В школі №2 пройшла зустріч старшокласників з бувшим в’язнем концетраційного табору “Освенцім” Олександрою Олексієвною Грушко.

 Фото Олександри Грушко в'язня  табору.

Олександра Олексіївна згадує страхи табору смерті перед школярами.

Представлення гості школярам дирекором  Євгенією  Станіславівною Кудрявець.

Ведучі  зустрічі  Ілона Бондарчук та Ксенія Замкова.

Директор музею історії міста Козятина розповідає біографію ветерана війни і праці Олександри Олексіївни Грушко.

Пісня від Дмитра Андріюка.

Цього року виповнюється 75 років з початку  II Світової війни , 70 років визволення України та Вінниччини від німецько-фашистьких загарбників. В рамках відзначення цих трагічних  подій та напередодні Дня Перемоги  у Великій Вітчизняній війні Музей історії міста Козятин організував зустріч з уродженкою села Махаринець, жителькою міста залізничників , ветераном війни та праці Олександрою Олексіївною  Грушко, котра в юні роки  пережила фашистську окупацію , брала участь у підпільній діяльності на Дніпропетровщині ,в наслідок чого стала  в‘язнем концентраційного табору “Освенцім”.  І сьогодні , не зважаючи  на свій поважний вік та хвороби , зустрілася зі школярами, щоб розповісти в такий важкий, загрозливий  миру   і  нашої незалежності  час про  страхіття , котрі довелось  молодій дівчині  пережити  впродовж трьохрічного ув’язнення  у катівні нацистської  фабрики смерті. Про це сьогодні не пишуть підручники історії,   чули , але рідко  розповідають  дідусі та бабусі, про це вже  не  говорять очевидці,  хто  переніс  те лихоліття , тому що більшість пішла  своєю  небесною стежкою у вічність , тому  що  дуже важко  з букетом  нажитих  впродовж життя хвороб згадувати жахливі нелюдські події, що довелось пережити  у той кривавий час… Він ятрить  сердечні рани, нівечить душу, підвищує тиск у судинах,  б’є, ніби  кувалдою у скронях, проливає  скупі сльозинки  із  сумних, все це бачених очей і примушує , проти волі , шалено пульсувати кров. Представила учням  гостю директор школи Євгенія Станіславівна Кудрявець.   Вони в свою чергу , зокрема, ведучі Ілона Бондарчук та Ксенія Замкова, співаки Даша Довгенко , Дмитро Андріюк  підготували цікаву  вступну частину до бесіди  з  ветераном, підібрали  та  виконали проникливо і задушевно пісні, доречно і до теми підшукала слайди  науковий співробітник музею  Ольга  Ткачук  та  забезпечив  звукове оформлення Максим  Пилипчук,. Познайомила присутніх і  гостей - учнів 8-В класу  з СШ № 1  на чолі з  надзвичайно чутливим і професійним класним керівником  Ольгою Валеріївною Тимченко, з  життєвою біографією Олександри Олексіївни Грушко директор  Музею історії міста Лілія Макаревич.

.

Фото на згадку з учнями СШ № 1  і з класним керівником Ольгою Валерієвною Тимченко та ведучих  зустрічі з СШ № 2( крайні ліворуч)..

 Коли  поважна гостя піднялась, не зважаючи на хвороби і   91-річний вік, почала ділитися зі школярами спогадами, то у всіх присутніх з перших її фраз , мимоволі, забриніли  на очах сльози, а далі вони лились і їх не можливо було  зупинити.. Жах, співчуття, страх, жалість заполонили  під час оповіді наші душі. Жінка розповідала про те , як  постійно голодала і   холоднеча пронизувала до німоти усі кісточки  постійно тремтячого тіла. Люди вимушені були повесні харчуватися травою , котрій не давали в’язні  навіть вирости. Розповідала, як привселюдно, на плацу у  лютий мороз   стала разом з іншими свідком страти  радянського генерала  Карбишева, котрого фашисти  роздягли і обливали льодяною водою , доки він не вкрився крижаним  панциром і  у нього не зупинилось серце.   Згадувала згорьована баченим жінка і  про німецького лікаря “Смерть”, котрий проводив експерименти над людьми  і найжахливіше,   над дітьми.. Олександра Олексіївна вижила в таборі,  завдяки одній ув’язненій , котра взяла її у помічниці, як  обізнану з  медичними азами  .. Саме там їй довелось взнати те, що до цього часу не дає їй спокою. Експеременти Доктора- ангела або Смерті  німця Йозефа Менгеля були неймовірно жорстокі і антигуманні. Він міг взяти немовля і ввести йому смертельну дозу ліків, а потім спостерігати, занотовуючи , останні перед смертельні конвульсії безвинної душі. Проводились у концтаборі  досліди над  близнюками,  після котрих з 3000  вижило лише 200.   Тут примушували  вступати в інтимні стосунки  рідних братів  і сестер, а після народження у них дітей  спостерігав лікар за   їх розвитком. Проводились операції по примусовій зміні статі та по впливу отрути на різновікові організми.  Також лікар  Менгелє проводив дослідження по переохолодженню людини. Помічники обкладали в’язня льодом до тих пір, доки не зупинеться від  холоду його серце, а  потім обкладали  іншого, як на конвеєрі.  Олександра Олексіївна пише вірші. Один із них про хлопчика- в‘язня, котрому  фашист- нелюдь  запропонував буханець хліба, якщо він голий залізе у чан з льодяною водою. Хлопчик погодився заради друга, котрий у бараці лежав напівпритомний, помираючи від голоду. Коли посинілий хлопчик, крізь тіло котрого  виднілися усі кісточки, виліз із льодяної купелі, то  впав  замертво з  протягнутими до хліба рученятами. Олександра Олексіївна   вважає себе щасливою людиною, бо їй вдалося вціліти одній із небагатьох.  Перед  визволенням Польщі,  а там знаходився табір смерті,  в 6 км від столиці Кракова,  над крематорієм  , де  спалювали людей, жовтий дим піднімався майже  цілодобово.  Там було знищено , за архівними  офіційними документами, близько 1300000  осіб, з них 1100000 були євреї., а з неофіційних понад 4000000, це ті, хто прибував в ешелонах  мертві та напівпритомні , не придатні для робіт,і не пронумеровані. У Олександри Олексіївни  на руці вибитий  номер в’язня концтабору “Освенцім” 22392. Людей, котрі вижили в цих неймовірних умовах  звільнили з німецької катівні у 1945 році   воїни Радянської армії.  Наші солдати , побачивши в бараках напівроздягнених, голодних, здичавілих людей почали підкормлювати хто  чим  міг, але хтось вчасно припинив цей, здавалось би, милосердний вчинок, попередивши, що їжа для голодного може вбити його. Визволених підкормлювали поступово, спочатку відваром ромашки, потім ріденькою кашею, а далі і всім іншим..  Олександра Олексіївна надзвичайно невибаглива в побуті , чудова господиня. У її домівці  чисто ,світло, спокійно і затишно. Її люблять відвідувати родичі, допомагають по господарству, цінують і  люблять. Жінка  на добро  відповідає взаємністю, надзвичайно мила, привітна. Коли у городі дозріває смачна жовта черешня запрошує знайомих , сусідів ласувати ними. Вона з радістю погоджується зустрічатися з юними козятинцями, тому що вважає, що треба молодим  будівничим незалежної України знати  те , що  пережила з міліонами страчених там  людей з різних країн світу і  спустошлива та концентраційна машина не повинна знову кимось-бути запущена.  Необхідно берегти мир , бо він такий крихкий і війна ніколи  не  повинна  повторитися .

Зустріч підійшла до завершення. Вдячність гості за увагу.

 Директор Музею історії міста Лілія М акаревич