролі, в тому числі й головну в опері Гольдфадена «Відьма». Сприймав життя по сучасному. Відслужив в армії. Полюбляв перед суботнім походом у синагогу поласувати хлібом із салом. В такому бурхливому оточенні зустрів свою кохану. Для одруження необхідні кошти, та й війна з Японією не малює перспектив. Поїхав з братом нареченої на заробітки до Америки, щоб залишитися там і забрати кохану. Але не так склалося, як гадалося. Тому повернувся додому. Одружилися, з’явилися дітки, найняли служницю.

Бажаючих фотографуватися в Козятині було досхочу. Користувався великим авторитетом, але із владою були проблеми: мав патент, платив податки, а їм все мало і мало. Найважче стало після 1917р.. Націоналізували фотоательє, призначили директора, а Давида взяли на роботу у його ж фотомайстерню. З часом нетямущий в фотосправі керівник втік на іншу роботу і влада рад кермо передала власнику. В період 1932-1933 років терпіння у порядного господаря Шварцмана лопнуло, і він все ж втілив в життя давню мрію, емігрував за океан. У фондах музею представлено також фотографію групову 1933 р. . На ній зображені працівники городньої бригади села Козятин.

На виставці фотографії родин з Козятина та громади: Саленків, Смірнових, Звєрових, Варшавчуків із Сестринівки, Федоруків із Кордишівки, Приходько з Талимонівки, учениць жіночої приватної гімназії «Жойдік», працівників телеграфістів станції Козятин, службовців станційної електростанції.

Окреме місце займають світлини Шварцмана, на яких нащадки магнатів Потоцьких та Тишкевичів, що мали майно та власність на Херсонщині в м. Гола Пристань . Завітала на відкриття виставки уродженка Козятина, правнучка Марії Ільницької-Дубинської та внучка Юзефи Дубинської(1905 р. н.) - Любов Кошелєва з онукою Єлізаветою. Вони представили чималу паку фотографій із сімейного альбому фотоательє Шварцмана, де зображені її рідня – весільне фото Марії Ільницької та Йосипа Дубинського, який працював кондуктором, був призваний на війну і там загинув . Тут фото маленької бабусі Юзефи, яка народилася вже без батька, Юзефи з мамою і маминою сестрою і всі фото козятинського фотографа Д. Шварцмана різних періодів..

Юзефа Йосипівна Дубінська - 1905 р.н.

Марія Ільницька з чоловіком Йосипом  Дубинським. м. Київ.

Марія та Йосип Дубиннські- кондуктор на залізниці ( загинув в російсько-японській війні 1905 р.). Проживали в Козятині.

Марія Ільницька- Дубінська з донькою Юзефою (праворуч) , і з сестрою (ліворуч). Фото 1911 р.

Ян Дубинський з родиною, виїхали за кордон.

Про те, що вони з роду Потоцьких-Тишкевичів пані Любі розповідала бабуся. Вони до приїзду в Козятин проживали в Києві. Після банкрутства родини переїхали в місто залізничників із сім’єю і поселилися в великий білий будинок, що знаходиться сьогодні по вулиці Грушевського №1. Там були рожева , блакитна і біла зали. У білій стояв білий рояль, там всі збиралися на свята , розважались, читали, слухали музику та відпочивали. Бабуся Юзефа теж народилася в цьому чудовому будинку з колонами. Була вихована, освічена, навчалася в пансіоні шляхетних дівиць . Прийшла революція і все змінила. З житла виселили більшовики, бабуся залишилася у флігелі, а пізніше доживала вік у будинку родичів Ільницьких по вул. Шевченка . Інша рідня емігрувала у Польщу, а хто в Канаду. Присутні гості помітили схожість рис обличчя з гостями, як кажуть, те що дається від роду не дінеться й до заходу.

На виставку завітали почесні гості – секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, її радниця Людмила Лавренюк, начальник відділу культури Світлана Рибінська, голова Козятинської міської ветеранської організації України, Почесний громадянин міста Козятин Федір Кропива, заступник голови міської ветеранської організації, історик, пошуковець, дослідник , краєзнавець Микола Купчик. Серед гостей історик, пошуковець, краєзнавець, членкиня Національних спілок журналістів та краєзнавців України , Почесний громадянин м. Козятин, історик, авторка книг «Наша історія» Зоя Вільчинська. Також завітали членкині Національних спілок художників України та дизайнерів України- Тетяна Куліш та Анжеліка Коренкова.

Поважні гості : Почесні громадяни Козятина Зоя Вільчинська, Федір Кропива,- голова Козятинської ветеранської організації України, історик та заступник голови Козятинської ветеранської організації Микола Купчик, оператор Людмила Кирилюк з науковим співробіником музею Оленою Колодій..

Поважні гості з працівниками музею.

Дякуємо за висвітлення подій редактору радіомовлення «Погляд» Аллі Буряченко, журналістам газети «Ріа-К» Олені Удвуд та Радіо «Місто над Бугом» Катерині Святенко, волонтеру Олені Чупровій і всім , хто завітав і ще прийде до музею.

Відвідали виставку та поспілкувалися з пані Любою ветерани, волонтери, представники громадських організації, активні учасники міських заходів. Секретар міської ради Ірина Репало з начальником культури міста Світланою Рибінською привітали гостей з Днем міста і вручили пам’ятні сувеніри гостям за активну допомогу під час ремонтних робіт та за участь у діяльності музею й , зокрема, в проведенні даного заходу та з нагоди 152-ї річниці Дня міста . На заключення пролунали шедевреальні музичні твори у виконанні педагога Козятинської дитячої музичної школи Людмили Баюк. Бажаючі з задоволенням зупиняли мить у створеній науковим співробітником Оленою Колодій фотозоні у вигляді паспорту фотоательє Д. Шварцмана.

Ласкаво запрошуємо до музею.

                                           

Сьогодні друга річниця пам'яті за полеглим воїном земляком Володимиром Івановичем  Волинцем

                               Пам'ятаємо...

                                          

ВОЛИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

(04.10.1969-09.07.2024)

КОМАНДИРОМ 1-ГО ВІДДІЛЕННЯ 3-ГО ВЗВОДУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) 2-Ї РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ БАТАЛЬЙОНУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) В/Ч 3056 34 ХЕРСОНСЬКОГО ПОЛКУ

НАГОРОДЖЕНО: ВІДЗНАКОЮ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ» ТА

ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ. ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН»(ПОСМЕРТНО)

 НАРОДИВСЯ В МІСТІ КОЗЯТИН, БУВ ЛЮДИНОЮ ЧЕСТІ, ВІДДАНОСТІ ТА БЕЗМЕЖНОЇ ЛЮБОВІ ДО СВОЄЇ РОДИНИ ТА БАТЬКІВЩИНИ. ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ВОЛОДИМИРА ПРОЙШЛИ У КОЗЯТИНІ, НАВЧАВСЯ У ШКОЛІ №3. З РАННІХ РОКІВ ВІН ВИРІЗНЯВСЯ АКТИВНІСТЮ, БРАВ УЧАСТЬ У СПОРТИВНОМУ ТА ГРОМАДСЬКОМУ ЖИТТІ, ПРО ЩО СВІДЧАТЬ ЧИСЛЕННІ ГРАМОТИ ТА ПОДЯКИ. САМЕ В ШКІЛЬНІ РОКИ ВІН ЗУСТРІВ СВОЮ МАЙБУТНЮ ДРУЖИНУ ІРИНУ. ЇХНІЙ СОЮЗ, ЩО РОЗПОЧАВСЯ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ВОЛОДИМИРА З АРМІЇ У 1989 РОЦІ, СТАВ МІЦНОЮ ОПОРОЮ ЙОГО ЖИТТЯ.

 ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ПРОХОДИВ У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ З 1987 ПО 1989 РІК, ДЕ ПРОЯВИВ СЕБЕ ЯК СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ, ЗАТРИМАВШИ 2 ДИВЕРСАНТІВ, ЗА ЩО БУВ ВІДЗНАЧЕНИЙ ГРАМОТОЮ, ЗВАННЯМ СТАРШИЙ СЕРЖАНТ ТА ПОЗАЧЕРГОВОЮ ВІДПУСТКОЮ. ЦІ ПОДІЇ СФОРМУВАЛИ ЙОГО ЯК СМІЛИВУ ТА БЕЗСТРАШНУ ОСОБИСТІСТЬ. ПІСЛЯ АРМІЇ ВОЛОДИМИР РОЗПОЧАВ СВІЙ ТРУДОВИЙ ШЛЯХ НА ЗАЛІЗНИЦІ, ПРАЦЮЮЧИ ПОМІЧНИКОМ МАШИНІСТА ТА НА СТАНЦІЇ «КОЗЯТИН 1». ЗГОДОМ, З 1996 РОКУ, ВІН ПРИСВЯТИВ СЕБЕ СЛУЖБІ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ, ДЕ БУВ ПРИКЛАДОМ ЧЕСНОСТІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ. НАВІТЬ ПІСЛЯ ВИХОДУ НА ПЕНСІЮ У 2008 РОЦІ, ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ НЕ ПРИПИНЯВ ПРАЦЮВАТИ, ОБІЙМАЮЧИ ПОСАДИ В ОХОРОННІЙ СЛУЖБІ В М.КИЇВ, А З 2019 РОКУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТЕХНОЛОГІЧНІЙ КОМПАНІЇ НАЧАЛЬНИКОМ СЛУЖБИ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА.

У ЛЮТОМУ 2024 РОКУ, ПОПРИ ВІК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ЗНОВУ СТАВ НА ЗАХИСТ БАТЬКІВЩИНИ, БУВ ПРИЗВАНИМ ДО ЛАВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ І  ПРИЗНАЧЕНИЙ КОМАНДИРОМ 1-ГО ВІДДІЛЕННЯ 3-ГО ВЗВОДУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) 2-Ї РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ БАТАЛЬЙОНУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ) В/Ч 3056 34 ХЕРСОНСЬКОГО ПОЛКУ. ЙОГО ТОВАРИШІ ПО СЛУЖБІ ВІДЗНАЧАЛИ ЙОГО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ВМІННЯ ЗНАХОДИТИ СПІЛЬНУ МОВУ З УСІМА, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ ТА ДОСВІДУ. ВАЖЛИВИМ ЕТАПОМ ЙОГО ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТАЛО НАВЧАННЯ В БРИТАНІЇ, ДЕ ВІН ПІДВИЩУВАВ КВАЛІФІКАЦІЮ. ВОЛОДИМИР БУВ СПРАВЖНІМ СІМ'ЯНИНОМ. РАЗОМ З ДРУЖИНОЮ ІРИНОЮ ВОНИ ВИХОВАЛИ СИНА СЕРГІЯ, ЯКИЙ ПОДАРУВАВ ЇМ ОНУКА ІВАНКА. РОДИНА ДЛЯ НЬОГО ЗАВЖДИ БУЛА НАЙВИЩОЮ ЦІННІСТЮ.

ЙОГО ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ОБІРВАВСЯ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОЙМА НА ХЕРСОНЩИНІ, НА ОКУПОВАНОМУ ЛІВОМУ БЕРЕЗІ РІЧКИ ДНІПРО. ПОХОВАЛИ ГЕРОЯ НА АЛЕЇ СЛАВИ НА ЦЕНТРАЛЬНОМУ КЛАДОВИЩІ У РІДНОМУ КОЗЯТИНІ. ЙОГО ЖИТТЯ СТАЛО ПРИКЛАДОМ СЛУЖІННЯ УКРАЇНІ ТА ЖЕРТОВНОСТІ ЗАРАДИ ЇЇ МАЙБУТНЬОГО.

7 ЛИПНЯ 2025 РОКУ, ВІДБУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ НАШОМУ ЗЕМЛЯКУ, ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ, ВОЛИНЦЮ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ НА ПРИМІЩЕННІ ВП№2 РВП ХМІЛЬНИЦЬКОГО РВП У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ.

        

 

 СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

 

Сьогодні 9 липня 2026 року третя річниця  з дня втрати Пузерея Сергія Анатолійовича

                                  Пам'ятаємо...

ПУЗЕРЕЙ СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

(03.01.1982 – 09.07.2023)

ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ, СТАРШИЙ ВОДІЙ БОЙОВОЇ МАШИНИ ПІХОТИ УПРАВЛІННЯ  1-Ї МОТОПІХОТНОЇ РОТИ 10-ГО БАТАЛЬЙОНУ 59-Ї БРИГАДИ В\Ч А 2960. УЧАСНИК АТО В В\Ч В 2254.

 

БУВ ПРИЗВАНИЙ 25.02.2022 РОКУ. ПОМЕР БІОЛОГІЧНОЮ СМЕРТЮ.

 

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

   6 ЛИПНЯ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ  ВОЇНОМ  РАДОЛОВСЬКИМ ІГОРЕМ СЕРГІЙОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО....

РАДОЛОВСЬКИЙ ІГОР СЕРГІЙОВИЧ

(01.03.2000-06.07.2025)

ОПЕРАТОР БЕЗПІЛОТНИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ 4 – ГО ВЗВОДУ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ РОТИ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 1126

НАГОРОДЖЕНИЙ: ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ (ПОСМЕРТНО),ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2025)

ІГОР НАРОДИВСЯ В КОЗЯТИНІ, НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №5. ЗРОСТАВ ПОЗИТИВНИМ, ЖВАВИМ ХЛОПЧИКОМ. НАЙУЛЮБЛЕНІШИМИ ЗАБАВКАМИ БУЛИ МАШИНКИ – ПОЛІЦІЯ. І ФОРМА – ЗАХОПЛЮВАЛА З ДИТИНСТВА. ПІСЛЯ 9 – ГО КЛАСУ ВСТУПИВ ДО БЕРДИЧІВСЬКОГО КОЛЕДЖУ ЗА ЮРИДИЧНИМ ФАХОМ. ПОТІМ АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В КИЄВІ. 2024 РОКУ ОТРИМАВ СТУПІНЬ МАГІСТРА. ВІН ДУЖЕ ЛЮБИВ СВОЮ СІМ’Ю. ДЛЯ СЕСТРИ БУВ ПОРАДНИКОМ ТА НАСТАВНИКОМ. БУВ ЩИРОЮ ЛЮДИНОЮ І МАВ БАГАТО ДРУЗІВ.

ЩОБ ПРАЦЮВАТИ В СТРУКТУРАХ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПОТРІБНО БУЛО ПРОЙТИ ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ. 5 ЛИПНЯ 2021 РОКУ ПІШОВ ДО ВІЙСЬКА ТА НІС СЛУЖБУ В СИЛАХ СПЕЦОПЕРАЦІЙ. ОСВОЮВАВ ВІЙСЬКОВІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ, В ТОМУ ЧИСЛІ ОПЕРАТОР ДРОНІВ. 19 БЕРЕЗНЯ 2024 РОКУ УКЛАВ КОНТРАКТ З 92 – Ю БРИГАДОЮ ПІЗНІШЕ ПЕРЕЙШОВ ДО 25 – Ї БРИГАДИ.

ПЕКЛО ПОКРОВСЬКА СТАЛО ЙОГО БОЙОВИМ ЖИТТЯМ. АЛЕ НАВІТЬ В ТИХ ОБСТАВИНАХ ТРАДИЦІЙНО ПИСАВ В ПОВІДОМЛЕННЯХ, ЩО ВСЕ ДОБРЕ, КОЛИ ДАВАВ ЗВІСТОЧКУ. СТАРАВСЯ ЩОТИЖНЯ ВИЙТИ НА ВІДЕОЗВ’ЯЗОК. ОСТАННЄ «ВСЕ ДОБРЕ» - РОДИНА ПОЧУЛА 6 ЛИПНЯ 2025 РОКУ.

ПОБЛИЗУ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОКРОВСЬК, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ОПЕРАТОР БЕЗПІЛОТНИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ 4 – ГО ВЗВОДУ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ РОТИ УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 1126 МУЖНЬО ВИКОНУЮЧИ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК РАДОЛОВСЬКИЙ ІГОР СЕРГІЙОВИЧ ЗАГИНУВ.

ЙОГО СЛОВО БУЛО ТВЕРДЕ ТА НЕПОРУШНЕ. ЯКЩО ВИРІШИВ – НЕ ЗІБ’ЄШ. ТАТО ВІЙСЬКОВИЙ ( З 2015 РОКУ НА ВІЙНІ). ТОМУ ІГОР МІГ НЕ ЙТИ ДО ВІЙСЬКА. АЛЕ ВІН ЗРОБИВ СВІЙ ЧОЛОВІЧИЙ ВИБІР.

ЇХНІ ПІДРОЗДІЛИ ЗНАХОДИЛИСЬ ПІД ПОКРОВСЬКОМ НА ВІДСТАНІ КІЛЬКОХ КІЛОМЕТРІВ. СПІЛКУВАЛИСЯ, ПІДТРИМУВАЛИ ОДИН ОДНОГО. ІГОР РАДОЛОВСЬКИЙ БАЧИВ СВОЄ МАЙБУТНЄ У ВІЙСЬКУ. ПЛАНУВАВ НАВЧАТИСЯ, СТАТИ ОФІЦЕРОМ, РОБИТИ ВІЙСЬКОВУ КАР’ЄРУ. АДЖЕ ВІН БУВ ДУЖЕ ОРГАНІЗОВАНИЙ І РІШУЧИЙ, ВМІВ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ. І В ТОЙ ЖЕ ЧАС ДОБРИЙ ТА ЧУЙНИЙ.

ВІН БИ СТАВ ПРЕКРАСНИМ КОМАНДИРОМ. САМЕ ВІН ІНІЦІЮВАВ ПРИДБАННЯ ДРОНІВ ДЛЯ СВОГО ПІДРОЗДІЛУ. І МІСЬКА РАДА ЇХ ПРИДБАЛА. АЛЕ ВЖЕ ПОБРАТИМИ НИМИ НИЩИТИМУТЬ МОСКАЛІВ В ПАМ’ЯТЬ ПРО ІГОРЯ РАДОЛОВСЬКОГО. А ЩЕ ПРО НЬОГО НАГАДУВАТИМЕ ФОТО НА АГІТАЦІЙНОМУ БІГБОРДІ БРИГАДИ, ПІД ЯКИМ НАПИСАНО «ТИ ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ СВОЄЇ ГРИ». А РЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ – ЦЕ ГРА З ВІДКРИТИМ СВІТОМ, ДЕ НЕМА ЗАЗДАЛЕГІДЬ ПРОПИСАНОГО СЦЕНАРІЮ І ТИ САМ ОБИРАЄШ КИМ СТАТИ. ВІН ОБРАВ БУТИ ГЕРОЄМ. ПОХОВАНИЙ ВОЇН НА ЦЕНТРАЛЬНОМУ КЛАДОВИЩІ НА АЛЕЇ СЛАВИ.

ВІЧНА ПАМʼЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!

  6 ЛИПНЯ, ПЕРША РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ  ВОЇНОМ  ГАРБАРЧУКОМ ІГОРЕМ АНАТОЛІЙОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО....

ГАРБАРЧУК ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ

(05.08.1976-06.07.2025)

СТАРШИЙ СЕРЖАНТ, СТРІЛЕЦЬ – ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4689.

НАРОДИВСЯ В М. КОЗЯТИН. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ №3, В КОЗЯТИНСЬКОМУ  ЗАЛІЗНИЧНОМУ УЧИЛИЩІ, ОТРИМАВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ЕЛЕКТРОМОНТЕР КОНТАКТНИХ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ. ВІДСЛУЖИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ. ПРАЦЮВАВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ. ПОТІМ В РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ І ВИРОБНИЦТВАХ. СПОКІЙНИЙ І ВИВАЖЕНИЙ ЧОЛОВІК НАМАГАВСЯ ВСІМ ДОПОМОГТИ, САМ ПРОПОНУВАВ ДОПОМОГУ. МАВ БАГАТО ДРУЗІВ. ЛЮБИВ СПОРТ, ЗАЙМАВСЯ БОРОТЬБОЮ, ЗАХОПЛЮВАВСЯ МУЗИКОЮ. ПРИДБАВ МУЗИЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ТА ПРОВОДИВ ЗАХОДИ. ДУЖЕ ДОБРА ТА ЩИРА ЛЮДИНА. ЦІ ЯКОСТІ ЙОМУ ПРИВИВ ТАТО, ЯКИЙ ЙОГО ВИХОВУВАВ РАЗОМ З  БАБУСЕЮ, ТІТКОЮ І БРАТОМ. ВОНИ   СТАЛИ НАЙРІДНІШИМИ ЛЮДЬМИ.

НА СЛУЖБУ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ БУВ ПРИЗВАНИЙ 29 ЛИПНЯ 2024 РОКУ.

БОЇ ПІД ПОКРОВСЬКОМ. ВАЖКІ ПОРАНЕННЯ, ОПЕРАЦІЇ, ЛІКУВАННЯ В ДНІПРІ, ЛЬВОВІ, МУКАЧЕВО. РЕАБІЛІТАЦІЯ. БЕРЕ УЧАСТЬ В БОЯХ НА СУМЩИНІ, КОРОТКІ ПЕРІОДИ ВІДПОЧИНКУ І ЗНОВУ НА ПОЗИЦІЇ. БУВАЛО ЩО Й МІСЯЦЬ НЕ ВИХОДИВ НА ЗВ’ЯЗОК. ДЗВОНИВ РІДНИМ, ПОВІДОМЛЯВ, ЩО ЖИВИЙ. ОСТАННЯ РОЗМОВА ВІДБУЛАСЬ 26 ЧЕРВНЯ 2025 РОКУ.

ПІСЛЯ ВИХОДУ З БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ВТРАТИВ СВІДОМІСТЬ, ПОТРАПИВ ДО ЛІКАРНІ. ЛІКАРІ РОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ, АБИ ВИБОРОТИ ЖИТТЯ ВОЇНА. 6 ЛИПНЯ 2025 РОКУ  НАШ ЗЕМЛЯК ГАРБАРЧУК ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ  - СТАРШИЙ СЕРЖАНТ, СТРІЛЕЦЬ – ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1 – Ї МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ 1 – ГО МЕХАНІЗОВАНОГО БАТАЛЬЙОНУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4689 ПОМЕР В СУМСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ КЛІНІЧНІЙ ЛІКАРНІ.

ВІЙНА ЗАБРАЛА ВОЇНА, ВІН ПРИЄДНАВСЯ ДО НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ. НЕХАЙ ДУША ЙОГО СПОЧИВАЄ В СПОКОЇ! ПОХОВАНИЙ ГЕРОЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ ЦЕНТРАЛЬНОГО КЛАДОВИЩА

 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!  

    4 ЛИПНЯ, ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ЗА ПОЛЕГЛИМ  ВОЇНОМ  ШКАБУРОЮ ДМИТРОМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ.

ПАМ'ЯТАЄМО....

ШКАБУРА ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(04.10.1992 - 04.07.2023)

МАТРОС. ЗАСТУПНИК  КОМАНДИРА РОТИ БОЙОВОЇ МАШИНИ, НАВІДНИК – ОПЕРАТОР    3–ГО ВІДДІЛЕННЯ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ 1–ГО ВЗВОДУ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ 2–Ї РОТИ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ В\Ч А 4635.  ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ДМИТРО 4 ЖОВТНЯ 1992 Р. В С. СЕСТРИНІВКА. ТАМ НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ. ЗАКІНЧИВ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТЕХНІКУМ ПІСЛЯ ЧОГО ВСТУПИВ В ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ. ДОВГИЙ ЧАС ПРАЦЮВАВ НА ЗАЛІЗНИЦІ. ЗОВСІМ НЕЩОДАВНО КУПИВ З ДРУЖИНОЮ БУДИНОК , В ЯКОМУ ЗРОБИВ РЕМОНТ СВОЇМИ РУКАМИ. МРІЯВ ПРОЖИТИ В НЬОМУ ДОВГЕ ТА ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ, ТА ТАК ХОТІВ ПРАЦЮВАТИ НА ВЛАСНІЙ ЗЕМЛІ.

КОЛИ ПРИНЕСЛИ ПОВІСТКУ, ВІН НІ ХВИЛИНИ НЕ ВАГАЮЧИСЬ, СКАЗАВШИ « ХТО, ЯК НЕ Я?» , 11 СІЧНЯ 2023 РОКУ  ПІШОВ У ВІЙСЬККОМАТ. ПРОЙШОВ НАВЧАННЯ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ.

МАТРОС, ЗАСТУПНИК  КОМАНДИРА РОТИ БОЙОВОЇ МАШИНИ – НАВІДНИК – ОПЕРАТОР 3 – ГО ВІДДІЛЕННЯ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ 1 – ГО ВЗВОДУ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ 2 – Ї РОТИ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ В/Ч А 4635  ПІД ЧАС БОЙОВОГО ЗІТКНЕННЯ З СИЛАМИ ПРОТИВНИКА В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ЗОЛОТА НИВА, ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ВНАСЛІДОК ВОРОЖОГО АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОБСТРІЛУ 4 – ГО ЛИПНЯ 2023 РОКУ -  ЗАГИНУВ.

У ДМИТРА ЗАЛИШИВСЯ СИНОЧОК – ДЕНИС, ДРУЖИНА, БАТЬКИ, ЯКИХ ВІН ДУЖЕ ПОВАЖАВ ТА ЛЮБИВ.

ВІДПОВІДАЛЬНИЙ, ДОБРОСОВІСНИЙ , СПОКІЙНИЙ ТА ЗАВЖДИ ВРІВНОВАЖЕНИЙ – ТАКИМ ЗАПАМ’ЯТАЮТЬ ДМИТРА РІДНІ, БЛИЗЬКІ, ЗНАЙОМІ, ТАКИМ ГЕРОЙ І ЗАЛИШАВСЯ ПІД ЧАС ОБОРОНИ УКРАЇНИ ВІД ВОРОГА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!