СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ГИЖІ ЄВГЕНУ БОРИСОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Гижа Євген Борисович 

(08.06.1969 – 23.03.2022)

Старшина. Інструктор з-ї стрілецької роти кадру 173-го окремого батальйону територіальної оборони кадру управління 120-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони "ПІВДЕНЬ".  Позивний "Док"

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Козятинщина провела в останню дорогу відомого медика, патріота, захисника України, командира взводу 4-ї роти тероборони Євгена Гижу. Його  серце  зупинилося під час виконання службового обов’язку на блокпосту. Усе своє життя він пропрацював на швидкій допомозі. У серпні 2020 року підписав контракт про проходження служби у військовому резерві ЗСУ.

Євгена, як людину стержня, глибу знали всі і як одного із   десятьох кращих учасників АТО Козятинщини, які у складі вінницького територіального округу стали переможцями в змаганнях на кращий стрілецький взвод Сухопутних військ ЗСУ.

У складі козятинців був і Євген Гижа, якому не було рівних у змаганнях з «Тактичної медицини». На його рахунку чимало нагород.

А в 2015 році про нього говорила вся країна. Тоді він став героєм дня, коли під час командно-штабних навчань врятував 60-річного чоловіка, у якого зупинилося серце та дихання більше як на 20 хвилин. Євген, не довго думаючи, кинувся рятувати чоловіка, примушуючи серце запрацювати. Врятованим виявився Анатолій Баранчук, відомий на Вінниччині композитор, пісні якого виконував незабутній Назарій Яремчук.

У Козятині  день жалоби. Віддати шану та провести в останню путь військового медика на центральній площі міста, де проходив мітинг-реквієм, зібралися близько тисячі осіб, серед яких були рідні, друзі, однокласники, колеги, бойові побратими, пересічні громадяни, чиє життя він врятував, багато років працюючи фельдшером швидкої допомоги.

Це була людина, яка уміла все. Це найкращий тато, який пишався своїм сином-воїном, найкращий фахівець, який врятував тисячі людей. Останній час він жив Збройними Силами України, у нього були великі плани, великі мрії, особлива місія, яку він мав виконати у житті, але Богу потрібні потужні ангели...

За яку б справу він не брався, завжди був у центрі і віддавав себе усього.

Він пройшов через війну ще в далекі 80-ті роки в Нагорному Карабасі. Стояв біля витоків козятинської тероборони і докладав максимум зусиль, щоб гідно протистояли ворогу .

Він був  справжній патріот нашої країни. Він ніби поспішав жити, ніби поспішав все встигнути і йому це вдавалося.

Поховали медика-воїна на Алеї слави центрального кладовища.

8 червня 2023 р. встановлено меморіальну дошку на приміщенні Козятинського відділення екстреної медичної допомоги , по вул. Незалежності № 75 , де понад 30 років працював полеглий фельдшер.

 Слава Герою! Вічна пам'ять!

   СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ХУТОРНОМУ ДМИТРУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Хуторний Дмитро Олександрович

  (14.11.1995-20.03.2023)         

       Солдат, стрілець, помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення, 3–го стрілецького взводу, 3–ї стрілецької роти в/ч А 4038.Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Козятин" (2024)(посмертно).

Народився 14 листопада 1995 року. Навчався в  3 —ій школі. Після закінчення вступив в наше училище де здобув спеціальність оглядач – ремонтник вагонів, складач поїздів, регулювальник швидкості руху. Працював фрезувальником в ДЕПО і одночасно навчався  в Дніпропетровському фаховому технікумі залізничного транспорту та транспортної  інфраструктури.

Далі строкова служба в Бєлгород – Дністровську в інженерних військах понтонно–мостової частини, у інженерних військах понтонно–мостової частини.

 Призваний до лав Збройних Сил України 20 січня 2023 року, де проходив службу на посаді  стрілець – помічник гранатометника - 2 - го стрілецького відділення 3 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти в/ч А 4038.  

При виконанні бойового завдання, внаслідок снайперського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва, Лиманського району Донецької області  20 березня 2023 року – загинув. У нього залишився синочок Данилко, дуже схожий на свого тата - Героя.

Відповідальний, цілеспрямований, працелюбний, чесний, добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу.

21 травня 2024 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки Хуторному Дмитру Олександровичу, герою, який загинув у боях за нашу Батьківщину на будівлі школи, де він навчався. На заході були присутні члени родини загиблого, друзі, учні та освітяни, представники місцевої влади та громадськості.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

   СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ПЕЧЕНЮКУ ВІТАЛІЮ СЕРГІЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

ПЕЧЕНЮК ВІТАЛІЙ  СЕРГІЙОВИЧ

(01.06.2000-20.03.2022)

СОЛДАТ, ПОМІЧНИК ГРАНАТОМЕТНИКА 1-ГО ВІДДІЛЕННЯ 2-ГО ВЗВОДУ РОТИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НА БРОНЕТРАНСПОРТЕРАХ 1-ГО БАТАЛЬЙОНУ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ, В/Ч 3028 М. КАЛИНІВКА. ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН (2024)(ПОСМЕРТНО).

   НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ "ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ СТУПЕНЯ" (ПОСМЕРТНО).

ВІТАЛІЙ ПЕЧЕНЮК НАРОДИВСЯ 1 ЧЕРВНЯ 2000 РОКУ. ДО ДЕВ’ЯТОГО КЛАСУ НАВЧАВСЯ У ШКОЛІ № 2. ПОТІМ ВСТУПИВ ДО КОЗЯТИНСЬКОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО ВИЩОГО ПРОФЕСІЙНОГО УЧИЛИЩА ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ, ДЕ  ОСВОЇВ СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ЕЛЕКТРОМОНТЕРА КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ. ПІСЛЯ ВИПУСКУ У 2018 Р. ОТРИМАНІ ЗНАННЯ РЕАЛІЗОВУВАВ НА ПРАКТИЦІ У ВИРОБНИЧОМУ ПІДРОЗДІЛІ КОЗЯТИНСЬКОЇ ДИСТАНЦІЇ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ . У ЛИПНІ 2020 Р. БУВ ПРИЗВАНИЙ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ В НАЦІОНАЛЬНУ ГВАРДІЮ УКРАЇНИ, З ЯКОЮ ЗГОДОМ З СІЧНЯ 2021 Р. УКЛАВ КОНТРАКТ . СЛУЖИВ У РОТІ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

В ЖИТТІ БУВ ЖВАВИМ, ЖИТТЄРАДІСНИМ ЮНАКОМ, СПРИТНИМ У ВСІХ СПРАВАХ. ГОТОВИЙ ПРИЙТИ ЗАВЖДИ НА ДОПОМОГУ. ЯК  СТАРШИЙ  СИН У СІМ’Ї,  ОПІКУВАВСЯ    МОЛОДШИМ БРАТИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ ТА  СЕСТРОЮ ЛІЛІЄЮ , ЯКИХ ДУЖЕ ЛЮБИВ, ЯК І ДОМІВКУ. БУВ  ЧУЙНИМ ЮНАКОМ  , УВАЖНИМ ,  СПОКІЙНИМ. У НЬОГО НЕ БУЛО НІЯКИХ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК.

В МИРНИЙ ЧАС ЗАХОПЛЮВАВСЯ  ТЕХНІКОЮ. РОЗБИРАВ І СКЛАДАВ МОТОЦИКЛИ, МОПЕДИ, МАШИНИ.  ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ПРИЙТИ НА  ДОПОМОГУ ДРУЗЯМ, РЕМОНТУВАВ ТЕХНІКУ, РОЗБИРАВСЯ В КОМП’ЮТЕРАХ, ЦІКАВИВСЯ ВСІМ. А ЩЕ  ЛЮБИВ ТВАРИН, МАВ КОТИКА  НА ВІЙНІ, ОБІЦЯВ ПРИВЕЗТИ ЙОГО ДОДОМУ.

ЗАВЖДИ САМ ВИХОДИВ НА ЗВ’ЯЗОК. ВІН ЧАС ВІД ЧАСУ НАДСИЛАВ СМС ПОВІДОМЛЕННЯ, ЩО ВСЕ ГАРАЗД , ВСІХ ЛЮБИТЬ,  ЖИВИЙ І ЩОБ БЕРЕГЛИ СЕБЕ.

В ОСТАННЬОМУ ПОВІДОМЛЕННІ СПОВІСТИВ, ЩО БУВ НА БЛОК ПОСТУ РАЗОМ З ПОБРАТИМАМИ В ОТОЧЕННІ ВОРОГОМ, АЛЕ  ВДАЛОСЯ КОМАНДИРОВІ ПІД ОБСТРІЛАМИ  ВСІХ ВИВЕСТИ ЖИВИМИ. ВПРОДОВЖ  5 ГОДИН ПОВЗЛИ 3 КМ  ПОСАДКОЮ. ПІЗНІШЕ ЗВ’ЯЗОК НА ТИЖДЕНЬ ПЕРЕРВАВСЯ.

23 БЕРЕЗНЯ РІДНІ ОТРИМАЛИ ТРАГІЧНУ НОВИНУ, ЩО ВІТАЛІЙ ЗАГИНУВ  20 БЕРЕЗНЯ НА ДОНЕЧЧИНІ ПІД ВОЛНОВАХОЮ,  МУЖНЬО ТРИМАЮЧИ ОБОРОНУ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ ПОРАНЕНОГО ОСОБОВОГО СКЛАДУ.

ПРОЩАННЯ  З  ГЕРОЄМ ВІДБУЛОСЯ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ МІСТА , ВОДНОЧАС ЩЕ З ОДНИМ ЗЕМЛЯКОМ ГЕРОЄМ - АРТУРОМ ВЕНЖИКОМ. ПОХОВАНИЙ НА АЛЕЇ СЛАВИ  НА ЦВИНТАРІ  С. КОЗЯТИНА.

СЛАВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

  СЬОГОДНІ ЧЕТВЕРТА РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ВЕНЖИКУ АРТУРУ ГЕННАДІЙОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

Венжик Артур Геннадійович 

(17.04.2000- 20.03.2022) 

          Солдат, водій –санітар зенітного ракетно - артилерійського дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України м. Гостомель.

 Почесний громадянин міста Козятин (2024) .Указом Президента України від 25.04.2022 № 276/2022 нагороджений орденом "За мужність ІІІ ступеня" (посмертно).

         Народився наш Герой 17 квітня 2000 року. Все життя прожив м. Козятин. Вчився у загально освітній школі І-ІІІ ст. № 1 м.Козятина.

          Закінчив Державний професійно-технічний навчальний заклад «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» і здобув професію «оглядач-ремонтник вагонів» та підвищив  кваліфікацію за професією «Провідник пасажирських вагонів».

          З 2020 року працював у ВЧ-1 ст. Київ-пасажирський провідником пасажирських вагонів. Також був донором крові та (або) її компонентів.

          Артур був надійним товаришем для своїх друзів. Цілеспрямованим, стриманим та турботливим, добрим, люблячим сином і братом для молодшої сестрички, з якою були дуже тісно пов'язані.

          У квітні 2021 року отримав повістку до армії, де його ціллю було потрапити до Національної Гвардії України. Так і сталося, Артур був призваний до лав Національної гвардії України та зарекомендував себе добре підготовленим, висококваліфікованим та принциповим військовослужбовцем. При виконанні службових обов’язків за посадою (водій-санітар зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 4 бригади оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України м. Гостомель, ("позивний" ЧЕРНИШ) виявляв витримку, кмітливість та рішучість.

           З перших днів повномасштабного вторгнення російських загарбників на територію України, яке відбулося 24 лютого 2022 року, Артур виконував завдання з захисту та відновлення кордонів України, де показав себе справжнім воїном, захисником рідної Держави.

          16.03.2022 р. під час виконання бойових завдань (ведення оборонного бою за утримання позицій) у населеному пункті Рубіжне, Сєверодонецького району, Луганської області потрапив під ворожі обстріли з артилерійської та стрілецької зброї, в результаті яких, отримав смертельну травму (дифузна травма головного мозку) та був евакуйований з поля бою, госпіталізовано до КП Дніпровська обласна клінічна лікарня ім. І.І.Мечникова, м. Дніпрі.  20.03.2022 р. після проведення реанімаційних заходів помер у лікарні.

          За сумлінне виконання службових обов'язків, відданість Військовій присязі та Українському народові, зразкове виконання службово-бойових завдань, особисту мужність і героїзм у складних умовах загрози життю та здоров’ю солдат Венжик Артур Геннадійович Указом Президента України від 25.04.2022 № 276/2022 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).

           Був похований у Вінницькій області м. Козятині, де народився і проживав, на Алеї Слави місцевого кладовища.

           Встановлено меморіальну дошку 20 березня 2023 р. на будинку, де проживав полеглий  Герой під №53.

Слава Герою! Вічна пам'ять!

 

Відвідайте виставку  картин  майстринь з Козятина Людмили Машевської та Наталії Дзіодзін із села Пиківець.

Нарешті  після холодної, затяжної зими, мешканці міста залізничників, щоденно насолоджуються сонячним теплом  . 16 березня  шанувальники  історії   завітали   до КЗ «Музей історії міста Козятин»   почерпнути позитивної енергетики від «Вишиваної краси» мисткинь громади. 

.Обидві  панянки  знані в Козятинській територіальній громаді  персоналії.

 Чарівна педагогиня Наталія Дзіодзін -  вже 14  років  викладає трудове навчання та образотворче  мистецтво в Пиковецькій гімназії Козятинської міської ради.  Улюблені заняття - різьблення по дереву, вишивання хрестиком картин та малювання.   З дитячих років захоплювалася таким  видом декоративно – ужиткового мистецтва , як вишивка  й вміла тримати голку з ниткою ще з малку.  Наталя Григорівна уродженка Житомира, але з родиною переїхали на Козятинщину  в мальовниче село Пиковець. Там навчалася й зустріла своє кохання. Закохався в полісяночку наш легінь Богдан  із родини талановитого різьбяра,  митця , учителя Володимира Дзіодзіна.  Син теж професійно оволодів улюбленою  мистецькою технікою   батька. Можливо,  важливу роль в знайомсті   й   взаємній симпатії обдарованих молодих людей, мало захоплення творчістю . З часом створили родину. Виховують та ростять  трьох синів – продовжувачів роду. Глава родини , коли це необхідно було, пішов добровольцем на війну. Про це розповіла  під час вітання вишивальниці психологіня, голова  правління громадської організації батьків дітей з інвалідністю "ДОМ" Тетяна Яковлєва.

Подружжя підтримують одне одного. Разом, всією родиною  біля свого будинку   відремонтували та розписали фарбами неприглядну автобусну   зупинку. Пані Наталія   з вчителями доклала  чимало зусиль, щоб комфортніше , яскраво й естетично  виглядало гімназійне   укриття для учнів    під час повітряної тривоги. На виставці в музеї вона представила 5 вишитих картин .Обрамлені вони в чудові , естетичні дерев’яні рами, виготовлені чоловіком. Це лише частина  робіт створених рукодільницею.  Разом з матусею скласти їй компанію приїхали до музею  троє  синів вишивальниці - Назар, Тарас, Роман, яким вона теж привила любов до вишивки . Підтримав колегу і привітав з відкриттям виставки  від імені колективу  директор Пиковецької  гімназії  Юрій Михайлович  Безпалько. Приєдналася з  щирими вітаннями рідна сестра чоловіка, вчителька трудового навчання  й  прикладного мистецтва  з Козятинського   ліцею№3,  завуч по виховній роботі Ольга Володимирівна Клірішенко .

 Також14 вишитих картин надала для виставки екс керівник зразкового аматорського колективу «Зорянка- Арт»   Людмила  Дмитрівна Машевська -  Ім’я  і прізвище мисткині відоме більшості  мешканцям територіальної громади та  області . Понад 50 років в культурі , як   методист, фахівець хореографічного жанру  , керманич  народного ансамблю танцю «Зорянка» при районному будинку культури, а пізніше засновниця популярного в місті   зразкового аматорського колективу «Зорянка- Арт».

Людмила, як і  Наталія –полісянка, народилася в  селі Чорнорудка на Житомирщині. Зростала разом з братом Петром в місті залізничників Козятині .Навчалася в  школі №2. Паралельно  бігала з подругами на танцювальний гурток в  районний будинок культури,  виступала  з танцювальним колективом «Юність» на сцені.

Зрозуміло, що  після закінчення школи, обрала майбутню спеціальність працівника культури і керівника хореографічного колективу. Вступила до Житомирського культосвітнього училища.

Отримавши диплом, повернулася в рідне місто . Як молодому фахівцю запропонували вакантну посаду директора Вернигородоцького сільського будинку культури. Організовувала вечорами по вихідним дискотеки, концерти й інші заходи.  Навчала мистецтву танцю сільських школярів.

Керівництво культурою району  , спостерігаючи за успіхами і  завзятістю до роботи  молодого керівника, запропонували  посаду методиста й  керівника танцювального колективу «Зорянка» в РБК.

І цей етап  творчого життя Людмила Машевська подолала успішно. Одразу взялась  за поповнення  колективу дітьми. В короткий термін танцюристи Козятина займали вже  призові місця на конкурсах, фестивалях. Колектив брав активну участь у всіх районних, міських та обласних заходах. Сама танцювала на сцені й організовувала навколо себе залюблену  у народний танець молодь.

Поруч  з нею  в «Зорянці » танцювали й виховувалися її сини - Дмитро та Антон.   З часом  сімейна пара забажала стати продовжувачами  династії хореографів Машевських й  отримали  професійну хореографічну освіту у Польщі. Людмила Машевська  дітям не перечила.  Молодечий запал  сімейної пари , креативність, успіхи  підштовхнули її передати кермо колективом  в надійні руки. Подальшій діяльності    завадила війна.

Сьогодні Людмила Машевська на пенсії не відпочиває,  Вона зайнялася  новим хобі – вишиванням ікон та картин.   З  дитинства спостерігала, як  мама  й бабуся тримали а руках голку,  й вчилася вишивати по полотну   вишиті  хрестиком  шедеври.   Завітала до церкви , отримала благословення на вишивку  ікон . Першою  на полотні з’явилася  ікона  Святого Миколи Чудотворця.  Вона   зберігається як оберіг у старшого сина Дмитра.  Сьогодні пані Людмила представила на виставку  14 різної тематики барвистих робіт. Свій   вільний час  присвячує разом з чоловіком улюбленій дачі в сільській місцевості, природі і  вирощуванню квітів.

На відкриття виставки картин завітало чимало шанувальниць  вишивки. Серед них   колега по роботі  Людмили,  в минулому з великим досвідом  інспектор районного відділу культури, подруга  Тетяна Ліпчинська. Вона розповіла  присутнім  й про інші   таланти  козятинської вишивальниці й подарувала чимало  їй приємних  слів та компліментів.  З  масою  вітань долучилися вчителі Свінціцька Ганна Родіонівна та Кобилянська Ольга Борисівна «Ліцею 2 Козятинської міської ради», де навчалася Людмила Машевська .

Зачарувала всіх присутніх віртуозною грою на скрипці викладач класу скрипки  Козятинської музичної школи Людмила  Баюк.

Ми щиро вдячні рукодільницям Людмилі Машевській та Наталі Дзіодзін , які прикрасили зустріч весни    в музейному  закладі  тематичною  експозицією із  20 захоплюючих  картин.  

Приємного перегляду відвідувачам музею, а нашим шановним вишивальницям натхнення, весняного тепла, миру!

 

Директор КЗ «Музей історії міста Козятин » Лілія Макаревич

 

 

  СЬОГОДНІ ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ПАМ'ЯТІ ПО ЗАГИБЛОМУ ВОЇНУ  ГРУБІКУ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ...

ПАМ'ЯТАЄМО ...

ГРУБІК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ 

(23.07.1980 - 18.03.2023)

СОЛДАТ, СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ БОЙОВОЇ МАШИНИ 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1-ОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ В\Ч А 4395.  ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ "ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА КОЗЯТИН" (2024)(ПОСМЕРТНО).

НАРОДИВСЯ ВОЛОДИМИР 23 ЛИПНЯ 1980 РОКУ У М. КОЗЯТИНІ. НАВЧАВСЯ В ШКОЛІ – ЛІЦЕЇ №4. ЗАКІНЧИВ НАШЕ УЧИЛИЩЕ. З 1998 ПО 2000 РІК ПРОХОДИВ СТРОКОВУ СЛУЖБУ. ДАЛІ РОБОТА НА ПТАХОКОМБІНАТІ.

13 СІЧНЯ 2023 РОКУ БУВ ПРИЗВАНИЙ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ДО ЛАВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. А 18 БЕРЕЗНЯ СОЛДАТ ГРУБІК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ СТАРШИЙ СТРІЛЕЦЬ 1-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ БОЙОВОЇ МАШИНИ 2-ГО МЕХАНІЗОВАНОГО ВЗВОДУ 1-ОЇ МЕХАНІЗОВАНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ А 4395, В РАЙОНІ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ БОГДАНІВКА, БАХМУТСЬКОГО РАЙОНУ , ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ ЗАГИНУВ.

ГЕРОЙ ПОХОВАНИЙ НА МІСЬКОМУ ЦВИНТАРІ НА « АЛЕЇ СЛАВИ».

      СЛВА ГЕРОЮ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!